Емфітевзис: поняття та підстави виникнення та припинення.

Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).Право користування чужою земельною ділянкою для с/г потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для с/г потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для с/г потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років.

Власник земельної ділянки має право вимагати від землекористувача використання її за призначенням, встановленим у договорі. Власник земельної ділянки має право на одержання плати за користування нею. Розмір плати, її форма, умови, порядок та строки її виплати встановлюються договором. Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в повному обсязі, відповідно до договору.

Суаепфіцій: поняття та підстави виникнення та припинення.

Власник зем ділянки має право надати її в користування ін особі для буд-ва промислових, побутових, соц-культ, житлових та ін споруд і будівель (суперфіцій). Таке право виникає на підставі договору або заповіту.

Право користування земельною ділянкою, наданою для забудови, може відчужуватися або передаватися землекористувачем у порядку спадкування. Право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для забудови не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

Власник земельної ділянки, наданої для забудови, має право на одержання плати за користування нею. Землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором. Землекористувач має право власності на будівлі, споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Право користування земельною ділянкою для забудови припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку права користування; 3) відмови землекористувача від права користування; 4) невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Право володіння як окреме речове право:поняття і підстави виникнення.

Сервітут — це право обмеженого користування чужими речами і (майном).

Відповідно до традиції, яка була закладена ще в римському праві (або навіть ще раніше — у Греції), сервітути поділяються на земельні і особисті.

Сервітут визначає обсяг прав щодо користування особою чужим майном. Він може бути встановлений на певний строк або без визначення строку.

- Особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

-Сервітут не підлягає відчуженню він не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном, зберігає чинність у разі переходу до інших осіб права власності на майно, щодо якого він встановлений. Сервітутним правам притаманні змістовні ознаки які відносяться до всіх речових прав на чуже майно. Вважається, що сервітут має забезпечуватися обмеженням права власника здійснювати дії, які унеможливлюють або ускладнюють право зацікавлених осіб користуватися умовами, встановленими сервітутом. Тоді власник, який це положення не виконуватиме, буде вважатися правопорушником, а не особою, яка користується своїми правами. Щодо володіння і користування майном щодо якого встановлене сервітутне право, то власник, може так само як і до цього користуватись ним не порушуючи при цьому інтереси та права сервітуарія та вчиняючи перешкод у користуванні останнім.

84.

Володіння — це можливість власника утримувати річ, яка на законних підставах йому належить. Одна з правопідстав права власності.

Ведучи мову про володіння як правову категорію необхідно розрізняти "право володіння" як елемент права власності та як вид права на чужі речі (відповідно до концепції ЦК) і "володіння" або ж ближче до традицій української правничої термінології -"посідання" як особливе (окреме) речове право. Володіння (посідання) як самостійне речове право являє собою фактичне володіння речами, поєднане з наміром володіти ними для себе.Таким чином, володіння (посідання) містить два елементи: об'єктивний (фактичне володіння майном) і суб'єктивний (намір володіти ним для себе).При цьому фактичне володіння речами має бути стабільним (тобто існувати протягом досить тривалого часу) і безперервним. Слід зазначити, що це поняття тлумачиться вельми широко. Зокрема у цивілістиці з часів римського права традиційно вважається, що фактичне володіння речами має місце не тільки тоді, коли річ безпосередньо знаходиться у володільця, а й у будь-якому випадку, коли володілець не втрачає контролю над об'єктом володіння.

Власне кажучи, лише законне і незаконне добросовісне володіння підпадають під поняття "володіння" ("посідання") як інститут речового права. Незаконне недобросовісне володіння річчю є не правовим Інститутом, а лише фіксацією факту порушення права власності (спроби привласнення чужого майна).

85.

Емфітевзис —це довгострокове, відчужуване та успадковуване речове право на чуже майно, яке полягає у наданні особі права володіння і користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб з метою отримання плодів та доходів від неї з обов'язком ефективно її використовувати відповідно до цільового призначення.. Характерною рисою емфітевзису є вимога використання чужого майна за цільовим призначенням, що складає \ обов'язок емфітевти (користувача). Суть суперфіцію полягає в тому, що власник виділяє земельну ділянку або її частину в користування суперфіціарію — фізичній або юридичній особі — для будівництва промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших будов або споруд без- і коштовно або за відповідну винагороду. Як і емфітевзис, суперфіцій є довгостроковим, відчужуваним і успадковуваним правом, можливість здійснення якого обмежена використанням за цільовим призначенням.Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування. Суб'єктами емфітевзису є власник земельної ділянки та особа, яка виявила бажання користуватися останньою для сільськогосподарських потреб (землекористувач, емфітевта). Стороною відносин емфітевзису не може бути особа, якій земельна ділянка надана на умовах постійного користування чи на умовах оренди. Об'єктом емфітевтичного права є користування земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, що знаходиться у приватній, комунальній або державній власності.

86.

Суперфіцій - це довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою відплатно чи безвідплатно особі для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд, на які в останньої виникає право власності.

Суб'єктами с уперфіціарних відносин є власник земельної ділянки, яка надається під забудову, і особа, яка має право використання зазначеної ділянки для забудови (суперфіціарій ). Суперфіцій може належати одночасно двом і більше особам При цьому, безумовно, саме суперфіційне право поділу не підлягає, а лише передбачається можливість спільного користування земельною ділянкою, наданою під забудову одночасно двом і більше особам. Підставами встановлення суперфіцію є договір між власником ділянки І майбутнім забудовником про встановлення суперфіцію і заповіт. Об'єктом суперфіцію є право користування земельною ділянкою для будівництва певних видів споруд чи будівель з можливістю для суперфіціарія набути право власності на них.

Суперфіціарій (землекористувач) має право:

- використовувати ділянку для забудови відповідно до договору про суперфіцій та вимог закону (ст.413 ЦК);- набувати право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови;

Суперфіціарій (землекористувач) зобов'язаний:

-вносити інші платежі, встановлені законом. Зазначені обов'язкові платежі визначаються окремими актами законодавства і не включаються до сум плати за користування, яка належитьвласнику ділянки.

- почати використовувати земельну ділянку для забудови до спливу трирічного строку з моменту встановлення суперфіцію. В іншому разі можливе припинення суперфіцію з цієї підстави (ст.416 ЦК);

- у разі припинення суперфіцію на вимогу власника земельної ділянки знести будівлі та привести ділянку до стану, в якому вона була до надання її у користування (ч. 1 ст.417 ЦК).

87.

Сукупність умов, які необхідні для настання цивільно-правової відповідальності, називають складом цивільного правопорушення.За загальним правилом цивільно-правова відповідальність настає за наявності таких умов (підстав):- протиправність; - шкода; - вина; - причинний зв’язок між протиправною поведінкою і наслідками. Протиправною є поведінка, яка порушує норму права або умови укладеного між контрагентами договору. Протиправними можуть бути не лише дії, а й бездіяльність. Наприклад, ветеринар не надав своєчасно допомоги худобі, яка захворіла; зберігач не потурбувався, щоб захистити майно від дощу. Шкода може бути заподіяна і правомірними діями. Так, правомірними вважаються дії, пов’язані із здійсненням прав та виконанням обов’язків Протиправність є неодмінною умовою настання цивільно-правової відповідальності, тому її називають юридичною підставою відповідальності. Під шкодою в цивільному прав розуміють загибель, втрату або зменшення певного майнового або немайнового блага. Вина — це психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків.

88.

Право колективної власності

Колективна власність охоплює майно, що належить окремим організаційно оформленим колективам громадян, а також інших колективних організацій.Члени таких організацій об'єднують свою працю (підприємницьку діяльність) і свої кошти для досягнення певних цілей. Вони безпосередньо або через створювані органи визначають порядок використання майна, управління ним та розподілу доходів. Чинним законодавством значно розширено коло суб'єктів колективної власності. Стосовно такого специфічного об'єкта права власності, як земля, коло суб'єктів обмежене колективними сільськогосподарськими підприємствами, сільськогосподарськими кооперативами, садівницькими товариствами, сільськогосподарськими акціонерними товариствами.Трудовий колектив державного підприємства може бути суб'єктом права колективної власності.Окрему групу об'єктів права колективної власності становить майно, належне кооперативам (колективним сільськогосподарським підприємствам). За своїм правовим режимом до цієї групи належить майно споживчої та сільськогосподарської кооперації, а також майно колективних сільськогосподарських підприємств.До характерних особливостей права колективної власності кооперативу слід віднести визначення часток (паїв) членів кооперативів (КСП) у майні, що належить кооперативу. Право колективної власності здійснюють загальні збори членів підприємства, збори уповноважених або створений ними орган управління підприємства, якому передано окремі функції господарського управління колективним майном.

89.

Власність - це певні матеріальні блага, які мають комусь належати. Що ж до державної власності, то у неї є свої суб'єкти, які мають право володіти, користуватись та розпоряджатись цією власністю.Державною власністю також визнається майно, що забезпечує діяльність Президента України, Кабінету Міністрів України та утворюваних ними органів. Це положення має дуже важливе значення, тому що ці посади є виборними і одні й ті самі особи не будуть перебувати на посадах все життя, будуть інші особи, що прийдуть їм на зміну. Отже, майно, яким користується, володіє та розпоряджається Президент, члени Кабінету Міністрів, є власністю держави, а не окремих осіб, які займають зазначені посади на період, визначений Конституцією та Законами України.

До державної власності відносяться будь-які матеріальні речі (в основному це майно, установи, певні стратегічні об'єкти), які покликані забезпечувати діяльність державних органів, забезпечувати економічний та соціально-культурний розвиток як всієї держави, так і окремих територій, і ці блага не мають бути власністю інших осіб, суб'єктів права власності. Державна власність виникає різними способами (за юридичними підставами), значення яких є неоднаковим. Далі я наведу різні способи виникнення права державної власності і дам їм характеристику.

Одним з способив виникнення права державної власності є угоди у сфері внутрішнього і зовнішнього товарообігу (оплатні і безоплатні). Вони забезпечують перехід у державну власність матеріальних благ від інших власників (недержавних підприємств та організацій, окремих громадян). Право державної власності виникає також за рахунок подарованого окремими громадянами майна, успадкованого майна, коштів від випуску лотерей, облігацій державної позики, цінних паперів.Право державної власності виникає також внаслідок застосування реквізиції та конфіскації, стягнення штрафів за правопорушення. Ще однією підставою набуття права державної власності є набуття права власності на бездоглядну домашню тварину.

наступною підставою виникнення права державної власності є набуття права власності на скарб. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності.

Державна власність може виникати в будь-який з первісних чи похідних способів, але у держави є підстави для набуття нею права власності в такі способи, в які це право не може виникнути в інших власників - фізичних або юридичних осіб.

90.

Законом "Про власність" право повного господарського відання було передбачено лише відносно державної власності. Однак на практиці виникла проблема визначення правового режиму майна,наданого, зокрема, засновниками в управління господарського товариства.

Оскільки майно не передавалося у власність такого підприємства, а лише надавалося йому для здійснення статутної діяльності, то природно виникло припущення, що воно має належати приватному підприємству, господарському товариству тощо на праві повного господарського відання. Право оперативного управління — це засноване на праві власності іншої особи і наданому нею повноваженні право володіння, а також обмежені права користування і розпорядження майном в цілях і межах, встановлених власником.Як і право господарського відання, право оперативного управління є похідним від права власності і більш обмежене порівняно з ним. Воно також вужче, ніж право господарського відання.Якщо право господарського відання містить усі 3 правомочності — володіння, користування і розпорядження, то право оперативного управління, зазвичай охоплює одночасно лише 2 — володіння і користування або володіння і розпорядження.

91.

Прáво комунáльної влáсності — сукупність правових норм, що визначають правові підстави і порядок набуття та реалізації територіальними громадами безпосередньо або через органи місцевого самоврядування права власності на об'єкти права комунальної власності (майно необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території), встановлюють гарантії захисту даного права територіальних громад, правові підстави і порядок його припинення. Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Суб'єктами права комунальної власності, як різновиду права державної власності, були визнані адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських рад народних депутатів.

До об'єктів права комунальної власності належить: майно, що забезпечує діяльність відповідних рад та утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств;

92.

У власності Автономної Республіки Крим є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить Автономній Республіці Крим.В інтересах АРК право власності здійснюють органи влади Автономної Республіки Крим. Управління майном, що є у власності Автономної Республіки Крим, здійснюється органами влади Автономної Республіки Крим, а у випадках, передбачених законом, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, може здійснюватися іншими суб’єктами»;

Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна, майна, що є у власності Автономної Республіки Крим або в комунальній власності.

93.

Державні підприємства, установи та інші державні організації, наділені правом повного господарського відання, правом оперативного управління, отримують певну сукупність прав та обов'язків, яка дає змогу їм здійснювати функції власника. При цьому власником майна державних підприємств, установ залишається держава, адже ще за часів римського права утвердився постулат: у однієї речі може бути лише один власник'. Однак дія такого принципу має ефективність лише тоді, коли власник спроможний самостійно і безпосередньо здійснювати правомочності власника, в тому числі займатися господарською чи іншою діяльністю. Тим часом, держава не може самостійно здійснювати правомочності власника. Не завжди це можуть і окремі громадяни. Вони можуть об'єднуватися у колективні утворення, передаючи їм своє майно та здійснюючи виробничо-господарську діяльність. Тому людство активно вело пошук оптимальних правових форм, які б гармонійно забезпечували інтереси як власників, так і господарюючих суб'єктів- невласників.У світовій практиці сформувалися різні моделі відмежування від права власності права управління нею та введення так званої розщепленої власності. Великим досягненням світової цивілізації стала поява акціонерних товариств, завдяки яким з'явилася можливість зосереджувати великі капітали за рахунок об'єднання фінансів як багатих комерсантів, так і широких верств населення, що в свою чергу забезпечувало швидке здійснення великих виробничих проектів.

94.

Приватизацією державного майна визнається відчуження майна, яке перебуває у державній власності, та майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних і юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до згаданого закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Однак відчуження майна, що перебуває у власності територіальних громад, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями у процесі приватизації) здійснюється органами місцевого самоврядування на підставі законодавства про приватизацію державного майна. Якщо на початкових етапах приватизації державного майна основною її метою було створення значного прошарку нових власників за рахунок передачі державного майна фізичним і недержавним юридичним особам, то на сучасному етапі приватизації, об'єктами якої стають великі та середні підприємства, акцент робиться на забезпечення в процесі приватизації підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та необхідності залучення коштів на структурну перебудову економіки, тобто інвестування вітчизняної економіки за рахунок коштів, (а) отриманих від покупців в процесі приватизації і (б) вкладених покупцями у об'єкти приватизації у післяприватизаційний період відповідно до умов угод приватизації.

95.

Право власності може належати як одній особі (роздільне право власності), так і кільком особам одночасно (спільне право власності). Право спільної власності не розпо-всюджується на власність юридичної особи і членів трудового колективу юридичної особи. Адже відомо, що майно юридичної особи відокремлене від майна держави чи іншого засновника юридичної особи, а також від майна працівників, які уклали трудовий договір з цією юридичною особою. Не виникає також права спільної власності і в тому випадку, коли кілька осіб користуються річчю, право власності на яку належить третій особі. Наприклад, землеволодільці користуються землею, яка належить державі.

Право спільної власності може виникнути лише тоді, коли кілька осіб набу-вають права власності на одну і ту ж річ або сукупність речей. Причому кожний із співвласників має свою част-ку в праві на все спільне майно і ця частка стосується всього комплексу прав і обов'язків щодо цього майна. Кожний співвласник повинен співставляти свою пове-дінку відносно спільного майна з волею інших співвлас-ників, оскільки його частка у власності не створює абсо-лютного права ні на яку реальну частину майна. Це пра-во на майно взагалі. По своїй суті право спільної власності є таким же, як і право роздільної власності. Але всяке розпорядження майном, що перебуває в спільній власності, може бути здійснено лише при загальній згоді всіх власників, при-чому кожний користується однаковим голосом, незале-жно від розміру належної йому частини: незгода одного припиняє розпорядження інших. В цьому плані право спільної власності є одним із видів обмежень права вла-сності; право кожного обмежується правом інших. Від-бувається взаємне обмеження. Визначення права спільної влас-ності: це право двох або більше осіб на один об'єкт.

Право спільної власності в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють відносини, пов'язані з набуттям кількома особами права власності на конкретно визначене майно, а також закріплюють, охороняють і регулюють права цих осіб по володінню, користуванню і розпорядженню цим майном.

96.

Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Стану. Майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною власністю". Отже, режим спільності не поширюється на майно, придбане до шлюбу або після його припинення. При цьому юридичну силу має шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану (ЗАГСу). Нерідко чоловік і жінка з певних причин не реєструють шлюб, перебуваючи у так званих фактичних шлюбних відносинах. На майнові відносини такого фактичного подружжя відповідні норми шлюбно-сімейного законодавства про спільність майна не поширюються. Спори щодо майна, набутого чоловіком і жінкою в період фактичних шлюбних відносин, мають вирішуватися відповідно до норм цивільного законодавства про спільну власність. Звичайно, в сучасних умовах в Україні принцип роздільності майна подружжя є неприйнятним. Навпаки, у світовій практиці спостерігається тенденція до розширення сфери дії принципу спільності у регулюванні майнових відносин між подружжям, що є, зокрема, результатом жіночого руху за рівні права з чоловіками. Принцип спільності краще захищає інтереси особливо тих жінок, які займаються домашнім господарством, вихованням дітей.Спільною сумісною власністю подружжя можуть бути акції, облігації та інші цінні папери, придбані за спільні кошти, їх вклади у статутних фондах господарських товариств, дивіденди та інші доходи, одержувані від такого майна, а також виграші від придбаних на спільні кошти лотерейних квитків. Режим спільності має поширюватися і на авторську винагороду, авторський гонорар, право на одержання яких виникло під час шлюбу.

97.

Одним з найголовніших завдань держави є захист законних прав громадян. Так, відповідно до ст. 13 Конституції України "держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання". Тобто, виступаючи гарантом реалізації законних прав, держава тим самим забезпечує виконання громадянами обов'язків, покладених на них державою. Оскільки економічною основою кожного суспільства є власність у різних її формах, то одним із найголовніших об'єктів державного захисту виступає саме право власності. Дослідження поняття "захист права власності" завжди посідало важливе місце в юридичній науці взагалі і в цивілістичній зокрема, адже на захист права власності прямо чи опосередковано спрямовані норми багатьох галузей права (цивільного, кримінального, адміністративного та ін.). "Цивільні права охороняються законом", встановлюється загальноохоронний принцип, який гарантується усією правовою системою.

Цивільно-правовий захист права власності — це система активних заходів, що їх застосовують власник, компетентні державні чи інші органи, спрямована на усунення порушень права власності, покладення виконання обов'язку з відновлення порушеного права на порушника. Така система захисних заходів водночас є складовою частиною загальноправового механізму захисту права власності.

98.

Захисту права власності наш законодавець завжди приділяв лику увагу, оскільки власність громадян, колективна та державна власність є основою розвитку Української держави. же, коли здійснюється захист зазначених форм власності, йдеться, по суті, про захист основ нашого суспільства. Необхідність захисту власності громадян зумовлюється ще й тим, що вона безпосередньо має задовольняти їхні матеріальні та культурні потреби.

На захист права власності спрямовані норми не тільки цивільного, а й інших галузей права, зокрема кримінального, адміністративного, трудового.

Цивільно-правовий захист права власності здійснюється своїми особливими методами, відмінними від кримінально- та адміністративно-правових.

Найважливішим цивільно-правовим засобом захисту прав власності є віндикація - витребування власником майна з чужого незаконного володіння. Воно здійснюється шляхом пред'явлення позову в суд чи арбітраж. Такий позов називається віндикаційним..

Захист права власності здійснюється й у випадках, коли позов про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунення перешкод у розпорядженні чи користуванні майном пред'являється не безпосередньо власником, а осо-бою, яка володіє майном в силу закону або договору з власником майна (наприклад, договору майнового найму). Не завжди може власник пред'являти віндикаційний позов, коли він втратив володіння річчю.

Проте, це не означає, що власник у цих випадках ніяк не може захистити свої інтереси. Він може використати зобов'язально-правові засоби захисту права власності. Так, коли влас-ник, наприклад, передав майно на підставі договору майнового найму іншій особі, а наймач продав це майно набувачу, що не знав і не міг знати, що купує річ не у власника (добросовісний набувач), власник, як зазначалось вище, не може витребувати своє майно від такого набувача (ст.145 ЦК України). Але він може від наймача, як сторони у договорі майнового найму, вимагати відшкодування завданих йому неви-знанням договору збитків на підставі ст.ст.203, 256 ЦК України. Тут вимоги власника випливатимуть із зобов'язальних відносин, які виникли між ним і наймачем на підставі договору.

99.

Речово-правові засоби захисту спрямовані на захист суб'єктивного права власності як абсолютного цивільного права громадян чи організацій, які на момент порушення права не перебувають у договірних чи інших зобов'язальних відносинах з порушником. Характерними ознаками таких засобів є те, що вони покликані захистити право власності, а також інше речове право на майновий об'єкт, що є індивідуально визначеним і зберігся в натурі. Зобов'язально-правові способи захисту мають на меті захист інтересів власника як учасника зобов'язальних відносин і розраховані на випадки порушення цих прав особою, яке знаходиться із власником чи іншим носієм цивільного права в договірних чи інших зобов'язальних правовідносинах. Зобов'язально-правові засоби відзначаються відносним характером взаємовідносин сторін, а також тим, що об'єктом захисту можуть бути будь-які речі та майнові права. Загальновизнаним юридичною наукою є той факт, що речово-правовими способами захисту є витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у здійсненні власником права власності (негаторний позов). Першу групу складають основні речово-правові засоби захисту, до яких належать: віндикаційний та негаторний позови. Другу групу становлять допоміжні речово-правові засоби захисту - позов про визнання права власності й позов про виключення майна з опису.

До третьої групи належать зобов'язально-правові засоби, а саме: засоби захисту права власності в договірних відносинах (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору; повернення речей, наданих у користування за договором); засоби захисту права власності в деліктних зобов'язаннях; позови про повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна. Четверту групу становлять спеціальні засоби захисту, до якої входять: позови про визнання угоди недійсною; позови про захист прав співвласника у випадку виділу, поділу та продажу спільного майна; засоби захисту права власності померлих та осіб, визнаних безвісно відсутніми або оголошених померлими, та інші засоби захисту.

100.

ВІНДИКАЦІЯ (захист) — вимога позивачем-власником майна через суд від осіб, що володіють цим майном без законних на те підстав. Одним із найдавніших і ефективних речово – правових засобів захисту права власності є витребування майна з чужого незаконного володіння. Цей засіб дістав назву віндикація (від лат. Vsndico – захищаю, заявляю претензію, вимагаю). Тобто віндикаційний позов – це позов неволодіючого власника до незаконноволодіючого невласника з метою відновлення порушеного володіння річчю шляхом вилучення її у натурі.

Віндикаційний позов предявляється у випадках: - коли власник втратив володіння річчю; - річ була індивідуально визначена; - річ знаходиться в чужому незаконному володінні.

Позивачем за віндикаційним позовом можуть бути:

- неволодіючий власник (фізичні і юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів); - титульний власник – особа, яка володіє майном за цивільно- правовими договорами(майнового найму, підряду, зберігання, застави), осби, які володіють майном на праві повного господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі передбачений законом.

Відповідачем за віндикаційним позовом має бути незаконний володілець майна власника, який може і не знати про неправомірність свого володіння та утримання такого майна. При цьому незаконними володільцями вважаються як особи, які безпосередньо неправомірно заволоділи чужим майном тобто у особи, яка не мала права ним розпоряджатися (добросовісний набувач).

Предметом віндикаційного позову становить вимого неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально – визначеного майна з чужого незаконного володіння. Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтвержують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння.

101.

Ці засоби забезпечують захист права власності та інших цивільних прав осіб, між якими виникає цивільно – правове зобовязання, тобто між особами, повязаними між собою певними правилами та обовязками. Зобовязальні засоби захисту права власності та інших цивільних прав базуються на можливості застосування примусових заходів у правовідносинах з цілком конкретно визначеними учасниками відносинах правовідносин, у яких є уповноважена і зобовязана особи. Як відомо, усі зобовязання поділяються на договірні і задоговірні. Відповідними особливостіми характеризуються засоби захисту субєктів договірних і позадоговірних зобовязань. Так, у договірних зобовязаннях уповноважена особа (кредитор) може захистити свої цивільні права та інтереси шляхом: а) примусу боржникавиконати обовязоку натурі; б) розірвання договору; в) застосування мір відповідальності; г) застосування інших заходів, передбачених договором або законом (зокрема, статті 234, 263 і 269 ЦК). Деліктна (позадоговірна) відповідальність настає тоді, коли заповідач шкоди і потерпілий не перебувають у договірних відносинах щодо блага, якому заподіяно шкоду. Основними способами відшкодування шкоди, заподіяної майну особи слегують: відшкодування її в натура (надати річ того самого роду і якості, виправити пошкоджену річ і т. ін) або повне відшкодування заподіяних збитків (ст 453ЦК).

102.

Позов про виключення майна з опису(звільнення майна з – під арешту)відповідно до ст. 186 КПК України при общуку або виїмці можуть бути вилучені предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпеченння цивільного позову або можливої конфіскації майна, які у встановленому порядку перелічуються у протоколі обшуку або виїмки чи в даному до нього опису. Опис майна здійснюється також у порядку вжиття заходів щодо охорони спадкового майна державним нотаріусом або посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад наролних депутатів, що оформляється у встановленому порядку актом опису. Захист права спільної власності У співвласників може виникнути потреба у припиненні права спільної власності. Вони можуть це зробити, зокрема, шляхом виділення своєї частки у спільному майні (його поділу). Згідно зі ст. 115ЦКУкраїни кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділення своєї частки зі спільного майна. Якщо угоди про спосіб виділення не буде досягнуто, то за позовом учасника майно ділиться в натурі, коли це можливо, а якщо це неможливо, то власникові, що виділяється, присуджується грошова компенсація. Законодавець встановлює для учасників спільної часткової власності додаткові гарантії на випадок відчуження одним з них частки у спільному майні стороннім особам. Так, при продажу частки в спільній власності сторонній особі решта учасників спільної часткової власності має право привілеєвої купівлі частки, що продається за ціною, за якою вона продається іі на інших рівних умовах, крім продажу зприлюдних торгів.