Розкрити сутність психічних і фізіологічних процесів в управлінні поведінкою.

4. СТАДІЇ РОЗВИТКУ ПСИХІКИ І СВІДОМОСТІ. Леонтьєв виділяє в еволюційному розвитку психіки три стадії: 1. Стадія елементарної сенсорної психіки - (здійснюється відображення окремих властивостей предметів, тобто наявна відчуття), - здатність відображати окремі властивості предмета. Основна форма поведінки - Таксис, рефлекси і інстинкти. Інстинкти - вроджена програма поведінки або видовий досвід тварини. 2.Стадія перцептивної психіки ( виникає відображення цілісний предметів, тобто виникає сприйняття); основна форма відображення - предметне сприйняття, тобто тварини здатні відображати предмети у вигляді цілісних психічних образів. Основна форма поведінки - навички. Навички - придбана програма поведінки або особистий досвід тварини. 3. Стадія інтелекту (виникає відображення відносин між предметами):А) сенсомоторний інтелект; Б) свідомість.

Основна форма відображення - відображення міжпредметних зв'язків. Основна форма поведінки - інтелектуальна. Основні риси інтелектуального поведінки: 1. здатність вирішувати 2-фазні завдання, в яких існує особлива орієнтовано-дослідна підготовча фаза і фаза виконання (відсутній біологічний сенс); 2.Способность вирішувати одну й ту ж задачу різними способами; 3. Перенесення одного разу знайденого принципу вирішення завдання у нові умови; 4. Використання примітивних знарядь;5. Наявність інсайту.

 

7. ВИДИ МИСЛЕННЯ. Існує така класифікація мислення: 1.За характером засобів, використовуваних при вирішенні завдань: Продуктивне мислення — репродуктивне мислення. наявність чи відсутність у минулому досвіді суб'єкта готових засобів виконання завдання. Інтелектуальне мислення — візуальне мислення. При інтелектуальному мисленні засіб виконання завдання — поняття, при візуальному — уявлення. 2.За характером перебігу розумових процесів: Реалістичне мислення — аутистичне мислення. реалістичне мислення відповідає дійсності. аутистичне уявляє собі те, що відповідає афекту (принцип задоволення протистоїть принципові реальності) Інтуїтивне мислення — аналітичне мислення. Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, відбувається на свідомому рівні. Інтуїтивне характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, мінімальною усвідомленістю. 3.За характером виконуваних завдань: Теоретичне мислення — практичне мислення. Теоретичне мислення — це пізнання законів, правил. Основне завдання практичного мислення — підготовка до перетворення дійсності: постановка мети, створення плану, проекту, схеми. 6.Творче мислення — критичне мислення. Творче мислення — це мислення, результатом якого є відкриття принципово нового чи удосконаленого вирішення того чи іншого завдання. Критичне мислення являє собою перевірку запропонованих рішень з метою визначення області їхнього можливого застосування 4.За змістом спонукальних механізмів розумового процесу:

Оцінне мислення — емоційне мислення. Оцінне мислення, спонукається пізнавальним інтересом, емоційне — потребами почуття й волі.

 

6.в1. психічний стан, з одного боку, можна розглядати як інтегро­ване відображення у психіці взаємодії внутрішніх умов і зовнішніх впливів у відносно статичний відрізок часу. З іншого - як проекцію психічних процесів на психічні властивості людини, унаслідок чого зіштовхнуться психоенергії різних потенціалів, що зумовлює появу тимчасової надлишкової психоенергії, яка й визначає психічний стан людини. Після її нейтралізації зникає стан, який вона зумовила. Під ПСИХІЧНИМ СТАНОМ розуміють тимчасовий функціональ­ний рівень психіки, який відображає взаємодію впливу внутрішнього середовища організму або зовнішніх чинників та визначає спрямованість перебігу психічних процесів у цей момент і вияв психічних властивостей людини. Серед психічних станів згадуються: емоції; увага; тривожність; установки;

задоволення-незадоволення;апатія-натхнення;ейфорія; бадьорість-втома та інші. Психічний стан тісно пов'язаний з індивідуальними властивостями особистості, оскільки він характеризує психічну діяльність не загалом, а індивідуально. Стан страху в однієї людини може виявлятися у психічно­му збудженні, а в іншої - у психічному "паралічі", гальмуванні психічної діяльності. Так само, як психічні властивості відбиваються на психічних станах, психічні стани можуть переходити у психічні властивості. Якщо людина дуже часто переживає стан тривоги, можливе формування особистісної властивості - тривожності. Але відповідність між психічним станом і рисою особистості не є правилом. Зокрема, поруч з "нестримністю" як стійкою властивістю холеричного типу існує "нестримність" як стан, який може виникати в кожної людини і не бути характерною властивістю поведінки. Психічні стани можна класифікувати як вияви психічних процесів* стани емоційні - настрої, афекти, тривога тощо;* стани вольові - рішучість, розгубленість тощо;* стани пізнавальні - зосередженість, замисленість тощо.

 

6.в3. Вікова психологія — галузь психологічної науки, яка вивчає особливості психічного розвитку людини на різних вікових етапах індивідуального розвитку людини (онтогенез). Предметом дослідження вікової психології є вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості. Вікова психологія вивчає загальні закономірності, особливості виникнення і розвитку психічних процесів і властивостей і зумовлену віком динаміку співвідношень між ними; причини та закономірності переходу від одного вікового періоду до наступного; становлення різних видів діяльності (гри, навчання, праці, спілкування); В її загальній структурі виокремлюють психологію дитинства, до якої входять психологія новонародженого, немовляти, раннього дитинства, дошкільного періоду, молодшого школяра, підлітка, юнака, психологію дорослості — психологію дорослої людини, геронтопсихологію — психологію старості. Завданнями вікової психології є дослідження особливостей розвитку особистості на кожному її віковому етапі, надання відповідних рекомендацій щодо попередження спричинених віковими кризами психологічних проблем, а також конкретної психологічної допомоги. Не менш важливим є зосередження зусиль вікової психології на розв'язанні таких теоретичних і практичних завдань:-- вивчення особливостей розвитку людини на етапах ранньої та зрілої дорослості (Я-концепції, системи життєдіяльності, особливостей інтересів та інтелекту, проблем і криз розвитку тощо); Розділи: розвиток новонародж(0-1міс),психологія немовлят(1 міс-2р),раннього дитинс (2-6р).,пізнього дит(6-12р), псих підлітків(12-15р), псих юнатства(15-21),псих дорослості(21-60),псих люд похил віку(понад 60).

6.в5. Процес соціалізації йде через інститути соціалізації та агенти. Інститути соціалізації - це та соціальна група, яка передає людині частина соціального досвіду. Сім'я, дитячі дошкільні установи, школа, вуз, трудовий колектив. Всі вони забезпечують людині умови для освоєння досвіду (це їх завдання).

У кожного інституту є специфічні функції: 1. Сім'я (формування базових установок; забезпечення психологічної підтримки, прийняття дитини, де формується базова довіра до світу.) 2. Школа (дає об'єктивну оцінку; систематизація знань, наукові знання; забезпечення розвитку самостійності та громадянської позиції).Агенти соціалізації - конкретні люди, які відповідають за соціалізацію (батьки, вчителі і т.д.). Соціалізація людини відбувається за допомогою механізмів соціалізації - способів свідомого чи несвідомого засвоєння і відтворення соціального досвіду. Одним з перших був виділений механізм єдності наслідування, імітації, ідентифікації. Суть полягає в прагненні людини до відтворення сприйманого поведінки інших людей.

Виділяють механізм статеворольової ідентифікації (статевої ідентифікації) або статеворольової типізації. Його суть полягає у засвоєнні суб'єктом психологічних рис, особливостей поведінки, характерних для людей певної статі.Механізм соціальної оцінки бажаного поведінки здійснюється у процесі соціального контролю (С. Парсонс). Він працює на основі вивченого З. Фрейдом принципу задоволення страждання - почуттів, які відчуває людина в зв'язку з винагородами (позитивними санкціями) і покараннями (негативними санкціями), які надходять від інших людей. Це ефекти дії механізму соціальної оцінки: соціальна фасилітація (або фацілітація) та соціальний інгібіція.

6.в6. Психологія – одна з наук про людину. Об’єктом її вивчення є найскладніша сфера життєдіяльності людини – психіка,як функція мозку. Об’єкт психології – це певні прояви об’єктивного або суб’єктивного світу людини. Термін психологія походить від двохдавньогрецьких слів: «psyche» - душа і «logos» - слово, розуміння, знання, вчення, що означає «наука про душу».

6в.7. За безпосередністю взаємозв'язків групи можна поділити на умовні та реальні. Умовні групи об'єднуються за певною ознакою (стать, вік, рівень освіти, вид діяльності, націо­нальність та ін.) і включають у себе людей, які не пов'язані об'єктивною, реальною взаємодією. Люди, що утворюють цю спільноту, ніколи не зустрічаються і нічого не знають один про одного. Реальна група — це обмежена за розмі­рами спільність людей, яка існує у спільному просторі й часі та поєднується реальними стосунками взаємодії й спіл­кування. Умовні групи частіше виступають об'єктом соціо­логічного аналізу, а реальні групи досліджуються здебіль­шого соціальними психологами.

Групи бувають великі і малі. Велика група — це кількісно обмежена спільність людей, виділена за певними соціальними ознаками (клас, нація, прошарок), або реальна, знач­на за розмірами та складноорганізована спільність людей, поєднана спільною діяльністю (певна організація). У ве­ликих групах виробляються суспільні та культурні цінності, традиції, громадська думка, соціальні норми. Мала група — це відносно невелика кількість безпосередньо контактуючих людей, об'єднана спільними цілями або завданнями. За суспільним статусом можна виділити формальні (офі­ційні) та неформальні (неофіційні) групи. Формальні групи мають зовні задані соціальне значущі цілі діяльності. Для них характерні юридичне зафіксований статус, нормативне визначені структура (керівництва та підлеглості), права й обов'язки її членів. Неформальна група утворюється завдяки внутрішнім факторам ЇЇ існування (симпатії, дружбі, спіль­ності інтересів), вона не має юридичного статусу, законо­давче не регулюється. Неформальні групи можуть утворю­ватися як у межах формальних груп, так і поза ними.

За значущістю можна виділити референтні групи та гру­пи належності. Референтна група — це спільність, з якою людина порівнює себе, до якої відносить себе і на норми та цінності якої орієнтується у своїй поведінці та самооцінці. Ця група виконує дві функції — нормативну й порівняльну. Нормативна функція виявляється в мотивації: референтна група є джерелом норм поведінки, соціальних установок та ціннісних орієнтацій людини. Порівняльна функція полягає в тому, що референтна група стає еталоном, за яким індивід оцінює себе та інших. Група належності — це така група, до якої людина реально належить.

В.7. 1. Психіка і свідомість як предмет інтересу і наукового вивчення.Психіка людини -це системна властивість високоорганізованої матерії (функція мозку) що полягає у активному відображені субєктом обєктивної дійсності; побудові субєктом невідчужуваної від нього картини цього світу; є продуктом сусп.-історичного розвитку, результатом і умовою трудової діяльності та спілкування. Психіка різноманітна у свої формах та проявах-це її почуття думки мрії тобто все що складає субєктивний внутр.світ який проявляється в діях та вчинках. Психіка як форма відображення дійсності визначається двома рівнями: - нижчий рівень відображення – несвідомий – властивий і людині і тварині; - вищий рівень відображення – свідомий – властивий лише людині.Вищою, інтегруючою формою розвитку є свідомість.У структурі свідомості виділяють 4 основн. Характерист.: 1. Здатність акумулювати знання про навколишній світ за допомогою основних психічних процесів: відчуття, сприймання, памяті, мислення, уяви. 2. Здатність поділяти світ на Я і не-Я а також пізнавати Я. 3. Формування цілей діяльності. При цьому оцінюються різні мотиви, приймаються рішення, контролюється та коригується виконання дій. 4. Включення до складу свідомості відношень які виявляються в почуттях як індикаторах міжособистісних стосунків.Свідомість є продуктом суспільно-історичного розвитку людини. Несвідоме – це сукупність психічних явищ які людина не відчуває і про які нічого не знає. Проявом несвідомого є сновидіння, обмовки, реакції-відповіді на субсенсорні подразники, автоматизовані дії і рухи.Несвідоме не може бути протиставлене свідомості як щось негативне або неповноцінне. Поряд із терм. Несвідоме використовують терм. Підсвідоме та надсвідоме які різняться за своєю суттю: - несвідоме своїм обсягом значно ширший оскільки охоплює всі психічні явища що не усвідомлюються людиною(інстинкти); - підсвідоме – це псих. Явища що в певний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте за певних умов можуть бути усвідомлені; - надсвідоме – рівень психічної активності особистості, механізм творчої інтуїції при виконанні творчих завд, який не піддається індивідуал. Усвідомлено-вольовому контролю.

В. 7. 3. Свідомість та її структурні елементи. Вищий рівень психічного відображення який властивий тільки людині називається свідомістю. Свідомість є вищою інтегральною формою психіки, результатом формування людини в процесі трудової діяльності за постійного спілкування з іншими людьми. Вона є властивістю особистості що забезп цілеспрямований характер людської діяльності і регулює всю поведінку і всі дії людини. У структурі свідомості виділяють 4 основн. Характерист.: 1. Здатність акумулювати знання про навколишній світ за допомогою основних психічних процесів: відчуття, сприймання, памяті, мислення, уяви. 2. Здатність поділяти світ на Я і не-Я а також пізнавати Я. 3. Формування цілей діяльності. При цьому оцінюються різні мотиви, приймаються рішення, контролюється та коригується виконання дій. 4. Включення до складу свідомості відношень які виявляються в почуттях як індикаторах міжособистісних стосунків.Свідомість є продуктом суспільно-історичного розвитку людини. Несвідоме – це сукупність психічних явищ які людина не відчуває і про які нічого не знає. Проявом несвідомого є сновидіння, обмовки, реакції-відповіді на субсенсорні подразники, автоматизовані дії і рухи.Несвідоме не може бути протиставлене свідомості як щось негативне або неповноцінне. Поряд із терм. Несвідоме використовують терм. Підсвідоме та надсвідоме які різняться за своєю суттю: - несвідоме своїм обсягом значно ширший оскільки охоплює всі психічні явища що не усвідомлюються людиною(інстинкти); - підсвідоме – це псих. Явища що в певний момент перебувають поза фокусом свідомості, проте за певних умов можуть бути усвідомлені; - надсвідоме – рівень психічної активності особистості, механізм творчої інтуїції при виконанні творчих завд, який не піддається індивідуал. Усвідомлено-вольовому контролю.

В. 7. 4. Підсвідоме та його взаємодія зі свідомим Поняття підсвідоме слід вживати тільки для позначення тих психіч явищ які в певний момент перебувають поза фокусом свідомості проте тісно з нею повязані впливають на її функціонування і за певних умов можуть бути усвідомлені. Підсвідоме –це різні психічні явища.які відбуваються «під порогом» свідомості.Підсвідомий рівень психічної діяльності - узагальнені, автоматизовані в досвіді даного індивіда стереотипи її поведінки - вміння, навички, звички, інтуїція. Це поведінкове ядро індивіда, сформоване на ранніх стадіях його розвитку. На відміну від 3. Фрейда інший психоаналітик - К. Г. Юнг не тільки не протиставляв свідомість і підсвідомість, але вважав, що свідомість грунтується на глибинних пластах колективного несвідомого. Свідомість озброєне поняттями, підсвідомість - емоціями і почуттями. На рівні підсвідомості відбувається миттєва оцінка сприйманого об'єкта чи явища, їх відповідності нормам, зафіксованим у підсвідомості.

В. 7. 5 Види діяльності Види діяльності забезп існування та формування людини як особистості у відповідності до стадій онтогенетичного розвитку на яких домінує певний вид діяльності а саме: спілкування,гра, навчання, трудова діяльність. 1.Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на відтворення в доступній формі праці і навчання, є процесом соціолізації дитини, підготовкою її до майбутнього дорослого життя. Дослідження показують, що у дитини гра є формою реалізації її активності, формою її життєдіяльності. Ігрові дії дітей розвиваються на базі людських форм практичної поведінки, що засвоюються у спілкуванні з дорослими і під керівництвом дорослих. 2.Навчання — це діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення навичок, вмінь, звичок.Процес навчання розглядається як спеціальна форма передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду. Це діяльність, яка криє в собі два протилежні, але єдині та внутрішньо зв’язані моменти навчання — викладання та учіння. процес навчання фактично роздвоюється, розпадається на дві діяльності, які є одночасно діючими актами, аспектами чи складовими частинами його.Викладання — цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу. Учіння — цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті. Учіння є однією зі складових педагогічного процесу, що охоплює діяльність учня (студента) під керівництвом учителя (викладача). 3. Праця — цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, внаслідок якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина. 4. Спілкування — це діяльність, яка полягає в обміні інформацією між людьми, в результаті якої створюється продукт (психічний). Наприклад, діяльність педагога, лектора, актора, екскурсовода та інших. Головна особливість діяльності спілкування — те, що вона наявна у будь-якому основному виді діяльності, бо ані гра, ані навчання, ані праця не можуть реалізовуватись без обміну інформацією.

В. 7.6. Сутність поняття щодо здібностей.Здібності – індивід-психологічні особливості що виявляються в діяльності є умовами її успішного виконання і спричиняють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знаннями, навичками і вміннями.Людські здібності поділяються на види за змістом і характером діяльності в якій вони виявляються. Поділяються на загальні і спеціальні. Загальними назив здібності людини які певною мірою виявляються у всіх сферах діяльності. До них належать здібності до навчання праці загальні розумові здібності. Їх основою є загальні вміння необхідні в кожній сфері діяльності-планувати організовувати виконання завдань. Спеціальними називають такі здібності які виявляються лише в певних видах діяльності. Це вокальні, спортивні,музичні. Між загальними і спеціальними здібностями існує тісний зв'язок. Існує два ступені розвитку здібностей: репродуктивний і творчий. Репродуктивний характ високою здатністю людини використовувати на практиці вміння і знання, оволодівати різними видами діяльн.Творчий рівень дає змогу на основі наявних знань і вмінь створювати нові оригінальні продукти діяльності.

8в1. Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей. У вольових діях людина здійснює свою свідому мету, яка як закон визначає спосіб дій і характер.Не будь-які дії людини є вольовими.Дії не повяз.зі свідомою постановкою мети і подолання труднощів є мимовільними.Довільні дії завжди припскають усвідомлення мети,уявл.тих операції за допом.яких вона може бути досягнута.Свідомі дії спрямовані на пену мету і пов’язані з подоланням труднощів. Воля виконує дві взаємозалежні ф-ії:активізуючи(забезпечує перехід від пізнання і переживань людини до практичної діяльності)і гальмуючу(регулює свою поведінки)Структура вольової дії міст.такі елементи:мотив,самоствердження,соціального визнання;мету реалізації свого особистісного потенціалу через виконання наказу;спосіб саморегуляції-сукупність технологічних операцій що забезпеч.досягнення соціального значимого результату;результат самопізнання,само визнання,усвідомлення своєї соціальної цінності,виконня наказу,тощо.

8в-2. Психологія-це наука про явища,закономірності та механізми психіки як властивості головного мозку створювати суб’єктивні образи об’єктивної реальності,за допом.яких відбувається управління діяльністю особистості.Педагогіка-сукупність теоретичних і прикладних наук,що вивчають процеси виховання,навчання і розвитку особистості. У наш час зв'язок між психологією та педагогікою набуває особливого характеру. Фактично протягом багатьох років ці зв’язки були багато в чому пристосуванням психології до існуючої педагогіки і зовнішнім урахуванням педагогікою “готових даних” психології. Наприклад, завданням психології нерідко вважалося «психологічне обґрунтування» вже складених і закріплених педагогічних методів і положень, їх поліпшення. Педагогіка широко використовує знання про психологічні закономірності навчання та виховання. Окремі галузі психології (педагогічна і вікова психологія зокрема) пов’язані з розділами теорії та методики педагогіки, дидактикою, методиками викладання окремих навчальних дисциплін. Тісний зв’язок психології та педагогіки підтверджується наявністю окремої галузі психологічного знання – педагогічної психології.Педагогічна психологія – галузь психології, яка вивчає психологічні основи педагогічного процесу (процесу навчання і виховання).

8в-5. Психічний стан – сукупність ознак психічної діяльності людини, які характеризують її стан у певний момент. Розрізняють стан розумової діяльності, стан настрою, стан мобілізації або розслаблення волі, стан поведінки і дій людини, наприклад, спокій, роздратування, тривога, радість тощо. стани емоційні - настрої, афекти, тривога тощо; стани вольові - рішучість, розгубленість тощо;стани пізнавальні - зосередженість, замисленість тощо. Розглянемо такі психічні стани як фрустрація, афект і депресія.Фрустрація-це психічний стан людини, який виникає внаслідок неможливості задоволення потреб через наявність перешкод. Наприклад, студент підготував доповідь на заняття, а викладач приходить і каже, що пари сьогодні не буде. Студент є фрустрованим через те, що він підготувався, але не може задовільнити своє бажання виступити.Афект- сильний, відносно недовготривалий стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для людини життєвих обставин. При афекті спостерігається порушення координації рухів, крик, плач, сміх,який дуже важко контролювати. Депресія – психічний розлад, що характеризується спадом сил і погіршення активності.Існують ще такі, властиві людині, психічні стани як відчай, сум, розгубленість, натхнення, дисциплінованість та інші. І залежно від того, що впливає на людину, організм відповідно реагує.

8в -6 Увага-спрямованість та концентрація психічної діяльності на об’єкти та явища,які мають сталу або ситуативну значущість для особистості. Функція уваги – зосередження свідомості на предметі діяльності.Відмінність уваги від психічних пізнавальних процесів полягає в тому,що вона сама безпосередньо не відображ.реальність,а регулює та контролює діяльність пізнавальних процесів.Властив.уваги:стійкість,концентрація,обсяг.розподіл.переключення.Розрізн.увагу мимовільну,довільну і після довільну. Мимовільна увага – виникає спонтанно, без зусиль свідомості, під впливом найрізноманітніших подразників, які впливають на той чи інший аналізатор організму.Довільна увага – це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах і явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Довільна увага своїм головним компонентом має волю. Післядовільна увага – виникає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, долаючи труднощі під час довільного зосередження. За спрямованістю увага буває:Зовнішня увага – відіграє провідну роль у спостереженні предметів і явищ навколишньої дійсності та їх відображенні нашою свідомістю.Внутрішня увага– спрямовується на аналіз діяльності психічних процесів (сприймання, пам’яті, уваги, мислення), психічних органів і переживань.

8 -7. Потреба-це нужда,стан живого організму,який виражає його залежність від об’єктивних умов існування та розвитку і спонукає до активності відносно цих умов. Потреби можуть бути природні (біологічні)і соціальні, їхня роль і походження не однакові. Природні потреби виникають у процесі взаємодії людини з природним середовищем,вони є вродженими і передаються генетично.До природних потреб відносять: голод, спрагу, сон, розмноження.Соціальні потреби поділяють на матеріальні, духовні і суспільні. Матеріальні потреби виникають залежно від рівня економічного розвитку суспільства, суспільного виробництва, виховання. Задоволення матеріальних потреб пов'язано з розвитком духовних і суспільних потреб.Класифік.потреб за Маслоу: Фізіологічні потреби (потреби найнижчого рівня)є необхідними для виживання. Вони включають потребу в їжі, воді, захисті, відпочинку.Потреби в безпеці включають потреби в захисті від фізичних і психологічних небезпек з боку навколишнього.Соціальні потреби (потреби в приналежності, дружбі, любові) включають почуття приналежності до чого-небудь або кого-небудь,підтримки.Потреби в повазі включають потреби в особистих досягненнях,компетентності,повазі з боку оточуючих,визнанні.Потреби в самовираженні, самореалізації-потреби в реалізації своїх потенційних можливостей і зростанні як особистості.

9вар.1. Психічний стан – сукупність ознак психічної діяльності людини, які характеризують її стан у певний момент. Розрізняють стан розумової діяльності, стан настрою, стан мобілізації або розслаблення волі, стан поведінки і дій людини, наприклад, спокій, роздратування, тривога, радість тощо. Розглянемо такі психічні стани як фрустрація, афект і депресія.Фрустрація-це психічний стан людини, який виникає внаслідок неможливості задоволення потреб через наявність перешкод. Наприклад, студент підготував доповідь на заняття, а викладач приходить і каже, що пари сьогодні не буде. Студент є фрустрованим через те, що він підготувався, але не може задовільнити своє бажання виступити.Афект- сильний, відносно недовготривалий стан, пов'язаний з різкою зміною важливих для людини життєвих обставин. При афекті спостерігається порушення координації рухів, крик, плач, сміх,який дуже важко контролювати. Депресія – психічний розлад, що характеризується спадом сил і погіршення активності.Існують ще такі, властиві людині, психічні стани як відчай, сум, розгубленість, натхнення, дисциплінованість та інші. І залежно від того, що впливає на людину, організм відповідно реагує.

9в-3 Теорії особистості.Особистість-конкретний людський індивід з притаманними йому своєрідними, розумовими,інтелектуальними,емоційними,вольовими та інш.якостями характеру,які в кожного проявл.по-різному.Одна з найдавн.теорій ств.Фрейдом(1856-1939)Він виділяв дві основні природжені інстинктивні потреби,які визнач.психічну діяльність людини-лібідозну(інстинкт до самозбереж,плтяг до життя)та агресивну(потяг до руйнування,смерті,війни).Відповідно до цих поглядів структуру особист.утв.три осн.омпоненти:”Воно,”Я”,”Над Я”За Фрейдом Я завжди переб.в конфлікті,бо вимоги Воно і Над-Я несумісні.Ще одним з основоположником гуманістичної теорії А.Маслоу,головною характеристикою особистості вважав потяг до само актуалізації,самовираженні.Він стверджував що людині як і тварині не властиві природжені інстинкти жорстокості і агресії як вважав Фрейд.За Маслоу ядро особистості утв.гуманістичні потреби в добрі,моральності,доброзичливості з якими ми народжуємося і які можем реалізувати.Більшості є людей не вдається досягти навіть нижчих цих потреб.Самоактуаліз.досягає лише невелика к-сть людей.Відповідно до того як людина поводить себе в тих чи інших ситуаціях,як вона спілкується залежить не лише від особливостей відображу.дійсності а й від уявлень людини про саму себе.

9в5. Розрізняють такі психологічні методи: організаційні;емпіричні;методи обробки даних;інтерпретаційні методи. До організаційних методів належать: порівняльний метод, який реалізується зіставленням груп піддослідних, які відрізняються за віком, видом діяльності тощо; лонгітюдний метод, що виявляється у багаторазових обстеженнях тих самих осіб упродовж тривалого часу; комплексний метод, коли той самий об´єкт вивчають різними засобами представники різних наук, що дає змогу різнобічно характеризувати особистість.До групи емпіричних методів входять: спостереження і самоспостереження; експериментальні методи; психодіагностичні методи (тести, анкети, питальники,інтерв´ю, бесіда); аналіз продуктів діяльності; біографічний метод; трудовий метод.Методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, факторний аналіз, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць, матриць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.До інтерпретаційних методів належать генетичний метод аналізу психологічних даних у процесі розвитку - з виокремленням стадій,суперечностей, а також, системний метод, який передбачає встановлення зв´язків між усіма психічними якостями індивіда.Останній полягає в реалізації особистісного підходу, коли всі психічні властивості розглядаються у цілісній системі.

9в6.Характер і емоційно-вольова сфера особистості. Характер-сукупн.властивостей особистості,що визначають типові засоби її реагування на життєві обставини.Структура характеру визнач.:а)динаміккою волі(рисами-рішучість,наполегливість,самостійн.,цілеспрямов.)б)специфікою прояву емоцій та емоц.фону,який супроводж.ті.чи.інші.її.вчинки(гарячість,байдужість)в)інтелект.особливостями(кмітлив.,спритність,допитливість)г)взаємозв’язок цих компонентів-валиво те наскільки вони поєднані,знах.в конфлікті).За силою характ.розр:сильний,слабкий.За стійкістю:стійкий,та нестійкий.За ступенем цілісності-цілісний,суперечливий. Емоції – елементарні переживання,що виник.у людини під впливом загального стану організму і процесу задоволення актуальних потреб..Воля - це психічний процес свідомої цілеспрямованості регуляції людиною своєї діяльності і поведінки з метою досягнення поставлених цілей.Воля виконує дві взаємозалежні ф-ії:активізуючи(забезпечує перехід від пізнання і переживань людини до практичної діяльності)і гальмуючу(регулює свою поведінкиВольовим людям притаманні цілеспрямованість, наполегливість, рішучість, стриманість, дисциплінованість, надійність. У труді, спорті воля - необхідна умова мобілізації духовних і фізичних сил для досягнення поставленої мети.

В10.1. Види сприймання: 1) за конкретним змістом об’єкту: сприймання тексту, мистецтва, природи, учбового матеріалу; 2) за формами існування матерії: часу, простору, руху; 3) за провідним аналізатором Арістотель виділяв зорове, слухове, нюхове, смакове, дотикове; кінестетичне (рухове).
Сприймання простору включає сприймання форми, розміру, віддаленості і напрямку розташування предметів. Всі ці характерис-тики визначаються у співвідношенні з положенням тіла. Сприймання простору відбувається в процесі рухової діяльності і становить вищий рівень аналітико-синтетичної діяльності, яку називають просторовим аналізом. Особливу роль відіграє руховий аналізатор, що фіксує напрямок і траєкторію руху певних ділянок тіла (око і рука рухаються за контуро формується образ).
Важлива роль функціональної асиметрії півкуль мозку. Сприй-манню простору сприяють зв’язки між півкулями. Бінокулярний зір – два ока, забезпечує зображення у трьох вимірах; бінауральний слух (розташування подразника, його віддаленість і напрямок); бімануа-льний дотик (сприймання форми і величини); диринічний нюх (сприймання напряму розташування джерела запаху).
Визначення тривалості, швидкості, послідовності явищ забез-печується системою аналізаторів. В основі сприймання часу – ритмі-чна зміна процесів збудження і гальмування.
Сприймання ритму можливе за допомогою кінестетичного і слухового аналізаторів. Залежить від характеру діяльності в оціню-ваний проміжок часу.
В бездіяльності тривалість переоцінюється, в цікавих ситуаціях – недооцінюється.

 

10в-4. Воля як характеристика свідомості й діяльності виникла разом з виникненням суспільства і трудової діяльності;Воля є важливим компонентом психіки людини, нерозривно пов’язаної з мотивами, пізнавальними та емоційними процесами;Вольові дії за своєю природою причинно зумовлені, виникають в процесі активної взаємодії з середовищем;Вольові властивості (якості) особистості являють собою стійкі психічні утворення;Вольова активність має складну психологічну структуру і включає в себе 1) ставлення до зовнішніх впливів; 2) мотивацію; 3) свідому саморегуляцію. Воля виявляється тільки в довільних діях, тому їх слід відрізняти від дій мимовільних. Останні мають імпульсивний характер, не усвідомлюються або недостатньо усвідомлюються, здійснюються без раніше поставленої мети і усвідомлення вольового напруження. До таких дій відносяться також звичні дії, які здійснюються без довільних зусиль, на основі раніше закріплених стереотипів. Це дії по шаблону, за інерцією.

10в-5. Вихованню волі допомагає колектив, думка оточуючих, їх позитивний вплив на поведінку людини. Щоденна праця, в тому числі і учбова діяльність, також може бути хорошою школою тренування волі. Якщо в роботі чи навчанні є труднощі, то подолання їх є ефективним засобом виховання вольових здібностей. Для тренування волі потрібна постійна систематична робота над собою, яку необхідно розпочинати якомога раніше. Треба пам'ятати, що вольові якості формуються у вольовій діяльності.Праця завжди була і буде найкращим засобом зміцнення волі. Дуже важливо доводити кожну справу до кінця, продумувати свої дії, не приймати нездійсненних рішень, але якщо рішення прийняте, то необхідно домагатися його виконання. Виховання волі залежить від мети, яку людина ставить перед собою. Усвідомлення мети може загартувати волю.Необхідно також виховувати у собі звичку слідкувати за собою, контролювати свою роботу і поведінку. Прийоми тренування волі можуть бути різноманітними, але всі вони включають дотримання наступних вимог:Розпочинати слід з набуття звички долати порівняно незнані труднощі.Дуже небезпечними є будь-які самовиправдання. Це обман, в першу чергу, по відношенню до самого себе.Слід переборювати різні труднощі та перешкоди.Прийняте рішення повинно бути виконане до кінця.Окрему мету слід ділити на етапи, намічати найближчі цілі, досягнення яких створює умови для наближення кінцевої мети.

 

10в-6. Ціль — це те, до чого прагнуть, орієнтир, який намічено досягти. Вона визначає кінцевий результат. Необхідно усвідомлювати, що тут мається на увазі не те, що ми робимо, а те, заради чого ми це робимо. Ціль — це свого роду виклик, що спонукає до дій; це конкретний стан певних характеристик підприємс