Першоджерела історичної пам’яті.

Було літо 1113 року, теплий вітерець проник у вузьке віконце келії, приголубив стомлені повіки ченця, ворухнув довгою бородою. День за днем, місяць за місяцем, рік за роком старий чернець Києво-Печерського монастиря Нестор описував минувшину. Він не помічав, як спливає час.Історія запо- лонила Несторове серце. Тільки для короткого сну і скромної трапези підводиться він з-за столу, щоб відтак продовжити роботу над великим задумом: описати події від всесвітнього потопу до сьогодення. Літа зігнули спину, посріблили волосся, висушили колись здорове й сильне тіло.Від довгого сидіння, від скромного харчу (хліб, овочі й вода) слабнуло серце, зросталися суглоби, але Нестор зневажав поклик плоті. Прагнув завершити літопис. Про події за межами келії дізнавався від молодого монаха-послушника, який приносив йому хліб і воду.Невтішними були відомості: влада, гординя й багатство роз’їдають душі людей. Скрізь чвари і неспокій І ще одна новина: на великокняжому київському престолі новий князь – Володимир Мономах.

Історик і письменник Київської Русі, Нестор, мабуть, не до кінця усвідомлював, який неоціненний дар зробив він наступним поколінням! «Повість минулих літ» стала першоосновою вивчення історії нашого народу.Було чимало інших літописів тієї пори (за часів Ярослава Мудрого було закінчено найдавні- ше літописне зведення), але жоден з них своєю універсальністю, послідовністю не може зрівнятися з «Повістю минулих літ» Нестора.

Літописець розповідає про східних слов’ян, про землі, які вони заселяли. З особливою ретельністю описує Подніпров’я, зокрема, подорож по Дніпру апостола Андрія в І столітті н е, коли він уподобав гори, на яких згодом виник Київ.Використовуючи джерела про ранні слов’янські племена, про заснування Києва, утворення могутньої держави на Сході Європи – Київської Русі, автор «Повісті минулих літ» витлумачив їх з позицій історика. Він не був апологетом князівської влади, тому на багатьох князів у нього критичний погляд.Звичайно, засновник Києва князь Кий, а також Аскольд і Дір, Ольга, Володимир і Ярослав, Борис і Гліб – гідні похвали. Передусім за їхнє служіння вітчизні Нестор вважає, що кожен прави-тель має бути патріотом і миротворцем. Він високо цінує вміння монарха помиритися з ворожою країною (як це робив князь Олег, підписавши договір між Київською Руссю і Візантійською імперією 907 і 911 років), помирити князів, відвернути шляхом переговорів вторгнення ворожих племен на територію держави.

Упродовж віків історична хроніка киянина Нестора була прикладом єднання, патріотизму й поваги до інших народів. Літописець прагнув, щоб його читачі не тільки поринали в минуле, а й узяли з історії урок на майбутнє.

«Повість минулих літ» справила значний вплив на становлення історичної науки в Україні, Росії й Білорусії. Добре відома була вона в країнах Заходу. З XIV до XVIII століття було зроблено понад двісті списків літопису з незначними переробками й доповненнями. Інтерес до одного з найповніших літописів Київської Русі супроводжувався зростанням уваги до особи його автора А мешканці Києво-Печерської лаври від покоління до покоління берегли пам’ять про Нестора – одного з найвизначніших діячів Київської Русі.

Реймське євангеліє

Реймське євангеліє – маловідомий книжковий раритет, створений у першій половині ХІ століття й тоді ж назавжди вивезений з України Але нині нам належить не стільки шко- дувати за ним, скільки пишатися Адже книга ця стала, як це не дивно звучить сьогодні, однією з найцінніших духовних реліквій французького народу Книга, яка найбільше циту- ється за кордоном у контексті історії Ôранції, має безпосеред- нє відношення і до української історії, бо пов’язана з іменами Ярослава Мудрого і його знаменитої доньки Анни

За радянських часів пройшов на екранах кінотеатрів фільм «Анна Ярославна – королева Ôранції» Багатьох глядачів, безумовно, привернув увагу один епізод у цьому фільмі: після урочистого прийому на території Софії Київської високопо- важного посольства з далекої Ôранції Ярослав Мудрий дає останні розпорядження щодо посагу своїй наймолодшій донь- ці Анні, яка має виїжджати до далекої країни як майбутня дружина французького престолоспадкоємця Одним з перших як найдорожчий подарунок Анні Ярослав Мудрий назвав Євангеліє, написане зовсім недавно для великокняжої бібліо- теки тогочасною давньоукраїнською мовою й оправлене в по- золочені прикраси

Виявляється, цей епізод з фільму – достовірний історич- ний факт, який у майбутньому мав цікаву й неоднозначну ін- терпретацію цілої низки зарубіжних істориків

Анна Ярославна привезла подаровану батьком книгу до невідомої їй Ôранції 1050 року Це давньоукраїнське Єван- геліє, як засвідчують дослідники, було написане в Києві спеціально для Анни, бо її ім’я вказане в самому рукописі Створена кирилицею, книга довго нагадувала доньці Яро- слава Мудрого про її далеку Батьківщину Вона присягалася на цій книзі, ставши незабаром королевою Ôранції Мож- ливо, це з її доброї легкої руки, покладеної в урочистий момент коронації на сторінки батькової книги, наступні ко- ролі Ôранції започаткували цю традицію – присягу на вір- ність своєму народові, засвідчену на привезеному з Києва Євангелії

Після смерті Анни Євангеліє якийсь час зберігалося в ко- ролівських палатах Та ось майбутній король Чехії Карл ІV вивозить цю духовну реліквію до Праги З добрими намірами, аби прислужилася вона чеському народові, він дарує книгу одному з монастирів своєї столиці

Незабаром заново переписана книга, уже з доданим чесь- ким варіантом, знову опиняється у Ôранції, у місті Реймсі (звідси назва – Реймське), а в 1793 році знову зникає з архі- вів Після закінчення революції її віднаходять, і вона вже на- завжди прописується в Реймській бібліотеці

Один з аргументів, який переконливо засвідчує українське походження цієї унікальної книги, – кольори ініціалів, заго- ловних літер і різноманітних заставок, якими завжди слави- лися київські рукописні шедеври І, безумовно, мають рацію ті дослідники, які вважають, що саме в ці художні деталі творці вкладали своєрідний національний код свого народу, особливості його світосприйняття й мислення У художньому оформленні Реймського євангелія переважають сині, жовті і малинові кольори – барви, які були на прапорах Київської держави, а відтак і козацької України

Хто тільки не «присвоював» собі це Євангеліє: і чехи, і словаки, і греки, і росіяни Та й серед самих українців, як зазвичай і в інших принципових питаннях вітчизняної істо- рії, теж досі немає єдиної думки щодо історії цієї літературної пам’ятки

 

Скарби Довбуша

Якщо вам доведеться побувати в Карпатах, то тутешнi люди обов’язково покажуть вам мiсця, так чи iнакше пов’язанi з героєм карпатських легенд – опришком Олексою Довбушем, якого довгий час вважали мiфiчною постаттю, збiрним обра- зом народних месникiв, справедливих розбiйникiв, карпат- ських робiн гудiв, якi ходили тутешнiми горами триста рокiв тому.

Завдяки зусиллям історика Володимира Грабовецького ге- рой народних легенд i переказiв Довбуш з’явився перед на- шими сучасниками як реальна особа, яка жила й дiяла в цiлком конкретний час Працюючи з архiвними документа- ми, професор Грабовецький склав найточнiшу хронологiю й географiю походiв Довбуша у 1738–1745 роках Але самих задокументованих фактiв iз життя легендарного опришка для людей завжди було замало Народ потребував бiльше iнформацiї про улюбленого героя й сам брався створювати його бiографiю, унаслiдок чого виникло безлiч легенд, пiсень і переказiв, найцiкавiшi з яких, звичайно, стосуються Довбу- шевих скарбiв

Хоча поважнi науковцi лише нiяково усмiхаються на пропозицiю дослiдити ймовiрнiсть iснування опришкiвських скарбiв, але легенди про Довбушевi комори iз золотом, захованi в карпатських лiсах, продовжують бентежити уяву Часом народнi перекази дивовижно переплiтаються зi свiд- ченням iсторикiв, тож, мабуть, iстина про Довбушевi скарби лежить десь посерединi мiж легендами та iсторичними фак- тами

10 червня 1895 року газета «Дiло» повiдомила, що якийсь старий дiдок iз Угорщини пiдмовив гуцульських селян шука- ти Довбушевi скарби, мiсцезнаходження яких йому начебто вiдоме Заiнтригованi гуцули взялися за лопати i, керуючись указiвками старого, викопали довгу нору, але скарбiв тодi так i не знайшли

Таких шукачiв опришкiвського золота було досить в усi часи Ùе бiльше у Карпатах знайдеться людей, якi перека- жуть почутi вiд дiдiв і прадiдiв iсторiї про пошуки Довбуше- вого скарбу

Легенди дають своє пояснення того, чому Довбуш закопу- вав скарби в землю Оповiдачi розказують, що, вiдiбравши золото в багатих, Олекса роздавав частину селянам, а те, що залишалося, ховав Мiсце схову в легендах майже завжди пов’я зане з якоюсь прикметною ознакою ландшафту – оригi- нальним каменем, старовинною криницею тощо

Історичнi джерела не дають пiдтверджень непомiрних ба- гатств опришкiв Зрештою, Довбуш нiколи не став би все- народним улюбленцем, якби метою його дiяльностi було при- мiтивне бажання збагатитися Вiдiбранi у багатiїв харчi, зброя й грошi були потрiбними опришкам лише для того, щоб проiснувати пiд час лiсового партизанського життя Надли- шок здобичi, безумовно, заважав маневрувати опришкiвським загонам Лишки або роздавалися селянам, або просто закопу- валися в горах

Порiвнюючи iсторичнi факти, географiю походiв Олекси До- вбуша з тими легендами, якi стосуються опришкiвських скарбiв, можна дійти цiкавих висновкiв Знаючи звичку опришкiв за- лишати лишки скарбiв у лiсових сховах, цiлком можна при- пустити, що якась дещиця там залишилася до наших часів З уст мiсцевих краєзнавцiв довелося почути ще одну версiю подальшої долi скарбiв Олекси Довбуша Кажуть, що пiсля смертi свого ватага побратим Довбуша Iван Бойчук забрав частину опришкiвського золота i вiдвiз його на Запорозьку Сiч На тi грошi начебто було озброєно козакiв А пiзнiше, коли гетьман Полуботок вiдвозив запорозькi клейноди до Лондона, то разом з ними до Туманного Альбiону попливли й залишки Довбушевих скарбiв