Антропогенез і регулювання стосунків

 

Як свідчить сказане, в науці переважаючою є тенденція ак­центу на відмінному між людиною і твариною у способі життя, зумовленому її суспільною сутністю. Однак видається не до кінця використаним евристичний потенціал ідеї Дарвіна, ви­словленої у його праці "Походження людини і статевий відбір". Вчений розглядає людину як природну істоту і на цій підставі розкриває плідність принципу, що характерний для усього природного життя. А саме: боротьба в природі обмежується переважно боротьбою між різними видами, тоді як всередині кожного виду взаємна допомога є основним правилом. Вчений робить висновок про взаємодопомогу як переважаючий факт життя природи. Цей факт визначається як "інстинкт суспільно­сті", зумовлений необхідністю виживання видів. Інша справа, що в еволюції людини він набув свідомого характеру. Потребує наукового аналізу процес самостановлення людства в напрям­ку свідомої організації стосунків та життєдіяльності загалом. На важливість обґрунтування цього аспекту проблеми звертає увагу П. Кропоткін у праці "Етика" [6, с 30—35]. Цікаві ідеї щодо інстинкту взаємодопомоги та його ролі у становленні моральності висловлює, спираючись на Дарвіна, В. П. Ефроїмсон у праці "Родовід альтруїзму" [14, с 193—213].

В еволюції гомінідів "суспільний інстинкт" набував провідно­го значення з огляду корисності для збереження виду. Су­спільний інстинкт — умова виживання виду: виживають види, серед яких наявна взаємодопомога. Інстинкт виживання ви­кликає потребу регулювання стосунків. Початки регуляції ма­ють місце і в тваринному світі (скажімо, вовки полюють, зби­раючись у зграю). Однак у тваринному світі елементи організації мають епізодичний і нестійкий характер. Задоволенням кон­кретної біологічної потреби, скажімо в їжі, вичерпується по­треба організації. У спільнотах гомінідів організація набула стабільного характеру і утримувалася завдяки регулюванню стосунків.

Першою, найбільш ранньою формою регулювання, була си­стема заборон (табу). Система табуацій, що зберігається в куль­турі кожного народу, засвідчує свої глибинні витоки: її історія сягає десятків і сотень тисяч років.

Найдавнішими заборонами, що відіграли вирішальну роль в антропогенезі, були такі: заборона на статеві стосунки всере­дині роду (тобто між близькими родичами, що спричиняло інцест — кровозмішування); заборона на вбивство всередині роду; регулювання споживання їжі. Загалом заборон існували сотні, скажімо, табу на вождів і правителів; табу на вбивць, табу на рештки їжі, табу на імена, табу на предмети (на залізо, го­стру зброю) та інші [12,с 188—235]. Дослідники виділяють 10 груп табу: 1) захист трудової діяльності; 2) захист вогню і житла; 3) збереження знарядь праці і зброї; 4) захист слаб­ких — жінок, дітей та старих; 5) охорона важливих осіб — вождів і жерців; 6) захист від небезпек, пов´язаних із дотор­канням до трупа; 7) захист від небезпек, пов´язаних із деякими видами їжі; 8) обмеження щодо окремих видів їжі; 9) заборони і обмеження, пов´язані із шлюбно-статевими стосунками; 10) за­хист суспільної і особистої власності [Див.: 13, с 348]. Серед за­борон особливе значення для становлення людини як суб´єкта Моральності мали три раніше наведені: табу на інцест; табу на вбивство родича; табу на їжу вождя. їх можна вважати і найбільш Ранніми. Вони засвідчують якісну відмінність людини від тва­рини: у тваринному світі немає заборон. Заборони регулюють стосунки у формі підпорядкування інстинктів вольовими зусил­лями, переживання процесу їх подолання, а отже, трансформа­цію інстинктивних поривань у культуру відношення. Чому за­борона інцесту була провідною у доланні тваринних інстинктів? Інстинкт розмноження — один із могутніх біологічних інстинк­тів. У тваринному світі навіть мирні травоїдні тварини (скажі­мо, олені) б´ються між собою іноді аж до смерті, щоб здобути право біологічного відтворення (у природі це право здобувають сильніші). Заборони, що накладалися на статеві стосунки ма­тері та сина, батька та дочки, рідних братів і сестер, переходи­ли з біологічного інстинкту у моральну потребу захистити ста­рих, малолітніх та слабших. Тобто, стосунки набували мораль­ного змісту. Оскільки усувалася основна причина суперництва (змагання за жінку), енергія сильної статі переходила в русло співробітництва: поєднання зусиль для добування засобів до існування. Це чинник, що спричиняв прискорення еволюції.

У культурі кожного народу (міфах, казках) зберігаються оповіді про явища інцесту, що мають застережний характер. Порушення його щоразу має трагічні наслідки не лише для без­посереднього винуватця, але і для всього роду. Згадаймо хоча б відомий грецький міф про Едипа, події якого відображені у тра­гедії Софокла "Едип-цар". Порушення табу розглядалося як на­слідок втручання у долю людини року, злої волі якихось ви­щих сил. Люди боялися навіть припустити, що можна свідомо порушити табу.

Тема інцесту наявна в українському фольклорі, зокрема у ба­ладах. Домінують три основні мотиви: 1) сватання сина до ма­тері, брата до сестри; 2) вінчання брата з сестрою (але у фіналі частим є впізнання, і інцест запобігається); 3) брати-розбійники вбивають швагра і знеславлюють невпізнану сестру [4]. Фройд у праці "Тотем і табу" показує складну систему регуляції стате­во-сімейних стосунків для уникання інцесту [13, с. 320—346]. Табу дотримуються безумовно. Ті, хто порушив їх, або самі по­мирають від жаху, або їх вбивають, або вони стають табу і кара­ються вигнанням (чи не найтяжча кара). Однак самі собою за­борони як такі, що утримуються страхом, ще не створюють моралі, хоч є ефективним регулятором стосунків у формі уни­кання дій, небезпечних для всієї спільноти. До того ж, енергія, спрямована на уникання небезпечних дій, може створювати величезну напругу, непередбачувану за наслідками (Фройд го­ворить про неврози як наслідок особливої напруги психіки, що стримує наступ витіснених у безсвідоме бажань).

Тотем викликає не лише страх. Він також є носієм спокус­ливих бажань, а отже, викликає і огиду, і молитовні почуття. Останній аспект тотему відігравав важливу роль у поглибленні нюансів відношення. Скажімо, табу на вождів, як пише Фре­зер, містило у собі і схиляння, і страх. Вождя слід оберігати, але і боятися, адже його одежа вбиває тих, хто нею користується [12, с 196].

Але повернімося до табу інцесту та його ролі у становленні моральних почуттів. У міфах, казках описані ситуації, коли порушення інцесту дозволяється вождям. Це так званий "ритуалізований конфлікт". Фрезер наводить приклад порушення за­борони інцесту у певні пори року. Діти, народжені від жінок у період травневих, Зелених (Трійця) та інших свят, коли доз­волялися невпорядковані статеві стосунки, вважалися наро­дженими від тих богів, чиїм це свято було [12, с 151]. Такі порушення дозволялися у греків у період діонісій, у римлян — у період сатурналій, під час карнавалів у добу середньовіччя, у ніч під Івана Купала у східних слов´ян тощо. Вони створюва­ли певні психічні ніші для зняття напруги, що її викликали заборони. Саме у такий спосіб, тобто внаслідок порушення за­борон, виникало відчуття моральної провини та каяття, наро­джене страхом стихійності стосунків та можливими наслідками останньої. Так відбувається процес усвідомлення цінності об­межень, покладених на "тваринну" природу людини; повага до суспільних засад стосунків і потреба морально виваженої осо­бистої поведінки у формі внутрішнього недопуску аморальних дій, що вкидають людину у прірву тваринності. У добу серед­ньовіччя приборкання тілесних потягів набуде значного поши­рення і визначиться як одна з вагомих моральних доброчесностей — стане ознакою святості. Учинки, що закріплювали су­спільно-цінні дії (ті, що утверджують рід людський у його людських якостях), культивуються, а їх носії вважаються особ­ливими істотами — напівбогами, героями. Отже, з повною під­ставою можна говорити, що людство формувало у собі риси мо­ральної свідомості, рухаючись у межах між страхом і совістю, страхом і любов´ю та схилянням.

Страх — двоїсте почуття: у ньому наявна налаштованість на злагоду із зовнішнім середовищем для уникнення осуду та покарання. З іншого боку, завдяки йому виробляється внутрішні регулятор діяльності, тобто звичка діяти у межах, окреслених вимогами найбільш доцільного у поведінці. Нарешті, потреба уникати вчинків, що можуть спричинити порушення заборон, призводять до рефлексії над власними та вчинками інших: чи то у вигляді негативної реакції щодо порушника вимоги, чи то як схиляння та шанування тих, хто уособлює ідею упорядкова­ності стосунків — боги, першопредок, померлі родичі.

Наголосимо, що творення заборон та дотримання їх було ефективним чинником в еволюції антропогенезу. Досить сказа­ти, що вони були основним регулятором стосунків. Епоха пер­вісного суспільства не мала жодного з механізмів примусового регулювання життя, які були вироблені у подальшому, коли виникла держава як суспільна інституція (військо, суд, полі­ція, закони, право, адміністрація тощо). Упродовж сотень ти­сяч років первіснородові об´єднання переконувалися в ефектив­ності заборон. Підпорядковуючи свої біологічні інстинкти спільним потребам, узгоджуючи їх з потребами інших, окре­мий індивід отримував можливість повніше задовольняти їх, але вже не тваринним, а людським способом. Останній означає органічне поєднання особистого інтересу з інтересами інших — спільноти. Так формувалася суспільність відношення та свідомість як особлива якість людини, як новий чинник ево­люції.