Внесення основних фондів до статутного капіталу

Учасники товариства можуть прийняти рішення внести до статутного капіталу основні фонди. Така схема активно застосовувалася раніше у зв’язку з певними податковими пільгами, які нині майже повністю втратили чинність. Однак ця схема ще досі викликає певну зацікавленість у платників податку.

Інвестиції іноземних інвесторів, оцінені в іноземній валюті, мають бути перераховані у гривні, причому двічі. Вперше — під час затвердження статуту з метою реєстрації товариства (ст. 86 ГКУ), вдруге — на дату фактичного внесення інвестиції для її реєстрації (ст. 5 Закону №93/96). Крім того, внески іноземних інвесторів у вигляді майна необхідно оцінити із залученням суб’єкта оціночної діяльності відповідно до Закону України від 12.07.2001 р. №2658 «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (далі — Закон про оцінку). Незважаючи на те, що в самому Законі про оцінку немає вимоги про обов’язкове проведення оцінки майнових внесків (за винятком випадків, коли учасником є держава або територіальні громади в особі відповідних органів), звіт про оцінку майна (акт оцінки майна), складений суб’єктом оціночної діяльності, що є таким відповідно до Закону про оцінку, є підтвердженням вартості майнової іноземної інвестиції під час повернення інвестиції іноземному інвестору (п. 3.6 Постанови №280). Тому радимо підприємству подбати про наявність такого звіту завчасу.

У бухобліку вартість основних засобів, отриманих від інвестора, згідно з роз’ясненнями Мінфіну, має відображатись записом за дебетом рахунка 10 «Основні засоби» у кореспонденції з рахунком 46, без застосування рахунка 15 «Капітальні інвестиції», оскільки підприємство не несе витрат на їх придбання (див. лист Мінфіну України від 17.11.2003 р. №31-04200-04-5/5570). Однак, на нашу думку, такий варіант обліку не зовсім вдалий. По-перше, підприємство може ввести в експлуатацію окремий об’єкт через деякий час після його отримання від інвестора, при цьому з понесенням додаткових витрат на введення об’єкта в експлуатацію (які мають акумулюватися на рахунку 15). У такому разі необхідно організувати облік так, щоб амортизація за таким об’єктом до введення його в експлуатацію ще не нараховувалася. Та й під час складання звітності потрібно проводити додаткові аналітичні процедури, відокремлюючи на рахунку 10 основні засоби від капітальних інвестицій. По-друге, застосовуване програмне забезпечення для ведення обліку не дозволяє відобразити об’єкт на рахунку 10 до введення його в експлуатацію. Тому вважаємо, що об’єкт основних засобів, отриманий від інвестора, цілком можливо відображати на рахунку 15 у кореспонденції з рахунком 46.

Оскільки заборгованість учасників має погашатися не коштами, а майном, то така заборгованість відповідно до П(С)БО 21 визнається немонетарним активом і її погашення (отримання основних фондів) відображається за курсом НБУ, що діяв на дату її виникнення (дату затвердження установчих документів).

Вартість основних фондів, отриманих як внесок до статутного капіталу, не включається до валових доходів підприємства на підставі пп. 4.2.5 Закону про прибуток.

Згідно з пп. 8.4.11 Закону про прибуток, операції з отримання основних фондів до статутного фонду прирівнюються до їх придбання із подальшим включенням до відповідних груп. От тільки на яку суму збільшується балансова вартість ОФ, у Законі про прибуток не вказано. Більшість підприємств збільшують балансову вартість на вартість ОФ, виражену в іноземній валюті, виходячи з курсу НБУ, зазначеного у ВМД. Але такий варіант обліку, незважаючи на його простоту і поширеність, на нашу думку, не має під собою обґрунтованої правової бази. Адже ВМД потрібна лише для сплати ПДВ, акцизу, мита та митних платежів і засвідчує факт перетину митного кордону України. Ні з датою переходу права власності на майно, ні з датою його фактичного отримання вона не має нічого спільного. На думку автора, що балансова вартість ОФ має збільшитися на погоджену засновниками вартість ОФ у гривневому еквіваленті, зафіксовану в установчих документах. Адже саме ця сума є вартістю емітованих корпоративних прав, що є своєрідною компенсацією за передані основні фонди.

Якщо ОФ вносяться під час реєстрації підприємства, то всі податки і збори сплачує інвестор згідно з процедурою митного оформлення. Однак така схема застосовується доволі рідко, оскільки сума сплаченого ПДВ не відшкодовується інвестору (адже він, радше за все, не зареєстрований платником ПДВ). Найчастіше іноземний інвестор вносить ОФ у зареєстроване підприємство під час збільшення статутного капіталу. У такому разі підприємство-емітент виступає імпортером. При ввезенні ОФ на територію України підприємство має сплатити ПДВ під час їх митного оформлення, оскільки з 31.03.2005 р. пп. 3.2.8 Закону про ПДВ викладено в новій редакції і норма про виведення з-під об’єкта оподаткування операцій із внесення ОФ до статутного капіталу юрособи (у т.ч. і ввезення з цією метою на митну територію України ОФ) для формування її цілісного майнового комплексу не діє.

Під час митного оформлення майна, що ввозиться на територію України, підприємство-декларант сплачує, крім ПДВ, акциз (якщо ввозяться підакцизні товари), мито та митні збори.

Статтею 18 Закону №93/96 встановлено, що майно, яке ввозиться до України як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями (крім товарів для реалізації чи власного споживання), звільняється від обкладення митом. Перше, на що слід звернути увагу, — це статус підприємства. Вище зазначалося, що підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями, якщо частка іноземного інвестора становить не менш як 10%. По-друге, від сплати мита звільняється лише те майно, що не споживається під час його експлуатації.

Однак звільнення від сплати мита є умовним. Тобто підприємство має видати митному органу вексель на суму мита з відстроченням платежу не більше ніж на 30 календарних днів від дня оформлення ввізної ВМД. Вексель погашається і ввізне мито не справляється, якщо у період, на який дається відстрочення платежу, це майно зараховане на баланс підприємства і податковою інспекцією за місцезнаходженням підприємства зроблена відмітка про це на примірнику векселя. Вексель може бути погашено тільки після державної реєстрації іноземної інвестиції. Інакше суму мита доведеться сплатити коштами. Видачу, облік і погашення векселів визначено у Порядку №937.

Якщо протягом 3-х років від часу зарахування іноземної інвестиції на баланс підприємства майно, ввезене до України як внесок іноземного інвестора, відчужується (у т.ч. у зв’язку з припиненням діяльності цього підприємства, крім вивезення іноземної інвестиції за кордон), підприємство з іноземними інвестиціями сплачує ввізне мито, яке обчислюється виходячи з митної вартості цього майна, перерахованої у валюту України за офіційним курсом, визначеним НБУ на день здійснення відчуження майна. Як зазначено у листі ДМСУ від 06.12.2006 р. №11/4-15/13826-ЕП, на цю саму дату виникає і податкове зобов’язання зі сплати мита. При цьому за весь час заборгованості на суму несплаченого ввізного мита нараховується пеня починаючи від дня відчуження майна у розмірах, передбачених законодавством, включаючи день сплати.

ДМСУ у листі від 23.02.2007 р. №11/4-15/1877-ЕП (див. «ДК» №15/2007) звернула увагу на застосування до підприємства з іноземними інвестиціями штрафних санкцій, встановлених пп. 17.1.9 Закону №2181 (200% від суми зобов’язання зі сплати мита), у разі якщо майно, раніше внесене до статутного капіталу підприємства, було відчужене до закінчення трирічного строку без сплати мита.

Якщо під час ввезення ОФ підприємство видало митному органу вексель, сума ввізного мита, зазначена у векселі, не включається до бази обкладення ПДВ. Про це йдеться у листі ДМСУ від 30.07.2003 р. №11/2-15-11460-ЕП.