Теорії постіндустріального та інформаційного суспільства



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Теорії постіндустріального та інформаційного суспільства



Історію суспільства в період 50-60 рр. поділяють на два періоди - традиційне й індустріальне. Традиційне - це суспільство з аграрним укладом, малорухомими структурами і традиційним способом соціокультурної регуляції (примітивне придушення свободи особи). Індустріальне суспільство засноване на машинному виробництві, розвинутій системі комунікацій і соціальної мобільності, тут розумно сполучаються свобода й інтереси індивіда з загальними соціокультурними нормами і цінностями.

Можна визначити деякі основні риси індустріального суспільства:

1) всебічний розвиток приватної власності, зростання особистої свободи;

2) широкий доступ до участі у володінні акціями і у всіх сторонах виробничого процесу;

3) центральна фігура соціального прогресу - підприємець, бізнесмен;

4) радикальним реформатором системи управління виробництвом стає менеджер як мислячий адміністратор;

5) плюралізм і деідеалогізація суспільного життя, суспільна свідомість спирається на тверезий розрахунок і конституційні норми;

6) формуються органи наднаціонального управління і влади — транснаціональні корпорації.

Об'єктивні зміни, які відбулись у західному суспільстві в 1950-60-ті роки, викликали хвилю науково-теоретичних узагальнень, різного роду історико-соціологічних концепцій. Насамперед, отримала розвиток теорія конвергенції− зближення різнопланових суспільств головним чином у напрямі «суспільства споживання». В ідеологів теорії конвергенції існувала тверда переконаність утім, що період різкого, конфліктного протистояння між капіталізмом і соціалізмом неминуче доходить до кінця. Вирішення проблеми протистояння вбачали у взаємопроникненні, взаємовпливі різних соціумів на грунті співіснування, співробітництва, знаходження компромісів у справі утворення універсального суспільства в планетарних масштабах.

Теоретики конвергенції бачили шляхи її втілення різним чином. У. Ростоу й інші обґрунтовували конвергенцію як шлях насадження західних ідей і цінностей у країнах соціалізму за допомогою демократизації і вестернізації їх способу життя, який неминуче буде мінятися під впливом. індустріалізації і росту споживання. 3. Бжезинський, П. Сорокін і інші писали про паралельну еволюцію, запозичення одне у одного сильних сторін систем, подолання конфліктів і рух до єдиного, «суспільства-гібриду», яке якісно перевершує висхідні системи.

Соціально-філософські ідеї, на які спиралися концепції єдиного індустріального суспільства, містили в собі певні уявлення про поділ суспільства на шари-страти. Природно, що в динамічному суспільстві інтенсивні і процеси переходу з однієї страти, в іншу, і переходи всередині однієї страти, тобто очевидна мобільність людської життєдіяльності. Звідси уявлення про соціальну стратифікацію і соціальну мобільність, які були розповсюджені в західній соціології в 1930-50-і роки, а в індустріальному суспільстві зазнали змін, оскільки динаміка переміщення з однієї страти в іншу прискорилася, змінилися можливості людей здібних і амбіційних на шляху досягнення вищих суспільних рівнів.

Зміни в індустріальному суспільстві відсунули на задній план звичні для колишнього суспільства ідеологічні цінності: партійність, суб'єктивність, націоналізм, переваги за релігійними і іншими мотивами. Оскільки на першому плані опинились техніко-раціональні аспекти функціонування суспільства, засновані на пріоритеті науки і культури, то відбулося послаблення тиску ідеології в індустріальному суспільстві, тобто «деідеологізація».

Ще одна істотна риса відрізняє нове суспільство — масова участь людей у різних сферах життєдіяльності. «Масове суспільство» − це суспільство, в якому переважає масове виробництво, масова культура, масове споживання, масова комунікація, де панує суспільна думка. Прихильники ліберальної концепції масового суспільства Р.Шлік («Пануюча еліта»), Д.Рісмен та інші вельми негативно оцінюють індустріалізм, вбачаючи у ньому утвердження тенденції зростання маси і ролі бюрократії в суспільстві, машиноподібність та уніфікацію «масової людини», можливість наростання конформізму, маніпулювання і контролю мас. Народні маси розглядаються як пасивна множина напівосвічених людей-атомів, пов'язаних лише спільністю інтересів на роботі і дозвіллі. Правляча еліта свідомо розбещує маси, отримує прибуток і владу, і, у свою чергу, розбещується сама. У цих умовах незалежна духовна еліта остаточно відокремлюється і від влади, і від маси.

Прихильники демократичної концепції масового суспільства Д.Белл, СЛіпсет та інші вважають, що вцілому відбувається піднесення мас, оскільки їм стає доступним масове споживання тих товарів і послуг, які були доступні раніше лише обраним. Демократизація економіки робить доступним вибір заняття по душі, узгоджує вибір із здібностями людини. Формування середнього класу уможливлює досягнення стабільної суспільної згоди. Ці вчені розглядають засоби масової комунікації і масову культуру як основу формування у суспільстві більшості освічених людей, які і формують суспільну думку, здатну контролювати владу і брати участь в управлінні суспільством.

У 1970-і роки бурхливо розвиваються суспільно-футурологічні концепції і моделі розвитку людства. Науковий плюралізм виявив світі різні версії майбутнього суспільства: «посткапіталістичне» Р.Царендорфа, «постіндустріальне» Д.Белла, «постцивілізаційне» К.Болдуінга, «нове індустріальне» Дж.Гелбреіта, «індустріальне у фазі зрілості» Р.Лрона, «просунуте індустріальне» Г.Маркуж, «надіндустріальне» О.Тоффлєра, «технотронне» З.Бжезинського та інші. Автори концепцій керувалися загальною методологічною установкою - необхідна реіндустріалізація, тобто необхідна така індустріалізація, за якою наука і техніка стануть гуманістичними і не будуть руйнувати природного в людині й у природі. І більш того, наука і техніка в нових умовах будуть сприяти утвердженню загальнолюдських цінностей і виживанню людства.

Значна частина енергії суспільства спрямовується на сферу споживання, послуг і комунікації, тобто на непромислову сферу. Постіндустріальне суспільство є інформаційним і приходить на зміну виробничо-трудовому. Інформація стає вирішальним чинником організації громадського життя. Суб'єктивний чинник, який сприяє перетворенню суспільства, теоретики постіндустріалізму бачили у впевненості і готовності громадських організацій і окремих індивідів брати участь у справі перетворення суспільства.

«Реідеологізація» − традиційна ідеологія спиралася на класові і національні переваги. Нова «постідеологія» спиралася на ідеї планетарної панідеології, орієнтованої на загальнолюдські цінності, надкласовий і безнасильницький світ, гуманний і демократичний вибір.

Яким же бачилося майбутнє людства найбільш радикальним футурологам постіндустріального суспільства? Олвін Тоффлєр у роботі «Третя хвиля» (1980) третю хвилю світової цивілізації побачив у поширенні комп'ютерно-інформаційної складової суспільного буття. «Третя хвиля» – це комп'ютер, біологічна революція, зміна видів енергії, новий геополітичний баланс у світі, повстання проти патріархальності, відеоігри, прагнення до децентралізації, пошуки індивідуальності. О.Тоффлєр знайшов глибокі, процеси диверсифікованості (диференціації) у сучасному західному суспільстві: з'являється маса спеціалізованих журналів і газет, зростає кількість радіостанцій, пішла на спад влада всемогутнього централізованого телебачення, з'являється кабельне телебачення з двостороннім зв'язком, утрачається звичне однобічне розуміння явиш. У цей час виникла «бліцкультура»: короткі інформаційні тексти, уривки з пісень, мультзаставки, колажі. Основні риси радикальної перебудови у світі Тоффлєр визначив у кількох аспектах. По-перше, — це гнучкі інформаційні технології. По-друге, відбувається демасифікація суспільства, у ньому з'являється безліч груп «за інтересами». По-третє, нова демократія сприяє участі громадян у формуванні моделей свого майбутнього. По-четверте, виникають загальні світові ринки з вільним переміщенням товарів, ідей, культури, людей. Звідси завдання для урядів: навчити людей зустріти майбутнє.

Оптимістичний ідеал постіндустріальної цивілізації − глобальне село, електронний котедж, а то і ціле інформаційне місто, в яких втілюється ідеал західної людини: об'єднати розумову і фізичну компоненти праці, об'єднати міський комфорт і сільську природу.

 

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте сучасні підходи до розуміння суспільства.

2. Чи не нівелює суспільство індивідуальність?

3. Яка головна ознака нації, без якої нація ще просто народ?

4. Охарактеризуйте історичні формації за марксисткою класифікацією.

5. Лібералізм, націоналізм, соціал-демократія, фашизм, релігійний фундаменталізм, як типи суспільних ідеологій.

6. Підходи до структуризації суспільства: етнічний, поселенський, класово-стратовий, професійно-освітній та ін.

Теми рефератів

1. Соціальний простір і час: основні закономірності розвитку.

2. Традиції як форми соціального відтворення.

3. Особливості соціальної структури українського суспільства.

4. Нація як соціально-культурний феномен.

5. Самовизначення нації: історія питання та сучасність.

6. Етнос і нація. Перспективи розвитку спільностей і особи.

7. Система природи і суспільства: загальне, особливе, одиничне.

8. Власність і експлуатація: сучасна філософська інтерпретація.

Основна література:

1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. Філософія. Підручник. – К., 2002.

2.Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій. – К., 1996.

3. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології (від античності до початку XX ст.). – К., 1993.

4. Кемеров В.Е., Керимов Т.Х. Хрестоматия по социальной философии. – М., 2001. – http://www2.usu.ru/philosophy/soc_phil/rus/annotations /chrestomatia.html

5. Контексты современности. Ч. 1: Актуальные проблемы общества и культуры в западной социальной теории /Хрестоматія. – Казань, 2000. // http://ecsocman.edu.ru/

6. Лазарев Ф.В. Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. – Симферополь, 1999.

7. Пигров К.С. Социальная философия. Учебное пособие. – СПб., 2002

8. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – К., 2007.

9. Салтовський О.І. Основи соціальної екології: курс лекцій. – К., 1997.

10. Философия истории: Учеб. Пособие / Под ред. проф. А.С. Панарина. – М., 1999.

Філософський енциклопедичний словник. – К., 2002.

ТЕМА 10: ФІЛОСОФІЯ ПРАВА

Мета:проаналізувати сутнісні аспекти права. Пояснити аспекти взаємодії права та закону. Встановити основні риси правової держави. Розглянути проблему людини як носія правових відносин. З’ясувати сутність та структуру громадянського суспільства.

Основні поняття:філософія права, право, закон, правова свідомість, правова держава, правовий закон, права людини, народний суверенітет, державний суверенітет, громадянське суспільство.


План лекції:

1. Сутність права.

2. Право і закон.

3. Правова держава.

Сутність права

Сутнісними принципами філософії права є фор­мальна правова рівність, рівна міра свободи інди­відів та загальної справедливості. Формально право − це лише правоздатність, абстрактна вільна можливість набу­ти своє, індивідуально-визначене право на да­ний об'єкт. В той же час реально набуті права людей неодмінно будуть нерівними. Право − це лише рівний для різних людей формалізо­ваний шлях до набуття прав на різні речі, предмети, блага, а не їх роздавання порівно кожному.

Свобода − це загальний правовий принцип, існує в суспільстві у формі правопорядку, відповідальності, дозво­лів і заборон, правопорушень. Принцип права не суперечить принципу свободи та рівності, а навпаки передбачає їх. Тут діє загальний імператив: люди є вільними настільки, наскільки є рів­ними, і рівними — наскільки вільні, а також: або свобода у правовій формі, або свавіл­ля, тиранія, насилля, де немає місця принципу права. Вільні індивіди − носії, суть і сенс права. Там, де заперечується вільна особистість, правове значення фізичної особи, там немає і не може бути пра­ва, правових індивідуальних, колективних, інституційних суб'єктів права, правових законів і правових відносин як у суспільстві, так і в конкретних сферах суспільно-політично­го життя.

Справедливість є основним поняттям права. Право зав­жди справедливе і є носієм справедливості, яка, власне, тому і справедлива, що втілює і виражає загальнозначущу правильність, яка означає загальну правомірність. Справедливість — це са­мовияв, самосвідомість, самооцінка права, водночас і право­ва оцінка всього неправового. Іншого принципу, окрім принципу права, справедливість не має.

 

Право і закон

Обов’язковість й однаковість правових норм досяга­ється дією закону як усталеного зв’язку між ді­ями і вчинками людей та їх наслідками. У процесі зако­нодавства право набуває статусу закону (позитивується), тоб­то йому надається форма загальності й визначеності. Тому закон не просто взаємопов'язаний із правом, а є необхід­ною загальнообов'язковою формою його об'єктивації, ви­разу і дії в суспільному житті. Закон, на відміну від права, яке з’являється спонтанно у ході природного плину людського буття, формується людь­ми свідомо й цілеспрямовано. Закон може бути знаряддям реалізації права, а може і суперечити праву, бути повністю або частково формою офіційного ви­знання, нормативної конкретизації і захисту як права, так і неправових вимог, дозволів чи заборон. Для контролю дотримання правових відносин існує си­стема противаг у відносинах між законодавчою, виконав­чою і судовою гілками влади, загальносудовий, конституційно-судовий, прокурорський контроль за правовою якіс­тю закону.

Закон не має іншої сутності, крім сутності права. За­гальнообов'язковою силою володіє тільки правовий закон. Неправовий закон позбавляє правове буття об'єктивнос­ті. Його сутністю і принципами є тільки владні установ­лення у формі загальнообов'язкових норм. Неправовий закон не може від­мінити об'єктивні властивості права. Правовий принцип рів­ності, справедливості та свободи людей за будь-яких об­ставин зберігає свою об’єктивну загальнозначимість, є ос­новою для критики наявного насилля та свавілля, єдино правильним орієнтиром до бажаної правової перспекти­ви − правового закону.

Право або правовий закон мають різні форми своєї буттєвості: правові норми, правові відносини, правову свідомість, правосуб’єктність, правові процедури, процесуальні форми тощо.

 

Правова держава

Реалізація правових принципів передбачає необхідний зв'язок права і держави. При цьо­му держава виступає правовим інститутом, необхідним для зведення загальнозначимого права у загальнообов'язковий закон з відповідними санкціями для утвердження і захис­ту правового закону. Домі­нуюча в сучасному світі демократична концепція право­вої держави має своєю основою ідею народного сувереніте­ту як підвалини і джерела державного суверенітету, зокрема внутрішнього. Народний суверенітет — концентрована єдність повноважень і правочинності, сили і права, які поширюються на все населення і всю країну і визначають зміст законів та порядок суспільного буття. Державний суверенітет − верховенство, незалежність, повнота, загальність і винятковість влади держави, що ґрунтується на прин­ципі права. Тобто, для реалізації правової держави треба панування тільки правових законів і правової законності. Правовий закон і правова держава внутрішньо взає­мопов'язані, оскільки правова держава неможлива без утвердження верховенства правового закону, а правовий закон для свого встановлення і послідовної реалізації потребує правової держави з відповідним розподілом влади, кон­ституційно-правовим контролем.

Для правової держави необхідні й відповідна правова організація самої системи державної влади, створення різних державних органів, чітке означен­ня міри їх компетенції, місця в системі, співвідношення між собою. Зрештою, правова держава − це держава, в якій панує право, метою якої є утвердження правової форми і правового характеру взаємовідно­син (взаємних прав і обов'язків) між публічною владою та підвлад­ними структурами як суб'єктами права, визнання і надійне гаран­тування формальної рівності та свободи всіх індивідів, прав і сво­бод людини і громадянина. Прикметними ознаками правової держави є: верховенство і домінування правового закону та по­стійне утвердження суверенітету народу; визнання й захист прав і свобод, забезпечення реалі­зації прав та виконання обов'язків людини і громадянина; організація і функціонування суверенної держав­ної влади на основі принципу поділу влади на законодав­чу (парламент і представницькі органи місцевого само­врядування), виконавчу (уряд, виконавчі установи на міс­цях), судову (органи правосуддя і нагляду); чітке визначення повноважень держави, її органів і службових осіб; взаємна відповідальність особи і держави; організація ефективного контролю і нагляду за ре­алізацією правових законів і режиму законності на прин­ципах права.

Висновки:

Філософія права — розділ філософії, що займається вивченням змісту права, його сутності й поняття, форм існування й цінності, ролі у житті людини, держави, суспільства.

 

 

Питання для самоконтролю:

1. Розкрийте процес формування поняття «філософія права» в різ­них філософських концепціях.

2. Доведіть, що право — це лише однаковий для різних людей формалізований шлях до набуття прав на різні об’єкти, а не їхнє розда­вання порівну кожному.

3. Обґрунтуйте, чому лише вільні індивіди є носіями, суттю і сенсом права.

4. За яких умов закон є знаряддям реалізації права, а за яких він може суперечити праву?

5. Чим визначається загальнообов'язковість правового закону?

6. Які статті Конституції України закріплюють юридичнозначимі ас­пекти свободи людини як духовної особистості. Прокоментуйте їхній зміст.

7. Українські громадяни є суб'єктами чи об'єктами права? Проана­лізуйте сучасну ситуацію на конкретних прикладах.

8. Чи є сучасні громадяни України свідомими суб’єктами власних прав. Ваші аргументи: «за» і «проти».

Теми рефератів

1. Закон і право. Поняття правової держави.

2. Права людини і проблеми гуманізації суспільних відносин.

3. Правота свобода.

4. Гносеологія юридичного праворозуміння.

5. Права і свободи людини і громадянина.

6. Правова держава: історія ідей і сучасність.

7. Мораль і право.

.8. Конституційне праворозуміння; права людини, правовий закон, правова держава.

9. Філософія права в Україні.

Література:

Бердяев Н. А. Философия неравенства. − М., 1990.

Гегель. Философия права. − М., 1990.

Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради Українй"28 червня 1996 року. − К., 1996.

Нерсесянц В. С. История идей правовой государственности. − М., 1993.

Нерсесянц В. С. Право — математика свободы. − М., 1996.

Рябов С. Г. Політологічна теорія держави. − К., 1996.

Чичерин Б. Н. Философия права. − М„ 1990.

 

ТЕМА 11: АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ

Мета: розкрити своєрідність античної філософії, як спроби побудувати раціоналістичну картину світу, в якій відбувся перехід від «міфу до логосу». Звернути увагу на основні риси, течії та представників античної філософії. Проаналізувати філософські ідеї Сократа, Платона та Аристотеля. Визначити особливості етичних вчень елліністичних мислителів.

Основні поняття:космос, хаос, першооснова, апейрон, космоцентризм, натурфілософія, софісти, першоелемент, майєвтика, ейдос, форма, Єдине, Благо, Логос, діалектика, епохе, атомізм, метафізика, кінізм, стоїцизм, епікуреїзм, скептицизм, неоплатонізм.

План лекції:

1. Загальна характеристика Античного світогляду і філософії.

2. Досократичний період античної філософії.

3. Класичний період античної філософії (Сократ, Платон, Аристотель).

4. Характерні риси елліністичної філософії.

 

1. Загальна характеристика Античного світогляду і філософії.

Антична філософія - це філософія давніх греків та давніх римлян. Вона існувала з VI ст. до н. е. до VI ст. н. е., близько 1 200 років. Саме звідси веде свій початок західна філософія, майже всі її наступні школи, ідеї та уявлення, категорія, проблеми.

Традиційно виділяють такі етапи античної філософії:

- ранню класику (натуралісти, досократики). Головні проблеми - «Фізис» та «Космос», їх будова;

- середню класику (Сократ та його школа; софісти). Головна проблема − сутність людини;

- високу класику (Платон, Арістотель та їхні школи). Головна проблема − синтез філософського знання, його проблем і методів тощо;

- еллінізм (Епікур, Піррон, стоїки, Сенека, Епіктет, Аврелій тощо). Головні проблеми − мораль та свобода людини, пізнання тощо. До них додаються питання структури космосу, долі космосу й людини, відносини Бога й людини (Плотін, Порфирій, Прокл, Філон Александрійський).

Антична філософія висунула низку фундаментальних ідей та проблем, які не втратили значення й сьогодні:

1. Проблеми буття, небуття матерії та її форм. Ідеї про принципову протилежність форми «матерії», про головні елементи, стихії космосу, про тотожність і протилежність буття та небуття; про структурність буття (атоми та пустота), плинність буття та його суперечність тощо. Головна проблема тут - як виник Космос? Яка його структура? (Фалес, Анаксімандр, Аннаксімен, Зенон, Демокріт).

2. Проблема людини, її пізнання, її стосунки з іншими людьми. У чому полягає сутність людської моралі, чи існують не залежні від обставин норми моралі? Що таке політика та держава відносно людини? Як співвідносяться раціональне та ірраціональне в людському пізнанні? Чи існує абсолютна істина та чи може вона бути осягнена людським розумом? На ці запитання давалися різні, часто протилежні відповіді (Сократ, софісти: Горгій, Гіппій, Антіфонг та інші, Піррон, Секст, Емпірік, Епікур, Посидоній тощо).

3. Проблема волі та свободи людини, досягнення щастя. Висувалися ідеї нікчемності людини перед силами природи та суспільними катаклізмами й одночасно могутності та сили її духу в прагненні до свободи, до благородного життя, до пізнання, у якому передусім і бачили щастя вільної людини (Сенека, Епіктет, Аврелій, Епікур, Тит Лукрецій Кар та ін.). Головна проблематика тут - гносеологічна та моральна.

4. Проблема стосунків людини і Бога, божественної волі, будування Богом Космосу. Висувались ідеї конструктивного космосу та буття, структури матерії, душі, суспільства як взаємопроникаючі та такі, що зумовлюють одна одну (Плотін, Філон Александрійський та інші).

Проблема синтезу чуттєвого та понадчуттєвого, ідея синтетичних формувань основних філософських проблем, побудова метафізичних систем, що визначають два світи − світ матерії та плинний, рухомий світ ідей. Проблема пошуку раціонального методу пізнання цих світів (Платон, Арістотель, їх послідовники). Зрозуміло, що тут перелічені не всі проблеми та ідеї, як і не всі філософи, що їх висували.

 

2. Досократичний період античної філософії.

Антична натурфілософія – це сукупність філософських спроб ранніх грецьких філософів тлумачити і пояснювати природу. Натурфілософи у всьому сущому шукали спільне первоначало (архé). Фалес стверджував, що єдиною першопричиною і основою речей є Вода. Окрім цього Фалес залишив слід у математиці (теорема Фалеса) і астрономії. Для Анаксімандра архе – це «апейрон» – безмежне, з якого походять усі речі. Апейрон – це інша форма буття, що породжує наш світ. Анаксімен вважав, що першопочатком є повітря, своєрідна пневма. А Емпедокл вважає за основу всього сущого чотири елементи, що приводяться в рух силами любові і ненависті: вода, земля, вогонь і повітря.

Для Піфагора архе полягає у числі – початку знання, міри, пропорції, законів, часу, руху, рахунку, фігур, тіл, гармонії. Згодом з теорії чисел виникає математика, нумерологія. Прагнучи все пояснити за допомогою математики, піфагорійці створюють теорію музики, яка ґрунтується на вченні про естетичну насолоду, що створена музичною гармонією Всесвіту: «Весь світ є великим музичним інструментом на якому грає Бог». Побудовані на раціональних числах, філософія і математика піфагорійців зазнали кризи коли вони відкрили ірраціональні числа. Піфагорійці створили своєрідну нумерологію – магію чисел, в якій кожному числу надавали особливе значення.

Варто знати, що Парменід розвиває першу теоретичну онтологію. Буття – те, що дає існування, воно всеосяжне. Буття – єдине, неподільне і нерухоме, вічне теперішнє без початку і кінця. Воно співпадає з мисленням, а так як іншого немає, то немає і небуття: «мислити і бути – одне й те саме». Позиція Парменіда дуже оптимістична, оскільки заперечує саму смерть.

Для атомістів найменшим, неподільним, вічним, незмінним елементом речей є атоми, які в єдності з пустотою утворюють Всесвіт та речі. Форми атомів визначають властивості та належність речей до матеріальних стихій. Вогонь – пірамідальні атоми; повітря − з атомів шестикутної форми; круглі за формою атоми створюють воду; кубічні форми – землю. П’ятим елементом є ефір.

Зверніть увагу, що софісти були першими, хто взявся відповісти на питання політичної практики, навчаючи молодих людей логіці, риториці, політиці, етиці та праву. Вони найчастіше вчили логічним вивертам і хитрощам, які можна було застосувати з користю, а не шукати істинної, правильної чи справедливої відповіді. В цілому софісти відстоювали наступні філософські ідеї: реальність пізнавана лише у феноменах; будь яке знання є суб’єктивним; неможливо об’єктивно встановити істину чи хибність твердження. Всім відома теза Протагора: «людина є міра усіх речей», насправді є утвердженням повного релятивізму та суб’єктивізму. На критиці позиції софістів, представлених поглядами Горгія, Продіка, Гіппія та Антисфена, формувалися вчення Сократа і Платона. Філософія софістів співпадає з положеннями сучасного постмодернізму.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.234.169 (0.022 с.)