Атрибутивні ознаки і властивості культури

Культура як суще розгалужена в часі, просторі, перебу­ває у постійному русі (розвитку).

Час культури — це минуле, сьогодення та майбутнє люд­ської культуротворчої діяльності в єдності її поступальності й циклічності, що породжує все багатство культурного надбання. Тобто час у культурі -- це не мить між мину­лим і сучасним, а тривалий творчий процес, певний (для кожного історичного часу) щабель розвитку, що уособлює можливості відповідно до вимог епохи та можливостей лю­дини відтворювати минулі етапи культури.

Час культури є складним утворенням. Він охоплює час історичний (різні форми буття культури), час соціальний (спектр соціальних ритмів, зумовлених відповідними за­кономірностями різних процесів у людських колективах) і час людського буття. Його розглядають не як довільний калейдоскоп подій, фактів, явищ, а як процес з притаман­ною йому ритмічністю, послідовністю, що визначаються люд­ською діяльністю.

Простір культури — це світ предметів і процесів «дру­гої», або «штучної природи». Він цілком є продуктом і сферою людської культуротворчої діяльності. У зв'язку з обширністю його інколи поділяють на підпростори:

· ойкумена − частина природного середовища, засе­лена людьми;

· історико-культурна сфера — окремі частини ойку­мени;

· окремі осередки проживання (від поселень первіс­них людей до сучасних мегаполісів).

Матеріальні та ідеальні культурно-значимі просторові форми речей і процесів утворюють соціальний простір, в якому відтворюється і розвивається людина і крізь при­зму якого вона сприймає решту світобудови. Відповідно до особливостей просторового поширення культури виок­ремлюють її зовнішній і внутрішній простори. Зовніш­ній межує з природним середовищем, визначаючи одну із традиційних, а нині й гостру проблему взаємозв'язку куль­тури і природи. Внутрішній простір культури виявляєть­ся у поширенні на Землі археологічних культур, ойкуме­ни, взаємодії первісної периферії та цивілізації, цивіліза­цій між собою, формуванні історико-культурних сфер.

Існує і простір конкретної національної культури, що охоплює не лише тло, на якому простежується буття на­ції, чи сцену, на якій певний народ грає свою роль, а й її власну невід'ємну частину — все самобутнє і неповторне, що створила нація (мова, символи, норми, засоби спілку­вання і діяльності, художньо-чуттєве відображення світу тощо), а також і те, що має загальнолюдський вимір, по­роджено спільними людськими ознаками (виготовлення знарядь праці, найпростіші моральні заборони, протиле­жність добра і зла, наявність історично змінних потреб, вольовий свідомий характер життєдіяльності, усвідомлен­ня величі космосу, осягнення абсолюту тощо).

Поняття світовий культурний простір охоплює все культурне надбання людства планети, все, що становить загальнолюдську цінність. Водночас світовий куль­турний простір розглядається як своєрідний інформацій­ний, ціннісний резервуар конкретної національної культу­ри, в який вона вносить свої унікальні надбання.

З огляду на те, що передумовою, внутрішньою причиною і визначальним чинником буття культури є людська діяль­ність, стає очевидним наявність руху (розвитку) в культурі. Та розуміння руху як невід'ємної властивості культури бу­де неповним поза розглядом проблеми саморуху культури, що постає як культурний прогрес, невіддільний від соціаль­ного, науково-технічного прогресу. Культурний прогрес є своє­рідною єдністю «онтогенезу» (індивідуального розвитку) та «філогенезу» (історичного розвитку) культури. Людина — альфа і омега (початок і кінець, суть) культури, її джерелом і субстанцією є людська праця, що створює не ли­ше предметний світ, матеріальні багатства, а й породжує са­му людину в розмаїтті природних, соціальних, духовних зв'язків і відносин із зовнішнім світом і собою.

Отже, культура — це також виробницт­во, продуктом якого є людина, а виробництво — це перед­усім дія, рух, розвиток.

Завдяки реалізації механізму «соціальної спадковості», коли кожне нове покоління засвоює набуті попередньою люд­ською діяльністю знання, вміння, навички, цінності, відбу­вається залучення нових поколінь до досягнутого на певно­му історичному етапі рівня розвитку культури, що філософ­ською мовою визначається як розпредмечування діяльності і культури. Воно передбачає включення до своєї безпосеред­ньої діяльності вже існуючого масиву культури, занурення суб'єкта діяльності у буття культури. Однак людина не ли­ше засвоює вже набуте в культурі, а й створює нові, власні матеріальні й духовні цінності − бере участь у процесі опредмечування культури. Новостворені цінності, забезпечу­ючи буття культури, розпредмечуються в діяльності вже на­ступних поколінь. Тому в людській діяльності опредмечу­вання означає етап творення, творчості, а розпредмечування -етап навчання, оволодіння, засвоєння. Діалектика цих етапів (опредмечування — предметність — розпредмечування) ілю­струє процес саморуху культури, розкриває її сутність як саморозвитку людини — суб'єкта культурно-історичного про­цесу. Тому поняттям «культура» часто позначають якісний рівень людського буття: спосіб поведінки, вихованість, осві­ченість, оволодіння певною сферою знання і діяльності то­що. Це дає підстави для висновку, що культура є нагрома­дженням якісності та пориванням до якісності.

Культура і цивілізація

Цивілізація відображає рівень розвитку культури і суспільства в цілому і водночас - спосіб освоєння культурних цінностей, і матеріальних, і духовних, які визначають все суспільне життя, його специфіку.

Такий підхід дозволяє побачити відмінність цивілізації від культури.

- Перша ознака цивілізації - рівень розвитку культури. Але саме при вивченні цієї ознаки найчастіше відбувається ототожнення культури і цивілізації.

- Друга ознака - спосіб освоєння культури: світовий досвід, історія людства свідчать, що який спосіб освоєння культури, така і цивілізація.

Звернемось до такого прикладу − відмінності західної і східної цивілізацій. Цінності у них ті самі, способи ж освоєння - різні: на Заході переважав раціоналістичний підхід до цінностей, сприйняття їх функціонування через науку, на Сході освоєння цінностей здійснюється на основі релігійно-філософських традицій.

Західна цивілізація розвивалась під меншим впливом монолітних культових структур і єдиноначальства, вона активніше змінювалась під впливом науки, мистецтва, політики. Для східної цивілізації характерне засвоєння матеріальних і духовних цінностей в умовах авторитаризму, всезагальної слухняності, особливого особистісного сприйняття держави, старшого в общині та сім'ї тощо. Тому формування людини як слухняної і доброчесної відобразилося на всій життєдіяльності людини східних країн, на самій культурі і способах її засвоєння.

Для західної цивілізації характерні прискорений розвиток науки і техніки, швидкі зміни предметного світу і соціальних людських зв'язків, оскільки в її культурі домінувала й домінує наукова раціональність як особлива самодостатня цінність. Водночас сьогодні не викликає сумніву взаємодія східних і західних типів цивілізацій, результатом чого є виникнення так званих "гібридних" суспільств, які на основі своєї культури засвоюють нову культуру.

Сьогодні починає домінувати розуміння цивілізації як єдиного, спільного для всього людства явища. В основі такого обґрунтування - ідея єдності, цілісності та взаємопов'язаності сучасного світу, спільного для всього людства, наявності глобальних проблем та загальнолюдських цінностей.

 

Питання для самоконтролю:

1. Проаналізуйте прояви кризи сучасної культури.

2. Поясніть в чому полягає людинотворчий вимір культури.

3. Культура мислення та загальна культура.

4. Як Ви охарактеризуєте культурно-цивілізаційний поступ України.

5. Охарактеризуйте риси внутрішньої культури людини.

6. Роз’ясніть сенс понять «контркультура», «субкультура» (на прикладі «хіппі», «готи», «емо» та ін.).

Питання для дискусій та міркування:

1. Як ви розумієте вислів: «Культура - це в першу чергу світ предметів, які нас оточують, несуть на собі відбиток людської діяльності, суспільних зв'язків і особливостей взаємовідносин людини з природним середовищем»?

2. Яки ви розумієте вислів «безкультурна людина».

3. Поясніть зміст висловлювання «духовно багата людина».

4. Чому людина не може стати нею поза сферою культури?

5. Чи можливий, на вашу думку, регрес культури?

 

Теми рефератів

1. Рушійні сили розвитку культури.

2. Культура і духовний світ людини.

3. Культура і цивілізація.

Література

Основна література:

1. Бичко І.В., Бойченко І.В., Табачковський В.Г. Філософія. Підручник. – К., 2002.

2. Гатальська С.М. Філософія культури: Підручник для студ. вищих навч. закл. — К., 2005.

3. Губерський Л.В., Надольний І.Ф., Андрущенко В.П., Розумний В.П., Бойченко В. П. Філософія: Навч. Посібник. – К., 2005.

4. Джинчарадзе Н. Г., Ожеван М. А., Толстоухов А. В., Кундеревич О. В., Недюха М. П. Основи філософії культури: Словник: Для студ. вищих навч. закл. — К., 2004.

5. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / Під ред. Л.Т. Левчук. – К., 1997.

6. Канке В.А. Философия. Исторический и систематический курс. – М., 1996.

7. Кремень В.Г., Ільїн В.В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції: Підручник. — К., 2005.

8. Лазарев Ф.В. Трифонова М.К. Философия. Учебное пособие. – Симферополь, 1999.

9. Основи філософії культури: Словник: Для студ. вищих навч. закл. — К., 2004.

10. Петрушенко В.Л. Філософія. Навчальний посібник. – К., 2002.

11. Причепій Є.М., Черній А.М., Чекаль Л.А. Філософія: Підручник. – К., 2007.

 

ТЕМА 8: ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ

 

Мета: навчити студентів основам розуміння історіософії. Розглянути історію як форму існування особистості, нації, людства. Проаналізувати проблематику суб’єкта, об’єкта, законів, рушійних сил, спрямованості історії. Розібрати концепції лінійного та нелінійного розвитку історії. Проаналізувати особливості натуралістичної історіософії (Л.Гумільов, М.Данилевський, О.Шпенглер), ідеалістичної історіософії (Гегель, Фукуяма), матеріалістичної історіософії (Маркс) та історіософії теоретиків постіндустріального суспільства. Ознайомитися з видами ідеологій: націоналізм, лібералізм, соціал-демократія. Розглянути дискусійні питання філософського розмежування понять патріотизму, націоналізму, фашизму.

Основні поняття: історія, історіософія, лінійна концепція, циклічна теорія, цивілізаційна концепція, ідеалістична концепція, формаційний підхід, націоналізм, лібералізм, соціал-демократія, суспільно-економічна формація, ідеологія.

План лекції:

1. Поняття і предмет філософії історії.

2. Основні концепції історіософії. Проблема спрямованості історичного процесу.

3. Ідея кінця історії.