Соціальний контроль та механізм його функціонування

 

Суспільство в значній мірі визначає життєдіяльність людини. Такий вплив соціуму носить не тільки формальний, але й психологічний сенс. Виховуючись в певних умовах, в певному соціальному середовищі, людина засвоює з самого дитинства певні шаблони поведінки, людина формує особисті цілі і цінності, тим самим орієнтується на оточуючий її соціум. Навіть в разі, коли людина заперечує соціальні норми, вона все рівно орієнтується на них. Отже, взаємовідносини людини з суспільством регулюються за допомогою механізмів соціального контролю.

Під соціальним контролем розуміють сукупність спеціальних механізмів, котрі свідомо використовуються суспільством в цілому з метою організації та дотримання певних норм масової соціальної поведінки, що забезпечує сталість, однаковість соціальної життєдіяльності, тим самим упорядковуючи взаємовідносини між людьми.

Соціальні цінності і норми є інструментом соціального регулювання в соціумі, а також посередником, який пов’язує поведінку людини і найважливіші соціальні інститути. Прищеплення суспільних цінностей і норм своїм членам шляхом виховання певних зразків поведінки. Тому соціальний контроль реалізує свої функції шляхом формування звичок, традицій, правових і моральних норм і відповідних санкцій.

Соціальний контроль включає:

- експектації;

- норми;

- санкції.

Експектації – вимоги оточуючих до певної людини у вигляді очікувань, тобто це не прямі, а опосередковані вимоги. Знаючи очікування батьків, дитина прагне їх виправдати, тим самим прагне до соціально прийнятної поведінки.

Джерело поведінки, яка відхиляється, Т. Парсонс вбачає в невідповідності дій індивіда очікуванням оточуючих його людей. Будь-яке відхилення може трактуватися як нечітке, невірне або ілюзорне уявлення особистості про зразки та стандарти. Виправлення уявлень, які відхиляються можливо шляхом винагород або санкцій.

Якщо людина порушує соціальні норми, то група чи суспільство прагне то дого, щоб примусити її виконувати їх. В кожному соціумі існують засоби або процедури, за допомогоюокремі групи або соціум намагається привести поведінку до норми. Тобто всі процедури, за допомогою яких поведінка людини повертається до норм соціальної групи, називають санкціями.

Соціальна санкція – це міра впливу і найважливіший засіб соціального контролю.

Види санкцій:

формальні – неформальні

позитивні – негативні.

Формальні – накладаються офіційними, державними органами.

Неформальні – передбачають реакцію членів групи, друзів, співробітників, рідних і близьких, знайомих.

Позитивні – спрямовані на підтримку та схвалення людини.

Негативні – спрямовані прити людини, яка відступає від соціальних норм.

Отже можна виділити 4 типа санкцій: формальні позитивні, формальні негативні, неформальні позитивні, неформальні негативні.

Позитивні санції, зазвичай, є більш впливовішими за негативні, оскільки вони є стимулюючими порівняно з негативними. Санції є ефективними тоді, коли існує згода з приводу їх застосування та використання та авторитету тих, хто їх застосовує.

 

Розглянемо форми соціального контролю, які впливають на всіх без винятку суб’єктів суспільного життя.

Під формами соціального контролю розуміють все різноманітні засоби регулювання життєдіяльності людини в соціумі, які обумовлені різноманітними суспільними або груповими процесами і пов’язані з інтегративними психологічними явищами, які відбуваються в малих або великих соціальних групах. Форми соціального контролю можна також розглядати як формальні та неформальні. Найбільш розповсюдженими формами соціального контролю є: закон, табу, звичаї, традиції, мораль і нрави, совість, манери, звички і ін.

Закон – найбільш формальна форма соціального контролю,який є сукупністю нормативних актів, правових норм, які мають юридичну силу і регулюють формальні відносини людей в масштабах держави. Закони безпосередньо пов’язані з конкретною владою в суспільстві і визначаються цією владою. Закон встановлює певний порядок в суспільстві, може сприяти або перешкоджати самореалізації людей в даному соціумі. Зневаження суб’єктом правових норм може приводити до негативних соціально-психологічних наслідків. Закон є активною і дієвою формою контролю і в разі його явного порушення призводить до обмеження свободи людини.

Одною із найдавніших форм соціального контролю, яка передувала появленню законів є табу. Табу включає систему заборонів на здійснення будь-яких дій і думок людини. В первісному суспільстві табу регулювало всі важливі сторони життєдіяльності людини. В сучасному суспільстві на рівні сучасної індивідуваної свідомості табу зазвичай пов’язане із забобонами.

Достатньо широко соціальний контроль відбувається через способи поведінки людей, які повторюються і є звичними для більшості людей та є розповсюдженими в даному суспільстві – це звичаї. Вони встановлюються з дитинства і мають характер суспільної звички. Головна ознака звичаїв – їх розповсюдженність. Вони визначаються умовами суспільства в даний момент і тим відрізняються від традицій, які мають позачасовий характер і існують достатньо довго, передаючись із покоління в покоління.

Під традиціями розуміютьтакі звичаї, по-перше, склалися історично в звязку з культурою доного етносу; по-друге, передаються із покоління в покоління; по-третє, визначаються менталітетом (духовним складом) народу. Оскільки традиції мають глибокі корені, то їх важко змінити або переробити, в силу чого вони є найбільш консервативною формою неформального соціального контролю. Разом з тим, і традиції можуть поступово змінюватися у зв’язку з соціально-економічними та культурними соціальними перетвореннями, які в подальшому будуть визначати соціальні шаблони поведінки. На такі перетворення впливають, наприклад, матеріальні або вікові розбіжності (між поколіннями) і ін.

Звички та традиції охоплюють масові форми поведінки та відіграють визначну роль у інтергації суспільства. Більшість соціальних психологів вбачають головний психологінчий сенс традицій в їх соціальній доцільності. Далеко не всі звичаї закріпилися та модифікувалися в традиції. Більшість звичаїв знакають із змінами в житті суспільства. Традиції є проявом культури народу.

Існують особливі звичаї, які мають моральне значення і пов’язані із розумінням добра та зла в данній соціальній групі або суспільстві – мораль. Мораль регулює неформальні відносини в соціумі і зазвичай протиставляється закону як регулятору формальних відносин. Мораль визначає те, що люди собі традиційно дозволяють або не дозволяють в зв’язку із уявленнями про те, що є гарним чи поганим. Принципи моралі переважно є універсальними, оскільки несуть в собі абсолютні цінності буття.

Яким чином відбувається нормативна регуляція поведінки людини?

Яким чином здійснюється механізм включення індивідуальної діяльності в суспільну?

Яким чином норми і цінності пов’язують поведінку окремого індивіда з іншими соціальними інститутами?

Соціальні норми – це продукт соціуму, це певні вимоги, які суспільство висуває до людини. Але буде людина дотримуватися цих норм. Адже, будучи продуктом соціуму, норми є зовнішніми по відношенню до людини суспільними вимогами, які висуваються до неї в тих чи інших ситуаціях. Таким чином, сама по собі норма не регулює поведінку людини. Поведінка людини спрямовується сформованою системою внутрішніх детермінант (певних внутрішніх механізмів та структур). Поведінка спрямовується самою людиною. Тому соціальний контроль реалізується тільки в тому випадку, коли в процесі соціалізації людина засвоює соціальні норми і цінності завдяки механізму інтеріорізації, тобто переводу їх із зовнішніх для людини у внутрішні. І саме це гарантує виконання людиною рольових вимог і очікувань.

В процесі інтеріорізації відбувається не тільки засвоєння знань, умінь, ролей, норм, але й відбуваються певні зміни в самосвідомості людини. І це визначає появлення особистісної структури, яка із середини санкціонує поведінку, виятупаючи в ролі «внутрішнього контролера». Таким чином, соціальний контроль – це система пристосування та взаємодії певних структур, які стають регулятоами поведінки, а механізм соціального контролю – це двохсторонній процес взаємодії взаємопов’язаних елементів, структур, хоч і різних за своєю природою (як зовнішні, так і внутрішні структури).

Самоконтроль (внутрішній контроль) стає вищим і найбільш ефективним рівнем регуляції поведінки людини. Також самоконтроль – це можливість самої людини контролювати свої психічні явища, процеси, стани таким чином, що в кінці кінців це стає її властивістю, особистісною рисою. А також обов’язковою частиною всіх видів діяльності і поведінки людини.

Можна стверджувати, що інтеріорізація регулятивної системи кожною конкретною людиною є складним психосоціальним процесом. І кінцевим результатом даного процесу є засвоєння людною певного типу соціального контролю, визначення людиною своєї позиції, яка в кінцевому вигляді починає функціонувати на рівні особистісних механізмів. Ця узагальнена властивість, риса особистості закріплюється та виявляється в такій особистісний структурі, яка отримала назву «локалізація контролю» (Роттер, 1954р.). Локус контролю поєднує внутрішні і зовнішні характеристики та детермінанти соціальної поведінки. Він визначає досягнення певних результатів, визначає характер активності особистості, індивідуальний стиль соціальної поведінки людини та уявлення про те, якою мірою людина контролює свою поведінку та своє життя.

Таким чином, соціальні норми не тільки повинні бути прийнятими і визнаними суспільством, суспільною думкою, але й стати внутрішніми переконаннями, із середини управляти поведінкою людини. А в процесі інтеріорізації відбувається перенос суспільних уявлень в свідомість окремого індивіда. Поступово ці уявлення розвиваються, закріплюються, стають внутрішніми цінностями, установками та визначають моделі поведінки людини, виходячи із внутрішнього у зовнішній план.

Інтерналізовані норми не відчуваються людиною як примусові. Вони зливаються в єдине ціле з її правилами і нормами. В такому сенсі вони становлять внутрішній імператив, який прийнятий людиною і утворює її установку.

Однак, з різних причин, людина із всієї сукупності соціальних норм засвоює і визнає орієнтирами свого життя лише частину їх, тобто мотивами її поведінки стають тільки ті соціальні норми, які із сфери суспільної свідомості перейшли у сферу індивідуальної свідомості, стали усвідомленими як необхідні, корисні для неї самої та тієї соціальної групи, до якої вона сама себе причисляє. Тому соціальні норми є дієвими тільки в тому випадку, коли вони стали компонентами індивідуальної свідомості людини і тільки в такому випадку вони виступають як добровільне самозабов’язання.

 

Соціальні норми і цінності поступово засвоюються людиною в процесі її соціального розвитку. Вони інтеріорізуються в процесі з самого раннього дитинства і визначають сутність людини в її ціннісному аспекті. Перехід зовнішньої регуляції у внутрішню відбувається у свих формах соціального контролю. Але засвоєння саме моралі на індивідуально-психологічному рівні сприяє розвитку та формуванню такої інтегральної психологічної та духовної риси людини як совість. Совість – це унікальна якість людини, яка визначає її сутність. Це моральна свідомість людини, внутрішнє розуміння, усвідомлення добра і зла, сховище душі, в якому виникає схвалення або засудження кожного вчинку людини. Совість – це здатність людини здійснювати моральний самоконтроль, самостійно формулювати для себе моральні забов’язання, вимагати їх виконання і оцінювати вчинки, які вже здійснені [19].

Близькою до категорії моралі є категорія нравів, яка слугує для позначення звичаїв. Які мають моральне значення і характеризують всі форми поведінки в будь-якому прошарку соціуму. Нрави пов’язані із поведінкою в певних соціальних групах відповідно до соціальної стратифікації. Тобто мораль може бути одна, а нрави різні.

На індивідуальному рівні нрави виявляються в манерах людини, особливостях її поведінки. Манери включають в себе сукупність звичок поведінки саме даної людини або певної групи. Це зовнішні форми поведінки, способи щось робити, що характеризує певний соціальний тип. Звичка – це поведінкова одиниця соціального шаблону життєдіяльності людини, яка є неусвідомлюваною дією, яка неодноразово повторювалася настільки, що набула автоматизованого характеру. Зазвичай пов’язана з відносно простими навичками, але достатньо грунтовно регулює соціальне життя. Звички складаються під впливом найближчого оточення і, перш за все, сімейного виховання. Спочатку через засвоєння найпростіших навичок и звичок людини входить в культуру своєї спільноти. В процесі дорослішання та розвитку особистсоті звички стають все більш складними і опосередкованими, перетворюючись, по мірі ускладнення і включення в систему звичок, в унікальну матрицю соціальної поведінки людини.

Таким чином, відповідно до психологічних закономірностей, норми присутні в індивідуальній свідомості у вигляді соціально-психологічних установок. Соціальні установки переживаються людиною як особистісне ставлення до будь-чого, як значення об’єкта (явища) для даної особистості – його особистісний сенс. Установки відтворюють зв'язок між об’єктом і його оцінкой, тим самим формує готовність людини до певного виду соціальної поведінки.

На особистісному рівні створюється суб’єктивна ієрархія соціальних установок у відповідності до психологічної значущості об’єкта для конкретної людини.

В концепції регуляції соціальної поведінки В.А. Ядова виділяються 4 рівня соціальних установок (диспозицій):

- найпростіші ситуативні поведінкові установки;

- соціальні установки, які діють на рівні малих груп і в звичних для людини ситуаціях;

- диспозиції, в яких фіксується загальна спрямованість інтересів людини відповідно до конкретної соціальної активності;

- система вищих ціннісних орієнтацій особистсоті, яка регулює цілісність її соціальної поведінки і діяльності [20].