Девіація – (лат. – ухилення).

Під девіацією розуміють:

1) вчинки, дії людини, що не відповідають офіційно встановленим, визнаним та фактично діючим в даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам);

2) соціальні явища, що виражаються в масових формах людської діяльності, яка не відповідає офіційно встановленим та фактично визнаним в даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам), що передбачає загрозу для нормального функціонування суспільства (наркоманія, алкоголізм, туберкульоз, СНІД, суїциди, жебрацтво, проституція тощо).

В першому випадку девіантна поведінка є переважно предметом вивчення психології, педагогіки, психіатрії. У другому випадку – девіація – предмет вивчення соціології та соціальної психології.

Тобто поняття девіація (девіантна поведінка) застосовується по відношенню до поведінки, дій, вчинків людини або певної групи людей, що живуть і діють в суспільстві. Тому девіація, як відхилення, ухилення від норм даного суспільства передбачає взаємодію людини (її організму та психіки) з соціальним середовищем.

 

Норма та її види

Норма – (лат. – взірець), тобто це загальновизнаний, узаконений порядок, побудова, встановлена та визнана міра чогось.

Поняття норми застосовується до всього, що знаходиться навкруги, тобто всі явища і речі оцінюються як нормальні або ненормальні відносно якогось встановленого та визнаного взірця. Поняття норми є вихідним для визначення будь-яких видів відхилень. Поняття “відхилення” має сенс лише у зв'язку з поняттям “норма”. Норма і відхилення – це парні категорії. Зв'язок норми і відхилення від неї, їх протилежність в рамках певної єдності свідчить|засвідчує| про неможливість встановлення і дослідження відхилень самих по собі, у відриві від тих норм, про порушення яких йде мова|промова|. Норма і відхилення завжди мають на увазі один одного, одне без іншого неможливе.

З поняттям норми та відхилення пов’язані всі види життєдіяльності:

– індивіду, як біологічного організму;

– психіки як регулятора індивідуальної поведінки;

– соціальної поведінки, яка передбачає взаємодію між людьми;

– соціуму в цілому, як організму, що також є динамічним та функціонує згідно певним механізмам та законам.

Однією з умов існування будь-якої системи є її здатність підтримувати стан певної рівноваги. Норми є тим механізмом, який утримує будь-який організм, в тому числі суспільний, в стані життєздатної рівноваги в умовах безумовних змін.

В психології нормою називають міру розвитку і прояву психічних функцій і властивостей. Для її наукового визначення існують різні підходи.

Найбільш розповсюджений і найпростіший – негативний підхід. В рамках даного підходу нормальною (здоровою) визнають людину, у якої відсутні аномалії. В цьому випадку, на думку Б.С. Братуся, ми лише частково торкаємось кола проблем, де потрібно шукати специфіку норми, але не вказуємо на саму її специфіку [1].

 

Позитивний підхід націлений на виявлення зразка з бажаними якостями. Для отримання еталону (умовної групи людей без аномалій) найчастіше застосовують методи математичної статистики. Статистична норма виглядає як середній показник. Це те, що властиво більшості (не менше чим половині) людей в популяції. При цьому «усереднення» людей породжує немало казусів і проблем.

Критерійна норма заснована на соціально-нормативному критерії. Вона існує переважно у формі вимог (завдань) різного ступеня трудності. Наприклад, «хорошим» громадянином може вважатися людина, яка дотримує норми закону, а «нормальним» працівником є той, хто добре справляється з професійно-кваліфікаційними вимогами. Інший варіант критерійно-орієнтованих норм - це шкільна програма. Відповідно до освітніх стандартів (вимогами до знань і умінь) все учні умовно діляться на тих, що «справляються» з нею і не «справляються», тобто неуспішних.

Нарешті, норма може бути ідеальною - у вигляді узагальнення позитивних якостей видатних представників людства, що забезпечують його прогресивний розвиток. Вбираючи в себе кращі риси «чудових» людей, ідеальна норма виступає переважно у формі ідеалів - надихаючих зразків для наслідування. Ідеали, не дивлячись на віддаленість, що здається, від реальності, грають надзвичайно важливу роль в регуляції поведінки людини і життя суспільства. Думка, що позитивні ідеали найбільшою мірою, ніж що-небудь інше, забезпечують духовне здоров'я особистості та сягає корінням в історію людства.

Таким чином, при спеціальному вивченні норма як єдиний взірець поведінки для всіх людей виглядає як деяка абстрактна схема, що слабо пов'язана з різноманіттям реального психічного життя і часом доходить до абсурду. Видатний|визначний| вітчизняний клініцист П. Б. Ганнушкін називав гармонійну натуру здебільше плодом уяви, помічаючи, що у кожної людини можна знайти, наприклад, психопатичні риси|межі| [3]. Геніальний дослідник людської душі Ф.М.Достоєвський в романі «Ідіот» розкрив всю трагічність і безглуздість «ідеальної людини - князя Мишкіна», його несумісність із реальним світом людей.

Сучасна психологія – це, передусім, наука про особистість, тому поняття психологічної норми пов'язане з питанням про нормальність особистісного розвитку. Мабуть, найчастіше благополуччя особистості пов'язується із|із| такою соціально-психологічною її характеристикою, як здатність|здібність| адаптуватися до соціального середовища|середи|. Однак, з погляду певних|лави| авторів, наприклад Е. Фромма, адаптація до життя в суспільстві|товаристві| не може бути|з'являтися| надійним критерієм норми і аномалії особистості, оскільки|тому що| вона може припускати|передбачати| нав'язування людині чужих йому цінностей і відмову від своєї особистості [17, с. 122].

У свою чергу|своєю чергою| В. Франкл основними ознаками особистого здоров'я називав духовність, свободу і відповідальність. При цьому «чим більш специфічна людина, тим менш вона відповідає нормі - як в сенсі|змісті| середньої, так і ідеальної. Неповторність людської особистості виявляє свій внутрішній сенс|зміст| в тій ролі, яку вона грає в цілісному співтоваристві|спілці|» [16, с. 197].

Завдяки внеску гуманістичної психології, наші уявлення про розвиток особистості вийшли за межі процесу соціальної адаптації. Вони істотно поповнилися таким важливим процесом, як індивідуація. Остання включає пізнання, ухвалення, розвиток і реалізацію своєї індивідуальності. Згідно теорії К. Роджерса у здорової особистості домінує установка на процес самоактуалізації - актуалізації природженого прагнення людини до зростання і розвитку своєї особистості відповідно до того, якою вона є за своєю природою і можливостями [12].

Згідно|прямувати| установкам гуманістичної психології, Б. С. Братусь описує нормальний розвиток людини як розвиток, який веде її до отримання родової людської сутності. Людська сутність виявляється в наступних|слідуючих| характеристиках: ставленні до іншої людини як самоцінності|, здатності до любові|кохання| і творчості, цілестворюючому| характері|вдачі| життєдіяльності, потреби в позитивній свободі (не від чогось, а для чогось), здатності до свободи волевиявлення|, внутрішній відповідальності перед собою і іншими, отриманні сенсу|змісту| життя. Розвиток із протилежними виявами буде аномальним [1].

 

В соціальній психології під нормою розуміють стандарт, який існує у соціальній спільноті чи групі, зіставлення з яким визначають прийнятність і досконалість об’єктів, процедур і продуктів діяльності (зокрема, юридичні, моральні, мовні норми тощо). Основним змістом норм виступають передусім вимоги суспільства.

 

В соціальному (соціологічному) сенсі нормою називають явища групової (масової, суспільної, колективної) свідомості у вигляді уявлень та понять, котрі поділяє група і найбільш частих та загальновизнаних суджень членів групи про вимоги до поведінки людини з урахуванням її соціальних ролей, котрі створюють оптимальні умови співіснування, з якими ці норми взаємодіють.

Соціальні норми – сукупність вимог та очікувань, які висуває соціальна спільнота (група, організація, клас, суспільство) до своїх членів з метою здійснення діяльності (поведінки) встановленого зразка.

Соціальна норма – обумовлений соціальною практикою соціокультурний інструмент регулювання відносин в конкретно-історичних умовах життя суспільства [11].

Групові норми – сукупність правил та вимог, що приймаються певною, реально діючою спільнотою, які стають найважливішим засобом регуляції поведінки членів даної групи чи спільноти, визначають характер їх взаємодії та спілкування.

Норми здійснюють регуляцію поведінки і соціального контролю за поведінкою людини. Регулятивний вплив норм полягає в тому, що вони встановлюють межі, умови, форми поведінки, характер відносин, цілі і способи їх досягнення. Регулювання відбувається у відповідності до системи цінностей, потреб, інтересів, ідеології, яка панує в соціумі. Засвоєні суб’єктом норми значною мірою визначають перебіг його діяльності [2].

Уявлення про соціальні норми пов’язані із поняттям згоди людей із належною поведінкою. Тому соціальні норми – це певні зразки, які приписують те, що люди повинні робити, думати, відчувати, робити в конкретних ситуаціях. Це правила. Вимоги суспільства до особистості, в яких більше або менше точно визначені об’єм, характер та межі дозволеного або допустимого в поведінці, щоб життєдіяльність людини була можливою.

Соціальна норма закріплює інтервал дозволеної або обов’язкової поведінки людини, соціальних груп або організацій, яка історично складається. І на відміну від природно-наукової норми соціальна норма в більшості випадків виникає як результат адекватного або неадекватного відображення в свідомості і вчинках людей обєктивних закономірностей функціонування суспільства і тому може не відповідати об’єктивним законам розвитку, а можуть мати певні викривлення в наслідок ідеологічного, релігійного, міфологічного, а тому субєктивного відображення об’єктивних закономірностей. В такому випадку аномальною стає «норма», а «нормальним» є відхилення від неї. З цієї ж причини соціальні відхилення можуть бути не тільки негативними, які порушують функціонування системи, й позитивними, які стимулюють прогресивний розвиток, наприклад, наукова, художня, технічна, суспільно-політична творчість. прикладами негативних відхилень є такі соціальні явища, як алкоголізм, злочинність, наркоманія, проститція, жебрацтво і ін. Межа між позитивними і негативними відхиленнями дуже рухлива в часі і просторі соціумів. І різні види творчості і асоціальної поведінки по суті є проявом соціальної активності людини. При всій їх різноманітності, вони мають загальні риси: нестандартність вчинків, вихід за межі звичних стандартів, за межі норми.

При всьому різноманітті прояву,|вияву| соціальні норми мають такі|слідуючі| основні властивості:

1. Об'єктивність.

2. Історичність.

3. Універсальність.

4. Схематичність.

5. Безумовність.

Дані властивості означають, що норма є|з'являється| історично виробленим, узагальненим соціальним приписом|приписом|, обов'язковим для виконання з боку всіх людей і в будь-якій ситуації.

До того ж, вони можуть бути: 1) суспільними – значимими для всіх членів суспільства і 2) загальногруповими – значимими для членів даної групи. Явне порушення норм сприймається на рівні суспільної або групової свідомості як виклик. Тому людина, яка вступає вперше до будь-якої групи, бере участь у заходах групи, перш за все, намагається зрозуміти норми даної групи, тобто з’ясувати що є прийнятним а що не прийнятним в цій групі. Оскільки більшість нор не декларується, а припусакається, то не завжди їх легко побачити та усвідомити.

Особливу складність представляє|уявляє| така властивість соціальної норми, як її відносність і динамічність. Історія має достатньо|буяє| прикладів|зразками| різних культурних приписів|приписів| для одного і того ж явища. Так|та|, вимоги до зовнішнього вигляду людини, які найяскравіше виражені|виказувати| в моді, міняються буквально на наших очах. Інший яскравий приклад|зразок| - радикальні зміни в статеворольовій| поведінці жінок в ряді країн. Установки на сексуальну поведінку також змінюються з часом на протилежні. Наприклад, в історії європейських держав ми можемо прослідити наступні|слідуючі| метаморфози: від|от| полігамії | Стародавнього світу - через жорсткі заборони Нового часу - до сексуальної революції останніх десятиліть, аж до цілковитої свободи в інтимних стосунках і узаконення гомосексуальних шлюбів.

Отже, поняття норми є дуже нестійким явищем, яке може змінюватися, як історично, в часі, так і залежати від культурних особливостей, тобто є явищем релятивістським.

Норми виникають внаслідок потреби в певній поведінці. Різноманіття соціальної реальності і соціальних потреб породжує і різноманіття норм.

Норми класифікують за різними критеріями:

За суб’єктами, носіями норм:

- загальнолюдські норми;

- суспільні (норми певного суспільства);

- групові;

- колективні.

За об’єктом, або сферою діяльності та певним видом відносин в ній:

- політичні;

- економічні;

- етичні (моральні);

- релігійні і ін.

За змістом:

- норми, які регулюють майнові відносини;

- норми спілкування;

- норми, які забезпечують права і свободу особистості;

- норми, які регламентують діяльність організацій і підприємств;

- норми, які регулюють відносини між державами.

За місцем в ціннісно-нормативній системі:

- основні;

- другорядні;

- загальні;

- конкретні.

За масштабом:

- норми, які є дієвими для суспільства в цілому;

- локальні.

За способом забезпечення:

- норми, які спираються на переконання і їх реалізацію;

- норми, які спираються на державний примус.

За функціями:

- норми-оцінки:

- норми-орієнтири;

- норми, які регламентують;

- норми, які контролюють;

- норми, які караюють;

- норми, які заохочують.

За мірою стійкості:

- норми, які спираються на соціальні традиції та звичаї;

- норми, які спираються на індивідувальні звички;

- норми, які спираються на привілеї;

- норми, які не мають ніяких підстав.

За формотворенням:

- жорстко фіксовані;

- гнучкі.