Антропологічний принцип» філософії Л. Фейєрбаха

Людвіг Андреас Фейєрбах (1804(1872) – німецький філософ(матеріаліст, атеїст. Його матеріалістична філософія стала запереченням класичного німецького ідеалізму, залишившись, однак в рамках старої історичної форми матеріалізму (метафізичний матеріалізм). Філософія Фейєрбаха дуже вплинула на формування поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса, ставши одним з теоретичних джерел марксизму.

Людвіг Фейєрбах – син відомого адвоката, після закінчення гімназії вчився на теологічному факультеті Гейдельбергського університету. Незадоволений догматичним характером викладання, переїжджає у Берлін, де слухає лекції Гегеля. В дусі гегелівського ідеалізму пише і захищає в Ерлангенському університеті дисертацію «Про єдиний, загальний і нескінченний розум». За книгу «Думки про смерть і безсмертя», де заперечував безсмертя душі, відсторонений від викладання. З 1836 року жив у селі Брукберг, де його дружина була співвласницею невеликої порцелянової фабрики. Після смерті дружини переселився в Рехенберг і останні роки життя провів у жорстокій нужді. Основні роботи: «До критики філософії Гегеля», «Сутність християнства», «Попередні тези до реформи філософії», «Основні положення філософії майбутнього». Головним предметом своєї філософії Фейєрбах вважає людину (звідси антропологічна напруженість його філософії). «Нова філософія, – пише він, – перетворює людину, включаючи і природу як базис людини, у єдиний універсальний і вищий предмет філософії, перетворюючи, таким чином, антропологію, в тому числі і фізіологію, в універсальну науку».

Людина персоніфікує єдність буття і мислення, тому що є одночасно і матеріальним об'єктом і мислячим суб'єктом. Антропологізм Фейєрбаха ґрунтується на біологічній, а не на соціальній трактовці людини.

Матеріалістичний і атеїстичний світогляд Л. Фейєрбаха проявився в його критиці ідеалістичної філософії і релігії. Філософ проаналізував гносеологічні, соціальні і психологічні причини релігійного світогляду, вважаючи психологічні причини головними. "Людина, – пише Фейєрбах, – вірить у богів не тільки тому, що в неї є фантазія і почуття, але також і тому, що в неї є прагнення бути щасливою. Вона вірить у блаженну істоту не тільки тому, що вона має уявлення про блаженство, але і тому, що вона сама хоче бути блаженною; вона вірить у довершену істоту тому, що вона сама не бажає вмерти». Таким чином, за твердженням Фейєрбаха не бог створив людину, а людина – бога; у релігії мінливим образом відбита сутність людини.

Критикуючи ідеалізм Гегеля, Фейєрбах не сприйняв діалектичні ідеї німецької класичної філософії і залишився на позиції старого механістичного матеріалізму. Нова форма матеріалізму була створена основоположниками марксизму.

5. Формування філософії марксизму. Розвиток марксистської філософії.

Марксизм як економічна, соціально(політична, філософська теорія, ідеологія пролетаріату виник в 40(і роки XIX століття в Німеччині, у відповідь на суспільну потребу в теоретичному обґрунтуванні нового суспільно(політичного руху – робітничого руху. Основоположники марксизму Карл Маркс і Фрідріх Енгельс були не тільки теоретиками, але і організаторами боротьби пролетаріату за свої права.

Карл Генріх Маркс (1818-1883) народився в сім'ї адвоката, після закінчення Трірської гімназії вчився на юридичному факультеті Боннського і Берлінського університетів, де займався в основному історією і філософією. По закінченні Берлінського університету одержав диплом доктора філософії.

Робота в «Рейнській газет»”, де Маркс був редактором, дозволила йому вивчити реальні процеси життя і дійти висновку про провідну роль економічних відносин у суспільному житті. В 1843 році Маркс одружився на подрузі дитинства Женні фон Вестфален, яка стала йому вірним помічником і соратником. Влітку 1844 року в Парижі відбулася історична зустріч Маркса і Енгельса, на якій з'ясувалася єдність їх поглядів і життєвих цілей, і почалася віддана дружба, яка тривала потім сорок років. Маркс за свої демократичні погляди і революційну діяльність все життя був переслідуваний владою, жив у Франції, Бельгії, Великобританії. Скрізь він займався організацією соціалістичного, комуністичного руху і науковою працею. Помер Маркс від тяжкої хвороби в 1883 році і був похований у Лондоні.

Основні роботи Карла Маркса: “До критики Гегелівської філософії права», «Економічно(філософські рукописи», «Святе сімейство», «Тези про Фейєрбаха», «Німецька ідеологія», «Убогість філософії», «Маніфест Комуністичної партії», «Класова боротьба у Франції», «Капітал», «Критика Готської програми».

Фрідріх Енгельс (1820(1895) народився в сім'ї текстильного фабриканта, вчився в школі, потім у гімназії. На настійну вимогу батька змушений був залишити гімназію за рік до закінчення і зайнятися вивченням комерційної справи. В 1838-44 роках працював у торговельній конторі, відбував військову повинність, попутно займаючись самоосвітою. В 1842(44 роках переходить із революційно(демократичних до комуністичних позицій. Після зустрічі з К. Марксом він включається в активну діяльність по поширенню нового світогляду. Разом з Марксом вони пишуть ряд робіт, які обґрунтовують комуністичний рух. Енгельс поєднав наукову працю, революційну діяльність і роботу на підприємствах своєї сім'ї. Завдяки останній він мав можливість допомагати сім'ї Маркса, яка дуже часто терпіла нестатки. Після смерті К. Маркса Енгельс продовжив гігантську працю по підготовці до видання другого і третього томів «Капіталу», написав ряд своїх оригінальних творів, вів активну пропаганду марксизму. Помер Енгельс в 1895 році. Відповідно до його волі, після кремації урна з його прахом була опущена в море біля Істборна, улюбленого місця відпочинку Енгельса на південному березі Англії.

Основні роботи Ф. Енгельса: «Положення робітничого класу в Англії», «Святе сімейство», «Німецька ідеологія», «Маніфест Комуністичної партії», «Анти-Дюринг», «Діалектика природи», «Походження сім'ї, приватної власності і держави», «Людвіг Фейєрбах і кінець класичної німецької філософії».

Головна ідея марксизму – ідея революційного практичного перетворення людиною світу. Із цієї головної ідеї випливають основні особливості марксистської філософії.

Філософія марксизму – це діалектичний матеріалізм. Революційна теорія взяла на озброєння революційний діалектичний метод, відповідно до якого все у світі піддається зміні і розвитку. В матеріалістичній діалектиці джерелом розвитку світу є не дух, ідея (як було представлено в класичному ідеалізмі), а сам світ, реальні протиріччя, які об'єктивно існують у ньому. Саморозвиток світу є причиною розвитку пізнання, духу, а не навпаки. Таким чином, виключивши ідею творця, деміурга, а також думку про зовнішнє першоджерело розвитку світу Маркс і Енгельс відобразили об'єктивний світ (матерію) як саморухомий процес, перебороли метафізичний, механічний характер матеріалізму і створили нову історичну форму матеріалізму – діалектичний матеріалізм.

Ідея революційної зміни світу дозволила по новому представити процес пізнання. Активність суб'єкта в пізнанні розуміється не як теоретична, а, насамперед, як практична активність. Людина пізнає об'єкт, включаючи його в сферу своєї практичної життєдіяльності і у практиці доводить істинність, об’єктивність свого пізнання. Раніше пізнання і практика розглядалися як два різнопланових, протилежних роду діяльності. Об'єднавши їх, ввівши категорію «практика» у гносеологію Маркс і Енгельс представили нове діалектико-матеріалістичне трактування основних протиріч процесу пізнання (докладніше про це в темі «Гносеологічні проблеми у філософії».

К. Марксом і Ф. Енгельсом уперше було здійснене матеріалістичне пояснення історії, відповідно до якого дійсні причини історичного розвитку лежать не в сфері духу, держави, права, моралі, а в сфері реальної практичної життєдіяльності людей. Якщо у Гегеля історія представлена як процес саморозвитку і самопізнання світового духу, то в марксизмі розвиток суспільства – це природничо-історичний (тобто, той, який відбувається по об'єктивних законах) процес зміни способів виробництва або суспільно(економічних формацій. Ще в одній з ранніх своїх робіт «До критики гегелівської філософії права» К. Маркс доходить висновку; що не держава визначає громадянське суспільство, а навпаки, громадянське суспільство (тобто сукупність живих людських індивідуумів, їх практична діяльність) визначає державу, тобто економіка в остаточному підсумку визначає політику.

Суспільний прогрес, зміст і мета історії трактується в марксизмі як процес присвоєння людиною власної справжньої людської сутності в результаті приречення всіх форм відчуження1 цієї сутності. Якщо Гегель знищення відчуження трактує як духовний акт, який здійснює філософ (уособлення універсального розуму); Фейєрбах корінь зла бачить у релігійному відчуженні, то Маркс головним видом відчуження вважає відчуження праці. Комуністичний ідеал в марксизмі – це знищення відчуження, тобто перетворення праці в процес вільної, творчої самореалізації людини. Знищення приватної власності К. Маркс вважав за необхідною, але не достатньою умовою руху до комунізму. Із революційно(практичної позиції трактується і сутність самої філософії. Філософія, згідно Марксу, приходить у цей світ не для чистого споглядання, а для зміни, перетворення його. У знаменитій тезі, в «Тезах про Фейєрбаха» Маркс пише: «Філософи лише різними способами пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його.

Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870(1924) – народився у дворянській сім'ї, після закінчення Симбірської гімназії вступив на юридичний факультет Казанського університету. За участь у революційному студентському русі був арештований і відправлений у заслання. Відтоді стає професійним революціонером, ідеологом і лідером нової Російської соціал-демократичної робітничої партії, організатором соціалістичної революції в Росії, головою уряду Радянської держави.

Активну політичну боротьбу Ленін завжди сполучав з теоретичною роботою, розвиваючи всі складові частини марксизму: філософію, політекономію і науковий комунізм. У філософії Ленін продовжує розвивати діалектичний матеріалізм, пише кілька робіт по історії марксизму: «Три джерела і три складові частини марксизму», «Історичні долі вчення Карла

Маркса», «Карл Маркс». У роботі «Філософські зошити» Ленін підкреслює протилежність гегелівської ідеалістичної і марксові матеріалістичної діалектики, систематизує основні принципи діалектичного методу, підкреслюючи центральне місце принципу протиріччя, обґрунтовує принцип єдності діалектики, логіки і теорії пізнання, розвиває вчення про активність свідомості.

В період реакції 1909 року Ленін написав свою головну філософську працю «Матеріалізм і емпіріокритицизм», в якій критикуючи одну з форм позитивізму (емпіріокритицизм або махізм), відстоював і розвивав нову історичну форму матеріалізму – діалектичний матеріалізм. У цій роботі Ленін показав продуктивність діалектичного методу в аналізі суспільних процесів, у філософській інтерпретації нових відкриттів у природознавстві, у трактуванні гносеологічних протиріч, у вивченні історико-філософського процесу.

Гносеологічні проблеми є центральними в «Матеріалізмі і емпіріокритицизмі». Ленін формулює основні ідеї теорії відбиття, трактуючи процес пізнання як відбиття суб'єктом об'єктивного світу. Образ, отриманий у результаті відбиття, розглядається як діалектична єдність об'єктивного і суб'єктивного; суб'єкт не пасивно відбиває зовнішній світ, а, включаючи об'єкт у сферу своєї практичної діяльності «творить» його. Істина, відповідно до цієї теорії, трактується не як готовий результат пізнання, а як процес, джерелом якого є протиріччя абсолютного і відносного моментів пізнання. Використовуючи діалектико(матеріалістичну теорію пізнання, Ленін дає філософський аналіз «кризи фізики» на рубежі XIX-XX століть, показуючи, що протиріччя між старими теоріями і новими відкриттями в науці виникають зі спроб представити істину як абсолютний результат. Підказуючи вихід з «кризи» природознавства, Ленін формує принцип невичерпності матерії, дає нове філософське визначення категорії «матерія»

В 1922 році була написана стаття «Про значення войовничого матеріалізму», яку називають філософським заповітом Леніна. У цій роботі Ленін формулює основні завдання філософів-марксистів:

— подальша розробка матеріалістичної філософії і боротьба з ідеалізмом;

— пропаганда войовничого атеїзму, яка поєднується з науковими дослідженнями в області релігії;

— союз філософів і натуралістів для філософського узагальнення нових відкриттів в науці і боротьбі із ідеалізмом;

— подальший розвиток матеріалістичної діалектики.