Субєкти виконання забовязань

Суб´єктами виконання зобов´язань є сторони - кредитор і боржник.

Зобов´язання повинно бути виконане боржником кредиторові, якщо інше не передбачено договором між сторонами або не випливає із суті зобов´язання.

В окремих випадках характер і якість виконання певних зобов´язань залежить від особистих властивостей боржника.

В деяких випадках особисте виконання зобов´язання безпосередньо випливає із вимог закону. Так, повірений за договором доручення повинен виконати дане йому доручення особисто. Він може передати виконання доручення іншій особі, якщо це передбачено договором або якщо повіреного до цього змусили обставинами з метою охорони інтересів довірителя.

За таких обставин неодмінною умовою належного виконання зобов´язання визнається виконання його особисто боржником.

Це правило застосовується в таких випадках:

1) коли це передбачено законом;

2) якщо це встановлено угодою сторін;

3) випливає із самої суті зобов´язання.

За загальним правилом виконання зобов´язання особисто боржником не впливає ні на характер, ні на якість виконання зобов´язання. Для кредитора не має значення отримує він гроші або інше майно безпосередньо від боржника чи від будь-якої іншої особи, яка діє за його дорученням.

Саме на такі випадки і розрахований інститут передоручення виконання зобов´язання третій особі. Боржник може покласти виконання обов´язку, який лежить на ньому, на третю особу (передоручення зобов´язання), а кредитор має право доручити третій особі право прийняти виконання (переадресування виконання). Але цей інститут може застосовуватись лише в таких випадках:

1) якщо таке переадресування або передоручення безпосередньо передбачено існуючими правилами;

2) якщо третя особа адміністративно підпорядкована тій стороні, яка застосовує покладення своїх обов´язків або передачу своїх прав на третю особу;

3) якщо третя особа пов´язана з однією із сторін відповідного зобов´язання договором.

Від передоручення і переадресування слід відрізняти заміну осіб у зобов´язанні.

Якщо при передорученні боржник залишається суб´єктом зобов´язання і відповідно несе відповідальність за дії призначеного ним виконавця при переадресуванні виконання, кредитор також залишається суб´єктом виконання, і тому призначена ним третя особа претензій до боржника пред´явити не може.

Заміна осіб у зобов´язанні пов´язана з тим, що попередні учасники зобов´язань вибувають з цих відносин, а їх права та обов´язки переходять до суб´єктів, які їх замінюють.

Заміна осіб у зобов´язанні може відбуватися у формі заміни кредитора чи заміни боржника.

Заміна кредитора - це уступка кредитором свого права вимоги за зобов´язанням іншій особі (цесія).

Кредитор, який поступається своїм правом вимоги за зобов´язанням третій особі, називається цедентом, а особа, якій кредитор поступається своїм правом вимоги за зобов´язанням, -цесіонером. Для цесії (уступка вимоги) необхідною є угода між старим і новим кредитором, тобто між цедентом і цесіонером. Згоди боржника на здійснення цесії не потрібно, оскільки вона, як правило, ніякою мірою не погіршує його становище.

Вимога, що передається іншій особі в порядку цесії, переходить до неї в тому обсязі, в якому вона раніше належала це-дентові. Для цесіонера зберігають силу всі засоби забезпечення зобов´язання (застава, завдаток, порука тощо).

Якщо боржник ухиляється від виконання, то тільки до нього і може бути пред´явлена вимога з боку цесіонера. Однак при уступ-ці вимоги щодо фактично недійсного, неіснуючого зобов´язання перед цесіонарієм відповідатиме цедент, тобто попередній кредитор.

 

 

Поняття значення види неустойки

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Важливим є питання щодо розмежування окремих видів неустойки. Так, за підставами виникнення неустойка поділяється на договірну та законну.

Законна неустойка виникає незалежно від бажання чи небажання суб’єктів зобов’язання. Основне зобов’язання, яке забезпечується неустойкою, може виникнути як з договору, так і з закону, але з виникненням основного зобов’язання починає діяти забезпечувальна сила законної неустойки, тобто виникнення основного зобов’язання автоматично породжує додаткове зобов’язання про сплату неустойки.

Договірною є неустойка, яка встановлюється домовленістю сторін. Дана неустойка може включати два варіанти:

1) обов’язок стягнення неустойки передбачений законом, розмір встановлюється домовленістю;

2) у договорі визначається неустойка та її розмір.

Залежно від методів обчислення неустойки розрізняють: штраф та пеню. Штраф визначається у твердій сумі або у вигляді відсотка до суми невиконаного зобов’язання і стягується однократно.

Пеня встановлюється на випадок прострочки і обраховується у відсотковому відношенні за кожен день.

Залежно від співвідношення неустойки і збитків виділяють наступні її види: залікова; штрафна;виключна; альтернативна.

Залікова – передбачає можливість стягнення як неустойки, так і збитків, але в тій частині, яка не покрита неустойкою.

Штрафна – сплачується понад розмір збитків, які заподіяні невиконанням або неналежним виконанням зобов’язання.

Виключна – обмежує відповідальність боржника виключно сплатою неустойки і виключає можливість стягнення збитків.

Альтернативна – передбачає можливість стягнення або неустойки або відшкодування збитків. Вибір повинен бути зроблений ще до порушення зобов’язання.

Новелою цивільного законодавства є можливість встановлення неустойки у вигляді не тільки традиційної грошової суми, але й рухомого та нерухомого майна. Отже, відповідно до ст. 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Значення – найбільш гнучкий спосіб забезпечення зобов’язання.

Система цивільних зобов'язань

Класифікація зобов'язань, як і інших правових інституцій, пов'язана перш за все з необхідністю визначення відповідних критеріїв для поділу цих інституцій на відповідні класифікаційні групи або ряди. В науці цивільного права не раз робилися спроби систематизувати зобов'язання за різними принципами.

Так, 1.Б. Новицький виділяв відповідно три групи зобов'язань: а) зобов'язання, які виникають на підставі або у зв'язку з народногосподарським планом; б) зобов'язання, які не охоплені соціалістичним плануванням; в) зобов'язання, які сприяють правильному розвиткові вносин у кожній із попередніх груп.

М.М. Агарков, взявши за підставу класифікації мету, якій підпорядковуються зобов'язальні правовідносини, виділив інші класифікаційні групи: а) зобов'язання, що забезпечують виконання народногосподарського плану; б) зобов'язання, які безпосередньо мають на меті охорону та забезпечення майна держави; в) зобов'язання, що забезпечують розвиток та охорону інших гарантованих суспільних відносин.

Неважко встановити, що наведені підходи правознавців, закладені в основу систематизації зобов'язань, були суцільно пов'язані із особливостями майнового обороту в межах планово-розподільчої економіки і зумовлені відповідною метою — визначити планові завдання та державні інтереси як безумовні пріоритети.

М.В. Гордон запропонував об'єднаний критерій для класифікації зобов'язань, який сполучав економічні та юридичні ознаки зобов'язань. Цю точку зору поділяв і О.С. Йоффе. Побудована за комбінованим критерієм система зобов'язань має такий вигляд:

1) зобов'язання з сплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання);

2) зобов'язання з безоплатної передачі майна в користування (майновий найом, найом жилого приміщення);

3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка);

4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);

5) зобов'язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція);

6) зобов'язання з перевезень (залізничних, морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);

7) зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель);

8) зобов'язання зі страхування (майнове та особисте страхування);

9) зобов'язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);

10) зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);

11) охоронні зобов'язання (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання або збереження майна).

Прибічники цієї класифікації зобов'язань звертали увагу на те, що вона відповідає меті передусім вивчення цих зобов'язань, тобто має науковий характер. Кожній з наведених груп зобов'язань властиві специфічні ознаки, а кожне окреме зобов'язання забезпечується особливим юридичним нормуванням.