Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Класичний період античної філософії (Сократ, Платон, Аристотель)Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Сократ (469 - 399 рр. до н. е.) - Сократ мав численний гурт учнів, з якими він проводив свої філософські бесіди. Частина з них була налаштована проти афінської рабовласницької демократії. Саме у цьому звинувачували Сократа і це стало приводом для його переслідування. Йому приписували розтління юнацтва вільнодумством. За вироком суду філософ у травні 399 р. до н. е. був страчений. У тексті звинувачення зазначалося, що Сократ "не визнає богів, котрих визнає місто, і вводить інших, нових богів. Звинувачується він у розтлінні молоді. Міра покарання -смерть." Останні слова Сократа на суді: "Вже пора йти звідси, мені - щоб вмерти, вам - щоб жити, а що з того краще, нікому невідомо, окрім богів". За вироком суду Сократ випив чашку розтертої ядовитої цикути (болиголова) (Див. П.С. Таранов. Анатомия мудрости. - Том 1. - Симферополь, 1996. - С. 175). Сократ нічого не писав. Про його вчення ми знаємо від його сучасників та учнів. Сократ відмовився від дослідження природи, вважаючи це заняттям негідним і безбожним. Він був ярим противником матеріалістичних вчень своїх попередників. Природа, світ речей не повинна цікавити справжнього філософа. Предметом філософії може бути лише те, що доступне людині, тобто її душа, духовне начало. Звідси і відомий афоризм Сократа: "Пізнай самого себе". Самопізнання є, таким чином, головним завданням філософії. Відмовившись від пізнання природи, Сократ зосереджувався на дослідженні етики, етичних проблем. Це здійснювалося у відриві від життя, практики, перетворювалося у самоціль і мало релігійно-ідеалістичний характер. Вся його етика ґрунтувалася на вченні про світовий дух, світовий розум, Бога як верховного управителя світу. Сократ, за свідченням сучасників, справляв на присутніх неабияке враження своєю логікою, почуттям гумору, вмінням знаходити суперечності у розмірковуваннях свого співрозмовника і блискуче спростовувати. Мислитель відомий в історії філософії як автор методу, котрий названий на його честь - "сократичним ". "Метод Сократа " − це творча дискусія між ним і його учнями, мета якої - знаходження "істини" у бесідах, суперечках - шляхом формулювання низки запитань, щоб поставити супротивника у безвихідне становище, і таким чином довести його некомпетентність. Цей метод Сократа став одним із джерел діалектики. Сократу належить крилата фраза: "Я знаю, що я нічого не знаю".На його думку, такий сумнів повинен стимулювати процес пізнання, "самопізнання", поглиблення знань. Знання- це виявлення загального для багатьох речей шляхом індукції, наведення, переходу від пізнання окремих ознак речі до їх загального визначення. Індукція Сократа - це пошук "загального" не в об'єктах природи, а в поведінці людини, її різноманітних "доброчесних" вчинках. З допомогою індуктивного методу пізнання філософ намагався визначити етичні поняття - такі, скажімо, як добро і зло, мужність, мудрість, справедливість, обман тощо. Сократ одним із перших філософів звернув увагу на значення понять у процесі пізнання, прийоми їх визначення і застосування, однак лише для етики. Сократ розуміє свою філософію як майєвтику (повивальне мистецтво), оскільки він хоче бути лише помічником у досягненні розуміння та самопізнання, котрі кожен мусить знаходити в собі самому, оскільки їх не можна засвоїти ззовні Таким чином, філософське вчення Сократа було у своїй основі ідеалістичним. Його характерними рисами були: відмова від дослідження природи, віра у світовий дух, світовий розум, концентрація зусиль лише на самопізнанні, абсолютизація етичних проблем. Саме його розуміння філософії є причиною того, що Сократ сам не заснував жодної школи. І все-таки на нього посилаються дві діаметрально протилежні філософські течії: Кіренаїки розвивають евдемонізм у гедонізм, який зводить насолоду до найвищого принципу (Арістіпп); Кініки доводять Сократову зневагу до всього матеріального до межі (Діоген із Синопи жив у діжці). Платон (427 - 347 рр. до н. е.) − засновник об'єктивно-ідеалістичного напрямку у філософії. Існує два світи: світ ідей і світ речей. Світ ідей - дійсний, справжній, вічний, вихідний. Світ речей - недійсний, залежний від світу ідей, він є хибним, недостовірним, несправжнім. Світ, в якому ми живемо, - нестабільний, змінний, перебуває у невпинному русі, тоді коли світ ідей - стабільний, постійний, вічний. Платон виходить, таким чином, із роздвоєння світу, підпорядкування "світу речей" "світові ідей". Кожна річ (світу речей) має свою назву, свою ідею, котра існує самостійно, незалежно від самої речі. Речі виникають і зникають, а ідеї про речі залишаються завжди, вічно. Від ідей залежать всі предмети об'єктивної дійсності. Кожна ідея про речі - це поняття про ці речі. Вони, як і самі ідеї, вічні. Поняття утворюється раніше, ніж сама річ. Поняття є передумовою речі, а не навпаки. Кожна ідея - це сама сутність речі. Немає ідеї, отже, немає і ніякої сутності речі. Ідея речі і сутність речі - тотожні. Отже,вчення Платона - це об'єктивний ідеалізм," оскільки світ речей, що чуттєво сприймається, сама матерія, розглядається ним як результат нематеріальних ідей, котрі передують речам та існують самі по собі, незалежно від людини і її свідомості. Як і елеати (Ксенофан, Зенон), Платон вважав, що буття незмінне і вічне. Однак допускав його суперечливість. Він стверджував, що вищі види буття, такі, як рух і спокій, містять у собі суперечності. Такі види буття: і єдині, і множинні; і вічні, і змінні; і рухливі, і спокійні. Подібні суперечності є необхідною умовою для спонукання душі до розмірковувань, пригадування. Методом виявлення суперечностей, котрі мають місце в уявленнях, є діалектика. Під цим поняттям Платон розумів, як і його вчитель Сократ, мистецтво ставити запитання, знаходити на них відповіді, дискутувати. Безперечною заслугою Платона в історії філософії є його вчення про роль понять у процесі пізнання, які є вічними. Речі виникають і зникають, а поняття про них лишаються назавжди. Платон з'ясовував діалектику понять, виходячи з їх протиставлення, суперечливості. Бо пізнати істину можна лише тоді, коли є протилежні думки, що щось існує і одночасно, що це щось - не існує. Однак Платон перебільшував, абсолютизував значення понять, визнавши за ними безпредметне, незалежне існування. Аристотель (384 - 322 рр. до н. е.) - найвидатніший античний філософ, енциклопедичний вчений, патріарх грецької і світової філософії, за висловлюванням Гегеля, "вчитель людства". Аристотель створив енциклопедичне філософське вчення,котре охоплювало логіку, діалектику, теорію пізнання, психологію, фізику, зоологію, політику, політичну економію, педагогіку, риторику, етику, естетику, космологію, астрономію. Будучи учнем Платона, поставив під сумнів його ідеалістичну "теорію ідей", спробу пояснити існування "світу речей" завдяки існуванню "світу ідей". Аристотель піддав платонівське вчення про ідеї глибокій, змістовній критиці. Йому належить крилата фраза: "Хоч Платон та істина мені дорогі, однак святий обов'язок наказує віддати перевагу істині".Філософ не погоджувався з думкою Платона про те, що нібито ідеї утворюють особливий, надчуттєвий світ, котрому підпорядковується світ реальний. Аристотель був переконаний, що "ідеї" Платона не можуть існувати окремо від самих речей. На противагу Платону, Аристотель визнавав об'єктивне існування матеріального світу. "Намагання довести, що природа існує, - смішне", бо все це "відомо само по собі". Матеріальний світ існує без втручання будь-яких вигаданих "ідей". Природа, на думку філософа, - це сукупність речей, що перебувають у вічному русі і змінах. "Я називаю матерією перший субстрат кожної речі, з якого виникає яка-небудь річ", - це Аристотель. Фактично, філософ виступив проти основних положень ідеалістичного вчення Платона. Разом з тим, визначаючи матерію як "перший субстрат" речі, Аристотель сам відступає від істини, стверджуючи, що матерія сама по собі інертна, невиразна. Вона активна лише тоді, коли є форма. Матерія має лише можливість виявлення своєї сутності, дійсність же такого виявлення залишається лише за формою. Форма робить матерію тим, чим вона фактично є. "Форма стоїть попереду матерії, - підкреслював Аристотель, - і є щось більшою мірою існуюче". Вона визначає матерію, бо є активним, рухливим, виразним началом. "Формою усіх форм" є світовий дух, бог. У цьому виявляється непослідовність Аристотеля, його ідеалізм. Аристотель є творцем формальної логіки, її важливих принципів (законів): принципу недопустимості суперечностей, принципу виключення третього тощо. Аристотель один із перших розробив і застосував у пізнанні такі методи дослідження, як індукція і дедукція - рух думки від окремого до загального (індукція) і від загального до окремого (дедукція); він створив вчення про силогізми і їх правила; вперше визначив судження як форму думки, в котрій що-небудь стверджується чи заперечується; вперше здійснив класифікацію категорій логіки, визначивши десять таких категорій (сутність, якість, кількість, відношення, місце, час, простір, володіння, діяння, страждання). Одним із найбільш цінних надбань філософії Аристотеля є його вчення про різні види (форми) руху матерії. Він розрізняв шість форм руху: виникнення, знищення, перехід з одного стану в інший, збільшення, зменшення, переміщення. Держава, на думку філософа, є продуктом земного походження. Вона створюється задля досягнення загального блага. У своїй праці "Політика" Аристотель виділяє три правильних форми такого устрою і три неправильних. До правильних він відносить: монархію(влада одного, що переслідує загальне благо); аристократію(влада небагатьох, кращих представників, котрі здійснюють її в інтересах усіх громадян); політію(влада більшості, яку відбирають на основі певного цензу і яка переслідує загальні блага людей). Неправильні форми державного устрою: тиранія(влада одного, який керується власною вигодою, своїми інтересами; олігархія(влада небагатьох заможних людей, певного клану, котрий переслідує тільки власну вигоду; демократія(влада більшості незаможних громадян, яка здійснюється в інтересах суто цієї більшості).
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-23; просмотров: 595; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.145.100.40 (0.009 с.) |