Матеріалістична філософія Франції ХVІІІ століття.

Най­го­ло­в­ні­шим прин­ци­пом фра­н­цу­зь­ко­го ма­те­рі­а­лі­з­му є за­пе­ре­чен­ня над­при­ро­д­них при­чин, тлу­ма­чен­ня при­ро­ди з неї са­мої, з да­них екс­пе­ри­ме­н­та­ль­но­го при­ро­до­знав­с­т­ва. Фра­н­цу­зь­кі ма­те­рі­а­лі­с­ти роз­ви­ну­ли вчен­ня про ма­те­рію, як єди­ну ре­а­ль­ність, що має не­скін­чен­ну рі­з­но­ма­ні­т­ність вла­с­ти­во­с­тей. Во­ни стве­р­джу­ва­ли, що ма­те­рія, як су­ку­п­ність всьо­го іс­ну­ю­чого, то­то­ж­на при­ро­ді. Во­на не­скін­чен­на в ча­сі і про­с­то­рі, які яв­ля­ють со­бою об'­єк­ти­в­ні фо­р­ми її іс­ну­ван­ня. При цьо­му ма­те­рія роз­гля­да­лась як та­ка, що скла­да­єть­ся з не­по­ді­ль­них ча­с­ти­нок ре­чо­ви­ни. У Го­ль­ба­ха та Ге­ль­ве­ція - це ато­ми, які ма­ють гео­ме­т­ри­ч­ні та ме­ха­ні­ч­ні ха­ра­к­те­ри­с­ти­ки (гу­с­ти­на, про­тя­ж­ність, ва­ж­кість, си­ла іне­р­ції, ру­хо­мість). У Ла­ме­т­рі та Ді­д­ро - це мо­ле­ку­ли, які во­ло­ді­ють поверх то­го чут­тє­ві­с­тю (гі­ло­зо­їзм). У Ро­бі­не ці ча­с­то­ч­ки є спра­в­ж­ні­ми жи­ви­ми іс­то­та­ми (ор­га­нізм). Сві­до­мість фра­н­цу­зь­кі ма­те­рі­а­лі­с­ти ро­зу­мі­ли або як ре­зуль­тат при­та­ман­ної мо­ле­ку­лам еле­ме­н­та­р­ної чут­тє­во­с­ті (Ла­ме­т­рі, Ді­д­ро), або як но­ву вла­с­ти­вість ма­те­рії, що ви­ни­кає по хо­ду її ускла­д­нен­ня. У ви­зна­чен­ні ма­те­рії ві­до­бра­жа­лось її від­но­шен­ня до су­б'єк­та пі­знан­ня. Це вста­но­в­лю­ва­ло при­ро­д­ній зв'я­зок між бут­тям і пі­знан­ням. Ос­но­в­ні ри­си те­о­рії пі­знан­ня фра­н­цу­зь­ких ма­те­рі­а­лі­с­тів та­кі: 1) за­пе­ре­чен­ня над­чут­тє­во­го, пе­ре­ддо­с­ві­д­но­го вродже­но­го знан­ня, а та­кож об­ґру­н­ту­ван­ня мо­ж­ли­во­с­ті знан­ня по­стій­но роз­ши­рю­ва­ти­ся та по­гли­б­лю­ва­ти­ся, при­ро­д­ною не­за­кі­н­че­ні­с­тю знан­ня, обу­мо­в­ле­но­го не­скін­че­ні­с­тю ма­те­рі­а­ль­но­го сві­ту. Фра­н­цу­зь­кі ма­те­рі­а­лі­с­тивва­жа­ли, що всі пси­хі­ч­ні зді­б­но­с­ті - це мо­ди­фі­ка­ції пе­р­вин­ної спро­мо­ж­но­с­ті тва­рин­но­го ор­га­ні­з­му до від­чут­тя; 2) Оскі­ль­ки від­чут­тя є дже­ре­лом всіх знань, во­ни ви­ни­ка­ють в ре­зуль­та­ті впли­ву зо­в­ні­ш­ньо­го сві­ту на ор­га­ни чут­тя; 3) вну­т­рі­шній до­свід (ре­ф­ле­к­сія) має вто­рин­ний ха­ра­к­тер і роз­ви­ва­єть­ся на ос­но­ві зо­в­ні­ш­ньо­го до­сві­ду; 4) пред­мет пі­знан­ня - це ма­те­рі­а­ль­ні ті­ла, їх вла­с­ти­во­с­ті та від­но­шен­ня між ни­ми; 5) ідея - це об­раз пред­ме­та, який ви­кли­кає від­чут­тя і спри­йн­ят­тя; 6) іс­ти­на - це від­по­ві­д­ність уяв­лен­ня про ре­чі са­мим ре­чам і во­на пе­ре­ві­ря­єть­ся шля­хом до­сві­ду, екс­пе­ри­ме­н­ту. В той же час ві­до­бра­жен­ня ро­зу­мі­лось ни­ми ме­та­фі­зи­ч­но, як ві­ль­ний від вну­т­рі­шніх про­ти­річ, дзе­р­ка­ль­но-­бе­з­по­се­ре­д­ній акт. Прак­ти­ка вхо­ди­ла до те­о­рії пі­знан­ня ду­же об­ме­же­но і не­по­в­но.

Білет № 5

Позитивістська філософія О.Канта. Постпозитивізм.

позитивістська концепція ОгюстаКонта (17981857). Згідно з вченням Конта, (філософія не є наукоюіз власним об'єктом, що якісно вірізняється від об’єктівконкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук,або ж є узагальненою класифікацією всіх наук. Позитивізм якфілософський напрямок заснований на принципі справжнє знаннядосягається лише як результат окремих конкретних наук. Пізнання, зпогляду позитивіму, потрібно звільнити від будьякої філософськоїінтерпретації. Філософія має бути скасована і замінена абобезпосередньо конкретними науками, або ж вченням провзаємовідношення між науками, про їх логічну структуру, мову тощоІсторія позитивізму має три періоди розвитку.
Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:
- пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;
- вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);
- у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.
Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі «Курс позитивної філософії»; Г. Спенсером в 10-томнику «Синтетична філософія».
Другий позитивізм виріс з першого. Його відомими представниками були: австрійський фізик Е. Мах, німецький філософ Р. Авенаріус, французький математик Ж. А. Пуанкаре.
Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.
Третя форма позитивізму – неопозитивізм, який має два різновиди: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий період логічного позитивізму – це розвиток семантики. Цей напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Всі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер, Л. Вітченштейн та ін.

2. Два способи осягнення буття діалектика і метафізика. Альтернативи діалектики.

Альтернативність осмислення проблем буття має місце і в підходах до з’ясування проблем розвитку, розкриття його сутності, методів пізнання тощо. Мова йде про діалектику і метафізику як певних альтернативних філософських концепцій. Почнемо з визначення самих понять “діалектика” і “метафізика”.
Поняття “діалектика”, якщо розглядати його в історико-філософському аспекті, має декілька визначень: 1) в античній філософії поняття “діалектика” означало мистецтво суперечки, суб’єктивне вміння вести полеміку – вміння знайти суперечності в судженнях супротивника з метою спростування його аргументів. Гегель один з перших звернув увагу на таку особливість античної діалектики, підкресливши, що остання має відношення до логіки самого процесу пізнання. діалектика як філософська концепція має ряд визначень, котрі дають уявлення про різні її сторони, різний зміст. В даному розділі мова буде йти про різні її сторони, різний зміст. В даному розділі мова буде йти про діалектику як про теорію розвитку, як логіку і як теорію пізнання. Відповідно до цього будуть розглянуті і альтернативність діалектики – метафізиці.

Термін “метафізика” означає: 1) “мета” (з грецької – між, після, через) – префікс, що характеризує проміжний стан речі, її зміну, переміщення тощо; 2) в сучасній науці вживається для позначення складних систем, наприклад, метатеорія (теорія про теорію), метаматематика, металогіка, метагалактика. “Фізика” – природа, наука про природу, що вивчає загальні властивості матеріального світу. Термін “метафізика” дослівно означає “після фізики”. Даний термін був вперше застосований у зв’язку з класифікацією філософської спадщини Арістотеля Андроніком Радоським (1-е століття до нашої ери), який об’єднав різні лекції і замітки Арістотеля з філософії під такою назвою. Згодом термін “метафізика” набув іншого, більш широкого філософського значення.
Поняття “метафізика” в історико-філософському аспекті має ряд значень: 1) метафізика – це вчення про надчуттєві, недоступні досвідові принципи і начала буття (існування світу); 2) метафізика – це синонім філософії;

1. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в розумінні метафізики і діалектики виявляється в розумінні зв’язку старого і нового, того, що є, з тим, що виникає і чому належить майбутнє. 2. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в розумінні джерела розвитку, руху, зміни. 3. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в розумінні “механізму” розвитку, способу переходу від старої до нової якості. 4. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється також в розумінні спрямованості розвитку. 5. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в самому стилі мислення, усвідомлення дійсності. Для метафізики характерна однобічність, абсолютизація, прямолінійність, закостенілість, негнучкість. 6. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в розумінні суті істинного знання..
7. Альтернативність метафізики і діалектики виявляється в розумінні і самої суті пізнання. Метафізика розглядає його як результат, діалектика – як процес

Білет № 6

1. Продуктивні сили та виробничі відносини суспільства.

Продуктивні сили і виробничі відносини суспільства. Класична методологія виходить з того, що суспільство і його економіка мають складну структуру. Вона включає продуктивні сили, виробничі відносини і надбудову. Ці елементи глибоко взаємозалежні та взаємодіють. Розкривши складові елементи суспільства та його економіки, можна визначити предмет економічної теорії.
Особисті та матеріально-речові чинники виробництва у своїй сукупності та взаємодії становлять продуктивні сили суспільства. Це означає, що «кістково-мускульна система», «судинна система», енергетична й інформаційна системи, виробнича і соціальна інфраструктура, нарешті, багатомільйонна та багатогранна за своєю спеціалізацією та кваліфікацією робоча сила в сукупності становлять продуктивні сили суспільства. Зміст продуктивних сил не можна спрощувати. їхній розвиток характеризує ступінь оволодіння людиною силами і явищами природи. Рівень розвитку продуктивних сил знаходить вираження у продуктивності суспільної праці, яка означає збільшення маси одержаного продукту порівняно з витратами праці на його виготовлення. Розвиток продуктивних сил — це єдиний процес історичного розвитку людства. Кожний новий ступінь суспільного прогресу, спираючись на досягнення попереднього етапу, підносить продуктивні сили на новий більш високий рівень розвитку. Продуктивні сили, відбиваючи ставлення людини, суспільства до природи, характеризують важливий, але лише один бік суспільного виробництва. Адже продуктивні сили, ставлення людини до природи опосередковуються відносинами між людьми.
Виробничі відносини мають складну структуру. Передусім це єдність організаційно-економічних і соціально-економічних відносин.
Організаційно-економічні та соціально-економічні відносини. Тривалий час виробничі відносини зводилися виключно до соціально-економічних. Це було пов'язано з пануванням методології, яка ґрунтувалася на ігноруванні загального, загальнолюдського і абсолютизації особливого, класового, специфічного. Однобічність у трактуванні виробничих відносин і звужене розуміння їх не могли не призвести до негативних наслідків.
Соціально-економічні відносини — це відносини між людьми з приводу присвоєння ними засобів і результатів виробництва, суспільний спосіб поєднання працівника з засобами виробництва. Ядром соціально-економічних відносин є відносини власності на засоби виробництва. Вони визначають характер економічних відносин між людьми в процесі виробництва, форми розподілу суспільного продукту, його обміну і споживання.

2. Філософія І.Канта.

Імануїл Кант(1724-1804)-родоначальник німецької класичної філософії.Його теоритична дія-ть поді-ляється на два періоди.1-закінується 60-роками 18ст.В цей час Кант займався переважно природними проблемами,серед яких найбільш відомою в науці є його гіпотеза про виникнення сонячної системи з величезної газової туманності.В загальній формі він стверджував діалектичну думку про те,що природа має свою історію в часі,выдкидав ыдею першопоштовху,тобто в цей період в філосо-фії Канта переважали матеріалістичні позиції.

З 70рр.починається другий,так званий критичний період,коли в філософії Канта ми знайдемо і дуалізм,і агностицизм,і ідеалізм.Основні твори цього періоду: “Критика чистогоразума”/1781/, “Критика практического разума”/1789/

В центрі філософії Канта стоїть проблема теорії пізнання.Він здійснив перехід від метафізики субстанції до теорії суб’єкта.Головне за Кантом,не вивчення речей самих по собі,а дослідження самої пізнавальної системи.Перш ніж пізнавати світ,потрібно пізнати своє пізнання,втановити його межі і можливості.

Кант багато написав про людину як частину природи,про людину як кінцеву мету пізнання,а не як засіб для будь-яких цілей,тобто визнає самоцін-ність людини.Кант ставив питання про співвідно-шення понять людина і особистість.Відомий Кант і як творець вчення про надісторичну,незалежну від умов життя,загальну для всіх людей мораль. Він створив вчення про так званий категоричний імператив/закон,повеління/,що існує в свідомості людей,і надає людині свободу і разом з тим в сукупності створює всезагальний моральний закон для суспільства.

Білет №7