Розділ 1. Концептуальні основи поділу сучасного права

Розділ 1. Концептуальні основи поділу сучасного права

Поняття та властивості права

Аналіз принципу правової рівності свідчить про внутрішню єдність і загальний зміст формальної рівності, єдиного масштабу і рівної міри свободи індивідів, загальної справедливості. Ці значеннєві компоненти принципу правової рівності (і разом з тим аспекти характеристики об'єктивних властивостей права) являють собою взаємозалежні визначення сутності права в його розрізненні з законом.

Різні визначення права, що представляють собою різні напрямки конкретизації змісту принципу правової рівності, виражають єдину (і єдину) сутність права. Причому кожне з цих визначень припускає й інші визначення в загальнозначеннєвому контексті принципу правової рівності. Звідси і внутрішня значеннєва рівноцінність таких зовні різних визначень, як: право — це формальна рівність, право — це загальна і необхідна форма свободи в суспільних відносинах людей, право — це загальна справедливість і т.д. Адже формальна рівність так само припускає волю і справедливість, як останні — перше й один одного.

Ці визначення права через його об'єктивні сутнісні властивості виражають у цілому природу, зміст і специфіку права, фіксують розуміння права як самостійної сутності, відмінної від інших сутностей. Як ці об'єктивні властивості права, так і характеризуема ними сутність права відносяться до визначень права в його розрізненні з законом, тобто не залежать від свободи законодавця, історично і логічно передують закону [7, c. 185].

До цих вихідних сутнісних визначень права (чи до визначень сутності права) у процесі так називаної "позитивації" права, його вираження у виді закону, додається нове визначення —- владна загальнообов'язковість того, що офіційно визнається і встановлюється як закон (позитивне право) у визначений час і у визначеному соціальному просторі.

Але закон може як відповідати, так і суперечити праву, бути (у цілому чи частково) формою офіційно-владного визнання, нормативної конкретизації і захисту як права, так і інших. (неправових) вимог, дозволів і заборон. Тільки як форма вираження права закон являє собою правове явище. Завдяки такому закону принцип правової рівності (і разом з тим загальність рівної міри свободи) одержує державно-владне, загальнообов'язкове визнання і захист, здобуває законну силу. Лише будучи формою вираження об'єктивно обумовлених властивостей права,

закон стає правовим законом. Правовий закон це і є право (із усіма його об'єктивно необхідними властивостями), що одержала офіційну форму визнання, конкретизації і захисту, словом — законну силу.

Правовий закон — це адекватне вираження права в його офіційному визнанні, загальнообов'язковості, визначеності і конкретності, необхідних для діючого позитивного права.

Реальний процес "позитивації" права, його перетворення в закон, поряд з необхідністю обліку об'єктивних властивостей і вимог права, залежить від багатьох інших об'єктивних і суб'єктивних факторів (соціальних, економічних, політичних, духовних, культурних, власне законотворчих і т.д.). І невідповідність закону праву може бути наслідком правозаперечувального характеру будуючи, антиправову позицію чи законодавця різного роду його помилок і промахів, низькою правовою і законотворчою культурою і т.д.

Основне розходження між вихідними визначеннями права, що фіксують об'єктивні властивості права, і цим додатковим визначенням полягає в тому, що об'єктивні властивості права не залежать від свободи законодавця, тоді як загальнообов'язковість правового закону, яка мається на увазі об'єктивною природою права, залежить і від свободи законодавця (від офіційно-владного опосередкування між вимогами права і формою їхнього конкретного законодавчого вираження, від владних оцінок і рішень), і від ряду об'єктивних умов (ступеня розвиненості соціуму, наявності умов, об'єктивно необхідних для появи і дії правових законів, і т. д.)

Стосовно до права в його збігу з законом (тобто до правового закону, до позитивного права, що відповідає принципу і вимогам права) усі названі визначення права (права в його розрізненні з законом і права в його збігу з законом) мають субстанціальне значення, розкривають різні моменти сутності правового закону і, отже, входять у його загальне (і єдине) поняття

Зі сказаного ясно в принципі можливі дефініції поняття права в його розрізненні з законом і дефініції права в його збігу з законом (т. е дефініції правового закону, позитивного права, що відповідає об'єктивним вимогам права), але логічно неможливо єдине поняття (і відповідна дефініція) права в його розрізненні з законом і антиправового (правопорушуючого) закону.

Тому, говорячи нижче про загальний (і єдиному) понятті позитивного права і відповідних дефініціях, ми скрізь маємо на увазі правовий закон, тобто позитивне право в його збігу, але не в розбіжності і протиріччі з об'єктивними властивостями і вимогами права. Тут скрізь ми оперуємо правовими визначеннями і правовими поняттями, що припускають об'єктивну правову природу і характер відповідних феноменів

Сполучення різних визначень позитивного права, що відповідає об'єктивним вимогам права, в одному понятті означає їхнє об'єднання (сполучення, ущільнення, синтез, конкретизацію) по тій самій підставі, оскільки мова йде про різні прояви і визначення єдиної правової сутності. Причому ці різні визначення права (у силу їх понятійної і сутнісної єдності) не тільки доповнюють, але і мають на увазі один одного. Саме це дає логічну підставу в дефініції (по необхідності — короткої) загального поняття такого позитивного права (тобто правового закону) обмежуватися лише деякими основними визначеннями (характеристиками), що резюмують у собі й одночасно припускають всі інші визначення сутності права.

Зі змісту концепції розрізнення, що викладається, і співвідношення права і закону випливає, що навіть сама коротка дефініція простішого поняття такого позитивного права (правового закону) повинна містити в собі, як мінімум, два визначення, перше з який містило б одну з характеристик права в його розрізненні з законом, а друге — характеристику права в його збігу з законом. З обліком цього можна сформулювати ряд відповідних дефініцій

Так, позитивне право, що відповідає об'єктивним вимогам права (закон у його збігу з правом), можна визначити (тобто дати коротку дефініцію його загального поняття) як загальнообов'язкова формальна рівність; як рівну міру (чи масштаб, форму, норму, принцип) свободи, що володіє законною силою, як справедливість, що має силу закону. У більш розгорнутому виді (з обліком усіх субстанціальних характеристик права) загальне поняття такого позитивного права (правового закону) можна визначити як загальнообов'язкову форму рівності, свободи і справедливості Те ж саме юридичне праворозуміння на більш звичному для легізму мові можна виразити як загальнообов'язкову систему норм рівності, свободи і справедливості.

Усі ці (і можливі в цьому ряді інші) дефініції по своєму змісті рівноцінні, оскільки визначають те саме поняття позитивного права, що відповідає об'єктивній природі і вимогам права. Розходження цих дефініцій (акцент на тих чи інших субстанціальних визначеннях права), найчастіше диктовані актуальними цілями і конкретним контекстом їхнього формулювання, не торкаються суті справи, тим більше що одні субстанціальні визначення права (і відповідні дефініції) мають на увазі і всі інші, прямо не згадані [16, c. 153].

Отже, право – це це обумовлена ​​природою людини і суспільства система регулювання суспільних відносин, що виражає свободу особистості, та якій притаманні нормативність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу. [14;228 – 230]

 

Розділ 2. Приватне право. Поняття та загальна характеристика

Методи приватного права

Правовий метод регулювання  сукупність погоджених між собою способів впливу на певну групу відносин. У МПрП це питання найменш вивчено. Для нього характерним є цивільно-правовий метод, який відображає природу цієї галузі. Проте цей метод надто загальний. Конкретнішим є порівняльно-правовий метод. Крім того, для регулювання відносин з іноземним елементом застосовуються два юридично-технічних методи  колізійний та матеріально-правовий.

Порівняльно-правовий метод. Для вирішення спірного питання в МПрП використовують зіставлення і вибір норм права. Тому порівняльне правознавство (компаративістика), що застосовує таке зіставлення і вибір норм, та міжнародне приватне право мають багато спільних рис, оскільки вони не обмежені однією національно-правовою системою, а використовують і право іноземних держав.

Об'єкти порівняння у МПрП. Порівняльно-правовий метод застосовується до певних об'єктів права. Ними можуть бути системи і "родини" права, його галузі, інститути, норми. Порівняльне право передбачає зіставлення об'єктів іноземних гетерогенних (різних за природою) правових систем. У разі зіставлення двох об'єктів однієї правової системи може йтися про порівняльне дослідження, а не про порівняльне право.

Юридично-технічні методи регулювання відносин у МПрП.

Колізійний метод регулювання. Є необхідним для регулювання цивільно-правових відносин, регламентація яких не погоджена, а також у разі необхідності вибору між нормами права. Для МПрП значення мають не всі колізії, а тільки ті, що виникають між іноземними правовими системами (міжнародні колізії).

Колізійні норми. Передумовами виникнення колізійної норми є посилення процесів міграції населення за кордон, розширення господарських зв'язків між державами тощо. Сутність колізійної норми полягає у відсиланні до компетентного законодавства, визначенні умов і меж його застосування до певних правовідносин.

У МПрП утвердилася позиція, згідно з якою кожна колізійна норма складається з двох частин  обсягу і прив'язки. У першій частині норми (в обсязі) вказуються правовідносини, які вимагають правового врегулювання (наприклад, здатність до укладення цивільно-правових угод; визначення права власності на річ). У другій частині (прив'язці, колізійному принципі, формулі прикріплення) міститься відсилання до законодавства держави, яке повинне регулювати певні правовідносини (згідно із законодавством держави, де створено підприємство; за законом країни, де перебуває майно). За змістом прив'язки вони поділяються на односторонні та двосторонні.

Матеріально-правовий метод і матеріально-правові норми. Колізійна норма, відсилаючи до законодавства певної держави, самостійно не регулює правовідносини з іноземним елементом. її існування має сенс за умови використання і матеріально-правової норми, тобто такої, яка, по суті, регулює правовідносини в МПрП. Наявність матеріально-правових норм свідчить про існування разом з колізійним матеріально-правового методу регулювання зазначених відносин. Сутність цього методу полягає в тому, що правовідносини регулюються безпосередньо юридичними нормами, без відсилання до іноземної правової системи.

У книзі "Міжнародне приватне право" за редакцією Г. К. Дмитрієвої запропоновано так званий загальний метод МПрП. Під ним розуміють сукупність конкретних прийомів, способів і засобів юридичного впливу, спрямованого на подолання колізії права різних держав. Цей метод передусім поєднує способи регулювання, тобто шляхи юридичного впливу, виражені в юридичних нормах. Їх два — колізійно-правовий та матеріально-правовий. Обидва вони спрямовані на подолання колізії права. Сюди ж належать конкретні юридичні прийоми: застосування застереження про публічний порядок, вирішення інтерлокальних та інтертемпоральних колізій, зворотного відсилання і відсилання до права третьої держави тощо.

 

Висновок

Тема поділу права па приватне й публічне, співвідношення цих двох правових сфер та їх методології залишається однією з найбільш популярних у вітчизняному правознавстві, ймовірно, як затяжна реакція на неприйняття радянською правовою доктриною ідеї дуалізму права. Втім наукові дискусії з цього питання поки що не принесли відчутних результатів, оскільки, як виявилося, вкрай складно визначитися з поняттями приватного і публічного права. Крайнім проявом «ефекту маятника» є абсолютизація чистоти поділу права на приватне й публічне як єдино можливого критерію систематизації чинного законодавства України.

Слід пам'ятати, що відмінності між публічним і приватним правом не носять жорсткий, контрастний характер за типом «чорне-біле». Всі правові галузі використовують єдині прийоми, методи, засоби правового регулювання, але в різному співвідношенні. Мова може йти лише про переважання тих або інших юридичних елементів - наприклад, загального блага над приватними інтересами, імперативного методу над диспозитивним, заборон і обов'язків над дозволами, субординації над координацією і так далі. Так, диспозитивні начала присутні у сфері дії як цивільного, так і адміністративного права, різна тільки їх питома вага і значення.

Публічно-правові галузі регулюють сферу державного управління, міждержавні відносини, місцеве самоврядування, правосуддя, державно-правовий примус. Публічно-правовими є кримінальне, адміністративне, фінансове, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право і ін.

До сфери приватного права відносять перш за все комерційні, майнові, сімейні, трудові, нематеріальні відносини. Приватно-правові норми направлені на захист інтересів окремих осіб - індивідів і організацій. Це, наприклад, цивільне, трудове, сімейне право.

 

 

Список використаної літератури:

1. Банчук О. Погляди українських представників теорії соціального права на проблему розмежування публічного і приватного права // Право України, 2005. - №2.- С 118-120

2. Беляневич О. Декілька нотаток про дуалізм права // Юридичний журнал: Аналітичні матеріали, коментарі, судова практика. – 2004. - №12. - С24-26

3. Духневич А.В. Співвідношення публічного та приватного права в практиці України //Південноукраїнський правничий часопис, 2007. - № 3. - С 83-85

4. Загальна теорія держави і права / за ред. М.В. Цвіка. – Харків: Право, 2002. – 432 с.

5. Мережко О. Співвідношення міжнародного приватного з міжнародним публічним правом // Юридична газета. - 2004.- №.17. - С 6

6.Загальна теорія держави і права У 2т. Академічний курс. Т.2: Теорія права / За ред. Марченка М.Н. - М.: Зерцало, 1998. - 639 с.

7. Підопригора О. Розмежування і взаємодія публічного і приватного права як методологічна проблема вітчизняного правознавства // Вісник Академії правових наук України. - 2002.- №.4. - С 77-86

8. Рабінович П. Природне право: діалектика приватного й публічного // Юридичний вісник України. - 2004.- №.12. - С 61 – 63

9. Сивий P. Основні критерії поділу позитивного права на приватне та публічне: порівняльний аналіз // Юридична Україна. - 2004.- №.8. - С 46-54

10.Сивий Р. До питання про інтерес як критерій поділу права на приватне та публічне // Юридична Україна. - 2004,- №9. - С 50-61

11.Сивий Р. Метод правового регулювання як критерій поділу позитивного права на приватне та публічне // Юридична Україна, - 2005. - №3. - С 54-63

12.Сивий Р.Б. Приватне право і публічне право: до питання про критерії розмежування // БюлетеньМіністерства юстиції України.: К., 2005. - №8. - С 78-88

13.Терія Держави і права: Курс лекцій / Під ред. Н.І. Матузова і А.В. Малько. – М., 2001. – 776 с.

14.Терія держави і права: Підручник для вузів / Під ред. проф. В.М. Корельского і проф. В.Д. Перевалова. – М., 2002. – 616 с.

15.Шабуніна В.В. Поділ права на публічне і приватне в римському праві Проблеми законності - 2006. - №77. - С. 14-21

16.Шкварок Л.В. Приватне й публічне право: філософсько-правовий аспект // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ України - 2008. - № 5. - С 16-22

 

 

 

 

Розділ 1. Концептуальні основи поділу сучасного права