Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Методи та форми емпіричного пізнання.Содержание книги
Поиск на нашем сайте
Існують два рівні пізнання й відповідно наукового дослідження: емпіричний та теоретичний. На емпіричному рівні предмет пізнання безпосередньо пов'язаний із суб'єктом. Для його побудови використовуються так звані емпіричні методи наукового дослідження: спостереження, експеримент та їх різновиди. Всі пізнавальні операції на цьому рівні здійснюються з допомогою цих методів. Завдяки їм відбувається фіксація, реєстрація, порівняння, класифікація всієї інформації про об'єкт вивчення. Як теоретичний, так і емпіричний рівень наукового дослідження моуть бути розглянуті окремо, хоч в реальному дослідженні вони нерозривно пов'язані між собою і функціонують як єдине ціле. При цьому слід розрізняти поняття емпіричного пізнання й емпіричного дослідження, які часом ототожнюються. Під емпіричним дослідженням у науці розуміють діяльність по виявленню первинної емпіричної інформації засобами наукового спостереження та експерименту. Ясна річ, діяльність містить у собі не лише пізнавальний, але é досить чіткий практичний момент. Тому експеримент - це особливий вид практичної діяльності, який обслуговує науку ³ в ній існує. І спостереження, і експеримент передбачають реальні дії з реальними об'єктами, пов'язані із змінами цих об'єктів. Обидва вони відрізняються не лише від теоретичних методів дослідження, а й від методів логічної, раціональної обробки емпіричної інформації. Дійсно, всі ці методи належать до емпіричного рівня наукового пізнання, їх матеріалом є емпіричні дані, здобуті в результаті спостереження й експерименту, їх результати не виходять за межі узагальнення, порівняння, компонування емпіричних даних. Все це дозволяє проводити досить чітке розмежування між ними й методами теоретичного дослідження. Разом з тим, класифікаційно-типологічні методи не спрямовані на роботу з реальними об'єктами й не передбачають отримання первинної емпіричної інформації, з допомогою цих методів проводиться робота з інформацією, що вже отримана ³ має певне об'єктивне відбиття. Це споріднює названі методи з методами теоретичного дослідження й відрізняє їх спостереження й експерименту. Емпіричне дослідження не зводиться лише до отримання дослідних даних. Насправді воно передбачає не тільки проведення дослідів, а й логічне дослідження й узагальнення дослідницьких даних, внаслідок чого й відкриваються емпіричні закони. Атомістичне вчення стародавніх греків. Атомістичне вчення стародавніх греків(Левкіпп і Демокріт) Дальший розвиток філософії полягав у запровадженні принципу дискретності, перервності як засо6у побудови світу. На місці єдиної безперервної субстанції постала множинність субстанцій, то6то дискретність (перервність) буття. Виникнення i зникнення, незмінність i мінливість пояснювалися на основі поєднання i роз’єднання незмінних субстанцій. У цьому напрямі рухалася думка і атомістів Левкіппа (V ст. до н:е.) i Демокріта (прибл. 460– при6л. 370 до н.е.). Перехід від єдиної субстанції до множинних начал мав певний соціальний підтекст. Якщо на першому етапі розвитку давньогрецького суспільства соціальні інститути, традиції (загальне) домінували над індивідом, то з розвитком демократії загальне все більше осмислюється як сумарний результат діяльності окремих індивідів. Така атомізація» соціумів стала моделлю осмислення природи, космосу: світ було подано як множину одиниць» тоді, коли в центрі суспільного життя опинилася осо6а. Емпедокл вважав, що всі речі є результатом злиття чотирьох коренів – землі, води, повітря і вогню. На думку Анаксагора, першоосновою речей е насіння. Кожна якісно відмінна річ складається зі своїх насінин, які діляться до 6езкінечності. Анаксагор не визнавав межі подільності насіння, але він давав йому якісні характеристики. Саме в цьому виявлявся перший наївний здогад про хімічний склад речовини. Якщо Емпедокл i Анаксагор надавали першоелементам якісних ознак, то атомісти Левкіпп i Демокріт вбачали в атомах, вважаючи їх найменшими неподільними часточками, тільки кількіснівідмінності – щодо форми, порядку і положення -(повороту). Наприклад, А відрізняється від Б формою, АБ від БА порядком, А від А поворотом. 3а допомогою кількісних варіацій атомів Демокріт намагався пояснити якісну різноманітність світу. Для пояснення руху він поряд з неподільними атомами пустоту. Ідею неподільності атомів як першооснови буття він запозичив у елеатів, які вважали неподільним буття. Тільки елеати це 6уття мислили єдиним, а Демокріт вважав, що таких неділимих 6уттів нескінченно багато. Постулюючи атоми i пустоту, Демокріт розв'язав практично всі логічні суперечності щодо структури сущого, які поставила натурфілософія. Він переконував, що на основі атомів i пустоти можна поєднати буття i не6уття. Атоми — 6уття, їх відсутність (пустота) — не6уття. Атоми— дискретність; пустота — безперервна. На цій підставі знімалися про6леми зникнення речей (атоми, 3 яких вони складаються, роз’єднуються), з6ереження субстанції в усіх перетвореннях (атоми вічні). 3никнення i виникнення речей — це роз’єднання i з’єднання невидимих атомів. Якщо взяти до уваги, що Демокріт запропонував ідеюжорсткої причинності (ніщо не відбувається без причини), то його вчення 6уло найбільш завершеною теоретичною моделлю сущого, яку запропонувала давньогрецька натурфілософія. Воно е наслідком взаємодії та розвитку логічних принципів, якими пояснювали світ попередні мислителі. Цим логічним обґрунтуванням вчення давньогрецьких атомістів принципово відрізняються від здогадів про атоми, наявних в індійській та китайській філософія. 3агальне та одиничне як моделі мислення, принцип квантифікації (кількісного виміру) сущого, принцип причинності та ідея атомізму — такими 6ули здобутки давньогрецької натурфілософії, які мали неа6иякий вплив на становлення теоретичного природознавства в Новий час. Білет № 26 Філософія елейської школи. Основною ідеєю Елейської школи було метафізичне мислення. Найвідомішими представниками цієї школи вважаються Парменід та Зенон. Парменід – засновник елейської школи, який знаходився під впливом Ксенофана. Його погляди продовжують систему поглядів Ксенофана на те, що варто розглядати як реакцію на вчення Геракліта. Сталості боротьби протилежностей у природі і взаємний перехід їх одна в одну, постійній мінливості Геракліта і натурфілософії мілетських мислителів він протиставив єдине, неперервне, нерухоме і незмінне буття, ототожнене з думкою. У центр уваги Парменід поставив два найголовніші філософські завдання: про відношення буття і небуття і питання про відношення буття і мислення. Ці питання можуть бути вирішені тільки розумом. Розв’язуючи ці завдання, Парменід підійшов до закону заперечення протиріччя – як головного закону мислення. Він визнавав єдиний існуючий світ, що пізнається розумом, цей світ чуттєво не сприймаємо, відчуття – оманні. Критерієм істини в пізнанні він визнавав розум. Вчення Парменіда про буття і сприйняття його за допомогою розуму мало історичне значення в розвитку науки і філософії. Вважаючи критерієм істини розум, він звільнив мислення від омани та побутових уявлень почуттів. Це положення Парменіда стало основою античного раціоналізму, його по праву вважають “батьком” античного раціоналізму. Під незмінним, нерухомим буттям Парменід розуміє мислиме буття, чисту абстракцію, але не світ різноманітних речей. Його поняття буття являє собою розумову конструкцію, але не реальний простір. Меліс, у свою чергу, заповнював єдине буття речовинним простором, а небуття – порожнечею. Парменід дуже різко розрізняв: справжню істину (алетейа), що є продуктом раціонального засвоєння дійсності, та погляд (докса), що спирається на чуттєве пізнання. Чуттєве пізнання, за Пармеідом, нам дає образ лише ілюзорного стану речей, тому з його допомогою неможна зрозуміти їхню справжню сутність. Продовжуючи вчення Парменіда про істинність буття і його незмінність, Зенон ішов зворотним шляхом від удаваного світу до світу істинного. Вважаючи світ суперечливим, відповідно до вчення Геракліта, Зенон вважав, що істинним світом може бути тільки світ умоглядний, надчуттєвий, позбавлений протиріч.
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 523; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.15.237.229 (0.006 с.) |