Розлади соціальної поведінки

 

Розлади соціальної поведінки — це стійкі, тривалі (не менше ніж 6 міс) дисоціальні форми поведінки, характерні для підліткового віку, частіше спостерігаються в хлопчиків. Ключовими проявами розладів соціальної поведінки є агресивність і різні форми асоціальної поведінки на тлі ворожості та конфронтації стосовно оточуючих. Основний принцип поведінки підлітків — повне звільнення від зобов’язань і норм поведінки в родині та суспільстві, прагнення до одержання задоволень від життя. Використовуються будь-які способи здійснення своїх бажань, у тому числі аморальні та асоціальні. Найбільш типовими проявами поведінки підлітків є пізні повернення додому з прогулянок, ігнорування шкільних занять та підготовки до них, прогули в школі, облудність, брутальність і цинічність по відношенню до дорослих, конфлікти з батьками та втечі з дому; підлітки починають спілкуватися з неформальними, у тому числі кримінальними угрупуваннями, вживають алкоголь, токсичні й наркотичні речовини, беруть участь у кримінальних ексцесах. Протест з боку батьків потенціює прояв злості й жорстокості. Поведінка підлітків стає відкрито ворожою, зухвалою, з тенденцією “робити всупереч”. Розлюченість підлітків адресована усьому світу, з особливою жорстокістю знущаються із тварин, не замислюючись, позбавляють їх життя; можуть нападати на випадкових перехожих, обкрадати й бити їх. Усвідомлення ненормальності власної поведінки повністю відсутнє, причинно-на-слідкові зв’язки вчинків і наслідків цих учинків не вибудовуються.

Виділяють певні варіанти поведінкових порушень у підлітків.

q Розлад поведінки, що обмежується рамками родини.

q Несоціалізований розлад поведінки.

q Соціалізований розлад поведінки.

q Зухвалий опозиційний розлад.

 

Діагностику розладів поведінки проводять за критеріями, головним з яких є наявність стійкого паттерна зухвалої, асоціальної та протизаконної поведінки з порушенням загальноприйнятих норм і прав оточуючих: часті й виражені прояви гніву й злості, що виходять за межи вікової норми,часті конфлікти з дорослими; ігнорування вимог дорослих; завзятість зі схильністю вивести з емоційної рівноваги оточуючих дорослих, невизнання власних промахів і провини за неправильну поведінку, очікування образи з боку оточуючих; похмуре, роздратоване тло настрою; ворожість стосовно оточуючих, облудність і безвідповідальність; задерикуватість, схильність до бійок; застосування різних видів зброї; пізнє повернення додому; безжалісне й нещадне відношення до оточуючих з тенденцією нанесення тілесних ушкоджень; варварське відношення до тварин; навмисне псування, ламання чужих речей або власності; навмисне здійснення підпалу; навмисна крадіжка чужої власності, коштовних речей; уходи зі школи, часті прогули; втечі з дому на період більше однієї доби; здійснення протиправних дій (крадіжки, пограбування); прагнення до сексуального насильства; знущання над оточуючими; пограбування зі зломом автомобілів або приміщень.

ЛІКУВАННЯ СДУГ ТА РОЗЛАДІВ СОЦІАЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ:

Починають лікування переважно з немедикаментозних методів, які включають органи зацію режиму праці й відпочинку, різні види психотерапії, психолого-педагогічну корекцію, методи релаксації. У період неспання дитини повинен бути чіткий контроль за розпорядком дня: часом для споживання їжі, для занять, для ігор, для сну. Навчання дитини в школі бажано проводити в нечисленному класі з укороченим (до 30 хв.) уроком, з постійним контролем за діяльністю дитини та заохочувальними висловлюваннями на його адресу. У вільний від шкільних занять час дитина повинна бути залучена у спортивні змагання або займатися фізичними вправами. Психолого-педагогічна корекція має включати гармонізацію сімейного мікроклімату та виховні захопи. Психотерапевтичний вплив рекомендується здійснювати у вигляді індивідуальної та групової психотерапії, поведінкової психотерапії. Релаксаційні заходи включають автогенне тренування за методом Шульца. За відсутності ефекту призначають медикаментозну терапію.

Медикаментозне лікування ефективно у 75-80% випадків при правильно поставленому діагнозі. Його дія більшою мірою симптоматичне. Придушення симптомів гіперактивності і порушень уваги полегшує інтелектуальний і соціальний розвиток дитини. Медикаментозне лікування підпорядковується декількома принципами: ефективна лише багаторічна терапія, що закінчується в підлітковому віці; підбір препарату і дози виходять з об'єктивного ефекту, а не відчуттів хворого. Якщо лікування ефективне, то необхідно через певні проміжки часу робити пробні перерви для того, щоб з'ясувати, чи може дитина обходитися без препаратів. Перші перерви бажано влаштовувати на канікулах, коли психологічне навантаження на дитину менше.

Фармакологічні речовини, що застосовуються для лікування цього розладу, є стимуляторами ЦНС. Механізм їх дії до кінця невідомий. Однак психостимулятори не тільки заспокоюють дитину, а й впливають на інші симптоми. Підвищується здатність до зосередження, з'являється емоційна стійкість, чуйність до батьків і однолітків, налагоджуються соціальні відносини. Може різко покращати психічний розвиток. В даний час використовують: амфетаміни - дексамфетамін (декседрін), метамфетамін; пемолин (цілерт).

В Україні та країнах ближнього зарубіжжя препарати групи психостимуляторів не зареєстровані й відповідно не використовують для лікування. У цей час застосовують вазоактивні засоби та препарати групи ноотропів (аміналон, церебролізин, інстенон); трициклічні антидепресанти (амітриптилін, меліпрамін). Останнім часом відзначається висока ефективність лікування СДУГ методом транскраніальної мікрополяризаиії, сутність якого полягає в лікувальному впливі невеликої сили постійного електричного струму на тканини головного мозку.

При неефективності психостимуляторів рекомендують гідрохлорид іміпраміну в дозах від 10 до 200 мг / добу.; інші анідепрессанти (дезипраміну, амфебутамон, фенелзин, флуоксетин) і деякі нейролептики (хлорпротіксен, тіоридазин, сонапакс). Нейролептики не сприяють соціальній адаптації дитини, тому показання для їх призначення обмежені. Їх слід застосовувати при наявності вираженої агресивності, некерованості або коли інша терапія та психотерапія неефективні. Призначають та інші препарати: Н-1-блокатори (дифенгидрамин); транквілізатори; снодійні; клонідин; протисудомні нормотимічний засоби (вальпроати, карбамазепін). Однак їх ефективність остаточно не встановлена. Бензодіазепіни та барбітурати не тільки не ефективні, але і можуть посилити захворювання. В даний час вважають, що якщо у дитини з порушеннями активності та уваги спостерігається харчова алергія, то її вилікування сприяє регресу психопатологічної симптоматики. У цих випадках показана дієтотерапія та десенсибілізація.

Прогноз СДУГ і розладів соціальної поведінки залежить від низки умов: своєчасна діагностика, лікування і тривале спостереження хворих зі СДУГ забезпечують сприятливий результат цього розладу. У деяких випадках симптоми дефіциту уваги призводять до затримки розвитку в дітей молодшого віку, у більш старшому віці — до дисоціальної поведінки та патології формування особистості. Знижена здатність до навчання зберігається протягом усього життя. Наявність симптомів СДУГ у дорослих ускладнює їхнє повсякденне життя, знижуючи організованість і контроль власних дій і вчинків.

Питання експертизи вирішують індивідуально. Діти й підлітки зі СДУГ та розладом соціальної поведінки можуть навчатися у школі, однак у деяких випадках — за спеціальною програмою для дітей з дефіцитом уваги й гіперактивністю. Питання військової експертизи залежать від наявності або відсутності коморбідної патології (шизофренії, психопатії); наявність супутньої психічної патології е показанням для звільнення від служби в армії. Питання судової експертизи із визначенням осудності й дієздатності дітей і підлітків зі СДУГ і з розладами поведінки включають загальні принципи судової експертизи. Відсутність психотичних розладів і розумової відсталості припускають дієздатність у цивільному діловодстві й осудність у разі кримінальної поведінки.