Проблема істини в філософії та науці.

Істина — адекватна інформація про об'єкт (ним може бути і сам суб'єкт), отримана завдяки його чуттєвому чи інтелектуальному осягненню або завдяки свідченню (повідомленню) про нього.

Крім класичної концепції істини, яка розглядає пізнання як взаємодію та взаємозалежність об'єкта і суб'єкта, доводячи, що пізнання не є копіюванням об'єкта, існують й інші концепції. Згідно з неопозитивістською концепцією когерентної істини, знання є істинним, якщо воно є внутрішньо узгодженим, несуперечливим. Його істинність полягає не в адекватності об'єкту, а в самоузгодженості. Завдяки цьому все знання є самоузгодженою системою. Прихильники кореспондентної концепції істини виходять з того, що твердження повинні відповідати зовнішній дійсності. Йдеться про твердження, що містять поняття, які відображають доступні для сприймання органами відчуття (споглядання) якості та відношення («червоний», «кулеподібний», «солодкий»). Якщо прихильники когерентної концепції шукають критерій істини в логічному доведені, а творці кореспондентної концепції знаходять його в прямому спогляданні, то згідно з прагматистською концепцією істини він полягає в її практичній корисності, ефективності. Тобто, істинність знань перевіряється успіхом у певній діяльності.

Із розумінням істини як процесу пов'язана проблема абсолютного та відносного в ній. Уточнюючи та поповнюючи знання, долаючи помилки, пізнання рухається від істин відносних до істин абсолютних. Зв'язок істини з конкретними умовами місця й часу, з певною системою координат (точкою відліку) зумовлює її конкретність. А це означає, що істина завжди конкретна.

 

Методологія наукового пізнання.

У ставленні до методологічної ролі філософії в науковому пізнанні сформувалися умоспоглядально-філософський та позитивістський підходи. Сутністю умоспоглядально-філософського підходу (натурфілософія, філософія історії) є пряме виведення вихідних положень наукових теорій безпосередньо з філософських принципів, крім аналізу спеціального матеріалу науки (концепції Шеллінга та Гегеля). А позитивізм вважає науку філософією. Отже, якщо в першому випадку роль філософії в науковому пізнанні абсолютизується, то у другому — принижується або навіть зовсім заперечується.

Науковими методами емпіричного дослідження є спостереження — цілеспрямоване сприйняття явищ дійсності (їх опис та вимірювання), порівняння та експеримент, які передбачають активне втручання в процеси.

Серед наукових методів теоретичного дослідження найпоширенішими є формалізація, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи.

Формалізація (лат. — складений за формою) — відображення змістовного знання у формалізованій мові, яка створюється для точного вираження думок з метою запобігання можливості неоднозначного розуміння.

Аксіоматичний (грец. — загальноприйняте, безперечне) метод (грец. — спосіб пізнання) — спосіб побудови наукової теорії, коли за її основу беруться аксіоми, з яких усі інші твердження цієї теорії виводяться логічним шляхом (доведенням).

Гіпотетико-дедуктивний метод — спосіб теоретичного дослідження, що передбачає створення системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, з яких виводять твердження про емпіричні факти.

У науковому дослідженні застосовуються загальнологічні методи та засоби дослідження:

аналіз — реальний чи мислений поділ об'єкта на складові;

синтез — поєднання елементів об'єкта у ціле;

абстрагування — процес відходу від певних якостей та відносин досліджуваного явища з одночасним виділенням потрібних для дослідника властивостей;

ідеалізація — мислительна процедура, яка пов'язана з утворенням абстрактних, ідеалізованих об'єктів, що є принципово неможливим, ідеалізація тісно пов'язана з абстрагуванням та мисленим експериментом;

індукція — це рух думки від одиничного до загального, від досвіду, фактів — до їх узагальнення та висновків;

дедукція — сходження у пізнанні від загального до одиничного;

аналогія — встановлення подібності, відповідності певних сторін, властивостей та відношень між нетотожними об'єктами. На основі виявленої схожості роблять відповідний висновок — умовивід за аналогією.

моделювання — метод дослідження певних об'єктів, який передбачає відтворення їхніх властивостей на іншому об'єкті — моделі, що є аналогом оригінального об'єкта.

Зростає роль і значення в сучасній науці діалектичного філософського методу, намагання вченими поєднати (за допомогою часу) буття та становлення. Зростаюча математизація наукових теорій, їх рівень абстрактності й складності тісно пов'язані з підсиленням значення й ролі філософських методів, без яких не може обійтися жодна наука.

Висновки:

Теорія пізнання (гносеологія) - це розділ філософії, що вивчає природу пізнання, закономірності пізнавальної діяльності людини, її пізнавальні можливості; передумови, засоби і форми пізнання, а також відношення знання до дійсності, закони його функціонування, умови і критерії його істинності і достовірності. Головним у теорії пізнання є питання про відношення знання про світ до самого світу, чи здатна наша свідомість адекватно відображати дійсність.

 

Питання для самоконтролю:

1. Охарактеризуйте емпіризм, раціоналізм та інтуїтивізм як класичні види гносеологічних систем.

2. Чи є діалектика універсальним методом наукового пізнання?

3. Порівняйте діалектичну та феноменологічну методології пізнання.

4. Поясніть єдність теоретичного і практичного в пізнанні.

5. Різновиди пізнання: наукове, особисте, моральне, мистецьке.

 

Питання для дискусії та міркування

1. Які співвідношення понять істина, омана, неправда, уявлення, фантазія? Чи закономірна омана у процесі пізнання? Визначте ці закономірності, виходячи з діалектики процесу пізнання.

2. У Стародавній Греції під діалектикою розуміли мистецтво вести ефективну дискусію. Який сучасний зміст цього поняття?

3. У чому причини скептицизму й агностицизму?

4. Що значить «гіпотеза»? Яка найважливіша умова необхідна для того, щоб гіпотеза перетворилась у наукову теорію?

5. Чи володіє аналогія доказовою силою і який її зв'язок з гіпотезою?

6. Як ви розумієте термін «пізнавальна позиція»?

7. Що таке методологія наукового пізнання, її предмет та функції⁴?

 

Теми рефератів

1. Знання і віра.

2. Істина і користь. Реалізація знань.

3. Пізнання та творчість.

4. Основні проблеми сучасної філософії та методології науки.

 

Література:

1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. Філософія. Підручник. – К., 2002.
2. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В. П. Філософія: Навч. Посібник. — 5 вид., випр. і доп. — К., 2005.
3. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 1996.
4. Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції: Підручник. — К., 2005.
5. Лазарев Ф.В. Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. – Симферополь, 1999.
6. Лешкевич Т.Г. Философия науки: Традиции и новации. Учебное пособие для вузов. – М., 2001.
7. Мир философии. Книга для чтения. – М., 1991.
8. Миронов В.В. Иванов А.В. Онтология и теория познания. Учебник. – М., 2005.
9. Новая философская энциклопедия. В 4-х томах. – М., 2001.
10. Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник. – К., 2002.
11. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. — К., 2007.
12. Спиркин А.Г. Философия. Учебник. – М., 2002.

 

Тема 3: ОНТОЛОГІЯ (ФІЛОСОФІЯ БУТТЯ)

 

Мета: ознайомити студентів з основною проблематикою онтології. Дати уявлення про поняття субстанції, її види та роль в філософських системах. Студент повинен зрозуміти різницю між концептами буття, суще, реальність, дійсність. Для оволодіння науковими уявленнями про буття, необхідно з’ясувати зміст основних категорій онтології: сутність і явище, простір і час, причина і наслідок, рух і спокій. Сконцентрувати увагу на проблемі світу та сфер його буття, а також проблему матерії та її властивостей.

Основні поняття: онтологія, буття, суще, природа, світ, субстанція, дух, матерія, атрибут, акциденція, ідеалізм, матеріалізм, нова онтологія, діалектика, метафізика, релятивізм, категорії буття, рух, розвиток простір, час, причина, наслідок, зміст, форма, сутність, явище, закон.

План лекції:

1. Онтологічна проблематика в філософії.

2. Діалектика основних форм буття.

3. Філософське поняття «світу».

4. Єдність матерії, руху, простору і часу.