Основні вимоги до фінансової звітності та принципи її побудови

Поточний бухгалтерський облік містить розрізнену інфор­мацію про господарську діяльність підприємства. Для одержан­ня інформації про результати такої діяльності дані поточного обліку необхідно узагальнити в певній системі показників. Це досягається складанням звітності, яка є завершальним етапом бухгалтерського обліку.

Звітність — це система узагальнених і взаємопов'язаних еко­номічних показників поточного обліку, які характеризують ре­зультати діяльності підприємства за звітний період.

Правові основи регулювання, організації, ведення бухгал­терського обліку і складання фінансової звітності визначені За­коном України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 № 996 XIV, а також прийняти­ми відповідними Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку в Україні. Зазначений Закон поширюється на всіх юри­дичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм влас­ності, а також на представництва іноземних суб'єктів госпо­дарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ве­деться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, Ірунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерська звітність складається на підставі даних бухгал­терського обліку для задоволення потреб певних користувачів.

Фінансова звітність є складовою частиною бухгалтерської звітності, що містить інформацію про фінансовий стан, резуль­тати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Вона розрахована насамперед на таких корис­тувачів інформації, як інвестори, кредитори та інших, які не [можуть вимагати звітів з урахуванням їх конкретних потреб.

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансов вої звітності є надання користувачам для прийняття обгрунто-, ваних рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Для того щоб фінансова звітність була зрозумілою користу, вачам, вона повинна містити дані про:

підприємство (назву, організаційно-правову форму, місце-знаходження, короткий опис діяльності; назва органу уп- равління, якому підпорядковується підприємство, або назва його материнської (холдингової") компанії та ін.);

дату звітності або звітного періоду. Якщо період, за який складено фінансовий зв т, відрізняється від звітного періоду, передбаченого Положенням (стандартом), то причини і наслідки цього повинні бути розкриті у примітках до фінансо- вої звітності;

валюту звітності й одиницю виміру. Якщо валюта звітності відрізняється від валюти в якій ведеться бухгалтерський облік, то підприємство повинно розкрити причини цього і методи, які були використані для переведення фінансових звітів з однієї ва- люти в іншу;

— облікову політику підприємства і її зміни (тобто принципів оцінки статей звітності, методів обліку щодо окремих статей звітності);

— іншу інформацію, розкриття якої передбачено відповідни- ми положеннями (стандартами).

Для того щоб звітність була дійовим засобом управління і контролю, вона повинна відповідати всім вимогам, що став- ляться до обліку. Вона має достовірно відображати ресурси підприємства, їх використання і фінансові результати діяль- ності. Показники звітності повинні бути об'єктивними, обгрун- товані перевіреними даними поточного обліку і підтверджені відповідними документами. Своєчасність складання і подання звітності — невід'ємна умова її корисності. Сама достовірна інформація втрачає своє значення, якщо вона надана користу- вачам несвоєчасно. Тому звітність повинна складатися і по-даватися відповідним органам в строки, встановлені норматив- ними актами, які забезпечують ефективне її використання для управління і контролю.

Вимога повноти звітності означає повне висвітлення всіх напрямів діяльності підприємства. Проте звітність має містити тільки корисну інформацію, без зайвої деталізації. Зайва деталізація ускладнює складання звітності й аналіз її показ- ників, використання в управлінні. Тому державним і громадсь-

ким органам забороняється вимагати, а підпорядкованим гос­подарствам подавати звітність за незатвердженими формами.

Звітність має бути простою, зрозумілою і загальнодоступною для всіх заінтересованих користувачів інформації.

Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Вимо­ги до фінансової звітності" встановлені такі вимоги до її якості: — дохідливість, Інформація, яка надається у фінансових звітах, повинна бути дохідлива і розрахована на однозначне тлумачення її користувачами за умови, що вони мають до­статні знання та зацікавлені у сприйнятті цієї інформації;

— достовірність. Інформація, наведена у фінансовій
звітності, повинна бути достовірною, не містити помилок та
перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів
звітності;

— порівнянність. Фінансова звітність повинна надавати
можливість користувачам порівнювати: фінансові звіти підпри­
ємства за різні періоди і фінансові звіти різних підприємств.
Таке порівняння дає змогу оцінити динаміку розвитку
підприємства і його місце на ринку. Для забезпечення
порівнянності у кожному фінансовому звіті необхідно наводити
всю числову інформацію за попередній період способом, який
дозволяє зіставляти її з даними за звітний період;

— доречність. Фінансова звітність повинна містити лише до­
речну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користу­
вачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбут­
ні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у
минулому.

Основними принципами, на яких грунтується бухгалтерський облік і фінансова звітність, є:

обачність — застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення — фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки госпо­дарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність — кожне підприємство розглядається як юри­дична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим осо­бисте майно та зобов'язання власників не повинні відобража­тися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність — послідовне (із року в рік) застосування підприємством вибраної облікової політики, тобто сукупності принципів, методів і процедур, які використовуються підприємством для складання і подання фінансової звітності.

Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передба-чених національними Положеннями (стандартами) бухгалтер, ського обліку, і повинна бути обгрунтована та розкрита у при­мітках до фінансової звітності;

безперервність — оцінка активів та зобов'язань підприєм­ства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

нарахування та відповідність доходів і витрат — для визна­чення фінансового результату звітного періоду необхідно порівнювати доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і вит­рати відображаються в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надход­ження або сплати грошових коштів;

превалювання сутності над формою — операції обліковують­ся відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної норми. Так, взяті у фінансову оренду основні засоби відобра­жаються в балансі орендаря, тобто по суті як власне майно, хоч за юридичною формою вони не перейшли у власність оренда­ря, але ним фактично прийняті на себе всі ризики і вигоди, пов'язані з правом власності на об'єкт оренди (лізингу);

історична (фактична) собівартість — пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх вироб­ництво та придбання;

єдиний грошовий вимірник — вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у фінансовій звіт­ності здійснюється в єдиній грошовій одиниці. Підприємства ведуть бухгалтерський облік і складають фінансову звітність у грошовій одиниці України;

періодичність — можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.