Творча дружба Рєпіна і Яворницького

Щира творча дружба між Дмитром Яворницьким та Іллею Рєпіним тривала понад сорок років Видатні діячі культури були земляками – обидва народилися й виросли на Харківщині, але перше знайомство відбулося в Петербурзі тільки в 1887 році

У столиці щорічно відзначали річницю народження Тараса Шевченка, на яку збиралося українське земляцтво Святкува- ли її й того року Коли Яворницький прибув на вечір, Рєпін підійшов до нього і запропонував сісти поруч

Між ними зав’язалася задушевна розмова Говорили про Україну, Запорозьку Січ, розпитували один одного, над чим працюють Рєпін розповів Яворницькому про свою працю над картиною про запорожців, які пишуть відповідь на грізний наказ султана припинити наскоки на Крим Éого цікавило, що скаже про картину найбільший знавець Запорозької Січі Дмитро Яворницький, якого він запросив до майстерні

З першого ж погляду картина Яворницькому сподобалася Він зі щирим захопленням хвалив автора, а потім з радістю вигукнув:

– Так беріться ж, дорогий Іллє Юхимовичу, за велику кар- тину, за святе діло! Адже Ви у своїх «Запорожцях» відобра- жаєте одну з героїчних сторінок боротьби українського наро- ду проти турецько-татарської агресії!

Рєпін уважно вислухав Яворницького, а потім відповів, що для цієї картини йому багато чого не вистачає

Дмитро Іванович здогадався, чого тут не вистачає Він при- гадав свою колекцію, зібрану ще за студентських років, коли з торбою за плечима ходив курними дорогами по слідах запо- рожців і з великою пристрастю збирав усе, пов’язане із Запо- розькою Січчю Його колекція налічувала понад триста екс- понатів Дмитро Іванович запропонував Рєпіну необхідне для його картини: книжки з історії запорозьких козаків, колекцію зброї, жупани, чоботи, кобзу, люльки Віддав фотознімки за- порозького прапора, на котрому зображені запорожці, що пливуть на галері по Чорному морю, фотографії нащадків запорожців, фоторепродукції старих картин, знімки Дніп ров- ських порогів

Яворницький приводив до майстерні живописця багатьох своїх земляків і знайомих – прототипів, котрі позували Рєпі- ну під час творення картини Це була найголовніша і най- істотніша допомога художнику

Ілля Юхимович гаряче взявся до роботи Працював він над «Запорожцями» майже дванадцять років На великому полотні одна за одною з’являлися все нові й нові козачі фігури Вони здавалися Дмитрові Івановичу чудовими, а художник запев- няв, що до них треба ще «трохи доторкнутися пензлем» Було, доторкнеться – і зовсім інакше виходить, краще, виразніше

Художник тричі приїздив в Україну і на Кубань Коли Рє- пін їхав на Кубань, Яворницький порадив зустрітися з козаком-станичником Василем Олешком У його обличчі ху- дожник помітив риси схожості з уявленим образом Івана Сір- ка Зібрані матеріали допомогли створити багато етюдів, які потім художник переніс у картину «Запорожці пишуть листа турецькому султану»

Яворницький щедро допомагав Рєпіну увічнити одну із славних сторінок історії України, глибше вивчити життя, звичаї народу Зворушлива дружба двох побратимів дала рясні плоди До нас дійшли заповітні слова Рєпіна, у яких він уболіває за долю України Художник клопочеться, щоб на доброму ґрунті розцвів український стиль у мистецтві, адже український спі- вучий народ має особливе право на своє особливе мистецтво

 

Самотня художниця

Народна художниця України Марія Приймаченко своєю творчістю відкрила оригінальну сторінку самобутнього мисте- цтва світової культури Її виставки з великим успіхом експо- нувалися в багатьох країнах світу

Народилася Марія Оксентіївна 1908 року на Київщині в сім’ї мистецьки обдарованих людей Її батько бондарював, за- ймався теслярством і різьбленням по дереву Мати була ви- знаною майстринею вишивання Від неї й перейняла худож- ниця вміння створювати той чарівний, характерний для укра їн ських майстринь орнамент, у якому, кажучи словами Миколи Гоголя, «птахи виходять схожими на квіти, а квіти – на птахів»

Дитинство Марії було затьмарене страшною недугою – по- ліомієлітом Це зробило її не по-дитячому серйозною та спосте- режливою, загострило слух і зір Усі предмети, що оточували дівчинку, ставали учасниками живої захопливої гри, інколи – сумної, частіше – яскравої і святкової Прихід до мистецтва був зумовлений одвічним селянським потягом до роботи Не маючи можливості працювати в полі через хворобу, майбутня май- стриня свою енергію і працелюбність почала вкладати в мисте- цтво, адже прагнула приносити радість людям

Художниця згадувала: «Якось біля хати, над річкою, на заквітчаному лузі пасла я гусей На піску малювала всякі квіти, побачені мною А потім помітила синюватий ґлей На- брала його в пелену й розмалювала нашу хату» Кожен при- ходив подивитися на цю дивину Хвалили Сусіди просили і їхні хати прикрасити

Марія Приймаченко постійно навчалася в рідної поліської природи У її картинах знаходять утілення ще язичницькі об- рази фантастичних чудовиськ і птахів За цими роботами сто- їть велика, різноманітна школа народного мистецтва, багато- вікова культура народу Це ніби згусток емоційних вражень і від казок, і від легенд, і від самого життя Процес її творчості є феноменом феномен дивовижного сплаву конкретного мис- лення, інтуїції, фантазії і, нарешті, підсвідомого У світ ви- ходять небувалі, часом химерні образи, вигадливі декоратив- ні композиції, які щедро випромінюють енергію доброти й наївного зачудування світом Творчість великої української художниці є незбагненним, таємничим і прекрасним явищем, яке впродовж тривалого часу привертає увагу дослідників і шанувальників мистецтва

Її «звірина серія» останніх років – явище унікальне й не має аналогів ні у вітчизняному, ні у світовому мистецтві Фантастичні тварини – це витвір геніальної уяви художниці, таких не існує в природі «Дикий чаплун» – від слова «чапа- ти» – таку назву придумала Приймаченко одному зі звірів, акцентуючи увагу на його лапах, здатних продиратися крізь вільхові зарості й узагалі – крізь таємничі хащі життя Загад- кові звірі художниці завжди мають свою земну першооснову, і поштовхом до їх народження часом стають реалії сьогодніш- нього дня Приймаченківські фантастичні тварини – це й пе- ресторога, і заклик до дружби, до миру

Марія Оксентіївна була не тільки прекрасним художником, а й талановитим поетом Заримовані назви картин свідчать про її феноменальний хист відтворювати музику, пісню Прийма- ченко-поет реалізувала себе у власних підписах до картин, які легко запам’ятовуються: «Три буслики у горосі живуть у нас і досі», «Куріпочки пляшуть і хліб пашуть» та інші

Останні роки життя стара недуга скувала Марію Оксентіїв- ну, вона не підводилася з ліжка, однак продовжувала спілку- ватися зі світом – малювати …

Легенда українського кіно

Івана Миколайчука називали обличчям і душею україн- ського поетичного кіно, аристократом духу, блискучим само- родком Він був особливий, народний, справжній, найкра- щий Великий Параджанов казав про нього: «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко»

Іван народився 1941 року в селі Чорторий на Буковині За- кінчив Чернівецьке музичне училище, театр-студію при Чер- нівецькому музично-драматичному театрі ім О Кобилян- ської, Київський державний інститут театрального мистецтва ім І Карпенка-Карого

У кіно дебютував ще студентом Ролі молодого Тараса Шевченка у фільмі «Сон» та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» одразу принесли йому загальне визнання Кінострічка «Тіні забутих предків» була визнана однією з двадцяти най- кращих картин світу Безперечно, успіхові цього фільму сприяла участь у ньому талановитих митців, і передусім Івана Миколайчука Майже випадково потрапивши на кінопроби, він приголомшив своєю грою всю творчу групу на чолі з режисером Сергієм Параджановим Успіх Миколайчу- ка у фільмі здається ще несподіванішим, якщо згадати, що на той момент він був студентом першого курсу кіноактор- ського факультету Після того його запрошували працювати в Голівуд, але Держкіно актора про це не повідомило Аме- риканці назвали на честь Івана Миколайчука малу планету

Після блискучого дебюту в кіно Миколайчука знімали час- то і він запам’ятовувався в більшості картин Запам’ятовувався навіть тоді, коли йому, по суті, й не було чого грати, але він «витягував» роль завдяки своїй особистості та вмінню створи- ти образ майже з нічого Іван не задовольнявся тією міркою, котру ми так часто до себе прикладаємо: бути не гіршим від сусіда Іван уособлював яскравого романтика, націленого на рух угору З фільму «Бі- лий птах з чорною ознакою» починається нова сторінка в його творчості – він стає ще й сценаристом

У яскравому фільмі Бориса Івченка «Пропала грамота» Іван був не тільки виконавцем колоритної ролі козака Васи- ля, а й фактично співрежисером Він працював також над музичним оформленням фільму Миколайчук завжди шукав нові інтонації голосу, музики, мови, щоб це вражало й хвилю- вало Він відходив від традиційного кіно, віддаючи перевагу філософському

У сімдесяті гоніння на діячів культури торкнулися й Івана Його звинуватили в націоналізмі, кваліфікували як людину ворожої ідеології А після фільму «Білий птах з чорною озна- кою» життя Миколайчука зовсім ускладнилося Стрічка, ко- тра здобула Золотий приз Московського міжнародного кіно- фестивалю, була сприйнята як мало не випад ворожих націоналістичних сил Поклали на полицю і «Тіні забутих предків» Так поступово актора почали відлучати від творчого процесу

І досі залишається загадкою, як Іванові Миколайчуку вда- лося втілити давню мрію – зняти свій фільм «Вавилон ХХ» прозвучав як вибух в українському кінематографі Яскравий, наповнений фантастичними і водночас реальними образами фільм увібрав усе найкраще, що міг дати йому Миколайчук- сценарист, Миколайчук-режисер, Миколайчук-актор

Постійні потрясіння, заборони творчих задумів, «табу» на фільми зіграли не останню роль у долі молодого актора У серпні 1987 року Івана Миколайчука не стало Кажуть, того року, коли він помер, на став його рідного села Чорторий при- летіли лебеді Люди назвали їх Івановими …

 

Місячне сяйво його полотен

Є мистецькі твори, які залишаються в пам’яті назавжди Минають тижні, місяці, роки, а картина чи скульптура по- стає в уяві наче вчора бачена До таких належать і полотна Архипа Івановича Куїнджі, зокрема його цикл українських пейзажів Перлиною серед них вважається «Місячна ніч» На жаль, багато років полотно зберігається в запасниках Київ- ського музею російського мистецтва і тільки зрідка виставля- ється для огляду

Цій картині випала трагічна доля Шедевр із шедеврів, вона не стала окрасою експозиції музеїв, бо вже під час ство- рення була приречена на смерть Архип Іванович Куїнджі за- стосував під час її створення цинкові фарби, до того ж у кон- центрації, яка ма ла призвести до цілковитого потемніння До- сягнувши нечуваного ефекту у відтворенні місячного світла, він, однак, чудово розумів, що милуватися його картиною ви- паде небагатьом поколінням шанувальників мистецтва І не минуло й кілька років, як по лотно почало поволі, але безпо- воротно чорніти Якийсь час воно ще виставлялося в експози- ції, але потім, щоб хоч трохи подовжити йому життя, праців- ники музею перенесли картину в напівтемні кімнати запасника, куди не проникало руйнівне для неї сонячне світло Але навіть втративши свій первісний вигляд, «Місячна ніч» заполоняла, ведучи в дивовижний світ неповтор ної краси ночі

Доля цього полотна так само трагічна, як і доля самого Ар- хипа Івановича Куїнджі Він народився 1842 року в убогій сім’ї грека-шевця Спізнав, що таке сирітське життя, служба в наймах, пастухування під спекотним кримським сонцем Але завжди свої нечасті вільні хвилини хлопчина віддавав малю- ванню І якось йому порадили звернутися до Айвазовського, на той час уже всесвітньо відомого художника Той, оглянувши роботу юного Куїн джі, розсміявся:

– Ха-ха-ха! Хочеш стати художником?! Хіба що фарбувати паркани

Хтозна, чи мучився колись Іван Костянтинович тим, що так образив Куїнджі, але він дожив до його тріумфального успіху і, безсумнівно, знав, що автор таких прославлених полотен, як «Берези», «Українська ніч», «Ніч на Дніпрі», – колись осмі- яний ним хлопчина

На щастя, Архип Куїнджі не згодився з таким суворим виро ком метра Зібравши трохи грошей, він вирішив добрати- ся до Петербурга й вступити до Академії мистецтв

Перша спроба вступити… Провал… Друга… Те саме…Йому вже двадцять вісім років І дедалі частіше спадає на думку: «А може, й справді Айвазовський мав рацію, я ні на що не здатний» Вирішив спробувати ще раз Його зараховують вільним слухачем

Куїнджі багато працює На останні копійки купує фарби й полотно, але його роботи, подані на академічні виставки, за- лишаються непоміченими І знову закрадається сумнів у пра- вильності обраного шляху А потім він поїхав на етюди в Україну І все раптом змінилося Усі малювали прекрасні крає види, ко бзарів, весілля, ярмарки, а він вирішив показати в холодному Петербурзі справжню літню українську ніч, оспі- вану так щиро М Гоголем

Видатний російський художник Іван Крамськой, побачив- ши його полотно, визнав Куїнджі найкращим пейзажистом і закликав усіх художників, присутніх на тій виставці, скласти протокол, що їм випало бачити справжнє місячне світло на його полотнах.

 

41. «Як тебе не любити, Киеве мій!»

Коли йдеться про якесь місто чи країну, завжди виникають певні асоціації Париж – місто Ейфелевої вежі, Нью-Йорк – місто статуї Свободи й діловий центр наймогутнішої держави, Єгипет – країна пірамід Проте й нам з вами є чим пиша- тись: значна кількість світових святинь, архітектурних звер- шень є гордістю нашого славетного міста Києва

На запитання, що подивитися в Києві, кожен відповість по-своєму І це не дивно, бо ж Київ є «золотою скарбничкою» для туристів Старовинні храми з тисячолітньою історією, му- зеї, заповідники

Національний Києво-Печерський історико-культурний за- повідник – унікальний архітектурний ансамбль, один з най- більших музейних комплексів Східної Європи Тут зосеред- жено 144 споруди Києво-Печерська лавра – це видатний пам’ятник не тільки слов’янської, а й загальносвітової куль- тури, який входить до Списку об’єктів Світової Спадщини ЮНЕСКО

Поява Києво-Печерського монастиря обумовлена політич- ними, економічними, соціальними й культурними наслідка- ми хрещення Київської Русі У «Повісті минулих літ», автор якої – інок Печерської обителі Нестор, сказано, що в 1051 ро ці подвижник Антоній заснував у печері монастир Повернув- шись зі Святого Афону, Антоній довго ходив монастирями рідної землі й не знайшов для душі своєї гідного місця Тому він вирішив усамітнитися в давній печері неподалік від княжого села Берестового Аскетичний спосіб життя Антонія уславив його в усій Русі Біля нього почали збиратися одно- думці, яких Антоній постригав в іноки Коли кількість братії досягла дванадцяти осіб, він поставив ігуменом Варлаама, а сам переселився на сусідній пагорб і викопав там нову печеру Так виникли печери, пізніше названі Ближніми й Дальніми Коли число братії зросло до ста, князь Ізяслав, на прохання Антонія, подарував ченцям гору над печерами, де побудовано першу дерев’яну церкву Так був створений монастир Печери ж перетворилися на місце поховання

Син великого київського князя Юрія Долгорукого Андрій Боголюбський надав Печерському монастирю титул лаври

З XII ст збереглася майже в первозданному вигляді одна церква – Троїцька надбрамна церква над воротами головного входу в Лавру Вона вистояла, незважаючи на численні війни, пожежі та інші нещастя, яких зазнавала Лавра впродовж сво- єї історії

Національний заповідник «Софія Київська» – одна з голов- них святинь Східної Європи Шедевр мистецтва мозаїки – зо- браження Оранти ХІ ст «Софія Київська» – це заповідник площею 5 гектарів, чудової краси ансамбль пам’яток україн- ського зодчества XI–XVIII століть Найцінніша споруда запо- відника – Софійський собор – всесвітньо відома пам’ятка ар- хітектури та монументального живопису XI століття

Софійський собор засновано на честь перемоги Ярослава над печенігами Навколо собору – центральної споруди Яро- славового міста – стояли кам’яні храми, боярські палаци, житла городян, а подвір’я митрополії було огороджено муром До наших днів від XI століття збереглися лише Софійський собор та руїни Золотих воріт – парадного в’їзду до древнього Києва Назва собору «Софійський» походить від грецького слова «софія», що в перекладі означає «мудрість» Збудова- ний як головний митрополичий храм Русі, Софійський собор у давнину був громадським і культурним центром держави При соборі велося літописання Тут Ярославом Мудрим було створено першу відому в Давній Русі бібліотеку