Філософське поняття «світу».



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Філософське поняття «світу».



Світ постає як єдність і сукупність усього існуючого. В той же час, завжди актуальним був пошук структури світу. Варто пам’ятати, що в історії філософії було два підходи до структури світу. Згідно першому світ поділяється на дві частини – матеріальний і духовний (Платон, Декарт, Сковорода), а згідно другому виділяються своєрідні східці буття (Аристотель, Фома Аквінат, Енгельс). Недоліком цих підходів було те, що вони встановлювали первинність якоїсь однієї сфери буття – матеріальної чи духовної, а інші виступали другорядними і залежними від головної. В сучасній некласичній філософії М. Гартмана розвинуте нове бачення буття і сущого. Він виділив дві якісно різні сфери (шари) буття: реальне та ідеальне, але кожному з них надав самостійного значення. До реального буття потрапляє все, що існує в часі та має індивідуальну форму: матерія, життя, психічні та духовні явища. Причому простір має лише матеріальна реальність (неживе і живе), а інші (психічне, духовне) існують в часі. Так був подоланий матеріалізм, який усі сфери включав до матеріального. Реальному буттю якісно протистоїть ідеальне – математичні, логічні предметності та цінності. Ідеальні речі характеризуються позачасовістю, надіндивідуальністю, нематеріальністю.

Перед онтологією як вченням про світ постали такі проблеми: як виник світ (підстави існування світу); яка будова світу (шари або сфери буття); який характер відношень між речами світу (категорії як найзагальніші характеристики цих відношень).

 

Єдність матерії, руху, простору і часу.

Світ, у якому ми живемо і частиною якого є - це матеріальний світ. Але жодний із предметів або процесів, які він містить у собі, взятий самий по собі, не може бути ототожнений з матерією. Проте усе їхнє різноманіття разом із їхніми зв'язками становить матеріальну дійсність.

Поняття «матерія» пройшло довгий шлях формування і розвитку. У філософії давньоіндійскої школи локаяти і давньокитайских матеріалістів воно ототожнюється з конкретним матеріалом, з якого складаються тіла і предмети (камінь, вода, земля, дерево, глина й ін.). Представники античної філософії в більшості випадків під матерією розуміли дрібні частки - атоми або корпускули, із яких складаються тіла і які є першоосновою буття.

Якщо для філософів давнини матерія - це матеріал, з якого складаються тіла, предмети, а кожний предмет (тіло) складається з матерії і форми як духовного першоначала, то Р. Декарт (17 сторіччя) визначає матерію як субстанцію буття, що самоздійснюється, атрибутом якого є протяжність з її властивостями: займати певне місце, мати об'єм, бути тривимірним.

І. Ньютон додає до Декартової дефініції матерії як субстанції ще три атрибути: протяжність, непроникність (непорушна цілісність тіла), інертність (пасивність, нездатність самостійно змінювати швидкість відповідно до законів динаміки); вага, обумовлена дією закону всесвітньої гравітації. При цьому інертність і вага потім об'єднуються ним у поняття маса, що виступає основним атрибутом матерії й одночасно мірою її кількості.

Матерія як філософська категорія не закостеніла. Незмінна форма або умістище всього існуючого у світі, вона визначає найбільш істотні властивості об'єктивно - реального буття світу - вже пізнаного і ще не пізнаного. До таких сутнісних ознак відносяться: цілісність, невичерпність, мінливість, системна упорядкованість і ін. При цьому системність в організації матерії - не тільки її фундаментальна властивість. Вона також означає методологію сучасного наукового пізнання структурних рівнів матерії.

Якщо розглядати матерію з огляду на розвиток сучасної науки і філософії, то можна виділити:

1. Онтологічні складові: а) рух і його форми; б) простір; в) час; г) детермінація.

2. Гносеологічні принципи: а) пізнаванність; б) об'єктивність; в) реальність.

Узагальнене визначення категорії «матерія» повинне базуватися на тому, що це - об'єктивно реальне буття світу в часі, просторі, русі, детерміноване і безпосередньо або опосередковано пізнаване людиною. У світі немає нічого крім матерії, що рухається. Рух внутрішньо властивий самій матерії, він невіддільний від матерії і не існує без матерії, як і матерія не існує без руху. Рух є атрибут, спосіб існування матерії. Рух є зміна взагалі. Рух, зміна - це внутрішньо пов'язана єдність буття і небуття, тотожності і відмінності, стабільності і змінюваності, того, що зникає, з тим, що з'являється. Рух, зміну можна осмислити лише тоді, коли розглядати його суперечливі сторони в єдності і взаємодії.

Історичний досвід людства свідчить, що світ - це рухлива матерія. Пізнання форм руху матерії неможливе без знання простору і часу - філософських категорій, якими позначаються основні форми існування матерії. Якщо простір є найзагальнішою формою сталості, збереження змісту об'єктивної реальності, то час - це форма його розвитку, внутрішня міра його існування.

Історична еволюція поглядів на простір і час пов'язана з практичною, суспільно - історичною діяльністю людини. З розвитком суспільства змінюються і розвиваються просторово-часові уявлення про буття світу. Якщо для міфологічного світогляду час циклічно відтворюють пори року, то в межах релігійного світосприймання час набуває стріловидної форми: відтворення світу через тимчасове теперішнє до райської або пекельної вічності.

Значна частина дослідників простору і часу (темпоралістів) солідарна в тому, що простір- це така форма існування матерії, її атрибут, що характеризується співіснуванням об'єктів, їхньою взаємодією, протяжністю, структурністю й іншими ознаками; часже - це внутрішньо пов'язана з простором і рухом об'єктивна форма існування матерії, що характеризується послідовністю, тривалістю, ритмами і темпами, відокремленістю різних стадій розвитку матеріальних процесів.

Кожна частка світу має свої власні просторово - часові характеристики. Розрізняють соціальний, історичний, астрономічний, біологічний, психологічний, художній, філософський зміст простору і часу.

Історія свідчить про те, що кожне покоління людей створює таку світоглядну картину світу, яка задовольняє його потреби. Тому до завершеності, достатньої повноти теорії буття, онтології, яка відобразила б Всесвіт як ціле, з усіма відношеннями, взаємодіями і зв'язками, ще надзвичайно далеко.

Висновки:

Онтологія — вчення про першооснови буття. Зміст поняття "онтологія" становлять основи, витоки, першоначала всього існуючого, найбільш загальні принципи буття світу, людини, суспільства. У понятті "онтологія" знаходить відображення та особливість цих основ, витоків та першоначал, що вони існують об'єктивно, тобто незалежно від людини і її свідомості. Все це становить сутність такого поняття, як "онтологія".

 

Питання для самоконтролю:

  1. Коли і чому в філософії виникає проблема буття?
  2. В чому Ви бачите діалектику Великого світу і малих світів (соціального, духовного, біологічного)?
  3. Розкрийте специфіку людського буття.
  4. Проаналізуйте поняття суще, сутність, існування.
  5. Чи може існувати світ там, де немає людини?

 

Питання для дискусії та міркування

1. Яке співвідношення між властивістю, якістю та річчю?

2. Як розуміли діалектику змінності та сталості Геракліт, Парменід, Демокріт, Платон, Арістотель?

3. Дайте характеристику трьом моделям буття.

4. Що означає вираз «життя як особливий тип реальності»?

5. Що таке духовне, психіка, свідомість?

6. Які існують проблеми створення цілісної картини світу?

7 Наведіть приклади перцептуальних деформацій просторово-часових характеристик, що викликані фізіологічними та психологічними особливостями людини.

8. Чи можна вважати рухом наші думки?

9. Чому прогресивні, революційні, наукові відкриття можуть призвести до кризи в науці?

10. Дайте визначення топології та метрики простору.

Теми рефератів

1. Категорія буття: її зміст і специфіка.

2. Буття і небуття.

3. Проблематичність людського буття.

4. Людина у Всесвіті.

 

Література:

  1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. Філософія. Підручник. – К., 2002.
  2. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В. П. Філософія: Навч. Посібник. — К., 2005.
  3. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 1996.
  4. Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції: Підручник. — К., 2005.
  5. Лазарев Ф.В. Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. – Симферополь, 1999.
  6. Миронов В.В. Иванов А.В. Онтология и теория познания. Учебник. – М., 2005.
  7. Мир философии. Книга для чтения. В 2 т. – Т. 1. – М., 1991.
  8. Новая философская энциклопедия. В 4-х томах. – М., 2000.
  9. Нестеренко В.Г. Вступ до філософії: онтологія людини. – К., 1995.
  10. Основы онтологии. Учебное издание. – СПб., 1997.
  11. Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник. – К., 2002.
  12. Плотников В.И. Онтология: Хрестоматия. — М.; Екатеринбург, 2004.
  13. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. — К., 2007.
  14. Спиркин А.Г. Философия. Учебник. – М., 2002.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.170.171 (0.009 с.)