Проблема буття має деякі аспекти.

Перший аспект проблеми — це ланцюжок думок про буття, відповіді на певні питання, які фіксують існування навколишнього світу поза суб'єктом думки. Вони мають такий вигляд: 1) що існує? світ; 2) де існує? тут і скрізь; 3) як довго він існує? тепер і завжди; світ був, світ є, світ буде, — він неминущий; 4) як довго існують окремі речі, люди, їх життєдіяльність? вони кінцеві, минущ. Смисл цього аспекту буття — в суперечливій єдності неминущого буття як цілого і минущого буття речей і людей.

Другий аспект буття — проблема єдності світу. Смисл його в тому, що природа, людина, думки, ідеї, суспільство, — існують. Різні за формами свого існування, вони саме завдяки своєму існуванню створюють цілісну єдність нескінченного, неминущого світу.

Третій аспект філософської проблеми буття полягає в усвідомленні того, що світ у цілому і те, що в ньому існує, є дійсність, яка має внутрішню логіку свого існування і розвитку. Ця дійсність передує і завдана свідомості, діям окремих індивідів і поколінь людей.

Основні форми буття:

1. Бут­тя ре­чей (тіл) і про­це­сів, яке по­ді­ля­єть­ся на:

а) бут­тя ре­чей, про­це­сів, ста­нів при­ро­ди;

б) бут­тя при­ро­ди як ці­ло­го;

в) бут­тя ре­чей і про­це­сів, які ство­ре­ні лю­ди­но­ю.

2. Бут­тя лю­ди­ни, по­ді­ля­єть­ся на:

а) бут­тя лю­ди­ни у сві­ті ре­чей;

б) вла­с­не люд­сь­ке, ек­зи­с­те­н­ці­а­ль­не бут­тя.

3.Бут­тя ду­ху (іде­а­ль­но­го), яке по­ді­ля­єть­ся на:

а) ін­ди­ві­ду­а­лі­зо­ва­не ду­хо­в­не; тоб­то осо­би­с­тий, су­б'єк­ти­в­ний ду­хо­в­ний світ кон­к­ре­т­ної лю­ди­ни;

б) об'­єк­ти­во­ва­не ду­хо­в­не, тоб­то на­ді­н­ди­ві­ду­а­ль­ні фо­р­ми су­с­пі­ль­ної сві­до­мо­с­ті, які скла­да­ють ду­хо­в­ну куль­ту­ру люд­с­т­ва.

4. Бут­тя со­ці­у­му (су­с­пі­ль­не бут­тя), яке по­ді­ля­єть­ся на:

а) бут­тя окре­мої лю­ди­ни в су­с­пі­ль­с­т­ві, а та­кож в про­це­сі іс­то­рії;

б) бут­тя су­с­пі­ль­с­т­ва як та­ко­го.

2. Раціоналізм європейської філософії ХVІІІ ст. (Декарт, Спіноза).

Ре­не Де­карт ви­да­т­ний фра­н­цу­зь­кий фі­ло­соф, за­сно­в­ник раціоналізму Но­во­го ча­су. Де­карт від­вів ви­ня­т­ко­ву роль в про­це­сі пізнан­ня де­ду­к­ції, або де­ду­к­ти­в­ній фо­р­мі до­ка­зів та ви­кла­день. Під де­ду­к­ці­єю Де­карт ро­зу­мів мі­р­ку­ван­ня, що спи­ра­ли­ся на до­сить до­сто­ві­р­ні по­ча­т­ко­ві да­ні, по­ло­жен­ня (ак­сі­о­ми), що скла­да­ють­ся з ни­з­ки та­кож до­сто­ві­р­них ло­гі­ч­них ви­сно­в­ків. До­сто­ві­р­ність ак­сі­ом спо­гля­да­єть­ся ро­зу­мом ін­ту­ї­ти­в­но, без будь - яких до­ка­зів, з по­вною яс­ні­с­тю і чі­т­кі­с­тю. Для яс­но­го і чі­т­ко­го уяв­лен­ня всі­єї ни­з­ки ла­нок де­ду­к­ції по­трі­б­на си­ла па­м'я­ті. Озбро­є­ний до­сто­ві­р­ни­ми за­со­ба­ми мі­р­ку­ван­ня - інтуїцією та де­ду­к­ці­єю - ро­зум мо­же до­ся­г­ну­ти в усіх га­лу­зях знан­ня по­вної до­сто­ві­р­но­с­ті, як­що тіль­ки бу­де ке­ру­ва­ти­ся спра­в­ж­нім ме­то­дом. Пра­ви­ла ра­ці­о­на­лі­с­ти­ч­но­го ме­то­ду Де­ка­р­та скла­да­ють­ся з таких ви­мог:1) ніколи не приймай будь-яку річ як істину, якщо ти не пізнав її як очевидну істину; 2) не включай у своє судження нічого, що не є ясним і очевидно достовірним; 3) розділи кожне питання на кілька частин, щоб його легше було дослідити; 4) свої ідеї викладай послідовно і починай з найпростішого; 5) роби свої розрахунки так, щоб бути впевненим, що нічого не упустив. За­ле­ж­ні­с­тю на­шо­го ро­зу­мін­ня від вро­дже­них ідей ви­зна­ча­єть­ся до­ско­на­лість знан­ня і йо­го об'­єм. Бог у Декарта – інженер, який створив першодвигун, запустив його. Фі­ло­со­фія Де­ка­р­та і йо­го на­у­ко­ві ідеї спри­чи­ни­ли зна­ч­ний вплив на по­да­ль­ший роз­ви­ток фі­ло­со­фі­ї. Вчен­ня Де­ка­р­та про без­по­се­ре­д­ню до­сто­ві­р­ність са­мо­сві­до­мо­с­ті, про вро­дже­ні ідеї, про ін­ту­ї­ти­в­ний ха­ра­к­тер ак­сі­ом, про про­ти­ле­ж­но­с­ті ма­те­рі­а­ль­но­го та іде­а­ль­но­го ду­же ча­с­то ста­ва­ло ос­но­вою для розви­т­ку іде­а­лі­з­му та про­ти­сто­я­ло ма­те­рі­а­лі­с­ти­ч­нимвченням XVII-XVIII сто­літ­тя.

Бенедикт Спіноза

Раціоналістичну методологію після Р.Декарта продовжує розвивати нідерландський філософ Бенедикт Спіноза у працях: «Короткий тракт про Бога, людину та її щастя», «Трактат про вдосконалення розуму», «Богословсько-політичний трактат», «Етика». Можливість пізнання Спіноза обґрунтовує єдністю душі і тіла. Зовнішні предмети, діючи на наше тіло, діють також і на душу, викликаючи в ній певні враження, уявлення. Спіноза заперечує і критикує теорію вроджених ідей Декарта, проте визнає наявність у людей вроджених здібностей здобувати знання. Завдання людини полягає в тому, щоб удосконалювати цю природжену здатність до пізнання. Важливу роль тут відіграє науковий метод. Він розрізняє чотири способи надбання знань.Перший полягає в отриманні знань завдяки чуткам. Цей спосіб Спіноза відкидає як непридатний і згадує про нього, щоб лише показати усі можливі шляхи пізнання. Другим способом є добування знань із безладного, неупорядкованого досвіду. Він базується на випадкових спостереженнях. Цей шлях дає змогу отримати лише неповні та поверхові знання про одиничні речі. Третій спосіб – виведення знання про сутність речей за аналогією з іншими. Це знання потребує доведення. Воно хоч і є науковим знанням, проте не є достовірним. Четвертий спосіб пізнання – осягнення істини розумом безпосередньо, за допомою інтелектуальної інтуїції. Логічна дедукція та інтелектуальна інтуїція є у Спінози вищими видами пізнавальної діяльності, завдяки яким осягаються сутнісні характеристики дійсності. Чуттєвий же досвід може лише скеровувати нашу думку, спрямовувати її шляхом сутності речей.

БІЛЕТ № 4

Поняття матерії. Форми існування матерії.

Ма­те­рія - це фі­ло­соф­сь­ка ка­те­го­рія, змі­с­том якої є об'­єк­ти­в­на ре­а­ль­ність, що від­би­ва­єть­ся і ві­до­бра­жу­єть­ся у від­чут­тях су­б'єк­та пі­знан­ня і ді­я­ль­но­с­ті і іс­нує не­за­ле­ж­но від йо­го від­чут­тів. Пер­шою кон­це­п­ці­єю ма­те­рії бу­ла так зва­на суб­стра­т­на кон­це­п­ція – ма­те­рія ото­то­ж­ню­ва­ла­ся з не­ст­во­рю­ва­ни­ми і не­зни­щу­ва­ни­ми пер­шо­еле­ме­н­та­ми (сти­хі­я­ми), та­ки­ми як во­да, во­гонь, по­ві­т­ря, ато­ми, зе­м­ля. Фалес – усе із води. Герокліт – усе із вогню. Демокріт – усе з атомів. Вперше термін “матерія” ввів Аристотель. Інша кон­це­п­ціяма­те­рії зво­ди­ла­ся до тве­р­джен­ня то­го, що світ - це суб­ста­н­ція, і та­ким чи­ном вла­с­ти­во­с­ті ма­те­рії - це вла­с­ти­во­с­ті суб­ста­н­ці­ї (субстанціальна концепція). Су­час­но­му при­ро­до­знав­с­т­ву і он­то­ло­гії ві­до­мі два ви­ди ма­те­рії: 1) ре­чо­ви­на; 2) по­ле. Ре­чо­ви­на – є од­ним з ос­но­в­них ви­дів ма­те­рії, який вклю­чає в се­бе ма­к­ро­ско­пі­ч­ні ті­ла у всіх аг­ре­га­т­них ста­нах (газ, рі­ди­на, кри­с­та­ли та ін.), а та­кож ство­рю­ю­чи їх ча­с­ти­н­ки, які ма­ють вла­с­ну ма­су ("ма­су спо­кою"). По­ле ( фі­зи­ч­не) - один з ос­но­в­них ви­дів ма­те­рії про­ти­ле­ж­ний ре­чо­ви­ні; по­ле, на від­мі­ну від ре­чо­ви­ни, не має ви­зна­че­ної дис­кре­т­ної фо­р­ми, во­но не має та­кож "ма­си спо­кою", це фі­зи­ч­на ре­а­ль­ність, в якій здій­с­ню­єть­ся вза­є­мо­дія ча­с­ти­нок і тіл. Ви­ди ма­те­рії та ти­пи фі­зи­ч­ної вза­є­мо­дії: Речовина — еле­ме­н­та­р­ні ча­с­ти­н­ки та ан­ти­ча­с­ти­н­ки, ато­ми та мо­ле­ку­ли, зви­чай­ні (ма­к­ро) ті­ла, ко­с­мі­ч­ні об’­єк­ти; Поле –– гра­ві­та­цій­на вза­є­мо­дія, еле­к­т­ро­ма­г­ні­т­не по­ле (вза­є­мо­дія), Фо­р­ми іс­ну­ван­ня ма­те­рії:1) не­жи­ва при­ро­да; 2) жи­ва при­ро­да; 3) шту­ч­на, олю­д­не­на при­ро­да (тех­но- і ноо­сфе­ра); 4) со­ці­а­ль­на ма­те­рія (су­с­пі­ль­с­т­во). 1. Рівень неживої природи складають: фізичний вакуум; елементарні частинки та античастинки; плазма; поле; атоми; молекули; макроскопічні тіла; геотектонічні та петрографічні системи (планети, астероїди, інші малі космічні об'єкти, зірки); галактики; системи галактик; метагалактика. 2. Рівень живої природи складають: системи доклітинного стану — ДНК (дезоксирібонуклеїнові кислоти) і РНК (рібонуклеїнові кислоти); білки; віруси; клітини; одноклітинні організми; рослини; тварини; популяції; біоценози; біогеоценози. Жива природа об'єднує сукупність організмів, які мають здатність до самовідтворювання і спадкової передачі генетичної інформації. 3. Рівень штучної, олюдненої природи включає в себе все, що здійснено багатьма поколіннями людства, підсумки і результати техногенної і розумової перетворювальної діяльності, від геоінженерної до космічної. 4. Рівень соціальне-організованої матерії — це суспільство в історичних типах соціальної структури, а також історичних типах соціальних взаємовідносин між суб'єктами суспільного життя від окремих індивідів до соціальних угрупувань і суспільних класів. Спосіб існування матерії – рух, який відбувається в просторі і часі.