Виникнення і розвиток марксистської філософії

Як відомо, марксизм виник у 40-х роках XIX століття. При­чин, що його породили, багато. Це й суспільно-політичні, істо­ричні, економічні умови, теоретичні джерела та природничо-наукові передумови.До перших слід віднести ті обставини, що в середині XIX століття капіталістичні відносини швидко розвивалися в краї­нах Європи й Америки. Протиріччя між працею й капіталом різко загострилися. Постійними супутниками були економічні кризи. Росло безробіття, озлидніння трудящих мас. Це вказу­вало на гострі суперечності між продуктивними силами і ви­робничими відносинами тогочасного капіталістичного сус­пільства.Класова боротьба між пролетарями та буржуа в ЗО—40-х роках минулого століття загострилася. Пролетаріат із "класу в

собі" перетворився в "клас для себе". Пролетарський рух виріс кількісно й організаційно. Невдовзі постало пи­тання про необхідність створення такої теорії, яка могла б до­помогти робітничому класові в його економічному, соціаль­ному й політичному звільненні.На прохання лідерів робітничих партій і спілок К.Маркс і Ф.Енгельс написали для них програму "Маніфест Комуністич­ної партії". В ньому і наступних своїх працях вони створили вчення, яке одержало назву марксизму. Воно складалося з діалектико-матеріалістичної філософії, політичної економії і на­укового соціалізму. Можна вважати, що головною умовою його виникнення були потреби класової боротьби пролетарі­ату. Та й сам розвиток капіталізму виявив матеріальну основу суспільного прогресу, його об'єктивні закономірності — його діалектику. Це було передумовою формування історико-матеріалістичної концепції і того розуміння діалектики, яке ха­рактерне для марксизму і ленінізму.

У своєму виникненні марксизм як світогляд пролетаріату і його партії спирався й на теоретичні джерела та природничо-наукові передумови. Одним із таких теоретичних джерел була німецька класична філософія, зокрема діалектика Г.Гегеля й матеріалізм Л.Фейєрбаха. Маркс і Енгельс творчо перероби­ли філософію Гегеля, відкинувши "абсолютну ідею", похідним для якої нібито є матеріальний світ і взяли на озброєння її "ра­ціональне зерно" —діалектику. На відміну від інших ідеалістів, Гегель розглядав "дух" у безперервному процесі розвитку. Він

першим серед філософів Нового часу дав аргументовану кри­тику метафізичного методу, який панував тоді в науці й філо­софії. Відкинувши вчення Гегеля про "світовий розум", Маркс і Енгельс використали і далі розвинули вчення про розвиток світу, тобто діалектику, бо хоч цей метод і був розроблений на ідеалістичній основі, все ж представив весь природний, істо­ричний і духовний світ у вигляді процесу безперервного руху, перетворень і розвитку. Гегель дав узагальнений аналіз усіх найважливіших категорій діалектики, сформулював основні її принципи й закони. Завдяки сформульованому діалектич­ному методу філософія Гегеля зайняла почесне місце в історії філософії, стала одним з теоретичних джерел марксизму.

Теоретичним джерелом марксизму було й матеріалістичне вчення Л.Фейєрбаха. В історію філософії він увійшов як ви­датний матеріаліст, який вів боротьбу проти ідеалізму й релігії, справив великий вплив на К.Маркса й Ф.Енгельса, сприяв їхньому відходу від ідеалізму. Критикуючи ідеалізм Гегеля, Фейєрбах відкинув його, не помітивши в ньому "раціональ­ного зерна". Матеріалізм Фейєрбаха, ігноруючи діалектику, страждав відсутністю історичного підходу, неумінням дослі­дити явища з точки зору їх розвитку. Фейєрбах не переносив матеріалістичних поглядів на явища суспільного життя і тому був матеріалістом "внизу" і ідеалістом "вгорі". Його матері­алізм був ще й антропологічним, оскільки Фейєрбах розгля­дав людину абстрактно (як біологічну істоту), не дійшов до розуміння її суспільної природи. В теорії пізнання Фейєрбах хоч і стояв загалом на матеріалістичних позиціях, все ж ігно­рував практику. Тому його матеріалізм був ще й споглядаль­ним. Фейєрбах виступав і як атеїст. На його думку, не бог ство­рив людину, а людина — бога.Одним із теоретичних джерел марксизму була й англійсь­ка класична політична економія (А.Сміт, Д.Рікардо), осново­положники якої поклали початок трудовій теорії вартості, встановили факт існування суспільних класів. І хоч їх вчення мало обмежений характер, воно все ж сприяло матеріалістич­ному розумінню історії.Теоретичним джерелом марксизму був і утопічний со­ціалізм (К.Сен-Сімон, Ш.Фур'є, Р.Оуен). Його сильною сто­роною на той час була критика капіталістичного ладу, глибо­ке розкриття його основних протиріч. Соціалісти-утопісти вірили в краще майбутнє, пропагували ідеї соціалізму. Слаб­кою ж стороною їхнього вчення було те, що вони не бачили соціальних сил, які б могли реалізувати ці ідеї. І все ж їхня кон­цепція сприяла матеріалістичному розумінню історії.

Важливу роль у становленні марксистської філософії відіграли досягнення природознавства, якими була ознамено­вана перша половина XIX століття. До цього природодослід­ники лише збирали емпіричний матеріал і описували його. Тому причини багатьох фізичних явищ вони часто вбачали в загадкових силах ("флогістон", "тегоюрод"іт.д.). Маркс і Ен­гельс узагальнили досягнення тогочасного природознавства, використавши їх для створення діалектико-матеріалістичного світогляду.

Особливого значення тут набули відомі три великі відкрит­тя (закон збереження енергії, вчення про клітинну будову жи­вих організмів і еволюційна теорія Дарвіна). Вони відіграли важливу роль в обгрунтуванні єдності матеріального світу, ма­теріального характеру й нерозривного зв'язку процесів, що відбуваються в природі. Ці відкриття дали можливість пояс­нити основні процеси природи й відкинули метафізичний по­гляд на світ, стали природничо-науковою основою, на якій ви­никла діалектико-матеріалістична філософія.

Білет №8

Діалектичні протилежності

Єдність і боротьба протилежностей — один з основних законів діалектики. Він характеризує джерело саморуху й розвитку явищ природи і соціально-історичної реальності. Закон єдності й боротьби протилежностей в діалектиці займає центральне місце. Це-сутність, "ядро" діалектики. Діалектика є вченням про розвиток, а цей закон вказує на джерело розвитку, дає ключ до розуміння всіх сторін та моментів розвитку.Кожний предмет — це єдність протилежних сторін, властивостей, тенденцій. У кожному предметі, явищі є позитивні й негативні сторони, те, що росте, розвиваєть­ся, і те, що відживає. Якщо на перший погляд здається, що в процесі розвитку предметів чи явищ відсутні суперечності, то завдання дослідника полягає в тому, щоб віднайти їх. Лише шляхом розкриття внутрішніх супе­речностей можна пізнати предмети, їх сутність, закониІ розвитку.

Що означає "єдність протилежностей"? По-перше, взаємообумовленість протилежностей, тобто існування однієї протилежності передбачає не­обхідну наявність іншої протилежності. Наприклад, лівий — правий, добро — зло, притягання — відштов­хування, низ — верх тощо.

По-друге, перехід однієї протилежності в іншу шляхом заперечення одна одної. Протилежності пере­бувають в боротьбі одна з одною, їх боротьба — це при­родний закономірний наслідок того, що протилеж­ності всередині предмета чи явища одночасно взаємно обумовлюють і заперечують одна одну.Єдність протилежностей має відносний характер. Це пояснюється тим, що сталість, незмінність предме­та чи явища тимчасова, що предмет має свій початок і кінець. А боротьба протилежностей має абсолютний Характер, тому що рух (розвиток) не припиняється ні на хвилину в результаті боротьби протилежностей.Боротьба протилежностей — це складний процес виникнення, розвитку та вирішення суперечностей. Зміст закону єдності й боротьби протилежностей вира­жається через взаємодію категорій тотожності, відмінності, протилежності, суперечності.Спочатку спостерігається тотожність предмета чи явища. Тотожність виражає рівність, однаковість, "симетричність", єдність взаємовиключних сторін існування предмета, явища. Тотожність полюсів, та­ких як праве — ліве, плюс — мінус, хороше — погане, обумовлюється самим фактором існування предмета як єдиної цілісної системи, що має певну кількісну та якісну визначеність.Потім з'являється відмінність як початковий ступінь суперечності. Відмінність — це початок роз­двоєння єдиного предмета чи явища на" протилежні сторони і тенденції.Потім відмінність елементів і тенденцій у процесі розвитку перетворюється в протилежності. Проти­лежності — це такі сторони і тенденції, внутрішньо властиві предметам і явищам, які, перебуваючи в єдності, взаємно виключають і взаємно обумовлюють одна одну.А відносини між протилежностями називаються суперечностями. Суперечності — це система відно син, в межах якої протилежності породжують один одну, взаємопроникають і переходять одна в одну, породжуючи щось нове. Наприклад, мінливість і спадковість, які є факторами біологічної еволюції, взаємопроникають і переходять одна в одну, породжуючи кожного разу новий вид живої матерії.Суперечності бувають різних видів: внутрішні, зовнішні, основні, неосновні, антагоністичні, неантагоністичні. Внутрішні суперечності — це взаємодія протилежностей у системі внутрішніх відносин предмети (наприклад, соціальні відносини в суспільстві). Зовнішні суперечності — це взаємодія протилежностей, що належать різним предметам (наприклад, будь-яка система і навколишнє середовище). Основні суперечності — взаємодія протилежностей, які створюють джерело саморозвитку предмета в певний період. Вони можуть проявлятися як складний комплекс глобальних проблем (наприклад, екологічна, енергетична, продовольча тощо). Неосновні суперечності впливають на основні, але не визначають їх форму (наприклад, споживча вартість — вартість в ринкових відносинах). Антагоністичні суперечності — це взаємодія протилежностей, що мають максимально діаметральні тенденції своєї еволюції. Вирішення таких суперечностей нерідко здійснюється революційним шляхом, тобто переходом в нову якість.Прикладом неантагоністичних суперечностей можуть бути відносини між однотипними соціальне класовими спільнотами.Кожна конкретна суперечність виникає і проходить певний шлях.