Загальна характеристика засобів забезпечення виконання зобов’язань.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика засобів забезпечення виконання зобов’язань.



Належне виконання зобов'язань передбачає, що сторони, які беруть участь у зобов'язальних правовідносинах, виконують покладені на них обов'язки у точній відповідності із законом, договором, а за відсутності таких вказівок — з тими вимогами, які звичайно пред'являються до виконання, а відтак — і з діловими звичаями, що склалися в комерційній практиці.

Належне виконання зобов'язань стимулює зміцнення майнового становища учасників цих відносин, формування у них впевненості в реалізації поставлених завдань і, зрештою, стабілізує в цілому комерційний оборот. Саме меті належного виконання зобов'язання підпорядковані різні способи забезпечення, які розглядаються в юридичній літературі як у широкому, так і вузькому розумінні.

 

У власному (вузькому) розумінні під способами забезпечення виконання зобов'язань розуміють додаткові забезпечувальні заходи, які мають спеціальний (додатковий) характер і дають можливість досягнути виконання незалежно від того, чи заподіяні кредиторові збитки і чи є у боржника майно, на яке можна звернути стягнення за виконавчими документами.

Традиційний підхід до визначення способів забезпечення виконання зобов'язань закріплений у ст. 178 ЦК України, відповідно до якої, до таких способів забезпечення належать:

неустойка, застава, порука, завдаток та гарантія. Такий перелік є вичерпним, інші механізми, за допомогою яких можуть задовольнятися вимоги кредитора, які тією чи іншою мірою сприяють забезпеченню виконання зобов'язань, формально до способів забезпечення не належать.

Однак на проблему правового забезпечення виконання зобов'язань можна подивитися ширше. Меті забезпечення виконання зобов'язань може слугувати застосування не тільки тих способів, що позначені в ст. 178 ЦК України, а й будь-яких інших, передбачених законом або договором правових заходів (механізмів), які сприяють виконанню обов'язків боржника за договором або обов'язків, що випливають з інших підстав виникнення зобов'язань. Отже і вони гарантують у разі порушення обов'язків з боку боржника інтереси потерпілої сторони, і в такому розумінні коло цих способів забезпечення виконання зобов'язань можна тлумачити значно ширше.


 

Загальна характеристика та види речових прав.

Речовими визнаються права, які забезпечують можливість задоволення потреб та інтересів уповноваженої особи за допомогою її безпосереднього впливу на річ без звернення за сприянням у цьому до інших осіб. Характерними ознаками речових прав є: специфічний об’єкт: речі (майно); абсолютний характер прав: праву однієї особи протистоїть обов’язок усіх інших осіб не порушувати це право; специфічний спосіб реалізації: передусім, своїми власними силами; особливий характер захисту: захист від порушень «з боку всіх і кожного». Речове право Як інститут цивільного права являє собою сукупність принципів і норм, що визначають стосунки приватних осіб щодо майна, узяті в їх статиці. Речове право Як вид цивільних прав— це право, що дає уповноваженій особі можливість забезпечити задоволення її потреб та інтересів за допомогою безпосереднього впливу на річ, яка знаходиться у сфері її господарського панування.

Еластичність — право власності легко пристосовується. Так, обсяг правомочностей власника може видозмінюватися у зв’язку з різними обставинами — з встановленням певних обмежень законодавчими актами або за домовленістю між власником і суб’єктом зобов’язальних правовідносин (наприклад, при придбанні майна, зданого в оренду, відповідний договір оренди, що зберігає силу для нового власника). При відпаданні цих обмежень, право власності поновлюється у повному обсязі. Речові права належать до числа абсолютних — коли певна річ належить даній особі, усі інші суб’єкти права зобов’язані визнавати належність цієї речі й не порушувати права на неї уповноваженої особи. Суть протиставлення речових і зобов’язальних прав полягає в тому, що в першому разі вирішальне значення для задоволення потреб уповноваженої особи мають її власні дії, у той час як у сфері зобов’язань задоволення потреб уповноваженої особи відбувається, передусім, у результаті дій зобов’язаної особи.

Залежно від значущості та характеру виникнення ^^^ речові права можуть бути поділені на основні й вторинні (похідні). До основних речових прав належать: а) право власності; б) права на чужі речі. Права на чужі речі можна, з деякими застереженнями, поділити на дві групи:

1) права користування чужими речами (це головним чином сервітути, які можуть бути особистими і майновими. З урахуванням можливості існування начебто подвійного права володіння і користування різними особами, але щодо однієї і тієї самої речі свого часу виникла теорія «поділеної власності»);

2) права розпорядження чужими речами (до них, зокрема, належать заставні права, суть яких полягає в тому, що кредитор у разі невиконання зобов’язання має право реалізації заставленого майна для задоволення своїх майнових інтересів).

До вторинних речових прав належать: а) право повного господарського відання — можливість володіння, користування і розпорядження майном у своїх інтересах, але на підставі надання цих правомочностей власником; б) право оперативного управління — право володіння, яке ґрунтується на праві власності іншої особи, що надала це повноваження, а також обмежені право користування і розпорядження майном з метою і в межах, які встановлює власник.

Право власності в об’єктивному розумінні — це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють належність матеріальних благ конкретним суб’єктам — власникам, у тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них цього права щодо цих благ. Право власності в суб’єктивному значенні — це передбачене і гарантоване законом право власника (фізичної чи юридичної особи, держави, територіальної громади) здійснювати володіння, користування та розпоряджання щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом.


Договір купівлі –продажу.

Договір купівлі-продажу належить до найважливіших традиційних договорів у цивільному праві, безпосереднім змістом якого є переміщення матеріальних благ у товарній формі. Він є найбільш універсальною формою товарно-грошового обігу. Не випадково положення, що визначають відносини, пов'язані з купівлею-продажем, відкривають Розділ III ЦК, який присвячений окремим видам зобов'язань.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК).

Правове регулювання договору купівлі-продажу здійснюється Главою 54 ЦК України, ГК України, Законом України "Про захист прав споживачів" та іншими актами цивільного законодавства.

Мета договору: перенесення права власності на річ, яка є товаром, покупцеві.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний або реальний та відплатний.

Сторонами договору є продавець і покупець.

Істотною умовою договору є умова про предмет, яким може бути:

1) товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому;

2) майнові права (наприклад зафіксовані у цінних паперах);

3) право вимоги, яке не має особистого характеру (застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом).

До істотних умов цього договору традиційно відносять умову про ціну. Однак ціна не є істотною умовою, оскільки, якщо її не встановлено в договорі, то визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари на момент укладення договору.

Форма договору: усна (в тому числі шляхом вчинення конклюдентних дій) або письмова.

Зміст договору становлять права та обов'язки сторін. При цьому відповідному обов'язку продавця кореспондує відповідне право покупця і навпаки.

Основним обов'язком продавця є обов'язок передати товар (з його приналежностями та документами) покупцеві:

1) у встановленій договором кількості; у разі невиконання — покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо його оплачено, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми; якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Причому він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо іншу ціну не встановлено за домовленістю сторін (статті 669—670 ЦК);

2) у погодженому асортименті; якщо асортимент не відповідає умовам договору купівлі-продажу, то покупець має право відмовитися від його прийняття та оплати, а якщо його вже оплачено, — вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми. Якщо ж продавець передав покупцеві частину товару, асортимент якого відповідає умовам договору купівлі-продажу, і частину товару з порушенням асортименту, покупець має право на свій вибір: а) прийняти частину товару, що відповідає умовам договору, і відмовитися від решти товару; б) відмовитися від усього товару; в) вимагати заміни частини товару, що не відповідає асортименту, товаром в асортименті, який встановлено договором; г) прийняти весь товар. Причому товар, асортимент якого не відповідає умовам договору купівлі-продажу, є прийнятим, якщо покупець у розумний строк після його одержання не повідомив продавця про свою відмову від нього (статті 671—672 ЦК);

3) у відповідній комплектності та в комплекті товару, якщо це передбачено договором; у разі передання некомплектного товару покупець має право вимагати від продавця за своїм вибором: а) пропорційного зменшення ціни; б) доукомплектування товару в розумний строк. А якщо вимогу про доукомплектування товару не виконано, покупець набуває низку додаткових прав: а) вимагати заміни некомплектного товару на комплектний; б) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми (статті 682—684 ЦК);

4) встановленої якості товару; у разі істотного порушення вимог щодо якості товару покупець має право: а) відмовитися від договору й вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; б) вимагати заміни товару. А за наявності звичайних недоліків покупець має право вимагати: а) пропорційного зменшення ціни; б) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; в) відшкодування витрат на усунення недоліків товару (статті 673 і 678 ЦК);

5) вільним від прав третіх осіб; якщо продавець не попередив про права третіх осіб на річ, то покупець має право вимагати: а) зниження ціни; б) розірвання договору купівлі-продажу, але за умови, що продавець не доведе, що покупець знав або повинен був знати про права третіх осіб на товар (ст. 659 ЦК);

6) в тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання; у разі передачі товару без тари та (або) упаковки чи в неналежній тарі та (або) упаковці покупець має право вимагати: а) передання товару у належних тарі та (або) упаковці; б) заміни неналежних тари та (або) упаковки; в) пред'явити інші вимоги, що випливають із передання товару неналежної якості (статті 685—686 ЦК).

Обов'язок продавця щодо передачі товару покупцеві вважається виконаним у момент:

• вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар;

• надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути передано покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якість товару не може залишатися незмінною постійно, тому важливо визначити період часу, протягом якого вона буде достатньою для нормального використання речі. Ці проблеми вирішують шляхом встановлення гарантійного строку, строку придатності та строку служби. Зокрема, гарантійним є строк, встановлений договором або законом, протягом якого продавець гарантує якість товару. Він починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу, і зазначається у паспорті на товар або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару (статті 675—676 ЦК).

Для лікарських засобів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфумерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності. Згідно зі ст. 677 ЦК, строком придатності є строк, зі спливом якого товар вважається непридатним для використання за призначенням. Він зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до них при продажу, і вважається гарантійним терміном та обчислюється від дати виготовлення. Дату виготовлення також має бути вказано на етикетці або в інших документах, і вона визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання.

Обов'язки покупця:

1) прийняти товар; якщо покупець без достатніх підстав зволікає з прийняттям товару або відмовився його прийняти, то продавець має право: а) вимагати від нього прийняти та оплатити товар; б) відмовитися від договору (статті 689 і 692 ЦК);

2) сплатити за нього певну грошову суму; якщо покупець не оплатив товар, то продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ст. 692 ЦК).

Законодавець у ст. 660 ЦК передбачає обов'язки покупця і продавця у разі пред'явлення третьою особою позову про витребування товару. Наприклад, якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі в справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі в справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару в покупця. Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 668 ЦК).

Покупець має право заявити продавцеві або виробникові претензію з приводу незастережених ними недоліків проданої речі, які було виявлено протягом (ст. 680 ЦК): а) гарантійного строку або строку придатності; б) розумного строку, але в межах двох років, а щодо нерухомого майна — в межах трьох років від дня передання товару покупцеві, якщо договором або законом не встановлено більший строк; в) після спливу гарантійного строку або строку придатності, якщо покупець доведе, що недоліки товару виникли до передання йому товару або з причин, які існували до цього моменту.

Позов з приводу недоліків проданого товару може бути пред'явлено не пізніше одного року від дня виявлення недоліків у межах строків, встановлених для виявлення недоліків, а якщо на товар встановлено гарантійний строк (строк придатності), — від дня виявлення недоліків у межах гарантійного строку (строку придатності) (ст. 681 ЦК).

ЦК передбачає такі види договору купівлі-продажу:

• роздрібна купівля-продаж;

• поставка;

• контрактація сільськогосподарської продукції;

• постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу;

• міна (бартер).

До різновидів договору купівлі-продажу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.


 

Договір оренди.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК).

Правове регулювання договору найму (оренди) здійснюється главою 58 ЦК, Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та окремими правилами найму.

Метою договору є забезпечення передання майна у тимчасове користування.

Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний (реальний), відплатний.

Сторонами договору є наймодавець (орендодавець) та наймач (орендар). Наймодавцем може бути власник речі або особа, якій належать майнові права, а також особа, уповноважена на укладення договору найму. Щодо особи наймача, то законодавець не передбачає будь-яких обмежень.

Істотною умовою договору є умова про предмет, яким може бути (ст. 760 ЦК України): а) річ, яка визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд за неодноразового використання (неспоживна річ); б) майнові права. Законом може бути встановлено види майна, що не можуть бути предметом договору найму.

Ціна договору встановлюється за домовленістю між сторонами. Якщо її не встановлено договором, то визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, які мають істотне значення. Через це ціна не є істотною умовою договору.

Договір найму (оренди) є строковим договором. Однак строк також не належить до істотних умов договору. Річ у тім, що якщо строк найму не встановлено, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Форма договору: усна або письмова.

Змістом договору є сукупність прав та обов'язків сторін.

Права та обов'язки наймодавця:

1) зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму; якщо наймодавець не передає наймачеві майно, то наймач має право за своїм вибором: а) вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою; б) відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків (статті 765—766 ЦК);

2) зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті та у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню (ч. 1 ст. 767 ЦК);

3) зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі та які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею (ч. 2 ст. 767 ЦК); у разі завдання шкоди внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких наймача не було попереджено наймодавцем і про які він не знав і не міг знати, шкоду відшкодовує наймодавець (ст. 780 ЦК);

4) може гарантувати якість речі протягом всього строку найму; якщо у речі, яку було передано наймачеві з гарантією якості, виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, то наймач має право за своїм вибором вимагати: а) заміни речі, якщо це можливо; б) відповідного зменшення розміру плати за користування річчю; в) безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх усунення; г) розірвання договору та відшкодування збитків, які було йому завдано (ст. 768 ЦК);

5) зобов'язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм; якщо наймодавець не повідомив про всі права третіх осіб на річ, то наймач має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання договору та відшкодування збитків (ст. 769 ЦК);

6) зобов'язаний провести капітальний ремонт речі, переданої у найм, за свій рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом; якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, то наймач має право: а) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; б) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (частини 2—3 ст. 776 ЦК).

Права та обов'язки наймача:

1) зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі; якщо наймач у момент передання речі не переконається у її справності, річ вважається такою, що передано йому в належному стані (ч. 3 ст. 767 ЦК України);

2) зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору та не має права самочинно змінювати стан речі, яку передано йому в користування; якщо наймач користується річчю не за її призначенням або з порушенням умов договору, то наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків (ст. 773 ЦК);

3) зобов'язаний справляти плату за користування річчю, розмір якої визначається домовленістю сторін і яка може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі, як правило щомісячно; якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд, то наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі (ст. 782 ЦК);

4) має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася (ч. 4 ст. 762 ЦК);

5) може здійснювати страхування речі, якщо це передбачено договором або законом (ст. 771 ЦК);

6) проводить за свій рахунок поточний ремонт речі;

7) має право передати річ у користування іншій особі (піднайм), однак лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Причому строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму;

8) має право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані ним у результаті користування річчю, переданою у найм;

9) може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можна відокремити від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. А якщо їх не відокремлено від речі, то має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Однак якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості;

10) зобов'язаний усунути погіршення речі, які сталися з його вини. У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків. Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця;

11) зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану третім особам, у зв'язку з користуванням річчю, переданою у найм (ст. 780 ЦК);

12) має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк, повідомивши про це наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо його не встановлено договором, — у розумний строк. Крім того, має переважне право перед іншими особами на її придбання.

Договір найму (оренди) припиняється у разі:

1) закінчення строку його дії;

2) смерті фізичної особи-наймача, якщо інше не встановлено договором або законом;

3) ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем;

4) розірвання договору на вимогу однієї із сторін у випадках, передбачених законом.

Головною підставою припинення цього зобов'язання є закінчення строку договору. Однак якщо наймач і далі користується майном після закінчення строку договору найму, то, якщо немає заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який було раніше встановлено договором.

Від договору найму (оренди), укладеного на невизначений строк, кожна із сторін може відмовитися в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за 1 місяць, а у разі найму нерухомого майна — за 3 місяці. Договором або законом може бути встановлено інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Договір найму (оренди), укладений на певний строк, може бути розірвано лише у випадках, встановлених законом. Зокрема, відповідно до ст. 783 ЦК, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту було покладено на наймача.

Наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

1) наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

2) наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі.

У разі припинення договору наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому її було одержано, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Інакше наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.


 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.227.117 (0.053 с.)