ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Учитель- людина з великої літери



Усі дороги – від шкільного порога Початок усіх професій – у шкільному класі І ніхто ніколи не замислюється, що успішні й не дуже успішні люди повсякчас і скрізь послуговуються працею вчителя

Ключ до всіх духовних багатств світу – у нього, шкільного наставника Оскільки він, шкільний учитель, повів нас у світ знань, допоміг обрати з тисяч свою дорогу в житті, навчив не лише премудрощів шкільних предметів, а й найскладнішої з наук – бути людиною Тому стільки глибоких почуттів у сло- вах «мій учитель», які говорять люди різного віку й життєво- го досвіду в усіх куточках світу Саме до вчителя спрямовані найкращі слова вдячності за те, що він робить для дітей, для справи виховання

Учителі – це те джерело сили, яке змушує рухатися маши- ну суспільства І якщо в них не вистачить терпіння, часу, таланту, машина ця заіржавіє й зупиниться в мертвому заці- пенінні

Учитель творить Людину Ці святі слова можна сказати тільки про матір і батька Учитель же не лише сприяє засво- єнню знань, він виховує, очищає від бруду й сміття образ Божий у дитині Але на якому етапі стався збій, чому люди стали втрачати людське, людяність, чому все тепер вимірю- ється тільки матеріальними благами, грішми? Хіба цьому нас учили?! Ні

Я пам’ятаю багатьох своїх учителів, але згадую не зміст їхніх уроків, а щось характерне, індивідуальне, притаманне кожному з них: жести, ходу, манеру вести урок, а найбільше очі – погляд їхніх очей Я щаслива, бо ніколи не відчувала, що мої вчителі дивилися на мене зверхньо Тому потай у душі хотіла бути такою ж розумною, доброю й лагідною до всіх, як вони, такою неквапливою й поважною

Фах учителя – дуже складний і відповідальний Він вима- гає серця чистого, чуйності великої, бо на педагога дивиться молодь Його почуття відчувають нічим не затьмарені молоді серця І лише від учителя залежить, що з ними зробити й куди спрямувати Усі вчителі Землі однаково прагнуть того, щоб молодь була сильною, розумною, меткою Прикладом са- мовідданого служіння дітям є Песталоцці й Сковорода, Кор- чак і Сухомлинський і багато інших відомих світу і відомих лише в маленьких школах учителів

Учитель… Яке звичайне і яке велике це слово! Той, хто вчить, хто збагачує розум і душу молодої людини, хто відкри- ває перед нею невичерпну силу знань і безсмертних мораль- них цінностей Частинка його серця, його самого буде в твоє- му житті вічно світити й допомагати вижити в найскладніші часи Пролетять роки, але пам’ять повертатиме нас до най- кращої пори життя – шкільної І це завдяки вам, дорогі вчи- телі

Не вчора сказано, що у вчителя немає святішого обов’язку, ніж бути оберегом моральних і духовних надбань свого наро- ду, сівачем і продовжувачем кращих традицій розумного й доброго, щоб воно стало вічним Людина будь-якої професії пройшла через турботливі руки й добре серце вчителя Дуже влучно сказав великий гуманіст Іван Франко: «Учителем школа стоїть» Так було і буде завжди

 

 

Атлантида: легенда чи дійсність ?

Атлантида! Мабуть, важко знайти людину, яка б ніколи не чула про легендарний острів Суперечки про нього не затиха- ють уже два десятиріччя

Про Атлантиду, таємничий материк, похований десь на дні океану, написано чимало різних наукових праць і пригод- ницьких творів, висунуто понад тисячу сімсот теорій про її місцезнаходження й причини безслідного зникнення Та чи справді безслідного?

Видатний учений Давньої Греції Платон у своїх творах посилається на афінського державного діяча й поета Солона, якому один єгипетський жрець розповів про велику країну атлантів, що існувала і навіть воювала з греками за дев’ять тисяч років до Платона Античні автори під Атлан тидою ро- зуміли державу, яка знаходилася на одній стадії розвитку із Грецією, воювала з нею Під час однієї з воєн вона загинула в результаті грандіозної катастрофи

За цими досить скупими відомостями, країна атлантів була розташована на крайньому заході, за Гібралтарською про токою

Як писав Платон, це була велика й багата країна з дуже розвиненим для тих часів господарством і великими, багато- людними містами Мальовничу, укриту лісом країну перети- нали численні зрошувальні канали Атланти становили феде- рацію з десяти царств, вони підкорили весь захід Європи й намагалися захопити стародавні Афіни й Єгипет Та афіняни в запеклій боротьбі завдали поразки військам атлантів І ось усього лише за добу могутня держава назавжди зникла від землетрусу страшної сили

Чи не є Атлантида однією з тих чарівних вигадок, на які так багаті стародавні грецькі легенди? Дехто з учених ствер- джує, що це витвір людської фантазії: навряд чи материк може безслідно зникнути за одну добу

Проте більшість учених вважає, що Атлантида існувала, бо, як кажуть, диму без вогню не буває Адже знайшли архео- логи залишки стародавньої Трої, яку так само вважали ко- лись витвором фантазії Гомера Розкопки довели, що рівень культури троянців, які жили багато тисяч років тому, був досить високий А щодо Платона, то він – серйозний автор, а не казкар

Де шукати Атлантиду?

Кращим доказом реального існування Атлантиди була зна- хідка залишків її матеріальної культури

Багато авторитетних учених вважає, що Атлантиду слід шукати десь на дні Атлантичного океану в його центральній частині між Європою і Північною Америкою Адже, мовляв, і Платон вказував, що саме там містилася ця земля Стверджу- ючи свої думки, учені посилаються на те, що в Європі й Пів- нічній Америці є багато однакових видів рослин і тварин

На думку інших, потепління в Європі зумовлене проривом до її берегів теплої течії, що стався внаслідок того, що океан- ські води, які піднялися, прорвали перешийок і затопили Атлантиду Не всі мешканці загинули під час страшної ка- тастрофи Частина їх дісталася до берегів Америки, інша пе- реправилася до Європи… Мова басків, що живуть у Піренейських горах Іспанії, не схожа на жодну з європейських і надзвичайно подібна до мови деяких індіанських племен

Отже, можливі й нові знахідки подібного роду Але де вона, таємнича держава Атлантида, покажуть подальші до- слідження .

Винайдення дзеркала

Під час розкопок руїн стародавніх міст Вавилона і Ніневії, які існували ще багато тисячоліть тому, археологи знайшли невеликі металеві пластини Це й були перші дзеркала У дав- нину дзеркала вироблялися з міді, срібла й бронзи На тери- торії нашої країни їх виготовляли зі сталі Проте металеві поверхні старовинних дзеркал швидко тьмяніли, а часом на- віть бралися іржею І нічим цьому не можна було зарадити

Коли скловари навчилися виготовляти прозоре скло, хтось здогадався покривати ним поверхню дзеркал Скло захищало метал від іржі, і тоді дзеркала набували привабливішого ви- гляду Але минав час, і вони також тьмяніли, до того ж були важкими й незручними

Справжні скляні дзеркала почали виготовляти п’ятсот ро- ків тому у Венеції, на острові Мурано Венеціанські ремісни- ки замість металевої пластини брали скло й один його бік вкривали тоненьким листом олова Олово заливали ртуттю, утворюючи розчин, який називався амальгамою Тоненька плівочка амальгами олова міцно прилипала до скла У той час ще не вміли робити великі дзеркала і вони були маленькі, але коштували дуже дорого

Як важливий елемент меблювання й декору, дзеркало по- требувало відповідного обрамлення У дзеркальній рамі було відображено талант художника, смак і майстерність ювеліра, особливості національного колориту країни, де вона виготов- лялася

Наприкінці XVI століття, піддавшись моді, французька ко- ролева Марія Медичі вирішила оздобити дзеркалами стіни свого кабінету Для цього у Венеції було придбано сто дев’ятнадцять дзеркал На знак подяки за таке велике замов- лення венеціанські майстри подарували королеві унікальне невелике дзеркало, зроблене не зі скла, а з гірського кришта- лю Золоту раму прикрашали смарагди й інше коштовне ка- міння Тривалий час дзеркало вважалося державною цінністю Франції

Венеціанські майстри часто оздоблювали оправи дзеркал візерунками з кольорових скелець і навіть самоцвітів Дзеркала з острова Мурано охоче купували в Англії, Німеччині, Франції .Французькі аристократки носили маленькі дзер- кальні шматочки на шиї як намисто, заправляли їх у високі зачіски, нашивали на святкове вбрання

Протягом довгого періоду виробництво дзеркал було одним із найшкідливіших виробництв Ртуть, випаровуючись, по- вільно отруювала організм робітника Нині замість ртуті для покриття дзеркал застосовують спеціальний розчин срібла А щоб така плівка довше й міцніше трималася, її вкривають тонким шаром фарби

Як бачимо, дзеркало має давню й цікаву історію Зараз ми навіть уявити не можемо своє життя без нього Дзеркало по- трібне в наших оселях, у перукарнях, автомобілях Дзеркала є важливим елементом маяків, які темними ночами вказують шлях мореплавцям, застерігаючи від мілин і підводних скель Без дзеркала не було б прожекторів, яскраві промені яких у роки війни допомагали охороняти небо нашої країни, а нині, у мирний час, освітлюють вулиці, будівельні майданчики, на яких не припиняється робота протягом усієї доби Освітлю- ють вони хлібний тік під час обмолоту зерна, залізничні колії на великих вузлових станціях і заводські подвір’я в години нічної зміни За допомогою дзеркал, які вмонтовано в пери- скопи, моряки-підводники обстежують поверхню моря Ма- леньке дзеркальце допомагає лікарям обстежити хворого, урятувати комусь життя

 

Підводні будівлі

Відповідно до прогнозів ООН, уже в другій половині нашо- го століття на Землі проживатиме понад дванадцять мільяр- дів осіб Якими можуть бути наслідки перенаселення для людства?

Дискусії науковців із цього приводу тривають уже кілька століть Цю проблему заперечували й підтверджували десят- ки разів У новому тисячолітті оптимістичні прогнози щодо достатньої кількості продовольства пов’язують зі стрімким розвитком сучасних аграрних технологій Продуктів харчу- вання повинно вистачити всім, важливо, щоб люди раціональ- но їх використовували До того ж для боротьби з голодом на планеті вчені розробляють синтетичну їжу

У контексті перенаселення нашої планети з’явилася нова проблема: де житимуть і чим дихатимуть земляни, яких до кінця століття буде понад п’ятнадцять мільярдів? Нині на одну людину припадає близько півтора гектари суходолу (включно з пустелями й горами) Однак, за прогнозами вче- них, через кілька десятиліть цей показник скоротиться втри- чі, і щільність населення буде приблизно такою, як у ни- нішній Індії За таких обставин уже не йдеться про зелені насадження, які є конче необхідними для планети, – виста- чило б місця для життя Цілком реальною є нестача кисню в атмосфері

Учені, які вважають імовірним такий розвиток подій, звер- нули увагу на Світовий океан, який становить дві третини нашої планети Розширення ареалу мешкання людини вже сьогодні відбувається за рахунок зведення штучних островів Однак створювати їх можна тільки на невеликій глибині, а людство потребуватиме набагато більше місця – весь океан, який потрібен і як територія для проживання, і як джерело кисню

Ще в шістдесяті роки минулого століття відомий океанолог Жак-Ів Кусто встановив на глибині десяти метрів перші під- водні будинки, де люди перебували місяць Через деякий час американські акванавти довели, що можна прожити півтора місяці на глибині шістдесяти метрів Команда Кусто ставить новий рекорд – сто десять метрів, та американці знову б’ють його – сто вісімдесят три метри! Потім відбувається витік по- вітря, виклик аварійної команди й довга пауза в освоєнні моря для проживання людини, яка розтягується на півсто - ліття

Сьогодні вчені продовжують досліджувати можливості життя людини під водою: розробляють технології для підвод- ного дихання, створюють будівельні матеріали для зведення домівок на великій глибині

А для підводних будинків потрібні особливі матеріали! Адже міцний бетон і метал, які з успіхом використовуються в будівництві на суходолі, виявляються ненадійними на глиби- ні понад кілометр, коли через маленьку тріщину тиск води здатен розмити всю конструкцію Проте досить крихкий ма- теріал – скло – має одну дивовижну особливість: якщо порож- нистий скляний шар опустити в воду, то з кожним метром він стає міцнішим Спеціалісти називають це феноменальне явище глибинним загартовуванням

Першу дослідну модель майбутнього шару-житла було ви- готовлено зі спеціального сорту скла й випробувано на глиби- ні три з половиною тисячі метрів Скло витримало тиск

Нині подібні дослідження проводяться голландськими, американськими, японськими, італійськими вченими На думку спеціалістів, у найближчі тридцять років здійсниться спроба звести в центрі Атлантики місто-станцію з квартира- ми, магазинами, інститутами, заводами, лікарнями

Такі експерименти є цілком реальними, хоча нам досить комфортно жити під сонцем

 

Північне сяйво

Небо, розцвічене холодними блискучими кристалами, що переливаються всіма відтінками веселки, – це чи не чудо? Це не чудо, це природне явище, і ім’я йому – полярне сяйво

Полярне сяйво – це незвичайне світлове явище, що утво- рюється час від часу у верхніх шарах атмосфери Землі Воно виникає у вигляді низки різнокольорових смуг, які можуть змінювати свій колір і розмір Через те, що таке явище про- тягом століть спостерігають жителі полярних областей Пів- нічної півкулі, його часто називають північним

Виникає це унікальне видовище через взаємодію космічно- го випромінювання, що проникає у верхній шар атмосфери, з магнітним полем нашої планети Космічне випромінювання проникає в зони, які мають форму кілець, що оточують полю- си Землі Частинки газів зі складу атмосфери (кисень, водень, гелій) зіштовхуються із зарядженими частинками сонячного вітру – потоками часток сонячних атомів, що летять у космосі з великою швидкістю Саме ці зіткнення викликають таке яскраве світіння, яке раніше вважалося дивом Прадавні люди вважали північне сяйво відблисками копій міфічних небесних велетнів, що сходяться у двобої

Форми, що їх набуває північне сяйво, можуть бути різно- манітними: дуга, стрічка, інколи навіть корона або просто пляма Північне сяйво не пересувається небосхилом Центр його залишається на постійному місці Форма ж повільно змі- нюється, що супроводжується пульсаціями світла й неяскра- вими світловими спалахами

Ці кольорові смуги мають ширину до ста шістдесяти кіло- метрів, а довжину – до тисяча шестисот кілометрів Танцюю- чи в темному небі, північне сяйво нагадує язики полум’я – видовище, яке зачаровує й чарує Північне сяйво відбувається на Землі, але викликане воно процесами, що відбуваються на Сонці

Полярне сяйво може набувати багатьох кольорів, що свід- чить про широкий спектр випромінювання: білий, жовтий, зелений, блакитний, фіолетовий і червоний кольори різної інтен сивності Глибина «пірнання» заряджених частинок в атмосферу визначає колір і яскравість сяйва Також яскра- вість кольору залежить від того, атоми якого газу «траплять- ся на шляху» зарядженим частинкам

Це дивовижне небесне світіння люди спостерігають із най- давніших часів Деякі шибайголови вирушали в подорожі на Північ, незважаючи на небезпеку, лише задля того, щоб на власні очі спостерігати чарівне видовище

Спостерігати полярне сяйво найкраще за безхмарного неба й темної пори доби Крім того, обов’язковою умовою для спо- стереження за північним сяйвом є ясний, морозний вечір у період із жовтня по січень, а також знаходження спостерігача за містом – удалині від міських вогнів

Видно сяйво найкраще на острові Ісландія, на території Норвегії, Канади, архіпелагу Шпіцберген В Європі лютий вважається місяцем, найсприятливішим для спостереження небесної краси Завдяки певним небесним антициклонам небо в цей час зазвичай ясне й чисте

На Північному полюсі північне сяйво буває майже щоночі, у Скандинавії і Північній Америці – від двадцяти до двохсот разів на рік П’ять–десять разів на рік північне сяйво буває на широтах Парижа й Лондона Один раз північне сяйво спо- стерігали навіть у Мехіко

Земля – не єдина планета, де буває північне сяйво На Юпі- тері небеса в районі Північного полюса палахкотять ще гран- діозніше

 

Підземний мешканець

Підійшов я до невеликої калюжі серед поля Раптом із неї зірвалися качки й хутко полетіли Я ступив крок, щоб роз- гледіти, якої вони породи

Аж ось біля моїх ніг, просто з-під землі, нагорнувши купку вологого ґрунту, вилазить невеличке чорне звіреня Усе мо- кре, чудернацьке, ще й насилу пересуває лапами Та й лапи в нього дивної форми, особливо передні Воно ними, неначе вес- лами, по землі гребе

Ти диви, кріт виліз на світло!

Чому ж це він опинився на поверхні, коли завжди живе під землею й значно краще там себе почуває? А, ясно, у чому справа Éого, небораку, несподівано залило водою під землею От він із переляку прожогом і вистрибнув сюди Бач, кріт не- дарма поповз на горб, щоб сховатись якомога далі від калюжі Знесилений він, мокрий, змерз на повітрі

Я обережно взяв крота в руки, роздивився уважно, обігрів трохи, виніс на горб і пустив Він так моторно зарився в зем- лю, ніби туди враз пірнув Тільки купка землі лишилась От техніка!

А уявіть собі, що кротові треба було б усю землю зі своїх ходів викидати нагору Тоді б він вигортав її цілі вагони

Як відомо, кріт риє під землею дуже довгі проходи, такі собі підземні дороги Прокладає метро без рейок, а землю не вивозить нагору

Під землею він постійно живе, плодиться, навіть бої про- вадить зі своїми сусідами-кротами То куди ж він діває землю? Це дуже цікаво

От коли інженери почали думати над проектом підземного човна, у них виникло складне запитання – куди ж дівати зем- лю, яку ритиме ця машина на великій глибині Хіба ж можна таку страшну кількість ґрунту вигорнути на поверхню?

Тоді вони й зацікавилися життям крота Варто було пиль- но дослідити, як мандрує цей вічний підземний житель свої- ми лабіринтами

Зробили так: упіймали крота й пустили його в довгий дерев’яний ящик, повний міцно утрамбованої землі Звичай- но, кріт миттю пірнув під землю А в цей час ящик просвіти- ли наскрізь рентгенівським промінням І на спеціальному екрані перед очима дослідників розкрилася вся картина під- земної роботи крота

Виявилось, що кріт спочатку дробить землю зубами, ніби свердлить її, і гребе сильними передніми лапами Далі, за до- помогою шиї, плечей і тих-таки передніх лап, впресовує, утрамбовує землю в стіни прогризеного, проритого ходу Та- ким чином, кріт досить швидко посувається під землею, одно- часно ласуючи черв’яками, личинками, жуками, що живуть у землі Тепер зрозуміло, чому в крота такі сильні, міцні м’язи на шиї

Отож, побачивши, як працює кріт, повчившись у нього, інженери так і машину свою зробили, що вона землю впресо- вуватиме в боки тих ходів, які прогризатиме спеціальний прилад

Адже відомо – коли люди починали будувати літак, вони так само пильно досліджували політ птахів, кістяк птаха, бу- дову й розташування на ньому пір’я Це допомогло створити перші літальні апарати, ще тоді не досить досконалі А тепер вони перетворилися на могутню силу для користі людства

Прощання з лісом

Коли після заморозків встановилися сухі, сонячні, тихі зо- всім не осінні дні, я поїхав туди, де провів літо

Я стояв, дивився й не міг надивитися До чого ж красива наша осінь! З чим її можна порівняти? Не відірвати погляду, на що не подивився б Он у своїй багряниці червоніє осика То треба ж так дивовижно розфарбувати кожен листок! Не знай- деш двох схожих Усі різні: від жовтого до багряного

Як тихо І як світло! Яким прозорим став ліс! Він зовсім інший, ніж улітку Той був якимось кошлатим у своєму буй- ному розквіті, а цей став суворим Він немов очистився й за- тих в очікуванні того неминучого, що скоро принесе йому час Настане холод – треба зібратися із силами, щоб вистояти Треба готуватися, і він готувався, і я відчував, як навколо мене відбувається одвічне таїнство Він був зайнятий своєю справою, і я боявся порушити його спокій

У бору сосни ще влітку скинули минулорічні голки, висте- лили ними всю землю, і вона стала м’якою і теплою Самі ж сосни одяглися в свіжу сильну зелень, уже готові до всього, що принесе зима Тут, у бору, колись було багато боровиків, але тепер, скільки я не вдивлявся, не знаходив Ùо ж, усьому свій час Але я не дуже й шкодував, бо бачив ліс, бачив його таким, якого ще не знав

Я йшов, зупинявся, дивився на цю первозданну вічну кра- су і не міг надивитися Я відчував, що в мені відбувається щось хороше, що мені невимовно відрадно серед принишклих дерев, від них віє спокоєм

Мені подобалося йти в далечінь І не лякало, що я втомлю- ся, що зі мною може щось трапитись, що я один

Якось я зовсім забув про гриби, і раптом на узліссі з ялин і осик упав мені в око великий, з тарілку, ніяк не менше, жовтоголовий підосичник Тут же в траві зажовтіли ще кіль- ка тарілок І раптом – білий розкішний гриб Останній привіт осіннього лісу!

Поступово я відволікся від пошуку й знову ввійшов у ти- хий світ лісового таїнства, який уперше за моє життя від- крився тут і зачарував мене своїм жовтим світінням І я вже відчував, що долучаюся до нього, що ще трохи – і я зрозумію щось таке, що до цього дня було недоступним, чого я не знав Я навіть не здригнувся, як це зазвичай буває, коли з тріском злетіла в декількох кроках від мене глухарка, я спокійно про- водив її поглядом, а її довго було видно в просвітах дерев Немов вона зшивала їх невидимою ниткою

Я зайшов далеко, а все ще не хотілося повертатися Але треба було йти Сонце вже тягне на захід Я зупинився і ки- нув прощальний погляд на весь ліс Він золотів, тихий і сильний

– Прощай! – крикнув я

Ай! – відповіла луна

 

Ластівки

Ще в дитинстві я дуже любив спостерігати за веселими швидкокрилими ластівками Сховаєшся, бувало, у спекотний літній день у високих житах або на березі річки в запашній траві посеред нескошеного квітучого лугу, задивишся на бла- китне літнє небо, по якому тихо пливуть пухнасті білі хмари А високо-високо під хмарами кружляють, купаються в повітрі білогруді швидкі ластівки!

Щоліта під високим карнизом будинку, де проходило моє дитинство, білогруді веселі ластівки ліпили свої гнізда Я уважно спостерігав, як із країв калюжі носять вони в дзьо- бах липкий бруд, клеять із нього свої маленькі й охайні жит- ла Милувався потім, як виводять і годують пташенят Я близько бачив, як, учепившись за край гнізда, вони годують своїх дітей, що вітають батьків веселим і бадьорим писком

Життя ластівок пов’язане з життям людини Ластівки спритно пірнають у відкриті ворота й двері, у відкриті вікна порожніх старих будівель Ці птахи харчуються виключно ко- махами Майже все своє життя ластівки проводять у повітрі – у польоті Широким своїм ротом вони спритно ловлять літаю- чих комах

Ластівки вміють гарно співати Всядеться пташка на кі- нець даху, струшуючи довгим хвостом, починає щебетати свою нескладну, але дуже приємну пісеньку

Між собою ластівки живуть у великій дружбі, ніколи не сваряться, ніколи не заважають одне одному будувати свої гнізда Трапляється, що в їх гніздо забереться нахаба-горо- бець Ластівки неспокійно в’ються навколо гнізда, намагаю- чись вигнати непроханого гостя Іноді вони кидають зайняте горобцями гніздо й починають ліпити інше поруч

Перед зміною погоди, перед грозою ластівки літають низь- ко над землею Ідеш по дорозі в поле, а над самою дорогою швидко проносяться довгохвості птахи, ловлячи в землі ко- мах Часто можна бачити ластівок, які літають над самою поверхнею ставка чи широкої спокійної річки Своєю грудкою вони торкаються води, залишаючи на воді круги, які роз- пливаються Так вони купаються і п’ють на льоту воду Я не знаю пташок, які миліші від наших ластівок Швидким по- льотом своїм вони оживляють дощове, похмуре чи ясне літнє небо Люди здавна ставляться до ластівок з любов’ю, дали їм таке пестливе ім’я

Є ще ластівки, які живуть і роблять свої гнізда в берегових піщаних крутих схилах, риють у них глибокі нори Вони від- різняються сіруватим відтінком оперення від звичайних лас- тівок

Зимують ластівки в далекій Африці й щороку повертають- ся на свою батьківщину У кінці літа, перед відльотом, вони збираються в невеликі зграйки; їх можна бачити сидячими на телефонних і телеграфних дротяних проводах, на голих, схи- лених над водою сучках Повертаються ластівки в рідні краї пізніше за інших перелітних птахів

«Ластівка на своєму хвості літо приносить», – кажуть люди здавна Важко зрозуміти, як багато перелітних птахів, зокре- ма й ластівки, знаходять шлях до своїх старих гнізд Над лі- сами, над морями, над високими горами, над широким сте- пом вони пролітають багато тисяч кілометрів, безпомилково знаходять місце, де колись самі народилися

 

Дельфіни і людина

Дельфіни – одні з найзагадковіших й найунікальніших тварин на нашій планеті Інтелект цих морських мешканців вважають настільки високим, що їх називають «людьми моря» Учені стверджують, що дельфіни розумніші й кмітли- віші, ніж усі інші тварини Дельфіни плавають винятково швидко, часто можна помітити зграйки дельфінів, які супро- воджують пароплави й кораблі

Дельфіни, як і всі китоподібні, дихають повітрям, періо- дично з’являючись над поверхнею води, щоб вдихнути пові- тря через єдину видозмінену ніздрю – дихало, розташоване на тімені Харчуються переважно рибою й кальмарами, хоча де- які види надають перевагу креветкам та іншим ракоподібним, наприклад, косатки поїдають морських черепах, водних ссав- ців і птахів

Після періоду вагітності, що становить, залежно від виду, від дванадцяти до шістнадцяти місяців, народжується єдине дитинча Мати вигодовує його під водою своїм молоком не менше ніж півроку, а іноді до двох років Починає відлучати від материнського молока через шість-вісімнадцять місяців Максимальна тривалість життя дельфіна – двадцять–двад- цять п’ять років

Дельфіни живуть зграями Вони завжди допомагають один одному й ніколи не кидають родичів у біді Ці високорозвине- ні морські тварини дуже схожі на людей і здатні на самопо- жертву Якщо вони з берега чують звуки, схожі на дельфіно- вий крик про допомогу, кидаються на суходіл, гинучи при цьому

Більшості дельфінових властива широка амплітуда звуків По-перше, це імпульсні сигнали двох основних типів: ехоло- каційні й ті, що виражають емоційний стан По-друге, дель- фіни видають монотональні звуки, що нагадують свист У дельфінів деяких видів його частота індивідуальна й вико- ристовується для розпізнавання один одного членами зграї Крім цього, гучність і періодичність свисту передають емоцій- ний стан дельфіна

Довгий час учених у глухий кут ставило питання про те, як дельфіни сплять Адже в морі можна легко потонути або стати жертвою нападу небезпечних хижаків Однак тепер з’ясувалося, що сон дельфінів не схожий на сон звичайних тварин Під час сну одна півкуля мозку дельфіна відпочиває, а друга – не спить Таким чином, дельфін завжди контролює ситуацію і в той же час отримує повноцінний відпочинок

Дельфін і людина фізіологічно дуже схожі між собою В обох чотирикамерне серце, дихають легенями, вага мозку приблизно однакова І люди, і дельфіни – теплокровні істоти, і навіть розміри тіла приблизно рівні Дельфін досягає в до- вжину півтора-два метри Людина орієнтовно має теж такий зріст Існує версія, що колись у далекому-далекому минулому в дельфіна й людини був спільний пращур У ході еволюції дельфіни залишилися у водному просторі, а людина вийшла на суходіл, втративши деякі унікальні здібності

Доброзичливе ставлення дельфінів до людини – досі не з’ясоване явище Складається таке враження, що дельфіни вважають нас за своїх родичів Вони щиро радіють зустрічі з людиною, вітають стрибками з води, абсолютно не бояться нас

Дельфін, який рятує своїх родичів часто ціною власного життя, так само поспішає на допомогу й людині Зафіксовано багато випадків, коли ця розумна істота витягує на берег лю- дину, яка потопає, рятує від смертельно небезпечної акули, показує дорогу морякам, що заблукали.

 

Храми в скелях

Ця територія Кримського півострова зберігає безліч таєм- ниць минулого, а тутешні пам’ятки Середньовіччя найменш вивчені в Україні

Давнє городище Тепе-Кермен розкинулося на висоті понад п’ятсот метрів на вершині гори, що вже з десяток мільйонів років височіє над Качинською долиною На плато площею в один гектар зосереджено понад двісті п’ятдесят печерних спо- руд Так описав Тепе-Кермен німецький мандрівник-учений, відвідавши Крим у кінці XVIII століття: «Це замок гірської вершини, висока масивна гора у вигляді цукрової голови, на вершечку якої й нині видніються залишки фортеці глибокої давнини Уся скеля вкрита численними гротами й печерами, розташованими в особливому порядку»

У перекладі з кримськотатарської Тепе-Кермен означає «пагорб-фортеця», або ж «фортеця на вершині» Укріплення було закладене орієнтовно в шостому столітті для зміцнення північних кордонів Візантійської держави Існує версія, що Тепе-Кермен заснували ченці – переселенці з південних райо- нів цієї країни

Приблизно в десятому столітті укріплення набуло рис кла- сичного середньовічного міського центру: поселення обвели потужними оборонними мурами, з’явилися перші наземні кам’яні будівлі Більшість приміщень слугували хлівами для худоби, продовольчими й військовими складами й навіть цис- тернами для зберігання води Сім століть місто проіснувало як укріплений населений пункт, а на початку чотирнадцятого століття було практично знищене загонами Золотої Орди

До сучасного Тепе-Кермена, де й сьогодні можна зустріти поодиноких мешканців, ми діставалися стежками через дубо- вий ліс і порослу чагарниками галявину Важкий підйом ви- нагородив нас казковим пейзажем Кримських гір і жовтога- рячим заходом сонця, від якого засніжені вершини мовби світилися зсередини

Не без зусиль знайшовши нічим не примітний напівзасипа- ний вхід до першої пам’ятки – скельного храму, якому понад десять століть, – ми з непідробним благоговінням першовід- кривачів зайшли всередину Побачене приємно вразило: пе- ред нами була не скромна невелика печера, а доволі просторе й світле приміщення з кількома нішами в підлозі й численни- ми висіченими хрестами на стінах Збереглася унікальна кам’яна купіль із колонами, у якій здійснювався обряд хре- щення Цікаво, що печерний храм цього типу важко знайти не тільки на Кримському півострові чи в Україні, а й в усій Східній Європі! Цілковиту унікальність пам’ятки підтвер- джує той факт, що схоже інтер’єрне оздоблення трапляється лише в кількох печерних храмах сучасної Туреччини й Сирії Крім того, на стінах церкви археологи минулих часів виявили численні напівзатерті написи грецькою, вірменською, старо- єврейською мовами Нині ж старовинні графіті віднайти складно, натомість є написи, викарбувані сучасними відвіду- вачами І ніяких охоронних табличок немає

Крім цього культового місця, на гірському плато сьогодні можна побачити ще кілька печерних храмів Найкраще збере- жений із них – так звана церква з ризницею, датована два- надцятим–тринадцятим століттями Нині достовірно відомо, що сакральні споруди Тепе-Кермена не пустували й після за- непаду міста, їх активно використовували грецькі мешканці навколишніх долин і монахи-відлюдники

Проте серед мандрівників Тепе-Кермен славиться не тільки пам’ятками старовини, а й неймовірним краєвидом, який від- кривається з вершини плато Усі, кому випала нагода зустріти тут схід чи захід сонця, не забудуть цього мальовничого видо- вища ніколи.





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 184.72.102.217 (0.026 с.)