Вплив римського приватного права на поділ сучасного права

Розпочинаючи вивчення питань рецепції римського права, насамперед необхідно з'ясувати, що таке «рецепція» та в чому полягають характерні ознаки цього явища.

Термін «рецепція» має кілька значень:

-У мистецтві, культурі, суспільних науках його трактують як запозичення даним суспільством соціологічних i культурних форм, що виникли в іншій країні або в іншу епоху або як сприйняття одного культурного явища, однієї культури очима іншої.

-Щодо права рецепцію визначають по-різному, підкреслюючи ті чи інші характерні, на думку авторів, риси.

Після ознайомлення зі спеціальною літературою, на перший погляд може здатися, що рецепція є запозиченням більшою чи меншою мірою положень іноземного права. Але тоді виникає питання про доцільність вживання терміну «рецепція» за наявності таких категорій, як «акультурація», «реставрація», «запозичення», що, як здається, так само чи навіть більш конкретно відображають процес переймання положень чужого права. Це зумовлює необхідність чіткого визначення i розмежування зазначених понять.

3а основу може бути взяте визначення рецепції як відновлення дії (відбір, запозичення, переро6ка та засвоєння) того нормативного, ідейно-теоретичного змісту римського права, що виявилось придатним для регулювання нових відносин 6ільш високого ступеня суспільного розвитку.

Таке визначення більшою мірою враховує сутність та зміст рецепції. Але, крім того, слід зазначити, що, коли говорять про рецепцію, то йдеться про право, яке е елементом культури, що вже не існує й не має прямих, безпосередніх наступників.

Отже, насамперед, рецепція — це відродження системи права, яка існувала раніше. Саме це є ключовим моментом у визначенні цього поняття.

Визначення рецепції права як складового елементу загального процесу відродження має принципове значення для її розуміння та характеристики. Адже у такому разі на неї поширюється теза про повторюваність ренесансів, які є прикладом історичного феномена, що постійно повторюється. Як слушно зазначав А. Тойнбі, евокація мертвої а6о застарілої фази живої культури представниками якої-небудь цивілізації — це не унікальна подія історії, а історичний процес, що повторюється. Тому варто вести мову не про «ренесанс», а «ренесанси», як явище культури, що періодично повторюються у процесі розвитку i самовдосконалення людства.

Отже, й рецепція (римського чи іншого) права е явищем повторюваним, i слід говорити про «рецепції», а не про одне лише унікальне явище.

Таким чином, рецепцію римського права можна визначити як його відродження, сприйняття духу, ідей i головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певному етапі її розвитку в контексті загального процесу циклічних ренесансів.

Слід мати на увазі, що поняття «рецепція» досить 6лизьке до категорії «правова акультурація», під якою розуміють щеплення однієї правової системи до іншої. Однак на відміну від аккультурації, яка могла обмежуватися якимось одним інститутом або навіть нормою, рецепція є глобальним явищем. У разі рецепції в певну культуру інтегрується правова система в цілому, як елемент іншої, більш давньої культури.

Рецепцію також слід відрізняти від реставрації. Останнє поняття, яке означає відновлення чогось у первісному вигляді, зокрема, творів мистецтва, пам'яток культури тощо, зовні дуже 6лизьке до категорії «рецепція», однак має істотні відмінності.

Мета i кінцевий результат рецепції — створення на існуючій базі чогось нового у сфері культури, права тощо. Навіть якщо вона відбувається у формі, наприклад, прямого запозичення тих чи інших ідей, рішень, правових норм, то ми маємо продукт нової якості, дещонове, що виникає на новому виткуспіралі суспільного розвитку.

Що жстосується реставрації, товона має на меті відновленнячогось у первісному вигляді саме без змін та доповнень, або, принаймні, без таких доповнень, щомогли б змінити первісний стан, вигляд вихідного матеріалу.

Розглядаючи питання про чинники рецепції римського права, слід зазначити таке. Головним чинникомрецепції права є закономірності загального історичного розвитку. 3гідно з нимиісторія людства є зміною низкицивілізацій, кожна з яких являєсобою кластер (жмут) локальних цивілізацій, що відо6рахсають історичний ритм рухів народів, етносів з 6лизькимгенетичним корінням та долями.

3агалом суспільство розвивається синхронно, що забезпечує рух суперциклів по висхідній. Тому людствопросуваєтьсявперед у часі, у цілому, якєдина система, послідовноминаючитакі світовіцивілізації, як неоліт, рання рабовласницька, антична, рання феодальна, індустріальна, постіндустріальна. Оскільки йдетьсяпро розвиток цивілізацій-культур, то кожний новийетап вбирає всебе вищі досягнення попередніх цивілізацій (або відродження останніх, якщоцивілізація загинула або відійшла в минуле котрась з її гілок).

Однак треба мати на увазі, що хоча світові цивілізації вцілому розвиваються як єдина система локальних цивілізацій, склад цього кластеру для різних світових цивілізацій неоднаковий, позаяк кожна цивілізація має своютривалість і почерк циклічної динаміки, виникають і гинуть вонинеодночасно. Крім того, швидкістьрозвитку вепіцентрі та окремої локальної цивілізації можутьістотно не збігатися. Наприклад, за розрахунками фахівців відставання феодальної Росії від епіцентру відповідної світової цивілізації становило 200-300 років.

Якщо поглянемо на історію людства під таким кутом зору, то цілкомлогічним виглядає i повторюваність відроджень, i неодночасність (незбіг у ритмах) цього явища. Повторюваність відроджень о6умовлюеться спіралеподібним розвитком цивілізацій, їхня неодночасність —неоднаковим ритмом розвитку локальних цивілізацій у межах цивілізації світової.

Тепер залишається відповісти на запитання: чому частіше йдетьсяпро рецепцію саме римського i саме приватного права? У пошyках відповіді на нього треба врахувати такі чинники.

По-перше, рецепція, як елемент загального процесу відродження минулої високої цивілізації, полягає у впливі права, як її елементу, на менш розвинену правову систему, що формується у новій культурі. При цьому право минувшини пристосовують до сучасних розумінь права. Такі процеси непоодинокі, найбільш відома рецепція римського права у контексті світової історії цивілізацій не є чимось унікальним — досить хоча 6 пригадати рецепцію грецького права Стародавнім Римом i створення за допомогою ї відомих 3аконів ХІІ таблиць (Д. 1.2.2.4). Однак саме римське приватне право виявилось вперше вищою фазою розвитку правової системи, що регулює відносини на під грунті приватної власності. Встановлення суверенітету особи-власника як однієї з головних засад стало одним з визначальних моментів для подальшої долі приватного права Стародавнього Риму.

Саме тому римське приватне право стало предметом неодноразових рецепцій у наступних цивілізаціях. І саме тому реципували насамперед приватне право, а публічне право — лише тоді й тією мірою, якщо цього вимагали потреби того чи іншого державницького устрою, форми правління тощо. При цьому слід зазначити, що, на відміну від рецепції приватного права, коли нова цивілізація сприймала дух та засади останнього, з публічного права звичайно запозичували якісь зовнішні форми, процедури, окремі рішення тощо.

Слід також взяти до уваги, що крім головних чинників рецепції, згаданих вище, на її пере6іг та характер в окремих країнах можуть впливати різні о6ставини (геополітичне положення, ступінь економічного розвитку, світогляд, ментальність тощо), що прискорюють або уповільнюють процес рецепції. [9;47]

Загальні положення. Початок рецепції

Питання рецепції римського права в Україні тривалий час залишалися поза увагою романістів. 3начною мірою це було зумовлено тим, що радянська правова доктрина грунтувалася на догматі про оригінальний, самобутній характер радянського права. Певна річ, це знімало з порядку денного й дослідження впливу римського права на радянське право взагалі.

Через це практично в усіх підручниках i посібниках, написаних до початку 1990-х рр., питання впливу римського права на право України (як i на право інших колишніх союзних республік СРСР) не розглядалося.

Однак в останнє десятиліття ситуація дещо змінилася, з'явилися нові видання. Це закономірно, адже Україна орієнтується на інтеграцію у світову спільноту, створення громадянського суспільства, розбудову правової держави, а це, у свою чергу, передбачає необхідність неупередженого перегляду багатьох усталених поглядів, у тому числі на сутність та характер розвитку українського права.

Розглядаючи питання рецепції римського права В середньовічному українському праві, слід взяти до уваги специфіку цього процесу, що обумовлено особливостями цивілізаційної орієнтованості України,її геополітичним i культурним становищем у системі «Схід-3ахід».

Внаслідок як західного, так i східного впливу, право України формувалося як синтез місцевого звичаєвого права, реципованого римського та Візантійського права. При цьому й рецепція римського права відбувалася у двох видах: безпосередньо та опосередковано (безпосередньо — завдяки католицькому впливу, оскільки 3ахідна церква жила за римськими законами, i опосередковано — через німецьке, польське, литовське право).

Власне, i через візантійське право мав місце опосередкований вплив права римського, оскільки сама Візантія зазнала потужного впливу останнього (реципувала його). Це зумовило вплив римських правових ідей на формування українськогo законодавства тієї доби, зокрема, на законопроекти, створені в Україні у XVI—ХІХ ст.

Протягом XVI ст. було видано три Литовські статути: у 1529 р. — «Старий»,1566 р. — «Волинський»,1588 р. — «Новий».

Статут 1529 р. за своїм змістом та структурою був 6лизьким до Руської Правди. Однак проіснував він не дуже довго. Оскільки його норми мало відповідали політичним та економічним потребам феодального суспільства, що розвивалося, вже у 1544 р. 6уло створено комісію для розробки нового Статуту.

Головну роль у складанні проекту дpyгoгo Статуту Великого князівства литовського відіграли Августин Ротундус та Петрус Роїзій — фахівці у галузі не лише права, а й історії. Грунтуючись на західноєвропейських засадах світогляду, вони обстоювали доцільність використання римського права як зразка i як допоміжного матеріалу. Саме за їхньої активної участі було значно оновлено норми попереднього статуту, запроваджено низку понять та категорій римського права.

У 1566 р. Другий Статут було прийнято на сеймі у Вільно і поширено його дію на Волинь, Поділля та колишнє Київське князівство. Своєю структурою та багатьма положеннями він схожий на Дигести та Кодекс Юстиніана. Він містив такі, зокрема, розділи: основні засади права та державне право, земська оборона, правове становище шляхти, суд та судова система, шлюб та сім'я, опіка, записи й продаж, спадкування, земельні спори, лісові промисли, кримінальні злочини.

Подібність стає ще помітнішою при ознайомленні з положеннями про вільне розпорядження маєтностями, сервітутними правами, нормами про купівлю-продаж, позику, заставу та ін.

Помітно вплив римського права i на Статут 1588 р., де досить ретельно врегульовано приватну власність на землю, яка могла належати як поміщикам, так і селянам. 3начну увагу приділено також договірному праву.

На відміну від давньоруського права, що широко допускало застосування усної форми договору, Третій Статут встановлював, як загальне правило, вимогу письмовогo оформлення угод. Крім того, для деяких випадків передбачалась реєстрація угоди в суді, укладення її у присутності свідків та ін.

3агалом можна зробити висновок, що Статути Великого князівства Литовського були результатом використання та творчої переро6ки поточного литовського законодавства та судової практики, положень римського, німецького, польського права, а також звичаєвого права Литви, Польщі, України.

Якщо зважити на те, що німецьке та польське право того часу формувалось під помітним впливом римського права, то можна дійти загального висновку про рецепцію римського права в Україні у XVI ст. Осо6ливостями її було те, що відбувалось начебто «подвійне накладання» римсько-правових ідей — через давньоруське право, що зазнало часткового впливу візантійського (опосередковано — римського) права, та через німецьке та польське право, де римське право було рециповане за західноєвропейським типом. [4;254 – 255]