Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Основні концепції історіософіїСодержание книги
Поиск на нашем сайте
Лінійнийпідхід до вивчення історичного процесу виявляється в поглядах на всесвітню історію як на єдиний процес поступального розвитку, що передбачає існування взаємопов'язаних стадій соціокультурного розвитку людства. А. Фергюсон виокремлював в історії людства такі стадії розвитку, як дикість, варварство і цивілізація, яким відповідали три основні стадії його господарського розвитку: збиральництво і мисливство, скотарство, землеробство. Таку точку зору поділяв і Тюрго, який з огляду на науково-технічний прогрес, економічні досягнення подав загальнолюдський поступ як пряму лінію, що підіймається вгору. Цю дещо спрощену схему прогресу людства розвивав Кондорсе у праці «Ескіз історичної картини прогресу людського розуму». Кондорсе дотримувався тріадної моделі людського прогресу, однак піддав її ретельнішій внутрішній структуризації. Виокремивши три великі епохи в історичному плині людства, він поділив їх на десять стадій відповідно до тези про неухильно зростаючий соціально-економічний і науково-культурний прогрес. У цьому контексті досконалішою є лінійно-стадійна схема розвитку людства К.-А. Сен-Сімона (1760—1825), який не лише ретельніше врахував соціально-економічні реалії історичного буття суспільства, а й звернув увагу на генезу релігійно-культурних, наукових систем. Тому сформульовані ним чотири стадії поступу людства — фетишистська, антична, феодальна і суспільство майбутнього — постають як більш реальна цілісна система, в якій кожна нова стадія є не лише досконалішою за попередню, а й наслідком кризи попередньої стадії, спричиненої витрачанням нею своїх внутрішніх потенційних ресурсів майбутнього розвитку. В основу формаційного (марксистського) підходу до аналізу світового історичного процесу покладено ідею про шість (п'ять у радянській інтерпретації) суспільно-еконо-мічних формацій у розвитку всесвітньої історії: первіснообщинна, азійська, антична (рабовласницька), феодальна, капіталістична, комуністична. Визначальною основою кожної з них є відповідний рівень розвитку продуктивних сил і характер суспільних виробничих відносин, які, за твердженням Маркса, виконують роль базису суспільства, їх особливості безпосередньо пов'язані з інтересами певних соціальних груп людей, що мають різне відношення до суспільної власності, передусім до засобів матеріального виробництва. Особливості відносин між класами зумовлені динамікою суперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами, що мають об'єктивний характер. Тому відносини між класами неодмінно загострюються, призводять до класової боротьби, внаслідок якої порушується домінуючий статус певного панівного класу, який з часом, під тиском загострених суспільних суперечностей, поступається місцем новому зріючому класу. Апогею класова боротьба, за Марксом, набуває у капіталістичній формації, що неодмінно має призвести до пролетарської революції та встановлення диктатури пролетаріату як перехідної ланки, неодмінної умови для становлення нового (комуністичного) суспільства, в якому не існуватиме приватної власності, експлуатації, а отже, й класів, настане соціальна та економічна гармонія. Другим найвпливовішим напрямом лінійної філософії історії, зорієнтованим на осмислення історичного процесу як стадійного, є позитивістський еволюціонізм і неоево-люціонізм. Еволюціоністську концепцію односпрямованого, повільного, але неухильного поступу людства найбільш повно репрезентують Г. Спенсер, у системі якого принцип еволюції вперше набув універсального значення, та англійський етнограф Едуард-Бернет Тейлор (1832—1917) з його фундаментальним дослідженням еволюції первісної культури. Впливовий у XX ст. неоеволюціонізм репрезентував американський дослідник К. Поланьї. Він дослідив економічні стадії поступу людства, виділивши у світовій історії економіки три основні періоди: первісну економіку, економіку ранніх цивілізацій і ринкову економіку. Кожному з цих періодів відповідає особливий тип розподілу матеріальних благ. На стадії первісної економіки з її законом еквівалентного обміну домінує принцип реципрокції, згідно з яким кожен індивід вносить максимум у спільне надбання общини, Щоб одержати для себе максимум шани і соціальних привілеїв. На стадії ранніх цивілізацій цей принцип ще діє, але домінуючим стає принцип редистрибуції − централізований перерозподіл благ і послуг. На стадії ринкової економіки діють добре знані сьогодні принципи. Більш виразною є теорія стадій економічного розвитку іншого американського дослідника Волта-Вітмена Ростоу (нар. 1916), яка набула популярності у 50-ті роки минулого століття. Започатковують його стадійну систему «традиційні» стадії з властивим їм низьким рівнем споживання, за ними — стадії «передумов», «піднесення», «наближення до зрілості», а увінчує її високоіндустріалізована стадія «масового споживання», якій автор приділяє головну увагу. Це було втілено в його концепції індустріального суспільства, яка стала своєрідною альтернативою марксистському розумінню капіталізму як суспільно-економічної формації та протиставленням традиційному аграрному суспільству з його натуральним господарством. Темпи розвитку, структура «індустріального суспільства», згідно з Ростоу, залежать не від форм власності та суспільних відносин, а лише від рівня його індустріалізації. Концепції єдиного індустріального суспільства значну увагу приділив і всесвітньо відомий французький філософ Раймон Арон (1905—1983). Р. Арон разом із В. Ростоу і Д. Беллом вважається творцем, провідним теоретиком концепції єдиного «індустріального суспільства». На відміну від марксистського формаційного підходу до соціально-історичного розвитку він розглядає історичний процес як перехід від «традиційного» (аграрного) до промислового («індустріального») суспільства. Погляди Арона мали величезний резонанс і значною мірою сприяли формуванню у 70-ті роки XX ст. концепції постіндустріаль-ного суспільства (Д.Белл, З.Бжезинський, Р. Гароді, А. Горц, П. Гудмен, К. Кеністон, О. Тофлер, А. Турен та ін.), яке часто тлумачать як суспільство інформаційне. Нелінійна, або плюралістично-циклічна, концепція визнає існування множинності самодостатніх історичних утворень із власною самодостатньою історією. Представникаминелінійної концепції розвитку історії були Віко, М. Макіавеллі, Т. Кампаналла, Тюрго. Данилевський, який розглядав історію людства як поліцентричне утворення, низку автономних послідовних і співіснуючих соціальних організмів. Він назвав їх «культурно-історичними типами», а на стадії зрілості, піку розвитку — «цивілізаціями». Таких «культурно-історичних типів» (цивілізацій) він виокремлює десять: єгипетський; китайський; ассиро-вавилоно-фінікійський, халдейський (давньосемітичний); індійський; іранський; єврейський; грецький; римський; новосемітичний, аравійський; германо-романський (європейський); мексиканськийі перуанський та слов’янський. У цих поглядах Данилевський зближувався зі Шпенглером, який також дотримувався думки, що історія є послідовністю самодостатніх, рівноцінних і одномасштабних індивідуальних одиниць, назвавши їх «культурами». Шпенглер виокремив усього вісім розвинутих культур, що пройшли всі стадії розвитку: античну, арабську, вавилонську, єгипетську, західноєвропейську, індійську, китайську й культуру майя. Кожний з виділених ним культурних світів має ідентичний життєвий цикл, що нагадує життєвий цикл організму: зародження, зростання, розвиток, занепад і загибель. Натуралістичний погляд на історію позначається навіть на Шпенглеровій концепції внутрішньої деталі окремо взятої культури, адже послідовність фаз у межах кожної культури має в собі не більше історичності, ніж наступність у декількох фазах життя комахи. Внутрішню цілісність кожної культури забезпечує її природний набуток, трансцендентний «прафеномен», що розвиває свої творчі можливості на стадіях зростання -розвитку, а вичерпує їх на стадіях старіння і смерті, зумовлюючи перехід її до нетворчої фази, на рівні буття якої не виникає вже нічого нового. Шпенглер називає фазу творчого занепаду культури «цивілізацією», на противагу розумінню цивілізації як найвищого розвитку культури у Данилевського. Характерними її особливостями є дегуманізація, мілітаризація та бюрократизація, Домінують відверті скептицизм і нігілізм. Для західноєвропейської культури, за прогнозом Шпенглера, настане така пора через два-три століття. А. Тойнбі розглядає історію людства як круговерть цивілізацій, що змінюють одна одну, долаючи схожі стадії виникнення, розвитку, занепаду й загибелі. Локальні цивілізації є рівноцінними, самодостатніми в усій своїй самобутності. Схема А. Тойнбі передбачає місце у всесвітньому історичному процесі й «неісторич-ному» Сходу, що так незатишно почувався у стадійно-формаційній схемі Маркса. Ідея кінця історії Її сформулював сучасний американський вчений Френсіс Фукуяма. Кінець історії Фукуяма побачив у тім, що завершується ідеологічна еволюція людства і відбувається універсалізація західної ліберальної демократії, як остаточної форми правління. Якісні зміни у світі будуть відбуватися, однак є серйозні підстави вважати, що світ ідеальний, − світ ідеї лібералізму, − у кінцевому рахунку визначить вигляд матеріального світу. Фукуяма зазначає кілька версій кінця історії в колишній філософії. Так, Маркс вважав, що в комуністичній утопії розв'яжуться всі протиріччя. Однак ця концепція була запозичена у Гегеля. Саме він першим з філософів став говорити, що людина - продукт конкретного історичного і соціального середовища. Ідея Гегеля, як вона бачиться Фукуямі, — опанувати природним середовищем і перетворити його за допомогою науки і техніки. Тут Фукуяма посилається на Гегеля, який вважав, що принципи ліберально-демократичної держави з часів перемог Наполеона вже не міг вдосконалюватися, хоча попереду була, звичайно, величезна робота з перетворення суспільних відносин. Фукуяма запевняє, що держава, яка з'являється в кінці історії, ліберальна, оскільки визнає і захищає, через систему законів, невід'ємне право людини на свободу; і вона демократична, оскільки існує за згодою підданих. Така «загальнолюдська держава», як назвав її Олександр Кожев, з'явилася в повоєнній Європі. У цій державі, зауважує Фукуяма, немає ядерних конфліктів, і головним чином, залишається економічна діяльність у рамках Спільного ринку. Він вважає, що важливо з'ясувати матеріальна чи ідеальна сфера є двигуном історії. Адже від свідомого вибору залежить, куди підуть народи. На відміну від матеріалістичного детермінізму Фукуяма вважає, що й економіка, і політика припускають автономний попередній їм стан свідомості, завдяки якому вони тільки і можливі. Стан свідомості стабілізується в ліберальному напрямі, якщо є достаток. «Чи дійсно ми підійшли до кінця історії?», — задається питанням Фукуяма. Чи здатен вирішити всі протиріччя лібералізм? Два головних виклики були йому кинуті у XX столітті — фашизм і комунізм. Фашизм був розтрощений фізично. Певною мірою зазнала поразки і сама його ідея.
Питання для самоконтролю: 1. Назвіть особливості філософії історії Гегеля. 2. Проаналізуйте формаційну концепцію історії К. Маркса. 3. Цивілізаційна концепція історії А. Тойнбі, О. Шпенглера. 4. Концепція занепаду культури Й. Хейзенга. Питання для дискусії та міркування: 1. Як слід розуміти соціальну обумовленість індивідуальних цінностей? 2. Який взаємозв'язок між переконаннями та ціннісними орієнтаціями? 3. Що вважається цінним у рамках філософії прагматизму? 4. Яка головна проблема щодо природи цінностей виникає в неокантіанстві? 5. Чи мають цінності об'єктивний зміст? Теми рефератів: 1. Стародавні та середньовічні уявлення про історію та історичний розвиток. 2. Філософія історії Монтеск'є. 3. Марксистські уявлення про історичний розвиток. 4. Цивілізаційна концепція історичного розвитку О. Шпенглера. 5. Інформаційні теорії історичного розвитку. 6. Свобода як фундаментальна проблема філософії історії.
Основна література: 1. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. – К., 1996. 2. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. Філософія. Підручник. – К., 2002. 3. Бойченко І.В. Філософія історії. Підручник. – К., 2000. 4. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В. П. Філософія: Навч. Посібник. – К., 2005. 5. Лазарев Ф.В. Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. – Симферополь, 1999. 6. Новая философская энциклопедия. В 4-х томах. – М., 2010. 7. Пигров К.С. Социальная философия. Учебное пособие. – СПб., 2002 8. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – К., 2007. 9. Философия истории: Учеб. Пособие / Под ред. проф. А.С. Панарина. – М., 1999. 10. Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 298; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.225.54.147 (0.01 с.) |