Філософські ідеї Відродження.

Ренесанс, або Відродження - важливий етап в історії філософії. Ренесанс у Європі (передусім в Італії") займає період з XIV до XVI ст.

Сама назва епохи говорить про відродження інтересу до античної філософії та культури, у яких починають вбачати зразок для сучасності. Ідеалом знання стає не релігійне, а світське знання. Поряд з авторитетом Святого писання визнаються «на рівних» авторитети античних мудреців. Разом з тим, відбувається відродження «істинної» християнської духовності. Іде переосмислення християнської традиції, з'являються ревнителі християнства, такі як чернець Савонарола у Флоренції (1452-1498), які різко протестують проти розкоші папства, спотворення вчення Христа кліром, які закликають до первісного «апостолівського» варіанта християнства.

Тому говорити, що етап Відродження пов'язаний тільки з античною спадщиною, неправильно. Духовного та християнського в ньому також було багато. Головна особливість філософії Ренесансу - антропоцентризм. Тепер не Бог, а людина поставлена в центр досліджень. Місце людини у світі, свобода, її доля хвилюють таких мислителів, як Леонардо да Вінчі, Мікельанджело, Еразм Роттердамський, Макіавеллі, Томас Мор, Мішель де Монтень та ін.

Людина - природна істота. Звідси інша особливість ренесансної культури та філософії - «секуляризація» (відокремлення) релігії від науки, потім від політики та моралі. Тепер проблеми держави, моралі, науки не розглядаються крізь призму теології. Ці галузі буття визнаються існуючими самостійно (поза релігією), такими, що мають власні закони. Сказане зовсім не означає, що проблеми релігії, Бога, спасіння душі забуті. Просто вони більше не є в центрі уваги філософії. Це час становлення дослідних наук, які поступово висуваються до рангу єдиних, що дають справжнє знання про природу (Коперник, Кеплер, Галлілей, Бруно тощо).

Мислителям Ренесансу властиве небажання аналізувати поняття, розрізняючи (як це робили схоласти) найменші відтінки категорії. Вони хочуть осмислювати самі явища природи та суспільства, а не сперечатися про дефініції (визначення).

Більшість з них спираються на досвід і розум, але не на інтуїцію та одкровення. Розвивається і своєрідний скептицизм (Мішель де Монтень). На основі раціонального створюються й перші проекти, які малюють ідеальну державу, - «Утопія» Томаса Мора, «Місто Сонця» Кампанелли та ін.

 

Питання для самоперевірки:

1. В чому полягає «онтологічний доказ» існування Бога Ансельма Кентерберійського?

2. Хто, на Вашу думку, був правий у суперечці між номіналістами і реалістами?

3. Що означає формула Фоми Аквінського: "до речей, у речах і після речей"?

4. Чи було Відродження за межами Європи?

5. В чому полягав науковий переворот М. Коперніка?

6. Хто такі гуманісти? Чому в епоху Відродження вони критикують схоластику?

7. Яке значення ренесансного гуманізму в розвитку європейської філософії?

8. В чому суть Реформації?

Питання для дискусії та роздумів:

1. Як відповідали на питання щодо сполучення свободи волі людини та божественної необхідності філософи середньовіччя і як на це питання відповідаєте ви?

2. Чи погоджуєтеся ви із твердженням Августина, що «людина є розумною душею, що користується земним тілом»?

3. Назвіть плюси та мінуси «дитини» філософії Відродження - антропоцентризму.

Теми рефератів:

1. Філософський сенс патристики.

2. Гуманізм Відродження та сучасність.

3. Драматизм філософії Відродження.

Основна література:

1. Антология средневековой мысли: Теология и философия европейского Средневековья. – В 2 т. – СПб., 2002.

2. Всемирная энциклопедия: Философия. – М., Минск, 2001.

3. Історія філософії. Підручник / За ред. В.І. Ярошовця. – К., 2002.

4. Історія філософії: Словник. — К., 2005.

5. История философии. Запад – Россия – Восток. Кн. I. – М., 1995-1998.

6. Кунцман П., Буркард Ф-П., Видман Ф. Философия. Dtv-Atlas. – М., 2002.

7. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – К., 2007.

8. Новая Философская Энциклопедия. – М., 210.

9. Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії. Проблема людини та її меж. Навчальний посібник. – К., 2000.

ТЕМА 13: ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ І ПРОСВІТНИЦТВА

Мета: Показати, що видатні досягнення у філософії, науці і культурі Нового часу визначають XVII ст. як епоха вільнодумства, а XVIII ст. – як століття Просвітництва. Інтелектуальний і духовний потенціал цієї епохи своїм джерелом має процеси розвитку буржуазних економічних відносин, виникає нова картина світу. Досконале вивчення і узагальнення методологічної практики різних галузей наук дають можливість досягти більшої влади людини над природою.

Основні поняття: емпіризм, раціоналізм, сенсуалізм, вродженні ідеї, субстанція, методологія, монади, агностицизм, Просвітництво, природні права людини, романтизм, теорія суспільного договору, механістичний матеріалізм, tabula rasa.

 

План лекції:

1. Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.

2. Емпіризм як науковий та політико-правовий принцип.

3. Раціоналізм як науковий підхід та напрямок метафізики.

4. Філософсько-правові ідеї Просвітництва.

 

Загальна характеристика філософії Нового часу: школи, представники, ідеї.

Історична епоха 17-го і 18-го ст., з погляду духовного змісту, дістала назву Просвітництва. Класичне визначення Просвітництва дав І.Кант (1783 р.): "Просвіта є виходом людини зі стану незрілості, відповідальність за яку несе вона сама. Незрілість - це нездатність обходитися власним розумом без стороннього керівництва". Таким чином, для Просвітництва характерні розум і самостійне мислення індивіда, а надалі дистанціювання від традиції та авторитету, повага до свободи і позитивне ставлення до здатності розумно розв′язувати всі питання.

Основи Просвітництва закладалися в двох напрямах:

1. Раціоналізм (передусім у Франції та Німеччині). Його головні представники стверджували, що дійсність можна пізнати на засадах чистого мислення. Логічне влаштування світу робить можливим пізнання його дедуктивним шляхом. Зразком є метод математики, в якій висновки робляться на основі нечисленних достовірних аксіом.

Дійсність складається з двох (Декарт), однієї (Спіноза) чи багатьох (Лейбніц) субстанцій, і Бог створив її досконалою.

2. Емпіризм (насамперед у Великій Британії, а потім і у Франції, частково у вигляді матеріалізму). Від Ф. Бекона тягнеться традиція, продовжена Гоббсом, Локком, Берклі й завершена Юмом, яка основою пізнання вважає (чуттєвий) досвід. Насправді існують лише одиничні предмети і події. Правильне застосування розуму може впорядкувати їх і вивести з них індуктивні висновки.

Значимість цього напряму полягає передусім у його зв′язку з виникненням природознавства, а також у наголошуванні ним на ролі індивіда у філософії держави і права. Багато філософів-просвітників досягли значних успіхів і в інших галузях, таких як математика, фізика, політика чи дипломатія.

Скепсис просвітників щодо традицій та авторитетів породжує критику релігії: перевірка її розумом намагається виділити з неї "забобонність", замінивши її більш раціональним благочестям. Особливим завданням просвітників було встановлення відносин віротерпимості у відносинах між общинами. Типовий у цьому розумінні деїзм. Бог створив світ досконалим, але відтоді в нього не втручається.

Застосування математики і метод спостереження спричинили прорив у природознавстві. Найяскравіший приклад цього Ньютон: його механіка (1687 р.) - це всеохоплююче квантитативне пояснення природи, яке грунтується на принципі чіткої причинності і відкидає зайві гіпотези. На цю епоху припадає багато наукових відкриттів. На поступі в оволодінні природою заснована віра в прогрес, характерна для Просвітництва.

Домінуючою філософською тенденцією ХVІІ - ХVІІІ ст. стає матеріалізм. Термін ввів в ХVІІ ст. фізик Роберт Бойль, який позначив ним фізичний зміст речовини природи. Ляйбніц вводить цей термін у філософський вжиток для позначення точки зору, альтернативної ідеалізму.

Філософська парадигма Нового часу - поліментальна.