Поняття та види цивільних правовідносин.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Поняття та види цивільних правовідносин.



Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають носіями цивільних прав та обов'язків.

Наприклад, укладаючи договір купівлі-продажу, продавець і покупець водночас виступають і учасниками відносин, які регулюються нормами цивільного права. Так, відповідні статті ЦК України покладають на продавця обов'язок передати товар, а покупця - оплатити його.

Цивільне правовідношення має свою структуру. У ньому традиційно вирізняють такі елементи:

1) суб'єкти;

2) об'єкти;

3) зміст, тобто суб'єктивні права та обов'язки.

Суб'єкти цивільних правовідносин

Правовідносини існують між особами. У цивільних правовідносинах беруть участь як мінімум два суб'єкти. Суб'єктом права називається носій прав і обов'язків. Суб'єктом цивільного правовідношення є будь-яка особа, поведінка якої регулюється нормами цивільного права. Учасники цивільних правовідносин поділяються на такі категорії:

а) фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства);

б) юридичні особи (підприємства, установи, організації);

в) держава Україна;

г) Автономна Республіка Крим;

д) територіальні громади;

є) іноземні держави;

ж) інші суб'єкти публічного права (ст,2 ЦК).

Можливість особи стати учасником цивільного правовідношення називається правосуб'єктністю. Складовими частинами правосуб'єктності є правоздатність та дієздатність. Якщо під правоздатністю розуміють здатність особи набувати цивільні права та обов'язки, то під дієздатністю - здатність особи своїми діями набувати для себе права та обов'язки. Деякі вчені включають у склад правосуб'єктності окрім правоздатності і дієздатності ще й такі елементи:

- деліктоздатність (здатність відповідати за заподіяну шкоду);

- трансдієздатність (можливість делегувати частину своїх повноважень представникові або виступити представником іншого суб'єкта);

- тестаментоздатність (можливість скласти заповіт).

Об'єкти цивільних правовідносин

 

Під об'єктом цивільного правовідношення розуміють усе те, з приводу чого виникають відповідні правовідносини. Так, якщо Ви вирішили придбати картоплю, то об'єктом правовідносин буде виступати, відповідно, саме ця картопля. Безоб'єктних цивільних відносин не існує. Об'єктами цивільних правовідносин можуть виступати:

а) речі, у тому числі гроші та цінні папери;

б) майнові права;

в) результати робіт;

г) послуги;

д) результати інтелектуальної творчої діяльності;

ж) інформація; -

з) інші матеріальні та нематеріальні блага.

З огляду на особливості того чи іншого об'єкта законодавець визначає і відповідний їх правовий режим, оборотоздатність, особливий порядок захисту.

Зміст цивільного правовідношення

Зміст цивільного правовідношення складають права та обов'язки його учасників. Право, яке входить у зміст цивільного правовідношення - це суб'єктивне цивільне право, тобто право, що належить конкретній особі. У цілому під суб'єктивним правом розуміють встановлену законом міру дозволеної поведінки правомочної особи.

Суб'єктивний цивільний обов'язок - це встановлена законом міра належної поведінки зобов'язаної особи. У цивільному праві один із учасників правовідношення для задоволення своїх потреб має правомочність на вчинення певних дій, а інший несе відповідно цим правомочностям обов'язки. Останні за своїм характером повністю відповідають змісту суб'єктивного права. Так, праву позикодавця вимагати повернення боргу - відповідає обов'язок боржника повернути борг. Здійснення суб'єктивного права власника полягає в його правомочностях щодо володіння, користування та розпорядження майном, а цьому праву відповідають обов'язки інших осіб не створювати перешкод власникові у здійсненні цього права.

Види цивільних правовідносин

Класифікація цивільних правовідносин має не лише суто теоретичне, а й практичне значення, оскільки дозволяє правильно застосувати норми цивільного права у кожному конкретному випадку. Традиційно вирізняють такі види цивільних правовідносин:

1) майнові та особисті немайнові.

Майнові правовідносини спрямовані головним чином на задоволення матеріальних інтересів сторін. Більшість цивільних правовідносин є майновими (відносини власності, договірні, щодо відшкодування заподіяної шкоди тощо). Особисті немайнові правовідносини пов'язані з охороною індивідуальності людини та з нематеріальними благами, які належать громадянину а народження і є невідчужувані від нього (честь, гідність, ділова репутація тощо);

2) абсолютні та відносні.

В абсолютних правовідносинах правомочній особі протистоїть невизначене коло зобов'язаних осіб. Так, у відносинах власності зобов'язаною стороною виступають усі особи, які оточують власника, оскільки ніхто з них не може порушувати права власника щодо володіння, користування та розпорядження річчю. У відносних правовідносинах правомочній особі протистоїть певна особа. Так, за договором купівлі-продажу продавець має право вимагати оплати товару від конкретного покупця, а покупець - відповідно передачі речі від конкретного продавця;

3) речові та зобов'язальні.

У речових правовідносинах права можуть бути здійснені їх носієм самостійно. Так, власник користується своєю річчю і не потребує сприяння інших осіб. У зобов'язальних правовідносинах реалізація права передбачає певні дії зобов'язаної особи: продавець реалізує своє право на отримання грошової суми, якщо покупець виконає обов'язок щодо її сплати.

Підстави виникнення цивільних правовідносин

Правовідносини не перебувають у стані спокою. Вони виникають, змінюються і припиняються на підставі передбачених у законі обставин - юридичних фактів. Усі юридичні факти можна поділити на дві групи: події і дії.

Події - настають незалежно від волі людей (стихійні лиха, смерть людини, закінчення строку тощо). Але внаслідок подій у спадкоємців виникає право на спадщину, у страхувальника - право на відшкодування шкоди.

Дії - результат свідомої діяльності людини. Вони поділяються на:

o правомірні (такі, що відповідають приписам закону);

o неправомірні (такі, що суперечать закону).

Правомірні дії поділяються на правочини, юридичні вчинки, адміністративні акти. Якщо правочини (за ЦК 1963 р. - угоди) - це вольові, правомірні дії осіб, спрямовані на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків (наприклад, при укладанні договору купівлі-продажу покупець має на меті стати власником майна, а продавець - набути гроші за це майно, то юридичні вчинки створюють правові наслідки незалежно від спрямованості волі осіб, які їх вчиняють. Так, створення художнього твору може бути спеціальне і не спрямоване на виникнення правовідносин, але незалежно від цього, художник набуває авторське право.

Неправомірні дії можуть бути підставами виникнення правовідносин у разі заподіяння шкоди, набуття чужого майна без достатніх правових підстав тощо.


 

Договір підряду.

Договір підряду - консенсуальний договір, він вступає в силу з моменту його укладення, тобто досягнення сторонами домовленості за всіма істотними умовами.

Це оплатиш) договір, бо виконаній роботі підрядника відповідає зустрічне грошове задоволення з боку замовника, хоча не можна не зазначити, що законодавство знає і винятки з цього правила, а саме безвідплатне виконання робіт, до яких, наприклад, слід віднести обов'язок наймача проводити поточний або капітальний ремонт речі, переданої у найм наймодавцем, якщо інше не буде встановлено договором або законом (ст. 776 ЦК). Однак на законодавчому рівні договір безоплатного виконання робіт не знайшов свого закріплення.

Договір підряду - двостороннє-взаємний договір, бо і на стороні замовника, і на стороні підрядника є права та обов'язки, причому праву однієї сторони кореспондує обов'язок іншої і навпаки.

Сторонами в даному договорі можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи. Відповідно до ч. З ст. 837 ЦК для виконання окремих видів робіт у випадках, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл, що свідчить, по-перше, про можливість виконання цих робіт лише особисто тим підрядником, що мас на це дозвіл. Це стосується, наприклад, виконання авіаційно-хімічних робіт, виготовлення, монтажу несучих конструкцій, монтажу конструкцій у будівельній, ремонтно-будівельній діяльності тощо, по-друге, що підрядником в окремих видах цього договору, зокрема, побутовому, будівельному може бути суб'єкт підприємницької діяльності, а, звідси, договір підряду може бути як загальноцивільним, так і підприємницьким, по-третє, якщо підрядником-підприємцем виконується робота, призначена для задоволення побутових та інших потреб замовника-фізичної особи, цей договір визначається публічним (ст. 865 ЦК).

ЦК закріпив як загальну для всіх видів договору підряду конструкцію "генерального підряду", а саме систему взаємовідносин між сторонами, за якою робота може виконуватися підрядником або особисто, або за допомогою інших осіб (субпідрядників), якщо особисте виконання роботи не передбачено договором. В останньому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Підрядник залишається відповідальним перед замовником за результат діяльності субпідрядників, а перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх зобов'язань за договором. При цьому закон забороняє замовнику і субпідряднику пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним із них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Система "генерального підряду" традиційно застосовувалася у будівництві або при проведенні проектних та пошукових робіт. Генеральний підрядник, уклавши договір будівельного підряду із замовником, укладає субпідрядний договір із субпідрядником. Субпідрядний договір - це різновид договору підряду, на який поширюється дія як загальних положень про договір (глави 52 і 53 ЦК), так і дія загальних положень про договір підряду. Умови субпідрядного договору повинні відповідати умовам договору підряду, для виконання якого залучається субпідрядник.


 

Класифікація речей.

Найпоширенішими об'єктами цивільних прав є речі. Під річчю розуміють все те, за допомогою чого можна задовольнити ту чи іншу потребу і з приводу чого виникають цивільні правовідносини, це предмети матеріального світу в своєму природному стані або предмети, створені в результаті людської діяльності.

Класифікація речей у цивільному праві проводиться за різними підставами і має важливе теоретичне та практичне значення. Юридична класифікація речей досить часто основана на їх природних властивостях чи суспільному значенні і визначає поведінку суб'єктів права щодо речей конкретного виду.

Речі залежно від їх особливостей поділяють на такі види:

рухомі та нерухомі речі; вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту; індивідуально-визначені та родові; споживні та неспоживні; подільні та неподільні; головні та приналежності; продукція, плоди та доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери.

Речі рухомі та нерухомі. До недавнього часу основним поділом речей у цивільному праві був їх поділ на засоби виробництва і предмети споживання, що на даний час втратило своє юридичне значення. Політична економія поділяє речі на основні і оборотні засоби залежно від того, споживаються дані засоби повністю при виробництві продукції (оборотні засоби), чи поступово переносять свою вартість на готовий продукт (основні засоби). Даний поділ речей мав своє вирішальне значення для визначення обсягу прав державних підприємств на закріплене за ними майно. Нині цей поділ має значення в основному для ведення бухгалтерського обліку.

У цивільному законодавстві більшості країн світу об'єкти цивільних прав поділяються на рухоме та нерухоме майно. Законодавство колишнього СРСР не знало даного поділу речей. У примітці до ст.21 ЦК УРСР 1923 p. зазначалося: "із відміною приватної власності на землю поділ майна на рухоме та нерухоме відміняється"'. Тому радянське законодавство не вживало термін "нерухомість", а замінило його терміном "основні фонди".

Проект ЦК України, на відміну від чинного ЦК України, поділяє речі на рухоме та нерухоме майно. При віднесенні речей до категорії нерухомості використовують два критерії: матеріальний — ступінь зв'язку цих речей із землею, і юридичний — віднесення законом тих чи інших речей до нерухомих. Наявність одного із цих критеріїв є достатньою2. За першим критерієм до нерухомого майна належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане, тобто об'єкти, переміщення яких без непропорційного збитку для призначення їх, є неможливим (жилі будинки, насадження, підприємства як майнові комплекси). Юридичний критерій застосовується для віднесення до категорії нерухомого майна речей, роль яких у цивільному обороті надзвичайно важлива, з огляду на це законодавець вважає за потрібне поширити на них правовий режим нерухомості (повітряні і морські судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти). Перелік речей, які прирівнюються до нерухомих, не є вичерпним. Законодавець може визнати нерухомими речами й інші предмети.


 

Поняття юридичної особи.

Таким чином, маємо лише вказівки на такі ознаки юридичної особи:

1) це - "організація", тобто певним чином організаційно і структурно оформлене соціальне утворення;

2) вона має бути створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;

3) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність), тобто здатна набувати і реалізовувати цивільні права і обов'язки від свого імені;

4) вона може бути позивачем і відповідачем у суді.

Поміж цих властивостей не вистачає деяких традиційних ознак юридичної особи: наявність відокремленого майна, самостійна відповідальність за зобов'язаннями.

Для аналізу поняття юридичної особи мають бути враховані і зазначені властивості, оскільки вони дозволяють відрізнити юридичну особу від інших соціальних утворень, зокрема, різноманітних об'єднань, філій і представництв, які не є суб'єктами цивільного права. Тому перелік ознак юридичної особи має виглядати таким чином:

1) наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення - організації;

2) наявність у цієї організації відокремленого майна;

3) зазначена організація створена і зареєстрована у встановленому законом порядку;

4) вона має цивільну правоздатність і дієздатність (правосуб'єктність);

5) ця організація самостійно несе відповідальність за своїми цивільними зобов'язаннями;

6) зазначена організація може бути позивачем і відповідачем у суді.

Зупинимося на цих ознаках детальніше.

І. Наявність певним чином організаційно і структурно оформленого соціального утворення - організації. Традиційно у цивілістичній літературі ця ознака юридичної особи іменувалася як вимога "організаційної єдності". Організаційна єдність виражається у визначенні цілей і завдань юридичної особи, у встановленні її внутрішньої структури, компетенції органів, порядку їхнього функціонування тощо.

Організаційна єдність закріпляються у статуті юридичної особи, її установчих документах або у акті органу влади про створення юридичної особи публічного права. Наприклад, наявність статуту є обов'язковою вимогою для акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю і товариства з додатковою відповідальністю (ст.ст. 143, 151, 154 ЦК, ст.13 Закону України "Про акціонерні товариства").

Крім того, щодо окремих видів юридичних осіб закон передбачає обов'язкові правила щодо організації їхньої внутрішньої структури та порядку функціонування її органів управління.

Зокрема, юридичні особи поділяють

1) Залежно від виду права власності - на

а) державні і комунальні юридичні особи - ті, що засновані на державній або комунальній формах власності.

До державної власності віднесена загальнодержавна власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава Україна (ст.ст. 324, 326 ЦК).

Комунальна власність складається з майна, закріпленого за територіальними громадами, у які об'єднані громадяни за місцем проживання (ст. 327 ЦК)

Майно, що є державним або комунальним та закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Майно, що є державною власністю і закріплене за установою, що перебуває на державному бюджеті, належить їй на праві оперативного управління;

б) приватні юридичні особи - ті, що засновані на приватній власності. Об'єктом права приватної власності може бути будь-яке майно за винятками, встановленими законом (ст. 325 ЦК);

в) юридичні особи, що засновані на спільній власності за участю юридичних осіб і громадян України, юридичних осіб і громадян інших держав (ст. 355 ЦК).

2) Залежно від мети створення і діяльності - на:

а) комерційні юридичні особи;

б) некомерційні юридичні особи.

У основі цього розмежування перебуває ознака наявності або відсутності мети отримання прибутку внаслідок діяльності юридичної особи. Причому для комерційної організації така мета є основною.

Юридичні особи, що не є комерційними, можуть створюватися у формі громадських або релігійних організацій, споживчих кооперативів, благодійних та інших фондів, що фінансуються власниками установ, а також в інших формах, передбачених законом.

Юридичні особи, що є комерційними, можуть створюватися у формі господарських товариств, виробничих кооперативів, а також у формі об'єднань зазначених юридичних осіб.

3) Залежно від підстав фінансування - на:

а) госпрозрахункові юридичні особи;

б) бюджетні .


 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.50.173 (0.024 с.)