Критерії визначення девіантної поведінки

 

Нормальною поведінкою, зазвичай, називають нормативно-визнану поведінку, не пов’язану з хворобливими розладами, до того ж характерну для більшості людей.

Анормальну поведінку можна поділити на: нормативно-неприйнятну, патологічну, нестандартну.

 

Способи отримання норми нерідко називають критеріями. Одним із самих поширених та загальних є статистичний критерій (метод), який дозволяє визначити норму для любого явища за допомогою підрахунку частоти, з якою воно зустрічається. З точки зору математичної статистики нормально все що, зустрічається часто, тобто не менше ніж в 50%. У відповідності до закону нормального розподілу, 2-3% людей з обох сторін від «нормальної» більшості будуть мати явні порушення поведінки, приблизно по 20% з обох сторін відповідно – невеликі відхилення. Отже, конкретна форма поведінки може визнаватися нормальною в тому випадку, якщо вона зустрічається у більшості людей.

Статистичний критерій поєднується з якісно-кількісною оцінкою поведінки за ступенем її прояву і ступенем загрози життю. Наприклад, вживання алкоголю визнається нормальним явищем в розумних межах (при невеликих дозах та частоті), але відхиленням – у разі зловживання. З іншого боку, поведінка, що представляє пряму небезпеку для життя людини або оточуючих, незалежно від частоти та степеня прояву, оцінюється як відхилення, наприклад, суїцид або злочин.

Поряд з статистичним в гуманітарних науках також застосовуються спеціальні критерії оцінки нормальності / анормальності поведінки особистості: психопатологічний, соціально-нормативний та індивідуально-психологічний.

Психопатологічний критерій в икористовується в медицині. Існує спокуса його застосування до девіантної поведінки особистості і в інших сферах. З точки зору психопатологічного критерію всі поведінкові прояви розглядаються на шкалі «здоров’я – хвороба». В класифікації хвороб ВОЗ девіантної поведінки не вказано в якості окремої нозологічної одиниці, тому, вона не є ні формою патології, ні чітко визначеним медичним поняттям. В той же час девіантна поведінка широко розглядається в ряду явищ, що знаходяться між нормою і патологією, таких як акцентуації характеру, ситуативні реакції, порушення розвитку, передхвороба.

Відомо, що акцентуації в ряді випадків сполучається з девіантною поведінкою, такою як протиправні дії, суїцидальна поведінка, вживання наркотиків. В той же час поведінка багатьох людей з акцентуаціями характеру не вважається такою, що відхиляється. На думку К. Леонгарда, в розвинених країнах приблизно 50 % населення відносяться до особистостей, що мають акцентуації. До того ж більша їх частина проявляє нормальну поведінку і навіть мають заслуги перед суспільством.

Аналогічно, любий розлад із області психічної патології (психопатії, неврози, психози) неоднозначно пов’язані з поведінкою, що відхиляється, та викликає патогенну дезадаптацію.

Соціально-нормативний критерій має надзвичайно важливе значення в різних областях суспільного життя. Поведінка кожної людини постійно оцінюється і регулюється за допомогою різноманітних соціальних норм. У відповідності до соціально-нормативного критерію поведінка, що відповідає вимогам суспільства в даний час, сприймається як нормативна і визнається. Поведінка, що відхиляється навпаки, вступає в протиріччя основним суспільним установкам і цінностям.

Ведучим показником нормативності поведінки є рівень соціальної адаптації. Відповідно, дезадаптація – це стан зниженої здатності, небажання, невміння приймати і виконувати вимоги середовища як особистісно значущі, а також реалізовувати свою індивідуальність в конкретних соціальних умовах.

Можна виділити соціальні і індивідуальні прояви дезадаптації.

Соціальними проявами дезадаптації є:

– знижений рівень навчання,нездатність заробляти своїм трудом;

– хронічна або виражена неуспішність в життєво-важливих сферах (сім’ї, роботі, міжособистісних відносинах, сексі, здоров’ї);

– конфлікти з законом;

– ізоляція.

Індивідуальними проявами дезадаптації є:

– негативна внутрішня установка по відношенню до соціальних вимог (незгода з ними, нерозуміння, протест, опозиція);

– завищені претензії до оточуючих при намаганні самому уникати відповідальності, прояв егоцентризму;

– хронічний емоційний дискомфорт;

– неефективність саморегуляції;

– конфліктність та слабко розвинені комунікативні навички та вміння.

 

Індивідуально-психологічний критерій відтворює цінність кожної особистості, її індивідуальність. Він передбачає самопізнання і самобуття особистості. Це означає, що серед основних якостей особистості є її внутрішня позиція по відношенню до зовнішнього світу і себе, здатність приймати рішення і робити вибір, а також особиста відповідальність за особисту поведінку.

Поведінка, яка відхиляється займає свою особливу нішу в ряду психічних феноменів. Вона існує поряд з такими явищами, як психічні захворювання, патологічні стани, неврози, психосоматичні розлади. Дані феномени розглядаються з точки зору медичної норми на осі «здоров’я – передхвороба – хвороба».

Поведінка, що відхиляється визначає соціально-психологічний статус особистості на осі «соціалізація - дезадаптація - ізоляція».

Відомо, що в спеціальній літературі термін «поведінка, що відхиляється» має синонім – девіантна поведінка (від лат. Deviacio - ухилення).

 

Специфічні особливості девіантної поведінки особисотості, які поможуть нам відрізняти її від інших феноменів, а також в разі необхідності констатувати її наявність та динаміку у конкретної людини.

1. Поведінка, що відхиляється - це поведінка, яка не відповідає загальновизнаним або офіційно встановленим соціальним нормам.

2. Девіантна поведінка і особистість, що її проявляє, викликають негативну оцінку з боку інших людей.

3. Особливістю поведінки, що відхиляється є те, що вона наносить реальну шкоду самій особистості або оточуючим людям.

4. Таку поведінку більш за все можна охарактеризувати як таку, що стійко повторюється (багаторазово або довготривало).

5. Для того щоб поведінку можна було кваліфікувати як таку, що відхиляється, вона повинна узгоджуватися з загальною спрямованістю особистості.

6. Особливістю поведінки, що відхиляється є те, що вона розглядається в межах медичної норми.

7. Особливістю поведінки,що відхиляється є те, що вона супроводжується різними проявами соціальної дезадаптації.

8. В якості останньої ознаки поведінки, що відхиляється можна відмітити її явну індивідуальну та статево-вікову неповторність.

 

Враховуючи все вище сказане, можна дати наступне визначення девіантної поведінки, тобто поведінки, яка відхиляється - це стійка поведінка особистості, що відхиляється від найбільш важливих соціальних норм, спричиняє реальну шкоду суспільству або самій особистості, а також супроводжується соціальною дезадаптацією.

На соціальному рівні поведінка, яка відхиляється – це тільки одна з можливих форм взаємовідносин між суспільством та особистістю.

 

На особистісному рівні поведінка, яка відхиляється – це соціальна позиція особистості, що виступає в формі девіантного стилю та способу життя.

 

Види поведінкових відхилень

 

Умовно можна виділити три основні підходи до проблеми класифікації поведінкових відхилень - соціально-правовий, клінічний та психологічний.

 

Соціологи розглядають поведінкові девіації як соціальні явища, в яких стійко проявляються відхилення від соціальних норм. При цьому розрізняють відхилення корисного, агресивного та соціаль­но-пасивного типу.

До соціальних відхилень корисної спрямованості відносять правопорушення і проступки, пов’язані з намаганнями незаконним шляхом отримати матеріальну, грошову та майнову вигоду (грабування, хабарі, крадіжки, шахрайство, тощо).

Соціальні відхилення агресивної орієнтації проявляються в діях, спрямованих проти особистості (образи, хуліганство, побої, згвалтування, вбивство).

Соціальні відхилення корисливого і агресивного типу можуть носити як вербальний (образа сло­вом|), так і невербальний характер|вдачу| (фізична дія) і прояв­ляються| на рівні як ||цебто|у вигляді провини і аморальної поведінки, що викликають|спричиняють| мораль­не| засудження|осуд|, так і у вигляді злочинних кримінально-карних дій.

Відхилення соціально-пасивного типу виражаються в прагненні до відмови від активної життєдіяльності, ухиленні від своїх громадських обов'язків, небажанні вирішувати як особисті, так і соціальні проблеми. До такого роду проявам можна віднести ухилення від роботи, навчання, жебрацтво, вживання алкоголю, наркотиків, токсичних засобів, які занурюють в світ штучних ілюзій і руйнують психіку. Крайній прояв соціально-пасивної позиції – самогубство, суїцид. Особливе розповсюдження як у нас в країні, так і за кордоном отримала така форма соціально-пасивних відхилень як вживання наркотиків і токсичних засобів, що веде до швидкого і незворотного руйнування психіки і організму. Така поведінка отримала на Заході назву – саморуйнівної поведінки.

 

Розглянутий підхід можна доповнити педагогічним підходом до поведінкових девіацій. В світлі основних педагогічних завдань виховання і навчання школярів, їх поведінка, яка відхиляється, може носити характер як шкільної, так і соціальної дезадаптації.

 

Психологічний підхід заснований на виділенні соціально-психологічних відмінностей окремих видів поведінки, яка відхиляється.

Психологи девіантну поведінку поділяють на дві великі категорії:

По-перше, це поведінка, яка відхиляється від норм психічного здоров’я, та передбачає наявність явної чи прихованої психопатології. Цю групу складають особи, що мають різні прояви психопатії (патохарактерологічні та психічні розлади).

По-друге, це асоціальна поведінка, що порушує якісь соціальні, культурні, правові норми, норми людського співіснування, що проявляються в різних формах соціальної патології – пияцтво, наркоманія, суїциди, жебрацтво і т. інш. Коли ці вчинки порівняно незначні, їх називають правопорушеннями, Коли вони серйозні, їх називають злочинами і карають в карному порядку. Відповідно говорять про деліквентну (протиправну) і кримінальну (злочинну) поведінку.

 

 

Психологічні класифікації будуються на основі наступних критеріїв:

– вид порушуваної норми;

– психологічні цілі поведінки і її мотивація;

– результати даної поведінки і шкода заподіяна нею|спричиняти|;

– індивідуально-стильові характеристики поведінки.

В рамках психологічного підходу використовуються різні типології поведінки, яка відхиляється. Більшість авторів, наприклад Ю.А. Клейберг, виділяють три основні групи поведінкових девіацій: негативні (наприклад, вживання наркотиків), позитивні (наприклад, соціальна творчість) і соціально-нейтральні (наприклад, жебрацтво) [5].

Одін з якнайповніших і цікавіших варіантів систематизації видів поведінки, яка відхиляється, на наш погляд, належить Короленко і Т. А. Донських [7]. Автори ділять всі поведінкові девіації на дві великі групи: нестандартна і деструктивна поведінка. Нестандартна поведінка може мати форму нового мислення, нових ідей, а також дій, що виходять за рамки соціальних стереотипів поведінки. Подібна форма припускає активність, що хоча і виходить за рамки прийнятих норм в конкретних історичних умовах, але граючу позитивну роль в прогресивному розвитку суспільства. Прикладом нестандартної поведінки може бути діяльність новаторів, революціонерів, опозиціонерів, першовідкривачів в якій-небудь сфері знання. Дана група не може бути визнана з поведінкою, що відхиляється, в строгому сенсі.

Типологія деструктивної поведінки будується відповідно до її цілей. У одному випадку це зовні деструктивні цілі, спрямовані на порушення соціальних норм (правових, морально-етичних, культурних) і відповідно зовнішньодеструктивна поведінка. У другому випадку – внутрішньодеструктивні цілі, спрямовані на дезінтеграцію самої особистості, її регрес, і відповідно внутрішньодеструктивна поведінка.

Зовнішньодеструктівна поведінка, у свою чергу, ділиться на аддиктивну і антисоціальну. Аддиктивна поведінку припускає використання будь-яких речовин або специфічної активності з метою відходу від реальності і отримання бажаних емоцій. Антисоціальна поведінка полягає в діях, що порушують існуючі закони і права інших людей у формі протиправної, асоціальної, аморальної поведінки.

У групі внутрішньодеструктивної поведінки Короленко і Донських виділяють: суїцідальну, конформістську, нарцистичну, фанатичну і аутичну поведінку. Суїцідальна поведінка характеризується підвищеним ризиком самогубства. Конформістська – поведінка, позбавлена індивідуальності, орієнтована виключно на зовнішні авторитети. Нарцистична – направляється відчуттям власної значущості, величності. Фанатична – виступає у формі сліпої прихильності до певної ідеї, поглядів. Аутична – виявляється у вигляді безпосередньої відгородженої від навколишньої дійсності, зануреності в світ власних фантазій.

Всі перераховані форми деструктивної поведінки відповідають, на думку учених, таким критеріям девіантності|, як погіршення якості життя, зниження критичності до своєї поведінки, когнітивні утворення (сприймання і розуміння|походить|), зниження самооцінки і емоційні|емоціональні| порушення. Нарешті|урешті|, вони із|із| значною вірогідністю|ймовірністю| призводять до стану|достатку| соціальної дезадаптації особистості|особистості| аж до повної|цілковитої| її ізоляції.

Змановськая Є.В. класифікує поведінкові відхилення, на підставі таких критеріів, як вид порушуваної норми і негативні наслідки поведінки.

Відповідно до перерахованих критеріїв вона виділяє три основні групи поведінки, яка відхиляється: антисоціальна (делінквентна|) поведінка, асоціальна (аморальна) поведінка, аутодеструктивна| (саморуйнівна|) поведінка [3].

Антисоціальна (делінквентна) поведінка – це поведінка, яка суперечить правовим нормам, становить загрозу соціальному порядку і благополуччю оточуючих людей. Вона включає будь-які дії або бездіяльність, заборонені законодавством.

У дорослих людей (старше 18 років) делінквентна| поведінка виявляється переважно у у формі правопорушень, які спричиняють кримінальну|карну| або цивільну|громадянську| відповідальність і відповідне покарання|наказання|. У підлітків (від 13 років) переважають наступні|слідуючі| види делінквентної| поведінки: хуліганство, крадіжки, грабіж, вандалізм, фізичне насильство, торгівля наркотиками. У дитячому віці (від 5 до 12 років) найбільш поширені такі форми, як насильство по відношенню до молодших дітей або однолітків, жорстоке поводження з тваринами, крадіжка, дрібне|мілке| хуліганство, руйнування майна, підпали.

Асоціальна поведінка – це поведінка, що ухиляється від виконання морально-етичних норм, безпосередньо загрожує благополуччю міжособистісним стосункам. Вона може виявлятися як в агресивній поведінці, сексуальних девіаціях (безладні статеві зв'язки, проституція, спокушання, вуайеризм, ексгібіціонізм і ін.), залученості до азартних ігор на гроші, жебрацтво, утриманство.

У підлітковому віці найбільш поширені втечі|догляди| з|із| дому|дому|, жебрацтво, шкільні прогули або відмова від навчання|вчення|, брехня, агресивна поведінка, |безладні статеві зв'язки, граффіті (настінні малюнки і надписи непристойного характеру|вдачі|), субкультуральні девіації (сленг, татуювання).

У дітей частіше зустрічаються втечі|паростки| з|із| дому|дому|, шкільні прогули, агресивна поведінка, лихослів'я, брехня, крадіжки, здирство (жебрацтво).

Межі|кордони| асоціальної поведінки особливо мінливі, оскільки вона більш за інші поведінкові девіації перебуває під впливом культури і часу.

Аутодеструктивна (саморуйнівна поведінка) – це поведінка, яка відхиляється від медичних і психологічних норм, загрожує цілісності і розвитку самої особи. Саморуйнівна поведінка на сучасному етапі виявляється в наступних основних формах: суїцидальна поведінка, харчова залежність, хімічна залежність (зловживання психоактивними речовинами), фанатична поведінка (наприклад, залученість в деструктивно-релігійні культи), аутична поведінка, віктимна поведінка (поведінка жертви), діяльність з вираженим ризиком для життя (екстремальні види спорту, перевищення швидкості при їзді на автомобілі і ін.).

Специфікою аутодеструктивної| поведінки (аналогічно попереднім формам) в підлітковому віці є|з'являється| її опосредкованість| груповими цінностями. Група, в яку включений підліток, може породжувати наступні|слідуючі| форми аутодеструкції|: наркозалежну поведінку, самопошкодження|, комп'ютерну залежність, харчові аддикції|, рідше – суїцидальну поведінку.

У дитячому віці мають місце куріння і токсикоманія, але|та| в цілому|загалом| для даного вікового періоду аутодеструкція| є мало характерною|вдача|.

Отже|цебто|, бачимо, що різні види поведінки, яка|осо відхиляється, розташовуються на єдиній осі «деструктивна поведінка», з|із| двома протилежними напрямами|направленнями| – на себе або на інших.

За спрямованістю і ступенем прояву деструктивність можна представити як поведінку, яка відхиляється на наступній шкалі: антисоціальна (активно-деструктивна) – просоціальна (відносно деструктивна, адаптована до норм антисоціальної групи) – асоціальна (пасивно-деструктивна) – саморуйнівна (пасивно-аутодеструктивна) – самознищувальна (активно-аутодеструктивна).

Виділення окремих видів поведінки, яка відхиляється, і їх систематизація за схожими ознаками є|з'являються| умовним, хоча і виправданим в цілях наукового аналізу. У реальному житті окремі форми нерідко|незрідка| перетинаються, а кожен конкретний випадок поведінки, яка відхиляється, виявляється|опиняється| індивідуально забарвленим |пофарбованим| і неповторним [3, с. 33-34].

Отже, узагальнюючи вищезазначене, можна говорити про такі види девіантної поведінки:

1. Особистісні розлади (патохарактерологічна поведінка - психопатії).

2. Агресивна поведінка.

3. Аддиктивна поведінка:

- хімічна аддикція: тютюнопаління, алкоголізм, токсикоманія, наркоманія;

- нехімічна аддикція: колекціонування, ігрова (комп’ютерна) залежність, кліптоманія, дромоманія, трудоголізм, переїдання і ін.

4. Протиправна (делінквентна)поведінка:

- порушення дисципліни;

- проступки;

- злочини.

5. Суїцідальна поведінка.

Проституція.

Жебрацтво.

Девіантна поведінка пов’язана із невідповідністю людських вчинків, дій, видів діяльності нормам, правилам поведінки, ідеям, стереотипам, очікуванням, установкам, цінностям, ролям. Деякі явтори вважають, що девіантними можуть бути не тільки вчинки і дії, але й ідеї (погляди), що отримало назву десидетство, інакомислення і ін. На думку А. Коена поведінка, яка відхилється – це «такое поведение, которое идет вразрез с институциализированными ожиданиями, то есть с ожиданиями, разделяемыми и признаваемыми законными внутри социальной системы».

Оскільки девіантна поведінка визнається як поведінка, яка не відповідає соціальним нормам і очікуванням, які є різними в різних соціумах та в різний історичний час, то поняття «загальновизначена норма» є достатньо відносним, відповідно, відносною (релятивною) є і девіантна поведінка.

 

Поведінка дітей і підлітків, яка відхиляється, є результатом несприятливого психосоціального розвитку і порушень процесу соціалізації, які виражаються в різних формах дитячо-підліткової дезадаптації вже в ранньому віці, наприклад, в утрудненнях в засвоєнні соціальних ролей, навчальних програм, норм і вимог соціальних інститутів (сім'ї, школи і т. ін.), які виконують функції інститутів соціалізації.