В. 2.Визначити місце характеру у загальній структурі особистості.

У загальній структурі особистості характеру належить центральне місце, він об'єднує всі інші властивості й особливості поведінки, а також, безсумнівно, впливає на пізнавальні процеси - сприйняття, увагу, уяву, мислення і пам'ять. Цей вплив здійснюється через вольові та інструментальні риси характеру. Емоційне життя людини знаходиться під його прямим впливом.. У першу чергу характер визначає індивідуальність і своєрідність особистості.Від інших рис особистості характер відрізняється насамперед своєю усталеністю, більш раннім формуванням.Одними з рис характеру людини, що виявляють особливу вікову і тимчасову сталість, є товариськість або пов'язана з нею за змістом риса - замкнутість, а також більш загальні риси, до складу яких входять як складові - екстраверсія та інтроверсія.З екстраверсією пов'язані певні акцентуації характерів, зокрема екзальтованість, демонстративність, збуджуваність, гіпертимність, сензитивність. Всі риси характеру зазвичай утворюють єдиний комплекс. Людину, що має такий комплекс характерологічних рис, відрізняє підвищена активність і увага до того, що відбувається навколо неї. Вона жваво відгукується на відповідні події. Інтроверсія пов'язана з іншою сукупністю особистісних рис, у першу чергу тривожністю, педантичністю, шизоїдністю, істероїдністю, психастенічністю. Люди, які мають цей комплекс характерологічних особливостей, вирізняються відстороненістю від того, що відбувається навколо, відчуженістю, незалежністю.

 

В. 3. Охарактеризувати психосоціальні властивості людини.

Біопсихічні та психосоціальні властивості (індивід та особистість) взаємопов’язані.Індивід, який народжується з певним набором біологічних властивостей та фізіологічних механізмів, є основою становлення особистості.До психосоц.вдаст.належ:потреби,мотиви та поведінка. Мотиви-це внутр..спонук.сили людини,що змушують її займ.тим чи іншим видом діяльності з метою задовол.потреб.Мотиви.викон.три.осн.ф.ії.спонукальн,спрямовуючу.і.регулюючу..Інтерес-специф.емоційна форма прояву пізнавальних потреб людини що реаліз.у спрямованостітлюдини на певні об’єкти. Поведінка-цідеспрямована активність тваринного орган.що служить для здійсн.контаку з навкол.світом.В основі поведінки лежать потреби тваринного організму.над якими надбудовуються виконавчі дії що служать їх задоволенню.У процесі взаємодії людини з соц. середовищем форм і проявляються психосоц вл і якості особистості, які хар її як особистість: атрибути особистості, що сприйм як даність, вони існ незал від бажання людини такими, як вони є, від її народження і життєдіяльності (стать, вік, сома тип, задатки, тип мислення, темперамент, здоровя), риси особистості – властивості психіки, які виявляються незал від ситуації і які можна точно виміряти (коеф інтелекту, локалізація контролю, базові, типологічні риси особистості, її характер), якості особистості – психічні властивості, які в різних ситуаціях проявл по різному і впл на поведінку людини, їх можна описати якісно і виміряти кількісно.

 

15-4. Відчуття-емоційне переживання дюлини в яких відображу.стійке відношення індивіда до певних предметів або процесів навкол.світу.Сприймання-відображення у свідомості цілісних об’єктів та явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття.. На відміну від відчуттів, сприйняття завжди виступає як суб'єктивно співвідносне з оформленою у вигляді предметів, поза нами існуючої дійсністю. Відчуття знаходяться в нас самих, сприймаються ж властивості предметів, їх образи локалізовані в просторі. Цей процес, характерний для сприйняття в його відмінності від відчуттів, називається об'єктивацією. Ще одна відмінність сприйняття в його розвинених формах від відчуттів полягає в тому, що результатом виникнення відчуття є певне (наприклад, відчуття яскравості, гучності, рівноваги, солодкого і т.п.), в той час як в результаті сприйняття складається образ, що включає комплекс взаємопов'язаних різних відчуттів, приписуваних людською свідомістю предмету, явища, процесу.Сприйняття людини - не тільки чуттєвий образ, а й усвідомлення виділяється з оточення протистоїть суб'єкту предмета.

 

 

В. 6.Структура та види спілкування

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного,внаслідок чого здійсн.вплив однієї людини на іншу.До структури спілкування можна підійти по-різному, у даному випадку буде охарактеризована структура шляхом виділення в спілкуванні трьох взаємозалежних сторін: комунікативної, інтерактивної і перцептивної.Комунікативна сторона спілкування складається в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна сторона полягає в організації взаємодії між індивідами, що спілкуються, (обмін діями). Перцептивна сторона спілкування означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і встановлення на цій основі взаєморозуміння. Найважливіші види спілкування:за специфікою суб’єктів-міжособистісне,між соціальне,між особист.та групою;за характ.спілкування-опосередковане,безпосереднє,діалоги,монологи;за-змістом діяльнемне,когнітивне,мотиваційне,матеріальне,кондиційне;за метою реалізації потреб-біологічне,культурне,творче,соціальне;за тривалістю-довготривале,завершне,перерване,короткочасне;за перевагою-виробниче,практично-побутове,сімейне,навчальне

 

В. 7. Розвиток особистості у процесі діяльності

Вплив на розвиток спадковості, середовища і виховання доповнюється ще одним важливим фактором – діяльністю особистості. Під діяльністю особистості розуміють дуже велику кількість усіх можливих занять людини, все те, що вона робить. одна із загальних закономірністей розвитку, яку можна сформулювати так: чим більше працює людина у певній галузі, тим вищий рівень її розвитку у цій галузі. Але межі дії цієї закономірності не безмежні, а визначаються "стримуючими" факторами – здібностями, віком, інтенсивністю й організацією самої діяльності тощо.У процесі діяльності відбувається всебічний і цілісний розвиток особистості людини, формується її ставлення до оточуючого світу. Щоб діяльність сприяла формуванню запланованого образу особистості, її потрібно організувати і розумно спрямувати. Основні види діяльності дітей і підлітків – навчання, праця, гра. За спрямованістю розрізняють пізнавальну, суспільну, спортивну, художню, технічну, ремісничу, гедонічну (спрямовану на задоволення) діяльність. Особливий вид діяльності — спілкування.Діяльність може бути активною і пасивною. Навіть найменша дитина вже проявляє себе як активна істота. Вона пред'являє вимоги до дорослих, одноліток, виражає своє ставлення до людей, предметів. В подальшому під впливом середовища і виховання активність може як підвищуватись, так і знижуватись. Хороший розвиток забезпечується лише активною, емоційно забарвленою діяльністю, в яку людина вкладає всю душу, в якій повністю реалізує свої можливості, виражає себе як особистість. Ось чому важлива не стільки діяльність взагалі, скільки активність.

 

В.16 1.Функції психіки

Психіка виконує когнітивну (пізнавальну), регулятивну, мотиваційну та комунікативну функції. Когнітивна функція виявляється в активізації всіх пізнавальних процесів при виконанні виробничого завдання. У процесі праці людина сприймає і переробляє інформацію, приймає і реалізує рішення, осмислює різні варіанти дій, використовує засвоєні знання, навички і вміння, прогнозує можливі ситуації, вдосконалює способи діяльності. Регулятивна функція психіки в процесі праці реалізується в станах оптимальної мобілізації резервних можливостей працівника, необхідному рівні його активності, концентрації і спрямуванні пізнавальних процесів та вольових зусиль на досягнення поставленої мети. Мотиваційна функція психіки пов’язана з спонуканням працівника до активності та підтримання останньої на певному рівні. Комунікативна функція психіки в процесі праці реалізується у спілкуванні працівників, яке є основою міжособистісних відносин, способом організації спільної діяльності та методом пізнання людини людиною.