Порядок припинення акціонерних товариств шляхом ліквідації (добровільної та примусової).

У залежності від юридичних підстав можна виділити два види припинення акціонерних товариств: добровільне і примусове.

Юридичними підставами добровільного припинення акціонерного товариства є рішення (ініціатива) загальних зборів товариства або передбачені законом чи установчими документами обставини. Мотиви ініціативи загальних зборів закон не регулює. Це можуть бути: зміна профілю діяльності, конкуренція, затоварення тощо.

До передбачених законом чи установчими документами обставин належать:

а) закінчення строку, на який створювалося акціонерне товариство;

б) досягнення мети, поставленої засновниками при створенні акціонерного товариства (ст. 19 Закону "Про господарські товариства"). Установчі документи акціонерних товариств можуть включати й інші підстави цього виду. Рішення про припинення діяльності акціонерного товариства з цих підстав приймає його вищий орган - загальні збори товариства (ст. 41 Закону "Про господарські товариства"). Прийняття рішення про припинення діяльності акціонерного товариства належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. Це повноваження не може бути передане іншим органам товариства.

Види юридичних підстав примусового припинення діяльності акціонерного товариства визначені в законодавстві у вигляді примірного переліку.

Примусово акціонерні товариства припиняються:

по-перше, на підставі рішень суду про визнання недійсними установчих документів акціонерного товариства (невідповідність їх чинному законодавству).

Відповідно підприємство ліквідується у випадку, якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства. Зазначене правило поширюється і на акціонерні товариства як на один із видів підприємства.

У цих випадках господарським судом вирішується спір не про ліквідацію акціонерного товариства, а про визнання недійсними його установчих документів.

Відповідний позов може бути поданий державним органом, що згідно з чинним законодавством здійснює контроль за діяльністю товариства, прокурором, органом, що здійснює державну реєстрацію, а також будь-яким підприємством чи організацією, яка вважає порушеними свої права чи охоронювані законом інтереси у зв'язку із створенням (державною реєстрацією) відповідного акціонерного товариства, тоді як позов про ліквідацію акціонерного товариства може бути поданий лише у випадках, прямо передбачених законом.

Підставами для визнання недійсними установчих документів акціонерного товариства можуть бути, зокрема, вчинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду товариства, форми власності, на якій воно засновано;

по-друге, на підставі рішення суду або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють діяльність акціонерного товариства, у разі систематичного або грубого по-рушення ним законодавства (підпункт "в" ч. 4 ст. 19 Закону України "Про господарські товариства").

При вирішенні спорів, пов'язаних із застосуванням зазначеної норми, арбітражні суди з'ясовують, чи віднесене чинним законодавством до компетенції органу, що подає позов, здійснення контролю за діяльністю відповідача.

по-третє, на підставі рішення суду у разі несвоєчасного повідомлення акціонерним товариством про зміну свого місцезнаходження (при зміні місцезнаходження товариство повинно в семиденний термін повідомити про це реєструючий орган).

Якщо акціонерне товариство приховує своє фактичне місцезнаходження, заява про скасування державної реєстрації підлягає розгляду арбітражним судом по суті, з дотриманням вимог розділів VI, УІІІ-ХІ Господарського процесуального кодексу України. Всю відповідальність за можливі у зв'язку з цим наслідки повинно нести акціонерне товариство, яке не дотримало вимог чинного законодавства;

по-четверте, на підставі рішення арбітражного суду про визнання акціонерного товариства банкрутом. Порядок такого припинення визначає Закон "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом";

по-п'яте, з інших підстав, передбачених законодавчими актами України та установчими документами (наприклад, у разі неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно із законодавством;

провадження діяльності, що суперечить установчим документам та законодавству; несвоєчасного повідомлення акціонерним товариством про зміну його назви тощо).

Відповідно до чинного законодавства реорганізація і ліквідація (припинення діяльності) підприємств та господарських товариств здійснюється з додержанням вимог антимонопольного законодавства.

За відсутності згоди Антимонопольного комітету України чи його органу на реорганізацію чи ліквідацію суб'єкта підприємницької діяльності відповідно до Положення про контроль за економічною концентрацією, затвердженого розпорядженням Антимонопольного комітету України від 25.05.1998 р. №134-р, рішення про реорганізацію чи ліквідацію акціонерного товариства визнається недійсним.

У разі прийняття рішення щодо добровільного чи примусового припинення діяльності акціонерного товариства здійснюється скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності органом державної реєстрації.

Коли для скасування державної реєстрації акціонерного товариства не встановлено судового порядку, рішення про скасування державної реєстрації може бути визнане недійсним у порядку, передбаченому законодавством.

Ліквідація акціонерного товариства вважається завершеною, а товариство таким, що припинило свою діяльність, з моменту внесення запису про це до державного реєстру,

Позбавленню акціонерного товариства статусу суб'єкта права і юридичної особи передує здійснення щодо нього заходів, які є ліквідаційним процесом, врегульованим законом. Зокрема, це такі заходи:

1. Ліквідація акціонерного товариства ліквідаційною комісією, що призначається загальними зборами товариства чи судом - у випадках припинення діяльності товариства за рішенням цих органів. З дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять повноваження по управлінню справами товариства.

2. Виконання ліквідаційною комісією своїх обов'язків, які полягають в тому, що вона публікує у триденний строк з моменту її призначення інформацію товариства в одному з офіційних (республіканському і місцевому) органів преси із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його дебіторів і кредиторів та розраховується з ними, вживає заходів до оплати боргів товариства третім особам, а також його учасникам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому органу товариства або органу, що призначив ліквідаційну комісію.

Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком товариств з річним господарським оборотом менш як двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів.

Кредитори та інші юридичні й фізичні особи, що мають угоди з акціонерним товариством, повідомляються про ліквідацію письмово.

У період роботи ліквідаційної комісії акціонерне товариство, яке ліквідується, не втрачає статусу юридичної особи. Водночас ліквідаційна комісія не є юридичною особою. Тому якщо організація-кредитор вважає, що ліквідаційна комісія необгрунтоване відхилила її вимогу до товариства, що ліквідується, вона вправі до виключення останнього з державного реєстру України звернутися в уста-новленому порядку з позовом до цього товариства.

Претензії та позовні заяви, не пред'явлені (не подані) до виключення товариства з державного реєстру, хоча по них і не закінчився строк позовної давності, задоволенню не підлягають.

3. Здійснення ліквідаційною комісією згідно з встановленим законом порядком: інвентаризації та оцінки майна організації, реалізації майна, розрахунків з кредиторами і членами трудового колективу, складання ліквідаційного балансу і подання його судовому органу, який призначив ліквідаційну комісію, або вищому органу товариства.

Майнові претензії кредиторів до акціонерного товариства, що ліквідується, задовольняються з його майна. При цьому законодавець припускає, що відповідного майна для задоволення претензій всіх кредиторів може не вистачити (презумпція недостатності майна). Тому в законодавстві діє загальне правило черговості задоволення боргів товариством-боржником, що ліквідується.

Якщо акціонерне товариство оголошене банкрутом, діє черговість, визначена ст. 31 Закону "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Суть черговості полягає у тому, що вимоги кожної наступної черги виконуються після повного задоволення вимог попередньої черги. Якщо в межах однієї черги майна для повного погашення боргів не вистачає, воно розподіляється між кредиторами пропорційно до заявлених ними і визначених ліквідаційною комісією сум.

При ліквідації акціонерного товариства застосовується категорія так званих погашених претензій.

Погашеними згідно з законом визначаються претензії:

а) не задоволені за браком майна;

б) не визнані ліквідаційною комісією.

Останні можуть бути оскаржені до суду або арбітражного суду кредиторами. Позови про задоволення їхніх вимог мають бути подані кредиторами протягом місяця від дня отримання повідомлення про повне або часткове невизнання претензії.

Грошові кошти, що належать акціонерному товариству, включаючи виручку від розпродажу його майна при ліквідації, після здійснення зазначених вище розрахунків, розподіляються між учасниками товариства (акціонерами) у порядку і на умовах, передбачених Законом "Про господарські товариства" та установчими документами, у шестимісячний строк після опублікування інформації про його ліквідацію (ч. 1 ст. 21 Закону "Про господарські товариства").

Майно, передане акціонерному товариству акціонерами у користування, повертається у натуральній формі без винагороди.

Важливою гарантією захисту майнових прав кредиторів при ліквідації акціонерного товариства є положення ч. З ст. 21 Закону "Про господарські товариства", згідно з якими у разі виникнення спорів щодо виплати заборгованості товариства його грошові кошти не підлягають розподілу між акціонерами до вирішення цього спору або до одержання кредиторами відповідних гарантій.