Тема 5. Поняття психологічної коррекції, її види і форми

Проведення корекційної роботи з|із| дітьми і підлітками є|з'являється| одним з найвідповідальніших заходів в роботі педагогів і психологів. Тому важливо|поважно|, щоб|аби| в корекційній роботі враховувалися результати попередньої психологічної діагностики. Психодіагностична робота, підбір і використання діагностичних методик не вичерпує всіх проблем, які доводиться вирішувати|рішати| в роботі з|із| проблемними дітьми. І разом з тим|в той же час| вони дають можливість|спроможність| визначити основні джерела проблем і труднощів, які має|відчуває| дитина|дитя| або підліток і виявити резерви, що є|наявний| у неї, на які можна спертися в проведенні психокорекційної роботи.

У арсеналі психолога і педагога повинні знаходитися|перебувати| різні методи і прийоми надання|виявлення| допомоги дитині|дитяті| і реабілітаційної роботи з|із| нею. Найчастіше проблеми, з|із| якими необхідно працювати, пов'язані з розвитком особистості|особистості| дитини|дитяти|, такі як тривожність, самооцінка, порушення поведінки (агресивність, конфліктність), порушення стосунків з|із| батьками, однолітками, труднощі в учбовій діяльності, проблеми профорієнтації.

1. Співвідношення понять "психотерапія", "психокорекція" і "тренінг"

Слід зробити декілька зауважень термінологічного характеру. Для позначення різноманітних форм групової психологічної роботи використовується досить великий круг термінів, межі, сфери застосування яких, вельми розмиті: психотерапія, психокорекційна робота, тренінг, навчання. Без сумніву, подібне положення з несталими термінами пов'язане з відносною новизною цієї області практичної психології і значною мірою – з тим, що подібні види практичної діяльності здійснюються, як правило, на стику психотерапії і психокорекції, з одного боку, і навчання – з іншою.

Тому важливо|поважно| знатися на їх сенсі|змісті| і змісті|вмісті|, а також тому, що між ними є схожого, що різного, в чому їх самостійне значення.

Під терапією прийнято розуміти широку сферу наукової і практичної діяльності фахівців (лікарів, психологів і ін.). Можна говорити про існування медичної, психологічної, соціологічної і філософської моделі психотерапії.

Психотерапія – це комплексна лікувальна вербальна і невербальна дія на емоції, думки, самосвідомість людини при багатьох психічних, нервових і психосоматичних захворюваннях. Умовно розрізняють клінічно орієнтовану психотерапію, спрямовану переважно на пом'якшення або ліквідацію наявної симптоматики (медична модель). І особистісно орієнтовану психотерапію, яка прагне допомогти людині змінити своє відношення до соціального оточення і до власної особистості (психологічна модель).

Навіть при розгляді психотерапії в рамках|у рамках| медичної моделі, слід звернути увагу, що в даному випадку використовуються виключно|винятково| психологічні прийоми, методи і засоби|кошти| дії на особистості|особистість| і вирішення її проблем, а не медикаментозні або фармакологічні. У клінічно-орієнтованій моделі психотерапії використовують такі методи як гіпноз (навіювання), аутогенне тренування (самонавіяння). У особистісно орієнтованій моделі психотерапії використовується значна кількість методів і прийомів різних психологічних шкіл і напрямків|направлень| (психоаналіз, гештальттерапія|, гуманістична психологія, бихевіористична| психологія|направлення| і ін.).

Таким чином, психотерапію можна розглядати|розглядувати| як діяльність лікарів|лікарок| (психотерапевтів) і практичних психологів. При цьому під психотерапією слід розуміти «надання|виявлення| психологічної допомоги здоровим людям в ситуації різного роду психологічних утруднень|скрути|, а також у разі|в разі| потреби поліпшити якість власного життя» [2]. Практичний психолог (тренер) використовує ті ж методи, що і клінічний психотерапевт, проте|однак| його завдання|задача| не в знятті або полегшенні симптомів хворобі, а в створенні|створінні| умов для оптимального функціонування або розвитку особистості|особистості|, в цілях поліпшення|покращання| взаємин з|із| іншими людьми (членами сім'ї, друзями, колегами і ін.).

Психологічна корекція визначається як спрямована психологічна дія на ті або інші психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку і функціонування особи (Р. Л. Ісуріна, 1990). Психологічну корекцію зазвичай розглядають не тільки (і не стільки) як метод, який застосовується в медицині, але і як напрям діяльності практичного психолога (не обов'язково лікаря-психотерапевта).

Психотерапія набагато старша за психологічну корекцію – її виникнення у власному сенсі|змісті| слова дослідники відносять до 1904-1905 рр., пов'язуючи цей момент з лікарською діяльністю І. В. Вяземського (Росія) і Дж. Паретта (США), а появою терміну "групова психотерапія" ми зобов'язані Дж. Морено|морений|, який запропонував його в 1932 році.

Між тим, виникнення психологічної корекції прийнято вважати тільки 50-і роки ХХ сторіччя, коли М. Форверг розробив новий метод, основою якого були рольові ігри з елементами драматизації, і який був названий соціально-психологічним тренінгом – СПТ.

Найчастіше різноманітні форми групової роботи позначаються поняттям " Тренінгові групи ". Усвідомлюючи відносність цього терміну (втім, як і терміну, що часто зустрічається, "групове навчання"), ми використовуємо цей термін, маючи на увазі під тренинговими групами всі спеціально створені малі групи, учасники яких (психічно здорові люди) за сприяння ведучого-психолога включаються в своєрідний досвід інтенсивного спілкування, орієнтований на надання допомоги кожному у вирішенні різноманітних психологічних проблем і в самоудосконаленні (зокрема, в розвитку самосвідомості).

Виникнення психологічного тренінгу як нової форми взаємодії психолога з|із| людьми, що потребують психологічної допомоги, і цих людей між собою найтіснішим чином пов'язано з розвитком групової психотерапії і психокорекції. Разом з тим,|в той же час| ми вважаємо за необхідне розрізняти ці поняття.|уявляти|

В чому ж полягають основні відмінності|відзнаки| групового психологічного тренінгу від терапії, корекції і навчання|вчення|?

По-перше, на відміну від психотерапії, мета тренингової роботи не пов'язана власне з лікуванням. Ведучий тренінгу орієнтований на надання психологічної допомоги, а не на лікувальну дію. Це положення, зрозуміло, не унеможливлює застосування оздоровчих процедур. У тренінгу можуть брати участь не тільки фактично здорові люди, але і невротики, і люди з граничними станами психіки. У останньому випадку практичному психологу (що не має медичної освіти) рекомендується працювати спільно з клінічним психотерапевтом.

По-друге, відмінність психологічного тренінгу від психокорекції визначається тим, що в тренінгу приділяється увага не стільки дискретним характеристикам внутрішнього світу, окремим психологічним структурам, скільки розвитку особистості в цілому. Крім того, корекція безпосередньо пов'язана з поняттям норми психічного розвитку, на яку вона орієнтується, тоді як в деяких видах тренінгів взагалі не розглядається категорія норми.

По-третє, тренинговую роботу неможливо звести тільки до навчання, тому що когнітивний компонент не завжди є в тренінгу головним і може деколи взагалі бути відсутнім. Ряд фахівців вважає за найбільш цінним для учасників тренінгу отримання, перш за все, емоційного досвіду. Втім, психологічний тренінг дуже тісно стикається з розвиваючим навчанням, що розуміється в широкому сенсі слова.

При всьому цьому в тренінгу можуть застосовуватися психотерапевтичні, корекційні і навчальні методи, що у цілому ряді випадків|в цілому ряді випадків| не дозволяє однозначно визначити форму групової роботи.