Антропосоціогенез. Ідеальність та інші властивості свідомості.

По своїй сутності людина є соціальною істотою, у той же час вона – частина природи. Біологічне й соціальне в природі людини перебуває в нерозривній єдності. Це дозволяє говорити про людині як про істоту біосоціальну.

З біологічної точки зору розвиток людину обумовлений його генотипом – спадковістю – і впливом навколишнього середовища. Генотип впливає не тільки на зовнішність і стан здоров'я людину, але й на його емоційність, темперамент, характер.

Однак вирішальне значення при формуванні характеру людину і його особистості в цілому має фактор середовище, що його оточує, особливо в перші два десятиліття життя.

Особистість – це «згусток», відбиток сукупності суспільних відносин, у які вступає людей протягом усього свого життя. Процес формування особистості одержав назву «соціалізація». Цей процес триває протягом усього життя.

У сучасних поглядах на природу людини одержує все більше поширення теорія генно-культурної коеволюції. Її суть у тому, що гени й культура в спільній еволюції нерозривно зв'язані між собою.

Концепція антропосоціогенезу була обґрунтована в рамках марксистського вчення про людину. Людина у марксизмі розуміється як істота із двоїстою природою. З одного боку, вона істота суспільна, соціальна, з іншого боку – вона є частиною природи, тваринного миру.

Антропосоціогенез – це процес витиснення з життя людини біологічних законів і заміни їх соціальними. Біологічні закони не відміняються зовсім, вони лише наділяються в соціальні форми. Антропосоціогенез – процес, що триває тисячоріччями. Це процес становлення людини.

Відповідно до біологічних законів розвиток індивіда повторює розвиток виду. Так, розвиток однієї людини повторює основні етапи розвитку людського роду. На рівні окремої людини процес антропосоціогенезу називається «соціалізація».

Сутність людини в його суспільнім бутті, соціальності. У ході розвитку людства соціальність проявляє себе в наступних аспектах:

1) керування інстинктами (соціальні заборони – табу, напр. «не убий», виникнення родини й приватної власності);

2) цілеспрямована праця (у марксизмі вважається, що саме праця, цілеспрямована діяльність зробили людину людиною, а використання знарядь праці і їх удосконалення є головною відмітною рисою людини від миру тварин);

3) антропоморфні зміни (прямоходіння, зміна пропорцій тіла, розвиток кисті руки й головне – головного мозку);

4) розвиток свідомості (людська свідомість – це структура, завдяки якій можливо ідеальне відтворення дійсності, Целіполягання й знаходження способів досягнення поставлених цілей і завдань).

У розумінні свідомості людини можливі дві крайності: повний відрив її від матерії і ототожнення з останньою. Матеріалістична філософія розглядає свідомість як результат розвитку матерії. Вона є властивістю високорозвиненої матерії — людського мозку. Процес мислення супроводжується певними біохімічними, певними фізіологічними та іншими змінами в мозку, але не вони становлять його суть. Ця проблема знаходить конкретизацію в поняттях матеріального та ідеального. Матеріальне є філософське поняття про буття, яке вказує на його об'єктивно-реальне, тобто незалежне від свідомості, існування. Ідеальне — філософська категорія для позначення нематеріальної, суб'єктивно духовної природи, образного відображення дійсності в людській свідомості. Ідеальне характеризує принципову відмінність між відображенням і відображуваним, образом і об'єктом. Ця відмінність полягає в тому, що суб'єктивні образи, відтворюючи властивості реальних об'єктів, самі цих властивостей не мають, оскільки позбавлені всілякої тілесності, матеріальності. Ідеальне являє собою суб'єктивно-психічну реальність й існує лише в актах свідомості. Воно є вторинне, похідне від матеріального як суб'єктивний образ об'єктивного світу.

Свідомість відображає безпосередньо не саму дійсність, а дійсність, перетворену людьми, тобто їхнє буття, матеріально-практичну діяльність. Цей процес характеризується як розпредметненням (розкриттям сутності предметів та їх можливостей з допомогою свідомості), так і опредметненням (перетворенням ідей, цілей в реальні предмети, явища). У процесі своєї реалізації потреби людини, перш ніж привести до матеріального результату, повинні усвідомитися, перетворитися на ідеальне і лише згодом, у процесі практичної реалізації, знову перейти з ідеальної форми існування в матеріальну. Незважаючи на те, що свідомість є суб'єктивна реальність, позбавлена всілякої тілесності, можливості сприйняття з допомогою органів відчуттів, її можна вивчати завдяки її органічному зв'язку з матеріальними процесами. Свідомість виявляється через мову, як її матеріального носія, втілення норм свідомості, вона проявляється через практичні дії та їх наслідки.

Мова така ж давня, як і свідомість. Сутність мови виявляється в її двоєдиній функції: бути засобом спілкування і знаряддям мислення. Мова — це сам процес спілкування, обміну думками, відчуттями, побажаннями, цілепокладаннями і т.п. За допомогою мови думки, емоції окремих людей перетворюються з їх особистого надбання в суспільне, в духовне багатство всього суспільства. Завдяки мові продукти свідомості І форми свідомості є загальнозначущими явищами, їх можна засвоювати від попередніх поколінь і передавати наступним. Таким чином, свідомість об'єктивується у формах матеріальної і духовної культури людства. Будучи суспільною за своїм походженням і сутністю, свідомість реалізується через свідомість окремих індивідів.

Набуваючи завдяки мові відносної незалежності від практики, свідомість випереджає практичну дію, формує ту саму ідеальну мету, яка визначає спосіб і характер самої практичної дії. Людина одержує інформацію не тільки за допомогою звичайної мови, а й штучних мов різних знакових систем (мова математики, кібернетики, система символів, азбука Морзе і т. п.). Знак— це матеріальний предмет, який виконує в спілкуванні роль представника чогось і використовується для одержання, збереження, перетворення та передачі інформації. Знакові системи виникли і розвиваються як матеріальна форма, в якій реалізується свідомість, мислення, інформаційні процеси в суспільстві, а в наш час і в техніці (особливо в комп'ютерній). Вихідною знаковою системою є звичайна, природна мова.

Будучи відбиттям суспільного буття людей, свідомість має активний, творчий характер. Творчість — це продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні і духовні цінності суспільного значення.

Головна цінність відображуваної діяльності людської свідомості полягає у творчому її функціонуванні, коли розпредметнення результатів попередньої діяльності супроводжується внесенням у них нового змісту, що істотно змінює попередній зміст. Зв'язок з реальним світом здійснює не сама по собі свідомість, а реальні люди, які практично перетворюють світ. Свідомість через практику здійснює зворотний вплив на дійсність, що її породила. Активність характерна не тільки індивідуальній, а й суспільній свідомості, насамперед прогресивним ідеям, які, оволодівши масами, стають «матеріальною силою».

Свідомість і несвідоме.

Про те, що в цілком розвинутої людини основний запас досвіду залишається поза межами безпосереднього контролю, говорив ще Лейбніц (1646—1716): "...Переконання в тому, що в душі містяться лише такі сприйняття, які вона усвідомлює, є найбільшим джерелом помилок". Однак, впритул до XX століття неусвідомлена частина психіки не стала предметом уваги філософії, початок був покладений австрійський психіатром Зигундом Фрейдом (1856-1939). Несвідоме, по Фрейду, - це область витіснених уявлень, які несумісні з нормами людської цивілізації, в першу чергу, інцесту-альні прагнення, а поведінка індивіда пояснюється з точки зору онтогенетичних стадій і способів адаптації. Його послідовник і учень А.Адлер несвідоме органічно пов'язав з сучасним і з індивідуальною поведінкою людей. Для іншого послідовника Фрейда, К.Юнга, несвідоме є тим творчим началом людини, що зв'язує її з усім людством, природою і космосом, і розглядав він його в якості "колективного несвідомого", яке назвав "архетипами". Неофрейдист Еріх Фромм ввів у зміст несвідомого соціальне і вважав, що в область несвідомого може витіснятись і позитивне (в регресивних культурах), тому зміст несвідомого — не добро і не зло, не раціональне і ірраціональне — воно і те, і інше. Е.Фромм вважає, що до несвідомого слід відносити те, що з точки зору форми залежить від структури суспільства і створених у ньому взірців почуттів і думок. Відносно ж змісту несвідомого, то "воно завжди представляє цілісну людину з усіма її потенційними схильностями до пітьми і світла", з усім, що обумовлене її існуванням, включаючи минуле і майбутнє. Несвідоме — це те, що в певний час і в певних умовах перестає усвідомлюватись, з тих чи інших причин, включаючи соціальні. Існує так зване соціальне несвідоме, змістом якого є те, що дане суспільство забороняє своїм членам усвідомлювати, а вони не несуть за це відповідальності. На цій основі базувались заяви німецьких генералів, що вони нічого не знали про звірства фашизму, і деяких громадян колишнього СРСР, сучасників голоду і репресій тридцятих років XX ст. Г.С. Селіван назвав це "вибірковою неуважністю", а точніше, це є не що інше, як спрацьовування механізму страху, під дією якого все "крамольне" витісняється із сфери свідомості.

Несвідоме — це цілісне психічне життя людини, це те, що в певний час і в певних умовах перестає усвідомлюватись. До несвідомого в наш час відносять і все витіснене з свідомості і позабуте, і всю автоматику дій і поведінки, що знаходить свої прояви в праці, побуті, господарюванні, в моралі, політиці, релігії, мистецтві. Відомий психолог Л.С.Виготський писав: "Не треба особливої психологічної проникливості для того, щоб помітити, що найближчі причини художнього ефекту сховані в несвідомому, і тільки проникнувши в цю область, ми зуміємо підійти впритул до питань мистецтва".
Взагалі несвідоме являє собою величезний внутрішній психічно-смисловий резервуар, який постійно поповнюється все новим і новим матеріалом, в тому числі за рахунок свідомості і її форм, і водночас ті чи інші його складові можуть актуалізуватись і стати складовими свідомості. Психологи вважають, що свідоме життя становить лише невеличку частку життя розуму порівняно з його несвідомим життям, що між свідомим і несвідомим відбувається постійний обмін, який не призупиняється ні на мить, породжуючи в мозку як раціоналізовані продукти у вигляді знань, оцінок, образів, ідей, так і сновидіння, обмовки, описки тощо.