Нововведення Закону «про ат» : формування статутного капіталу майном.

Слід відмітити, що оплата вартості акцій, які розміщуються під час заснування акціонерного товариства, може здійснюватися грошовими коштами або майном (що є новелою), майновими і немайновими правами, що мають оцінку, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів).

Ціна майна, що вноситься засновниками акціонерного товариства в рахунок оплати акцій товариства, повинна відповідати ринковій вартості цього майна, що визначається у відповідності до статті 8 Закону України «Про акціонерні товариства».

Відтак, у відповідності до ст. 8 Закону України «Про акціонерні товариства», ринкова вартість майна у разі його оцінки відповідно до Закону України «Про акціонерні товариства», інших актів законодавства або статуту акціонерного товариства визначається на засадах незалежної оцінки, проведеної відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність.

Розрізняють такі види капіталу:

статутний капітал - це сумарна номінальна вартість випущених акцій (на етапі створення - сумарна номінальна вартість акцій, на які здійснено підписку з відповідною оплатою не нижче встановленого законом і умовами підписки розміру, за умов затвердження результатів підписки. Статутний капітал є номінальною і постійною (принаймні до його зміни в передбаченому законом порядку) величиною, зафіксованою в установчих документах товариства:

він зазвичай не відповідає фактичній майновій масі, що належить товариству на праві власності;

фактичний капітал - вартість усіх активів акціонерного товариства. Є перемінною величиною, оскільки змінюється в результаті фінансово-господарської діяльності товариства, перевищуючи або не досягаючи розміру статутного капіталу;

оголошений капітал - це сумарна номінальна вартість акцій, на які оголошується підписка при створенні акціонерного товариства;

на етапі функціонування останнього - включає ще й сумарну номінальну вартість попередніх емісій акцій. Це поняття нерозривно пов'язане із поняттям статутного капіталу: у разі покриття підпискою і оплати всіх акцій, запропонованих підписчикам, вони співпадають за номінальною величиною; у тих випадках, коли підпискою покрито менше, ніж 100% оголошеного капіталу (але не менше 60%) або засновниками, установчими (на етапі заснування) чи загальними зборами акціонерного товариства (у разі проведення останнім додаткової емісії) прийнято рішення про схвалення зайвої підписки на акції, то статутний фонд відповідно стає меншим або перевищує оголошений капітал (тобто ці дві величини не завжди збігаються);

сплачений капітал - це сума коштів (вартість майна), фактично сплачених акцій; відрізняється від наведених вище понять, насамперед, за розмірами. На етапі підписки він може бути в межах 10% статутного капіталу; на етапі проведення установчих зборів - 30% (у відкритих АТ) або 50% (у закритих АТ) статутного капіталу, а дорівнює останньому за розміром за двох умов: 1) якщо всі акції повністю оплачені і 2) вони реалізовувалися за своєю номінальною вартістю (останнє буває досить рідко).

Отже, частіше сплачений капітал також відрізняється від статутного за своїм розміром; рідко він відповідає також розміру фактичного капіталу, який утворюється в результаті використання в процесі господарської діяльності сплаченого капіталу: у разі успішного ведення справ фактичний капітал збільшується в порівнянні зі сплаченим, а неефективне використання (застосування) сплаченого капіталу призводить до відповідного зменшення наявних коштів АТ.

Закон України "Про господарські товариства" не дає визначення наведеним тут поняттям, що також викликає труднощі на практиці (нерідко ці поняття плутають, а в результаті - спотворюється реальна картина щодо фактичного майнового стану АТ).

Статутний капітал. Наявність статутного капіталу визначеного номінального розміру є однією із істотних рис АТ. Статутний капітал (іноді його називають основним або номінальним) становить собою номінальну грошову суму, яка має бути внесена акціонерами як плата (винагорода) за набуття членства в АТ. Хоча статутний капітал рідко відповідає фактичній майновій базі АТ, яка уже в момент заснування може бути більшою або меншою за статутний капітал, правовому регулюванню статутного капіталу надається особливе значення. Це пояснюється важливістю його функцій. По-перше, майно, що вноситься як оплата статутного капіталу під час заснування АТ, складає матеріальну основу його господарської діяльності. Тому важливе значення надається розміру статутного капіталу, мінімальна межа якого встановлюється законодавством (в Україні вона становить суму, еквівалентну 1250 мінімальним заробітним платам, що склалися на момент створення товариства). На етапі підписки цей капітал має бути оплачений на певну суму - як мінімум на 10%, на момент проведення установчих зборів - на 30% (у ВАТ) і на 50% (у ЗАТ), а повністю - має бути оплачений до закінчення першого року з моменту заснування (державної реєстрації) АТ (але український законодавець говорить не про обов'язкову оплату статутного капіталу товариства, а про обов'язок акціонерів протягом одного року або принаймні року і трьох пільгових місяців, за які нараховуються 10% річних від суми ростроченого платежу, повністю сплатити свої акції.

Законодавство зарубіжних країн встановлює різні інімальні розміри статутного капіталу АТ, але, як правило, це досить значна за розміром сума. До останнього часу така вимога не передбачається законодавством США, а до 1985 р. була відсутня і в законодавстві Англії. Однак остання, керуючись другою директивою Європейського Економічного співтовариства, відповідно до якої мінімальний розмір статутного капіталу не може бути меншим за 25 тис. ЕКЮ, також передбачила вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу.

Крім мінімального розміру статутного фонду, законодавством України встановлюються певні обмеження щодо коштів, за рахунок яких може формуватися статутний фонд (забороняється використовувати для цього бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу) та гарантії щодо підтвердження платоспроможності юридичних осіб-засновників відкритих АТ (їх фінансовий стан щодо спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду повинен бути перевірений аудитором (аудиторською фірмою).

Статутний капітал виконує також гарантійну функцію щодо задоволення обгрунтованих вимог кредиторів. Це зумовлено тим, що АТ несе майнову відповідальність перед кредиторами в межах майна, що належить йому на праві власності. Зафіксований в установчих документах розмір основного (статутного) капіталу розглядається (оцінюється) як величина, в межах якої товариство гарантує відповідальність за своїми зобов'язаннями.

У зв'язку з цим зусилля законодавця спрямовані на те, щоб

(1) забезпечити створення акціонерного капіталу і

(2) утримати майно товариства на певному рівні, принаймні у межах статутного капіталу. Досягнення першої цілі (тобто створення основного капіталу) забезпечують вимоги законодавства щодо сплати обов'язкової частки номінальної вартості акцій на етапах: підписки, скликання установчих зборів і повної оплати до закінчення строку, встановленого законом та статутом товариства. Друга мета (тобто збереження майнової бази товариства на певному рівні, зазначеному в установчих документах) забезпечується положеннями законодавства, що дозволяють розподіляти прибуток АТ між акціонерами лише у випадках, якщо вартість майна товариства перевищує зафіксований в установчих документах розмір основного (акціонерного, статутного) капіталу. В балансі АТ статутний капітал розглядається як стаття пасиву. Розподілу між акціонерами як дивіденди по акціях підлягає лише чистий прибуток, що становить різницю між активами і боргами товариства перед державою, кредиторами, найманими працівниками тощо, плюс акціонерний капітал і відрахування до резервного (страхового) та інших фондів, передбачених законодавством та/або установчими документами товариства.

Якщо в результаті діяльності АТ виникли збитки, що спричинило зменшення майнової бази товариства нижче рівня його статутного капіталу, то прибуток наступного року має насамперед спрямовуватися на поповнення основного капіталу до зазначеного в установчих документах розміру.

Питання щодо гарантійної функції статутного капіталу в зарубіжній юридичній літературі є дискусійним.

Вже згадуване американське законодавство і відповідно американські науковці і практикуючі юристи не приділяють цьому значної уваги, вважаючи вимогу щодо обов'язкового мінімального розміру основного капіталу суто формальним питанням, посилаючись при цьому на те, що зазначений капітал не відповідає дійсному розміру майнової бази АТ, якою реально і забезпечується обсяг майнової відповідальності товариства. Хоча фальсифікація балансів з метою завищення активів є непоодиноким явищем, однак у значній частині випадків законодавчі вимоги щодо формування статутного фонду, порядку визначення прибутку АТ з обов'язковим включенням до пасиву статутного фонду, процедура виплати дивідендів, а також повернення останніх у разі неправомірної їх виплати, про що акціонерам було відомо або про що вони повинні були знати, - усе це захищає інтереси кредиторів, надаючи їм певні гарантії щодо задоволення їх обгрунтованих вимог до АТ. Тому законодавець має приділяти цим питанням особливу увагу, чого, на жаль, не можна сказати про вітчизняний Закон "Про господарські товариства", який залишає без відповідного регулювання більшість із зазначених питань.

Однак формуванню статутного фонду закон приділяє особливу увагу. Передбачається, що цей фонд формується за рахунок вкладів учасників - грошових коштів, матеріальних цінностей, цінних паперів, майнових прав (права на користування земельною ділянкою, водними та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також права на інтелектуальну власність). Вклади у формі цінних паперів і майнових прав хоча і передбачаються Законом "Про господарські товариства" (ст. 13), однак взагалі не згадуються ч. 1 ст. 8 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", у якій йдеться про форму оплати акцій.

Вклад акціонера має бути оцінений у національній валюті, тобто в гривнях. Порядок оцінки вкладів у формі майна і майнових прав встановлюється установчими документами АТ без законодавчого врегулювання цього питання, з чим важко погодитися. На етапі заснування АТ оцінка майнових внесків засновників має затверджуватися установчими зборами, для чого досить отримати просту більшість голосів присутніх на загальних зборах осіб, що підписалися на акції. Якщо взяти до уваги, що в такому голосуванні беруть участь і самі засновники, майнові вклади яких оцінюються, а також ту обставину, що засновники АТ мають володіти не менше ніж 25% акцій, то в багатьох випадках позитивний результат вирішення цього питання не викликає сумніву, оскільки значна частина дрібних підписчиків (передплатників), як правило, не беруть участі у таких зборах та/або не володіють необхідними навичками і знаннями щодо оцінки таких вкладів. Це призводить на практиці до завищення оцінки матеріальних вкладів засновників, а, отже, і відповідно - їх часток у статутному фонді (і відповідній цим часткам кількості акцій), що в кінцевому результаті порушує права решти акціонерів, які сплатили за акції грошові кошти за номінальним або ринковим їх курсом.

У країнах ринкової економіки захист прав акціонерів, які не були засновниками АТ та/або сплачують за акції гроші, відбувається за допомогою спеціальних механізмів оцінки вкладів, зроблених у натуральній або нематеріальній формі, що контролюється державними органами - судової або виконавчої влади, вимогою фіксації в статуті товариства відомостей про речові вклади (із зазначенням предмету речового вкладу, особи, яка його внесла, номінальної суми акцій, які слід надати такій особі), а також за допомогою особливих процедур перевірки дій засновників (у т. ч. щодо оцінки речових внесків) першими спостережною радою і правлінням, звіти яких затверджуються загальними зборами акціонерів; при цьому особи, звіт яких затверджується, не беруть участь у голосуванні з цього питання.

Український Закон "Про господарські товариства" не передбачає таких заходів, що на практиці призводить до зловживання засновниками своїми можливостями щодо завищення оцінки зроблених ними не-грошових вкладів і порушення тим самим інтересів акціонерів, що сплатили свої акції грошима.

Як уже зазначалося, законодавець дозволяє робити внески до статутного фонду господарських, у т. ч. акціонерних, товариств цінними паперами, що також становить значну проблему щодо визначення їх реальної вартості і оцінки у грошовій формі. Мовчання закону з цього питання також дозволяє засновникам досить вільно, в залежності від власних інтересів нав'язувати установчим зборам оцінку вартості таких паперів, а відповідно до цього - і визначати свою частку у статутному фонді (відповідну кількість акцій, що має їм належати). Разом з тим слід визнати, що реальна вартість цінних паперів - досить складне питання. Деякі з таких цінних паперів взагалі можуть не мати ринкової вартості (бути неліквідними), зокрема акції неплатоспроможного підприємства (підприємства-банкрута), або нотуватися на фондовій біржі нижче за свою номінальну вартість. Передбачена ж законом процедура оцінки цінних паперів, що вносяться учасниками в оплату акцій товариства (як вклад), тобто вирішення цього питання установчими зборами, не захищає інтереси решти акціонерів, що оплачували акції у грошовій формі, оскільки призводить до завищеної оцінки зазначених цінних паперів, а отже, і самого майна товариства і частки в ньому учасників, що зробили внески у формі таких цінних паперів.

Від якості оцінки вкладів, зроблених у натуральній формі, а також у формі цінних паперів, майнових прав (Включаючи і права на інтелектуальну власність) залежить реальна вартість майна товариства і можливість здійснення ним на базі такого майна передбаченої установчими документами діяльності, а також реалізація прав акціонерів на отримання дивідендів, а кредиторів товариства - на задоволення за рахунок цього майна своїх об?рунтованих вимог.

Гарантійна функція статутного капіталу лише тоді належним чином може відігравати свою роль, коли оцінка вкладів, здійснених не в грошовій формі, відповідатиме їх реальній вартості. Тому законодавець не повинен віддавати вирішення цього питання на локальний рівень, тобто на установчі (загальні) збори, більшість голосів у яких може належати зацікавленим у завищеній оцінці особам. У зв'язку з цим доцільним уявляється використання вищезгаданого досвіду країн ринкової економіки щодо механізмів оцінки негрошових вкладів та контролю за такою оцінкою в процесі вдосконалення акціонерного законодавства України.

В ряді випадків засновникам (учасникам) АТ буває вигідно занижувати оцінку негрошового вкладу одного з них з тих чи інших міркувань (наприклад, при створенні спільного підприємства за участю державних підприємств (організацій) та іноземних підприємців непоодинокі випадки, коли частка державного майна оцінюється нижче за його ринкову вартість З метою завищення частки іноземного учасника у статутному фонді товариства; це стає особливо актуальним з огляду на інфляційні процеси і несвоєчасну індексацію (переоцінку) основних фондів державних підприємств). У зв'язку з цим уявляється доцільним при створенні акціонерного товариства за участю державних (комунальних) суб'єктів господарювання та іноземних підприємців передбачити в законодавчому порядку: (1) проведення обов'язкової індексації державного або внесення відповідних змін до відомостей державної реєстрації.

Резервний фонд. В акціонерних товариствах, як і в інших господарських товариствах, обов'язковою є наявність страхового (резервного) фонду, призначення якого досить вузьке-покриття непередбачених боргів товариства, зокрема, сплата власникам привілейованих акцій обіцяних по них дивідендів у разі відсутності у АТ прибутку за результатами фінансово-господарської діяльності за минулий рік, виплата облігаціоне-рам вартості облігацій плюс передбачених умовами їх випуску відсотків у разі настання терміну погашення цих цінних паперів тощо. За українським законодавством розмір такого фонду має бути не менше ніж 25% статутного фонду; формується ж він за рахунок щорічних відрахувань у розмірі, передбаченому установчими документами товариства, але не менше 5% суми чистого прибутку, до досягнення ним розміру, передбаченого статутом акціонерного товариства. Кошти такого фонду, що має вузькоцільове призначення, не можуть використовуватися на фінансування звичайної фінансово-господарської діяльності товариства. Роль зазначеного фонду - суто гарантійна - гарантування кредиторам товариства покриття непередбачених боргів, що забезпечує права певних категорій осіб - власників привілейованих акцій, облігаціонерів АТ на випадок відсутності у товариства прибутку у розмірі, необхідному для виконання зобов'язань перед зазначеними особами.

Крім покриття непередбачених боргів та виплату дивідендів за привілейованими акціями і відсотків за облігаціями за відсутності чи недостатності в акціонерному товаристві коштів для цих цілей, кошти резервного фонду можуть використовуватися також для покриття балансового збитку за звітний рік.

При повному або частковому використанні коштів резервного фонду він повинен бути сформований знову або поповнений шляхом наступних щорічних відрахувань з прибутку акціонерного товариства до досягнення ним визначеного статутом товариства розміру.

Інші фонди акціонерного товариства. Законом та/або установчими документами акціонерного товариства можуть передбачатися й інші фонди. Так, для акціонерних товариств, що є підприємствами, обов'язковим є фонд охорони праці, інноваційний фонд, амортизаційний фонд. Затверджене розпорядженням Фонду державного майна України від 05.05.1996 р. № 71-р - як примірне - Положення про фонди акціонерного товариства, рекомендує створювати в акціонерних товариствах з відповідною фіксацією у статуті та інших внутрішніх документах товариства такі фонди:

фонд прибутку, що розподіляється (фонд дивідендів);

фонд виробничого розвитку, кошти якого спрямовуються на: технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих виробництв та освоєння нових; проведення науково-дослідницьких, дослідно-конструкторських і проектних робіт, придбання устаткування, приладів та інших товарно-матеріальних цінностей для цих робіт; компенсацію підвищених витрат на виробництво нової продукції (робіт, послуг) у період її освоєння; природоохоронні заходи; будівництво чи придбання в інших юридичних і фізичних осіб будівель, споруд чи іншого майна виробничо-технічного призначення;

фонд розвитку персоналу, цільове призначення якого є фінансування заходів, передбачених Програмою розвитку персоналу і колективним договором, що укладається в акціонерному товаристві; використання коштів цього фонду повинно забезпечити заінтересованість працівників акціонерного товариства у належному виконанні своїх обов'язків за трудовим договором, підвищення їхньої кваліфікації, а також реалізацію прав працівників акціонерного товариства на гарантії і компенсації, встановлені чинним законодавством чи додатково передбачені внутрішніми нормативними актами товариства, а також колективним договором та індивідуальними рудовими договорами (контрактами);

фонд соціального забезпечення, кошти якого можуть спрямовуватися на: додаткові, понад передбачені законодавством, виплати працівникам товариства у разі їх тимчасової непрацездатності; заходи, пов'язані із забезпеченням гарантованої зайнятості персоналу; додаткові виплати працівникам товариства у випадку заподіяння шкоди здоров'ю при виконанні ними своїх трудових обов'язків; оплату путівок працівникам із шкідливими (важкими) умовами праці чи напруженим режимом робочого часу в санаторії, профілакторії та інші оздоровчі заклади, а також членам сімей Цих працівників; страхування життя і здоров'я персоналу акціонерного товариства, крім передбачених чинним законодавством випадків обов'язкового страхування життя і здоров'я окремих категорій працівників;

фонд участі персоналу в прибутках акціонерного товариства, кошти якого спрямовуються на преміювання та інші види матеріального заохочення працівників акціонерного товариства за підсумками господарської діяльності останнього за рік.

Порядок формування цих фондів має визначатися внутрішніми нормативними актами акціонерного товариства, як наприклад, Положенням про фонди акціонерного товариства.