Наслідки технічного прогресу

Озирнімося навколо Дедалі частіше постає питання про непередбачені наслідки науково-технічного прогресу Над- розвинена інформатика й небувала легкість переміщень, які надихають, тішать і додають відчуття могутності й сили, на- справді ослаблюють і знеособлюють кожного зокрема

Поспіх став життєвою нормою Індивідуальні запити в без- межжі необхідності непомітно перетворюються в одноманітну картинку масовості та серійності Всюдисуща реклама без- упинно руйнує здатність людини до самостійного судження Телевізор привчає до калейдоскопічного нашарування зміни вражень Ідеться вже не про самі враження, а про цю безпе- рервну зміну, без якої неначе й жити стає неможливо А елек- тронний вітер, з безглуздою гордістю званий інформаційним вибухом, видмухує всі запаси пам’яті, перетворюючи стару скарбницю на порожню й слизьку трубу

Інтенсивний розвиток електроніки й радіотехніки призвів до забруднення природного середовища електромагнітними випромінюваннями Головне їх джерело – радіо-, телевізійні й радіолокаційні станції та центри, високовольтні лінії елек- тропередач і підстанцій, електротранспорт, телевізори й комп’ютери (особливо – телевізійні зали, студії, комп’ютерні центри, де зосереджено багато цієї техніки)

Що таке електроніка? Вона не жива й не мертва, а швид- кість процесів, які відбуваються в ній, величезна Її не на- звеш розумною, проте й на безглузду вона не скидається Їй властиве щось на зразок саморозмноження, а її підприємли- вість не має меж Хто вона: утішник, «полегшувач» життя? Ні, вона полегшує не життя, а розв’язання тих здебільшого штучних завдань і задоволення порожніх потреб І робить вона це лише з тією кабальною умовою, що ми передоручимо їй власну ініціативу й відповідальність, станемо без неї безпо- мічними і безмежно залежними від її сумнівних зручностей.

Слідами технічного прогресу вона ввірвалася в людську душу й мозок, бажання і навички, прагнучи опанувати людину й переінакшити її за власною подобою

Що й казати: момент вторгнення був обраний навдивови- жу прицільно – саме кінець чергової культурної епохи, період, що несе душевну прострацію й затемнення духу, журливий перебій, коли дитяча основа людини звільняється від несправж ніх дорослих нашарувань, що обпадають з неї, як пересохла фарба з жерсті, і виразно заявляє про себе У чому виявляється найповніше дитяче єство? У безвідповідальності У необачності

У самозабутній грі

У мене перед очима численні натовпи дітей, повністю захо- плених новою чарівною іграшкою – комп’ютером Забуто все: затишок рідного дому, авторитет батька, школа, вимоги вихо- вателів і вчителів, необхідність тривалого й нудного навчан- ня

І якщо роздмухати гру до тих грандіозних розмірів, які со- лодко вимріяв добрий професор Тапскотт, – наслідки будуть жахливими, оскільки дитячі ігри так званих дорослих небез- печні геть не по-дитячому

Братання з комп’ютером культивує моральну спустоше- ність, лінь мозку, вседозволеність і ганебну для дорослих пси- хологію розбещеної дитини

Утім, мені не здається, що електронна недуга зайшла по- справжньому далеко Шкода лише, що моє припущення побу- доване не на вірі в здатність людини отямитися й зрозуміти, а на невтішній упевненості, що людству, яке загралося, за- бракне часу й можливості довести цю гру до її логічного за- вершення

 

Несподівана зустріч

У природі ще взимку народжується, поволі утверджується й живе передчуття майбутньої весни Сонце, прибуваючи в середині лютого з кожним днем дедалі більше й більше, уже готується до повернення птахів Воно будить або й збудило вже десь далеко у світових мандрах їхню свідомість солодким передчуттям польоту на рідну землю, яка є для них єдиною дорогою, бо лише тут вони співають весільних пісень і лише тут виводять потомство…

Прелюдія весни вичарувала збудливу й гостру красу загад- кової природи, що всміхалася таємницями.

А ця зустріч на вулиці – наче також усміх таємниці

На довгих ніжках-галузинках ішов назустріч великий птах Я впізнав у ньому лелеку, званого ще гайстром чи бузьком Тільки чому цей гайстер записався в пішоходи замість того, щоб міряти крильми небесні простори? І чому йде по втоптано- му сніжку так, як міг би йти навесні по шовковій луговій траві?

Тигристе кошеня випірнуло зі щілини в паркані, примру- жилося, згорнулося пухнастим клубком, і лелека, проходячи мимо, легенько луснув дзьобом його по тім’ю Кошеня вско- чило назад у щілину в паркані, а лелека незворушно ступав уперед

Біля колодязя, де сріблилася намерзлою кригою вода, ле- лека спинився Стрельнув довгою шиєю в один та в другий бік, тоненько клацнув дзьобом І глянув на вершок клена так, наче хотів дістати щиглика, що метушився на гіллі Чорно- біло-червоно-жовтий щиглик не звернув ніякісінької уваги на лелеку, і тоді великий птах, наче образившись, знову клацнув дзьобом

І вже також не звертав увагу на товстодзьобого щиглика, тягнувся поглядом у вечірні небеса Може, йому вже причу- вався в сизій висоті поклик лелечий Але ще не час поверта- тися лелекам додому, ще не пора озиватися в небесах Треба чекати принаймні до кінця березня, а коли весна припізнить- ся, то й довше, лише тоді повернуться побратими додому Може, тоді повернеться з вирію й лелечиха, на яку він також очікує, зоставшись на зимівлю в селі

Тужливо подивившись у небо, лелека від криниці поверта- ється назад у бічну вуличку, з якої вийшов І я бачу тепер, що праве крило в нього раз і вдруге відвисло до самої землі, чер- кнувши чорним пером по снігу Лелека глухо зашипів, наче розгнівався, підтягнув одвисле крило вгору, приклав до дов- гого тулуба, та скоро воно знову безсило відвисло й знову черк нуло чорним пером по білому снігу

Отже, переламав крило, а тому й не зумів одлетіти до ви- рію наприкінці серпня, зостався на догляд дітей чи дорослих у людському гнізді Ти ж бач, як призвичаївся до безкрилого свого побуту і як призвичаїлись усі до земного лелеки Та все ж так і жде на весну, чує її прихід заздалегідь, наслухає піс- ню побратимів у небесах, де ще не скоро їй, скромній і про- стій, з’явитися…

Лелека поволі, але впевненою ходою йде по вуличці, скоро й зникає у відчиненій хвіртці якоїсь садиби, а я не можу по- збутися гострого відчуття, що спектр пташиних емоцій близь- кий до людських.

 

Історія годинника

Нині дізнатися про час дуже легко – на кожному мобільно- му телефоні й комп’ютері передбачено функцію годинника У минулому вироблялося два види хронометрів: кімнатні – твори високого мистецтва – були привілеєм найбагатших, а величезні баштові годинники споруджувалися для простолю- динів, щоб вони вчасно могли відвідувати богослужіння

Якщо поглянути на піддашшя багатьох львівських будин- ків, можна побачити характерні округлі отвори, які свідчать, що колись там містилися годинники Хронометри, які нині є в галицьких містах, – це лише маленька частина того, що було колись На щастя, найцінніші зразки годинникарської майстерності збереглися до наших днів Найвідомішим серед них, безумовно, є годинник Львівської ратуші, якому вже сто шістдесят років Попри такий поважний вік, він досі працює на механічному приводі, і годинникар щодня піднімається на вежу, щоб завести механізм А опівдні з вікон ратуші трубач виконує мелодію міста

Ще один старовинний годинник встановлено на дзвіниці церкви Святого Духа на вулиці Коперника Сам храм не збе- рігся – його було знищено під час нацистського авіанальоту на початку Другої світової війни Піднімаючись на вежу, можна оглянути добре відреставрований механізм Сам же го- динник працює за допомогою електронного приводу, який старанно заховано від туристів

Є у Львові місце, де знаходиться найбільша в Україні ко- лекція старовинних годинників, – Музей етнографії й худож- нього промислу Із чотирьохсот годинників для огляду пред- ставлено тільки сто один експонат Інші коштують занадто дорого, тому співробітники музею не наважуються виставля- ти їх із міркувань безпеки

У Середньовіччі кімнатні годинники були по кишені хіба що членам королівської сім’ї Коли відомий мандрівник Марко Поло привозив із Китаю перші партії порцеляни, вона була на вагу золота Годинники, зроблені з порцеляни, важили по- над шістдесят кілограмів і цінувалися навіть дорожче У се- редньовічних палацах одночасно користувалися сонячними й механічними хронометрами Перші були еталоном часу, од- нак у похмуру погоду і вночі доводилося послуговуватися ме- ханічними, хоча тоді вони не вирізнялися особливою точніс- тю У кожному маєтку тримали астронома чи математика, щоб керувати цими годинниками

Над виробленням механізму працювали не тільки годинни- карі, а й столяри, ювеліри Тому хронометри, виставлені в музеї, оцінюються як витвір мистецтва Більшу частину ко- лекції становлять експонати французьких майстрів, оскільки в середні віки Франція була законодавцем моди у виготовлен- ні й оздобленні кімнатних годинників Особливою гордістю зібрання є годинник, на корпусі якого міститься скульптура давньогрецької богині Афіни Є кілька примірників, виготов- лених українськими майстрами у Львові й Тернополі

Відомі швейцарські годинники з’явилися набагато пізні- ше Серед них у музеї можна побачити кишеньковий годин- ник фірми Докса, вироби якої зберегли свій дизайн і сьогодні, хоча виготовляються в обмеженій кількості

Як твори мистецтва кімнатні хронометри розвивалися до кінця дев’ятнадцятого – початку двадцятого століття З часом на зміну поштучному й вартісному ремеслу прийшла конвеєр- на продукція Тоді з’явилися знамениті лубочні годинники із зозульками Вони були дешеві, доступні, однак сумнівної мистецької вартості Водночас почали занепадати й баштові годинники, потреба в яких зникала Адже тепер кожен меш- канець міста міг користуватися наручним годинником

Виснажливий шлях пошуків

4 жовтня 1957 року ракета вивела на орбіту штучний су- путник Землі Це стало першим необхідним кроком в освоєн- ні космічного простору Без ракети-носія не могло бути й мови про космічні польоти

На чолі великої справи стояв керівник, який вірив у реаль- ність таких польотів у той час, коли багато хто вважав їх фантастикою Цим керівником був головний конструктор у галузі ракетобудування й космонавтики, академік, українець за походженням Сергій Корольов

Працювати з Корольовим було важко, але цікаво Підви- щена вимогливість, стислі терміни завершення завдань, но- визна, яка приховувала не лише приємні несподіванки, – усе це змушувало тих, хто з ним працював, постійно перебувати в стані нервового напруження

Проте всі ці труднощі, незручності, а інколи й серйозні не- приємності видавалися мізерними порівняно із захоплююче цікавою роботою Однією з причин постійного інтересу до ро- боти була її новизна Корольов не любив спокійного життя, не любив повторюватися Розробляючи якусь нову конструкцію, пройшовши виснажливий шлях пошуків, надавши конструк- ції потрібного ступеня завершеності, він начебто втрачав інтерес до теми Часто свої досягнення «дарував» спорідненому колективу, притому навіть переводив своїх колег у нову групу конструкторів Це свідчило про масштабність його поглядів, правильне розуміння державних завдань і невичерпну твор- чість

Попри велику щедрість Сергій Корольов нікому не переда- вав тематики, пов’язаної з пілотуванням польотів Мабуть, неабияка роль у цьому належала його юнацькій мрії – літати на планерах, а потім на ракетному апараті Тому й не дивно, що всю інформацію про космонавтів він відстежував сам і контролював дуже ретельно

Відбір і підготовка перших космонавтів проводилися пара- лельно з удосконаленням кораблів Так само, як не було ні- якого досвіду створення космічних кораблів, був відсутній і досвід підготовки космонавтів Ùо очікувало на людину в космічному просторі? Достеменно було відомо, що вона опи- ниться в невагомості, що під час підйому та спуску на неї будуть впливати великі перевантаження, що корабель пере- буватиме під дією космічного випромінювання Як вплине космічний політ на психіку людини? На ці запитання ніхто не міг відповісти

Перший космонавт Юрій Гагарін зумів зробити все, на що здатна людина Раніше подібне відбувалося лише в казках

Перший космічний політ був дуже коротким Він тривав усього сто вісім хвилин Але саме ці хвилини ввійшли в іс- торію людства як початок нової ери – проникнення людини в космос

Було приємно відчувати, що наші космічні рейси перекрес- лили песимістичні прогнози деяких учених, згідно з якими людина більше доби не зможе існувати в космосі, а тривала невагомість може стати бар’єром для його освоєння

Космонавтика розширила обрії наших знань, стимулювала розвиток багатьох галузей науки й техніки Земляни завжди будуть з вдячністю пам’ятати імена людей, які відкрили нову сферу людської діяльності

У цьому сузір’ї імен одне з найяскравіших – ім’я нашого співвітчизника – головного конструктора, академіка Сергія Корольова, який відкрив дорогу людству до космосу і став «батьком» цілої галузі.

 

Талановитий життєлюб

Олександр Іванович Копиленко – відомий український письменник, автор понад 100 книжок

Людиною життєрадісної вдачі прийшов Копиленко в літе- ратуру в 20-ті роки ХХ ст Прийшов, щоб оспівати у своїх книжках багатство душі людської, таємницю природи, яку він спостерігав і дуже любив, героїзм трудового народу в бо- ротьбі за здобуття людських прав Раз у раз виступав із книж- ками сучасної теми, відгукуючись на проблеми, котрі най- більше хвилювали громадськість

Натхненний співець сучасності, він жив трудовим сього- денням свого народу, багато подорожував Таким чином зба- гачувався новими враженнями, невичерпним матеріалом для роздумів

Любив Копиленко дітей, і діти завжди відповідали йому взаємною любов’ю У школах Копиленко завжди був жада- ним гостем і «своєю» людиною Можливо, саме любов до при- роди і єднала письменника з дітьми А в природу в усіх її проявах Копиленко був закоханий Пташине щебетання й шум лісу – то була для Олександра Івановича найкраща музи- ка; ліс, степ, луки – найкращий пейзаж; аромат квітів – най- ліпші пахощі; край неба на світанку або захід сонця – най- багатша гама барв; літо, зима, весна чи осінь – однаково найкраща пора року

Був лагідний і замріяний, проте говорити тихо не вмів Хата, у якій з’являвся Копиленко, аж двигтіла стінами Особливо, якщо Олександр Іванович реготав, а посміятися від душі він був завжди охочий

Бо був Копиленко життєрадісної вдачі – життєлюб і люди- нолюб Напрочуд товариський, він приваблював людей своєю душевною щедрістю й життєрадісністю Дружив Копиленко з людьми різних професій, і йому завжди було про що погово- рити з ними, тому що він був жадібний до людей, до життя в усіх його проявах

Дуже любив Копиленко природу, любив тварин Кохався в рибальстві й полюванні, але ніколи нічого не впольовував Для нього мисливство й рибалка були просто приводом виїха- ти за місто на природу Було й таке, що коли приїздив він із друзями на полювання, то забував рушницю біля машини, завдавши цим клопоту друзям – шукати рушницю в лісі І скільки ж було реготу, коли знаходили рушницю біля ма- шини на тому місці, звідкіля рушили на полювання

Зате після кожного завжди метушливого виїзду з’являлися чарівні оповідання про природу.

Талант Копиленка проявлявся в усіх його захопленнях Він любив книжки і мав прекрасну бібліотеку, він дивував істориків і ботаніків тим, як добре він орієнтується в їхніх науках Він тонко розумів образотворче мистецтво, і його думку високо цінували художники

А ще він був одним із перших у Києві автомобілістів-ама- торів і вже до війни досяг у цій премудрості високопрофесій- ного рівня Проте жодне із цих захоплень не було самоціллю, усі вони служили одній меті – літературі, збагачуючи творчість письмен- ника відчуттям повноти й змістовності життя, яким завжди відзначалися його книжки А вони користуються великою популярністю не лише в нашій країні, а й далеко за її межа- ми, бо вчать молодь шанувати природу й піклуватися про неї, палко любити рідну землю і свій народ

Ім’я О І Копиленка занесено до енциклопедії світової літе- ратури

Багатогранний талант

Дивний, вражаючий і по-своєму романтичний життєвий шлях Івана Кавалерідзе; його доля нагадує гілку грузинсько- го дерева, яку прищепили і яка розквітла на українській зем- лі Іван Петрович, батько якого був грузином, чудово знав українську мову, вся його творчість пов’язана з нашим краєм Широта творчих зацікавлень Івана Кавалерідзе вражає: він мав вагомі доробки в скульптурі й значні здобутки в кіно й драматургії, і в кожній професії митцеві вдалося сягнути ви- сот Йому було присуджено почесне звання народний артист України, але слово «артист» стосовно Івана Кавалерідзе мож- на тлумачити в його давньому значенні – це людина, яка до- сягла високої майстерності в мистецтві загалом В образо- творчому мистецтві, у драматургії він був таким же істинно народним артистом, як і в режисурі кіно, за яку, власне, й одержав почесне звання Кінофільми «Злива», «Запорожець за Дунаєм», «Григорій Сковорода», пам’ятники Т Шевченкові в Ромнах, Сумах і Полтаві – яке цікаве поєднання в одній особі доробку трьох не в усьому споріднених, а часом і досить віддалених один від одного видів мистецтва!

То що ж визначає його художню суть? Яка його творча лю- бов? Митця завжди цікавили постаті відомих особистостей; його образи є значними і складними Серед них належне міс- це відведено княгині Ользі, Тарасові Шевченку, Федору Шаляпіну, Льву Толстому Особливо полюбився Іванові Кавале- рідзе філософ і мандрівник Григорій Сковорода, який був близький художникові своїми ідеями, поглядами на призна- чення людини; йому митець присвятив понад півстоліття творчих шукань

Плекаючи в душі образ видатного філософа, Кавалерідзе не міг знати, коли і в якому виді мистецтва створить його Приєм- ним і несподіваним сюрпризом стало для нього замовлення пам’ятника Григорію Сковороді в містечку Лохвиці, що на Пол- тавщині, на честь двохсотріччя з дня народження філософа

Умови були важкі, несприятливі: грошей на пам’ятник бракувало, не було граніту, бронзи, а терміни виконання ро- боти були вкрай стислі Такого напруженого періоду, як осінь 1922 року, у житті йому ще не доводилося переживати Скульп тор працював без перепочинку, з майстерні виходив, аби трохи поспати й поїсти, лише зрідка відволікався корот- кими прогулянками

За чотири місяці напруженої роботи було створено образ мандрівного поета, який і сьогодні вражає глядача своїм но- ваторством, сміливим трактуванням зовнішності й характеру

Починаючи з лохвицького пам’ятника, тема Сковороди стає для Кавалерідзе справою життя; він створив кілька по- грудних портретів та барельєфів філософа, меморіальну до- шку для будинку Києво-Могилянської академії, поставив кі- нофільм про поета Вінцем цього напрямку в творчості став пам’ятник Григорію Сковороді, який було споруджено 1977 року в Києві на Контрактовій площі Автор київського пам’ятника розвиває ідею: Сковорода-мандрівник, сіяч прав- ди Вражає сила життєвої правди, простота постаті філософа Ясний погляд Григорія Сковороди спрямовано на Києво- Могилянську академію, у ньому – звичайна людська замрія- ність і пророче бачення щасливого майбутнього свого народу

Сковорода любив світ, людей Наслідуючи свого героя, Іван Кавалерідзе до кінця життя залишався вірним його образові; думки філософа ще в молодості стали для визначного митця життєдайним зерном, і це зерно дало щедрий ужинок

Унікальний українець

Патріот і меценат Петро Яцик належав до того рідкісного типу людей, які вже з першого погляду викликають глибоку довіру Ще не знаєш, хто і яка людина, та навіть і приблизно не здогадуєшся про те, але вже відчуваєш: вона не прагне видаватися кимось кращим чи значнішим, аніж є насправді. Спокійний, самозосереджений і доброзичливий, Яцик справ- ляє враження чоловіка справді надійного Як кажуть, на таких можна покластися: вони мають тверде слово, не щедрі на всілякі обіцянки й запевнення, але, пообіцявши щось, неодмінно виконають, хоч би яких зусиль це їм коштувало Шкода, що ця обов’язковість поміж нас не менш рідкісна, аніж талант; такої внутрішньої дисципліни і справді повсяк- денного, повсякчасного дорожіння своїм реноме нам бракує і бракує

Уже потім я не раз переконувався в справедливості того першого враження від Петра Яцика Єдине, на що не міг для себе відповісти: це в нього вроджене чи вироблене життям? Так, він творив себе, наче писав книгу чи ліпив скульптуру, прагнучи довершеності, орієнтуючись на еталони культури ділового світу, відсікаючи в собі такі анахронічні карикатур- ні риси, як розхристаність душі, пустопорожня балаканина й усе до цього подібне, що так прикро вражає нас у багатьох людях Але якби Яцик не мав вроджених даних отієї ділови- тості й відповідальності, то важко повірити, що він так дале- ко просунувся б у процесі самовиховання й самовдоскона- лення

Це нагадувало б будівництво хати без фундаменту Хоч яку б архітектурну вигадливість споруда мала, хоч який доброт ний матеріал для неї було обрано і хоч як старанно її збудовано, однак саме через відсутність надійного фундаменту вона ніколи не змогла б дорівнятися в досконалості й надійності до тих, які це мають

Передумуючи його багате на складні перипетії життя, не раз допевнювався: він – людина, яка не губиться за несприят- ливих чи й критичних ситуацій, а навпаки – змобілізовуєть- ся, збирає всі свої інтелектуальні й моральні сили для рішу- чих дій Слабший нітиться, деморалізується, що й може стати початком програшу, внутрішньої готовності примиритися з поразкою ще тоді, коли об’єктивно зберігається шанс вигра- ти, – але він уже опустив у безнадії руки Яцик же не припус- кав і думки про капітулянтство Він боровся до кінця, праг- нув скористати кожен – бодай і найменший – шанс І, певно, саме тому здебільшого перемагав

Отже, Петро Яцик – це яскравий індивідуум суспільства Змагання до висот він вважав єдиним здоровим виправданням на існування Змагання за життя – єдиним реальним виправ- данням життя

Ті люди чи народи, які неспроможні змагатися до висот, підсвідомо перестають боротися за своє місце на землі, за своє місце між людьми Вони нидіють, втрачають право на життя і помирають Порожні розмови про змагання не є змаганням Адже тільки те, що кожний з нас окремо і всі ми разом здо- будемо і залишимо по собі, принесе добро Україні в країнах нашого поселення, а також і на рідних землях