Характерні риси елліністичної філософії.

Стоїки вважали частинами філософії логіку, фізику і етику.

Логіка стоїків поряд із формальнологічною теорією містить також дослідження теоретико-пізнавальних та лінгвістичних проблем. Філософія мови займається питаннями походження слів. Вони переконані, що походження кожного слова може бути розкрите.

Фізика − "суще" те, що страждає, або діє, тобто тіло. Пасивне начало - матерія, активне - "логос" (світовий розум). Першоелементом є вогонь. Із нього розвиваються інші елементи і конкретний світ.

Етика − хід світових подій наперед встановлено - основна думка. Внутрішня позиція - єдине на що впливає воля людини. Сенека писав: "Хто бажає, того доля веде, хто не бажає, того доля волочить". Зовнішня свобода людини полягає у співдії з долею. Мета людини полягає в тому, щоб жити у згоді з природою. Тільки так вона досягає гармонії, котра веде до доброї течії життя та щастя (евдемонії). Щастя є досяжним тоді, коли ніякий афект не порушує спокою душі. Стоїчним ідеалом є апатія, свобода від афектів (задоволення, огида, пристрасть, страх). Усі речі поділяються на добрі, байдужі та погані. Добрими вважаються чесноти, поганими - їх протилежності, байдужими є всі інші речі, оскільки вони нічого не дають для досягнення щастя.

Епікур − видатний грецький філософ, засновник епікуреїзму.

Фізика Епікура грунтується на трьох принципах:

- ніщо не виникає з небуття;

- ніщо не зникає в небуття;

- Всесвіт завжди був таким, яким є тепер, і завжди був таким.

Тіла є поєднанням атомів. Кількість атомів і порожнечі не мають меж. Звідси твердження Епікура про існування незлічених світів у Всесвіті.

Етика є ядром вчення Епікура. Її основний принцип - насолода. Кожна жива істота звичайно прагне насолоди й уникає болю. Отже метою життя є насолода. Епікур визначає насолоду як відсутність болю і збентеження.

Всі потреби Епікур поділяє на три групи:

- природні й необхідні;

- природні і не необхідні;

- неприродні і не необхідні, які виникають лише внаслідок хибного судження.

Атараксія, правильне життя без хвилювання, поряд із свободою від тілесного болю передбачає і свободу душі від хвилювання й тривоги. Їїдосягненню служить і дотримання чеснот. Мудрий буде орієнтуватися на справедливість, оскільки інакше він не буде захищений від санкцій з боку суспільства. Справедливість полягає в угоді, яку люди уклали для забезпечення користі.

Скептицизм – філософські погляди, що сповідують сумнів у можливості осягнення істини, здійснення ідеалів. Його представників характеризує зневір’я в пізнавальні можливості людини, що було своєрідним проявом занепаду культури. Скептики – Піррон (360-280 до н.е.) та Секст-Емпірик (200-250) – систематизували аргументи проти пізнаваності світу, висунувши на основі цього вимогу «утримуватись від суджень». В етиці вони вслід за Епікуром, пропонували атараксію – стан незворушності й не затьмареності душі.

Неоплатонізм – напрям античної філософії, який систематизував учення Платона, поєднавши їх з ідеями Аристотеля щодо єдиного абсолюту та ієрархічної будови буття. Неоплатоніки спробували вибудувати щось на зразок інтелектуальної релігії. Найвідомішими представниками цієї течії є Плотін (204-270), Порфирій (232-304), Прокл (410-485). Буття за Плотіном має ієрархічну структуру. Вищими субстанція ми постають «Благо» (або «Єдине»), Розум і Душа. «Єдине» є неподільним, позбавленим меж, йому притаманна найбільша повнота буття. Це «Єдине» від повноти (від надлишку) буття через витікання, випромінювання (еманацію) творить Розум. Розум у Плотіна – це платонівський світ ідей, тобто сукупність, цілісність ідей. Він через повноту свого буття творить Душу, яка упорядковує весь видимий матеріальний світ, надає гармонії руху небесних тіл, створює живі істоти. Душа надала матеріальному світу сенс, цінність і красу, без чого він є мертвим. Видимий світ – тільки викривлена копія ідей Розуму. Цей світ є cумішшю породженого розумом добра і зла, джерелом якого є неоформлена матерія. Зло, отже не від Бога і не від людини, але воно здатне оволодіти людиною.

Концепція неоплатоніків мала великий вплив на філософію середньовіччя і Відродження. І не тільки на філософію. Засновники природознавства Нового часу – Копернік, Кеплер, Галілей – були неоплатоніками, вірили в гармонію небесних сфер, орбіт планет тощо. Реалізм – течія середньовіччя – майже повністю наслідував ідеї неоплатоніків. Вони простежуються навіть у німецькій класичній філософії.

Християнство у своєму вченні про Святу Трійцю (Бог-Дух, Бог-Отець, Бог-Син) наслідувало ідею неоплатонізму (Єдине – Розум – Душа).

Отже, основними рисами античної філософії є: По-перше, для античної філософії характерним є наявність різноманітних шкіл, течій, напрямків, ідеї яких стали джерелом виникнення майже усіх пізніших типів світогляду;

- По-друге, антична філософія була, як правило, органічно зв'язана з науковими досягненнями того часу;.

- По-третє, для філософії Стародавньої Греції визначальною є стихійна діалектика;

- По-четверте, помітною рисою античної філософії є оригінальність філософських ідей, самостійність філософського мислення взагалі;

- По-п'яте, це створення цілісної картини світу на основі уявлення про єдині начала буття (матеріальні та ідеальні).

Питання для самоконтролю:

1. Яке значення тези: "В одну і ту ж річку не можна ввійти двічі"?

2. Як ви розумієте вислів: "Людина є мірою всіх речей"?

3. Поясніть тезу Сократа "я знаю, що нічого не знаю"?

4. Які характерні риси філософського способу життя кініків?

5. У чому, згідно з Епікуром, полягає сутність щасливого життя?

6. Що спільного в етичному ідеалі стоїків, епікурейців і скептиків?

7. Синтезом яких філософських вчень є неоплатонізм?

8. Які шляхи пізнання Єдиного згідно з Плотіном?

Питання для дискусії та роздумів

1. Хто ж відкрив «проблему людини» у філософії: софісти чи Сократ?

2. Фалеса (одного із семи легендарних мудреців) вважають першим філософом та першим дослідником природи Давньої Греції. Це не означає, що він був філософом та дослідником природи у тому сенсі, який ми вкладаємо в ці поняття сьогодні. Це означає, що філософська позиція, на яку вперше свідомо став Фалес, дозволила йому зробити перші кроки у створенні науки.

А. Покажіть, що погляди Фалеса були вихідним пунктом розвитку науки.

Б. За свідченням Геродота, Фалес установив, що причина розлиття Нілу - північні вітри, що перешкоджали його водам текти до моря. Який зв'язок цього пояснення із загальнофілософською позицією Фалеса? Як це ж явище пояснив би міфолог?

3. Давньогрецький філософ Платон говорив: «Філософи - це люди, здатні збагнути те, що вічно тотожне саме собі, а інші цього не можуть та застряють на місці, блукаючи серед величезної кількості різноманітних речей» (Платон. Сочинения. - М., 1971. - Т. 3. - Ч. І. -С. 285).

А. Чи є сенс у твердженні Платона про те, що ми не ідеї співвідносимо із предметами, а, навпаки, предмети з ідеями? Чому Платон вважав, що ідеї - більш реальні об'єкти, ніж матеріальні речі?

Б. Ми говорили, що існують реальні предмети: каміння, дерева, тварини тощо. Але ідеальні об'єкти, наприклад геометричні фігури (коло, трикутник, квадрат тощо), теж існують. Чи є відмінності в існуванні тих чи інших об'єктів? Чи можна сказати, що математичний трикутник та намальований (на дошці, землі тощо) трикутник існують однаковим чином?

В. Здається слушним, що знищення будь-якого реального трикутника (наприклад, стирання ганчіркою намальованого на дошці) не означає одночасного зникнення ідеї трикутника так, як зникнення математичного об'єкта. Який висновок роблять на основі цього представники об'єктивного ідеалізму? Які гносеологічні корені цього ідеалістичного висновку?

Теми рефератів:

1. Філософія ранньої класики.

2. Еллінська філософія.

3. Почніть заповнювати таблицю «Історико-філософський процес».

 

Основна література:

1. Бичко І.В. та ін. Історія філософії: Підручник для студентів вищих закладів освіти.– К., 2001.

2. Всемирная энциклопедия: Философия. – М., Минск, 2001.

3. Історія філософії. Підручник / За ред. В.І. Ярошовця. – К., 2002.

4. Історія філософії: Словник. — К., 2005.

5. История философии. Запад – Россия – Восток. – Кн. I.– М., 2000.

6. Кунцман П., Буркард Ф-П., Видман Ф. Философия. Dtv-Atlas. – М., 2002.

7. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – К., 2007.

8. Новая Философская Энциклопедия. В 4-х т. – М., 2010.

9. Хамітов Н., Гармаш Л., Крилова С. Історія філософії. Проблема людини та її меж. Навчальний посібник. – К., 2000.

 

 

ТЕМА 12: ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ТА ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

 

Мета: донести до свідомості студентів, що для західноєвропейської середньовічної філософії характерне поєднання християнства і філософії. Наголосити, що головною темою християнської філософії було співвідношення віри і знання. Вивчити важливі риси Ренесансу. Підкреслити, що це епоха формування гуманістичних цінностей.

Основні поняття: апологетика, патристика, отці церкви, схоластика, номіналізм, реалізм, концептуалізм, універсалії, теоцентризм, провіденціалізм, антропоцентризм,гуманізм, ренесанс, пантеїзм, реформація, контрреформація, геліоцентризм, макеавелізм, утопічний соціалізм, креаціонізм.

План лекції:

1. Загальна характеристика Середньовічного світогляду і філософії.

2. Особливості, етапи, представники східної та західної патристики.

3. Схоластика і містика. Проблема універсалій у Середньовічній філософії.

4. Взаємовідношення віри і розуму, філософії та теології у Фоми Аквінського та пізній схоластиці.

5. Філософські ідеї Відродження.