Визначення , характерні риси цивільної правоздатності .Правоздатність і суб’єктивне право.

Під правоздатністю традиційно розуміють здатність бути суб'єктом права, тобто мати визначені права та обов'язки. Таке тлумачення правоздатності прийнято вважати традиційним, і заперечень воно не викликає. Не випадково саме в такому вигляді воно закріплене в ст. 25 ЦК, згідно з якою правоздатність - це належне кожній фізичній особі і невід'ємне від неї право, яке полягає в здатності мати будь-які права та обов'язки, що допускаються законом.

Характерними рисами правоздатності є: а) рівність правоздатності фізичних осіб, б) невідчужуваність; в) неможливість її обмеження, окрім як у випадках та порядку, передбачених законом.

Принцип рівності правоздатності ґрунтується на конституційному положенні про рівноправність громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак. У Цивільному кодексі цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 26, відповідно до якої всі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

Таким чином, цивільною правоздатністю однаковою мірою наділені всі фізичні особи. Це не означає, що обсяг конкретних суб'єктивних прав кожної фізичної особи є рівним обсягу прав іншої такої особи, але обсяг можливостей мати такі права є рівним незалежно від конкретного обсягу прав і обов'язків певної особи.

Невідчуджуваність правоздатності означає, що від неї не можна відмовитися, її не можна передати іншій особі, а також неможливо навіть у судовому порядку позбавити правоздатності. Особа вправі з дотриманням установлених законом вимог розпоряджатися суб'єктивними правами (продати чи подарувати приналежну їй річ тощо), але не може зменшити свою правоздатність.

Частиною 1 ст. 27 ЦК передбачено, що правочин, який обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Не допускається обмеження правоздатності також на підставі правових актів Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Обмеження правоздатності допускається лише у випадках, передбачених Конституцією України. Обмеження правоздатності можливо, зокрема, як покарання за вчинений злочин, причому особа за вироком суду може бути позбавлена не правоздатності в цілому, а тільки здатності мати окремі права - обіймати визначені посади, займатися підприємницькою діяльністю тощо.

Зміст правоздатності визначено в ст. 26 ЦК. Фізична особа має всі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та ЦК, а також здатна мати всі майнові права, встановлені цивільним законодавством. Особа може мати інші цивільні права, які хоч і не встановлені Конституцією України та законодавством, однак не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Крім того, фізична особа як учасник цивільних правовідносин здатна мати обов'язки, і це знайшло своє відображення у ч. 5 ст. 26 ЦК.

При цьому слід зазначити, що зміст правоздатності - це якісна, а не кількісна категорія, оскільки зміст цивільної правоздатності полягає в можливості набуття прав, а не в їх сукупності. Кожна особа може мати безліч майнових і немайнових прав та обов'язків, однак конкретна особа ніколи не може мати їх усі, вона має лише їх частину. Наприклад, кожна особа може мати авторське право, однак лише той, хто своєю творчою працею створив твір, має це право. Правоздатність є лише основою для правоволодіння, вона ще не означає фактичну, реальну наявність в особи конкретних прав і обов'язків з числа тих, що передбачені чи допускаються законом.

Важливим є також питання про співвідношення цивільної правоздатності і суб'єктивного цивільного права.

Варто зазначити, що наділення фізичної особи правоздатністю не свідчить про появу у неї суб'єктивного права. Будь-яке суб'єктивне право може виникнути лише в результаті реалізації правоздатності за наявності необхідних передумов, якими є норма права, правоздатність і юридичний факт.

З цих положень випливає, що суб'єктивні права не виникають безпосередньо з правоздатності особи, оскільки правоздатність - це лише абстрактна передумова правоволодіння. Для виникнення суб'єктивного права необхідно, щоб настав юридичний факт, передбачений гіпотезою правової норми. Наприклад, кожен має здатність бути власником квартири, але для того, щоб така здатність перетворилася на право власності, необхідним є настання юридичного факту укладення договору купівлі-продажу або дарування. Таким чином, цивільна правоздатність - це лише теоретична можливість мати права, тоді як суб'єктивне цивільне право - це вже правомочність суб'єкта, яка реально існує, тобто реалізована правоздатність. Конкретне суб'єктивне право, якому до цього часу був властивий характер лише абстрактної можливості мати таке право, виникає у правосуб'єктної особи лише на підставі певних юридичних фактів.

Таким чином, кожна фізична особа здатна мати безліч майнових та особистих немайнових прав, але кожна конкретна фізична особа ніколи не може мати всі ці права одночасно. Вона має лише частину цих прав. Так, законодавець визнає за кожною фізичною особою право авторства на твір, але зовсім не кожна особа має це право. Або кожен може бути власником квартири, але далеко не в кожного громадянина України є достатньо коштів, щоб укласти договір купівлі-продажу.

 

Дієздатність громадян.

Дієздатність громадянина. Щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права та обов'язки, він повинен розуміти значення своїх дій. Розуміти значення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює ще одну властивість громадянина. Ця властивість називається дієздатністю. Це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 11 ЦК України). Мати дієздатність означає мати здатність особисто здійснювати різні юридичні дії: укладати договори, видавати довіреності тощо, а також відповідати за заподіяну майнову шкоду (пошкодження або знищення чужого майна, ушкодження здоров'я), за невиконання договірних та інших обов'язків. У визначенні дієздатності громадянина, наведеного в ч.І ст. 11 ЦК України, не йдеться про здатність громадянина самостійно здійснювати належні йому права та обов'язки. Однак, це положення випливає з закону. Якщо громадянин може самостійно набувати право, то за ним необхідно визнати і здатність здійснювати його.

Виходячи з усього сказаного, змістом дієздатності треба визнати здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов'язки (правонабувальна здатність); здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов'язки (правоздійснювальна або правови-конавча здатність); здатність своїми діями розпоряджатися належними особі правами (праворозпорядча здатність); здатність нести відповідальність за протиправну поведінку (деліктоздатність). Можна сказати, що дієздатність є надана громадянину можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.

Зміст дієздатності громадян тісно пов'язаний зі змістом їхньої правоздатності. Якщо зміст правоздатності становлять права та обов'язки, які громадянин може мати, то зміст дієздатності характеризується здатністю особи набувати цих прав та обов'язків і здійснювати їх власними діями. Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що дієздатність — це можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.

Враховуючи згадані фактори, закон розрізняє кілька різновидів дієздатності: 1) повна; 2) часткова; 3) мінімальна;4) обмежена; 5) визнання громадянина недієздатним.