В. 7. Властивості сприйняття

Сприйняття кожного нового предмета здійснюється на підставі наявних знань і досвіду людини. Людина сприймає предмет або явище в певному співвідношенні частин. У деяких випадках значущими є не так самі складові, як їхні взаємозв´язки.

Найважливішими особливостями сприйняття є:

- предметність; - цілісність; - структурність; - константність; - апперцепція;

- осмисленість; - вибірковість; - ілюзія.

Предметність сприйняття виявляється в тому, що будь-який предмет або явище відображається не як механічна сума якостей і властивостей, а як об´єкт, який має свій зміст, природу, призначення.

Цілісність сприйняття полягає в тому, що образи відображених предметів та явищ постають у свідомості в єдності багатьох якостей і властивостей.

Структурність сприйняття виявляється в тому, що, відображаючи предмети та явища в цілісності, людина виокремлює в них різні елементи, компоненти, підсистеми тощо.

Константність - це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються.

Константність формується в процесі предметної діяльності та є необхідною умовою життя людини. Константність сприйняття забезпечується досвідом, що набувається в процесі індивідуального розвитку особистості й має велике практичне значення.

Апперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприйняття від досвіду людини, її інтересів, ставлення до життя, установок, багатства знань.

Апперцепція - одна з найважливіших особливостей сприйняття. Не саме око сприймає, не ізольоване вухо чує звук, не окремо язик розрізняє смакові якості. Усі види сприйняття здійснює конкретна жива людина. У сприйманні завжди виявляються індивідуальні особливості людини, її бажання, інтереси, певне ставлення до предмета сприйняття.

Осмисленість сприйняття полягає в тому, що відображені предмети та явища порівнюються з минулим досвідом людини, відомостями і знаннями про них, на основі чого виникає відповідне ставлення до них.

Вибірковість сприйняття полягає в тому, що при відображенні предметів та явищ відбувається виокремлення одних щодо до інших. Це відбувається під впливом попереднього досвіду людини, її нахилів, інтересів, установок і потреб.

Ілюзіями називають неадекватні сприйняття, які неправильно, викривлено, помилково відображають об´єкти, що діють на аналізатори. Ілюзії може бути зумовлено різними причинами. Однією з них є активізація старих тимчасових зв´язків у нових, істотно відмінних від попередніх, ситуаціях.

Існує чимало ілюзій, зумовлених різницею в яскравості предмета й тла сприйняття. На темнішому тлі фігури здаються світлішими, аніж на менш темному.

Ілюзії породжуються діяльністю різних аналізаторів. Найпоширенішими є зорові ілюзії. Вони мають найрізноманітніші причини: вироблені життєвою практикою прийоми зорового сприйняття, особливості зорового аналізатора, зміна умов сприйняття, образне передбачення побаченого, дефекти зору.

Але хоч якою б складною була ілюзія, спотворене сприйняття можна відрізнити від правильного. Практична діяльність людей уточнює образи сприйняття.

В 19-1. Головним завданням сучасної психології є вивчення законів психічної діяльності в її розвитку. Протягом останніх десятиліть значно розширилася тематика психологічних досліджень, з'явилися нові наукові напрями та дисципліни. Змінився понятійний апарат психологічної науки, відбувається постійне її збагачення новими емпіричними даними. Включення психологічної науки до процесу розв'язання практичних завдань істотно змінює й умови розвитку її теорії. Завдання, розв'язання яких вимагає психологічної компетентності, виникають у тій чи іншій формі у всіх сферах жи|тя суспільства, визначаючись зростаючою роллю так званого людського чинника. Під „людським чинником" розуміється широке коло соціально-психологічних, психологічних і психофізіологічних властивостей, які мають люди і які так чи інакше виявляються в їхній конкретній діяльності.У всіх ланках системи освіти (дошкільна освіта, середня загальноосвітня школа, середня спеціальна освіта, вища школа) виникають проблеми, що стосуються психології. Дослідження практично всієї системи психічних явищ — від елементарних відчуттів і до психічних властивостей особистості — спрямоване на розкриття об'єктивних законів, яким вони підпорядковуються, має першочергове значення для створення наукової бази, розв'язання суспільних завдань, удосконалення організації навчання і виховання.Усвідомлення суспільством ролі прикладних завдань, які розв'язуються психологічною наукою, привело до ідеї створення розгалуженої психологічної служби в органах народної освіти. Нині така служба знаходиться на стадії оформлення і практичного застосування її результатів. Структуралізм. Засновником структурної школи в психології є Е. Тітченер (1867-1927). Сам Тітченер був послідовником В. Вундта, і структуралізм як напрям у психології є прямим втіленням вундтівських ідей. Головним завданням психології структуралісти вважають експериментальне дослідження структури свідомості. Дослідження свідомості як структури потребує знайдення вихідних елементів свідомості та зв'язків між ними. Зусилля школи Тітченера були спрямовані передусім на пошуки елементів психіки (яка ототожнювалась зі свідомістю). Функціоналізм. Функціоналізм набув світового визнання як американська течія у психології (хоча були європейські попередники). Лідерами цієї течії стали У. Джемс (1842-1910), Дж. Дьюї (1859-1952), Р. Вудвортс (1869-1962). Програма функціонального напряму полягає у 1) з'ясуванні, яким чином індивід пристосовується до зовнішнього середовища через застосування психічних функцій, 2) пошуку засобів найбільш ефективного пристосування. Функціоналізм підкреслював життєву значущість свідомості для суб'єкта. Гештальтпсихологія. Психоаналіз. Біхевіоризм

 

19-2. Відчуття -це процес відображення у свідомості властивостей та якостей предметів або явищ, що впливають на органи чуття людини. Відчуття- початковий етап надходження інформації у процесі всякого пізнання. Відображення властивостей чи якостей відбувається на основі органів чуття, які об’єктивно зливаються, поєднюються у сприйманні, що є процесом цілісного відображення у свідомості процесів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Як пізнавальний процес відчуття характеризуються рядом особливостей: предметністю, цілісністю, стабільністю, структурністю, осмисленістю, ілюзією. Розрізняють сприймання мимовільне і довільне. Особливою формою довільного сприйняття є спостереження-цілеспрямоване організоване і безпосереднє сприймання якого-небудь об’єкта чи діяльності. У залежності від того що сприймає людина розрізняють сприймання руху, простору, часу.

 

 

19-3. Спрямованість особистості - це сукупність стійких мотивів, поглядів, переконань, потреб та устремлінь, орієнтувальних людину на певні поведінку і діяльність, досягнення щодо складних життєвих цілей. Спрямованість завжди соціально обумовлена і формується в онтогенезі в процесі навчання і виховання, виступає як властивість особистості, що виявляється у світоглядній, професійної спрямованості, у діяльності, пов'язаної з власним захопленням, заняттям чим-небудь у вільний від основної діяльності час. У всіх цих видах людської активності спрямованість проявляється в особливостях інтересів особистості: цілях, які ставить перед собою людина, потребах, пристрастях і установках, які реалізуються на потягах, бажаннях, схильностях, ідеалах. Виділяють три основні ВИДИ спрямованості особистості: особиста, колективістичних і ділова. Особиста спрямованість - створюється переважанням мотивів власного благополуччя, прагненням до особистого першості, престижу. Ділова спрямованість - відображає переважання мотивів породжуваних самою діяльністю, захоплення процесом діяльності, безкорисливе прагнення до пізнання, оволодіння новими навичками і вміннями.

 

 

19-4. Серед психіатрів особливо поширена типологія Кречмера. На думку Кречмера, темперамент є головним компонентом конституції людини, предопределяющим психічні особливості особистості; темперамент разом із статурою, тобто фізичними особливостями, становить конституцію Численні клінічні спостереження спонукали Е. Кречмера вжити систематичні дослідження будови людського тіла. Провівши безліч вимірів різних його частин, автор виділив чотири конституціональних типу.1. Лептосоматик - Володіє циліндричної формою тулуба, тендітної статури, високого зросту, грудна клітка плоска, видовжене обличчя яйцеподібної форми. Довгий тонкий ніс і нерозвинена нижня щелепа утворюють так званий кутовий профіль.Плечі у Лептосоматик вузькі, нижні кінцівки довгі, кістки та м'язи тонкі. Індивідів з крайньою виразністю цих особливостей Е. Кречмер називав астенік(грец. astenos - «слабкий»). 2. Пікнік (греч. pynnos - «товстий, щільний»). Йому властиві надмірна повнота, малий або середній зріст, розпливлося тулуб, великий живіт, кругла голова на короткій шиї. Відносно великі периметри тіла (голови, грудей і живота) при вузьких плечах надають тілу бочкоподібну форму. Люди цього типу схильні до сутулості. 3. Атлетік (грец. athlon - «боротьба, сутичка»). Має хорошу мускулатуру, міцна статура, високий або середній ріст, широкий плечовий пояс і вузькі стегна, через що фронтальний вигляд тіла утворює трапецію. Жировий прошарок не виражена. Обличчя у формі витягнутого яйця, нижня щелепа добре розвинена. 4. Диспластик (грец. dys - «погано», plastos - «сформований»). Його будова безформне, неправильне. Індивіди цього типу характеризуються різними деформаціями статури (наприклад, надмірним зростанням). Нововведенням Шелдона була ідея кількісної оцінки кожного компонента в кожному конкретному індивіді. Для цієї мети він використовував процедуру суб'єктивного шкалювання - оцінки за семибальною шкалою (з пропонованими рівними інтервалами між цифрами), так що 1 представляла абсолютний мінімум виразності даного компоннта, а 7 - абсолютниий максимум. Таким чином, тілобудова кожного конкретного індивіда виявилося представленим оцінкою, що складається з трьох цифр. Така система оцінки статури отримала назву соматотіпірованія, а набір з трьох цифр, що характеризують ступінь вираженості компонентів статури даної людини - соматотіпа людини.

 

 

19-7. Уява - Процес створення і функціонування нових образів на основі матеріалів минулого сприйняття. За характером продуктивності виокремлюють: 1.відтворювальну (репродуктивну) уяву, продукти якої вже були відомі раніше; 2.творчу (продуктивну) уяву. За мірою свободи, довільності визначають: 1.пасивну уяву - що виявляється у хворобливих фантазіях, маренні, або в такому фантазуванні, яке не має усвідомленої мети; 2.активну уяву - яка відбувається в межах творчої діяльності, підкорена певній меті. За характером образів визначають: 1.конкретну уяву - в ній уявляються певні предмети, речі тощо; 2.абстрактну уяву, що оперує більш узагальненими образами (схемами, символами). 1.За відношенням до актуальної ситуації виокремлюють: 2.сприймаючу уяву (яка прикована до ситуації); 3.творчу уяву (яка здатна вийти за межі ситуації). Мрі́я — акт уяви, при якому суб'єкт уявляє деякі майбутні події, настання яких він бажає. Вони можуть бути реальними (реальна мрія), тобто такими, що справді можуть трапитись у майбутньому, або фантастичними (нереальна мрія), тобто такими, настання яких слід визнати практично неможливим. Мрія позитивно впливає на настрій суб'єкта, а також сприяє обдумуванню відповідного бажання, що може призвести до активізації діяльності щодо реалізації цього бажання. Тому реальна мрія корисна для настання тих подій, про які суб'єкт мріє. З другого боку, можна зауважити, що, внаслідок усвідомлення того факту, що мрія ще не настала, в суб'єкта може зіпсуватися настрій. Крім того, на мрію витрачається час, що може відволікти від важливіших справ.

 

20в.2. Охар психосоц властивості людини. У процесі взаємодії людини з соц. середовищем форм і проявляються психосоц вл і якості особистості, які хар її як особистість: атрибути особистості, що сприйм як даність, вони існ незал від бажання людини такими, як вони є, від її народження і життєдіяльності (стать, вік, сома тип, задатки, тип мислення, темперамент, здоровя), риси особистості – властивості психіки, які виявляються незал від ситуації і які можна точно виміряти (коеф інтелекту, локалізація контролю, базові, типологічні риси особистості, її характер), якості особистості – психічні властивості, які в різних ситуаціях проявл по різному і впл на поведінку людини, їх можна описати якісно і виміряти кількісно.

20в.4. Складовою частиною навч процесу є контроль, який сприяє виявленню успішності навчання кожного учня, розкриттю причин слабкого засвоєння учнями окремих частин матеріалу, ліквідації недоліків навч процесу в роботі як учнів, так і вчителів. Компонентами контролює перевірка знань, умінь, навичок, оцінка – вимірювання у вигляді оцінок, балів, рейтингу. Види контролю: попередній поточний, періодичний, підсумковий. До методів контролю можна віднести: спостереження за навч учнів, усне опитування, письмовий контроль, комбіноване опитування, письмовий контроль, програмований контроль, самоконтроль, іспити. Педагогічні вимоги до контролю: оюєктивність перевірки та оцінки, індивідуальний характер контролю, систематичність, регулярність, гласність, всебічність перевірки, різноманітність форм, естетичне ставлення до тих, кого перевіряють.

20в.5. Поняття про структуру особистості. Структура особистості (за З. Фрейдом): «Воно»

«Я», «Над-Я».

Структура особистості (за В. А. Козаковим): атрибути; риси (інтелект, локалізація контролю як характеристика відповідальності особистості, риси і типи особистості, характер); якості (пізнавальні: відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення та психомоторні здібності, увага, емоційні якості особистості, вольові якос­ті, самооцінка і рівень домагань, досвід: знання, навички, вміння, спрямованість особистості).

20в.7. Увага – це спрямованість та концентрація психічної діяльності на певні об’єкти, явища чи види діяльності, які мають сталу або ситуативну значущість для особистості і передбачає підв рівня сенсорної, інтелектуальної, рухової активності. Відмінність уваги від психічних пізнавальних процесів полягає у тому, що вона сама безпосередньо не відображає реальність, а регулює(спрямовує) та контролює діяльність пізнавальних процесів. Властивостями уваги є стійкість, концентрація, обсяг, розподіл, переключення. Розрізняють мимовільну, добровільну і після довільну увагу.

 

21в.1. Відчуття – це процес відображення у свідомості властивостей та якостей предметів або явищ, що впл на органи чуття людини. В-поч етап надх інформ у процесі всякого пізнання. Відображення властивостей та якостей відбувається на основі роботи органів чуття (зору, слуху, нюху, тактильні, смаку), які, як правило, об’єктивно зливаються, поєднуються у спийманні.

 

21в.2. Вітчизняні вчені, на відміну від зарубіжних, розглядали особистість як об’єкт сус відносин та суб сус діяльності. Біхевіорестичний підхід дозволяє судити ос-ть як про результат взаємодії між індивідом та оточуючим середовищем, з якого він засвоює моделі повідінки. Когнітивний підхід ств, що ос-ть не пасивна при взаємодії з оточ серед, а її реагування в різних сит визнач когн інтерпретацією, яку засвоює ос-ть упродовж свого розвитку. Психодинамічний підхід вивч рушійні сили особистості, на підставі яких форм її активність, а глибинною засадою поведінки особистості є неусвідомлювані мотиви (психоаналіз фрейда, інд психологія адлера, аналіт псих юнга). Гуманістична та ін. феноменологічні теорії трактують розвиток ос-ті як процес становлення «я», прагнення реалізувати себе, досягти свого ідеального «я». Інтегрований, цілісний розгляд особистості, та інт конц розвитку врах позиції різних напрямів психології.

 

21в.4 Людина стає особистістю тільки в процесі соціалізації, тобто спілкування, взаємодії з іншими людьми. Поза людським суспільст­вом духовний, соціальний, психічний розвиток відбуватися не може.

Реальна дійсність, в умовах якої відбувається розвиток людини, називається середовищем. На формування особистості впливають різноманітні зовнішні умови, в тому числі географічні й соціальні, шкільні й сімейні. Коли педагоги говорять про вплив середовища, то мають на увазі, перш за все, середовище соціальне й домашнє. Перше відносять до дальнього оточення, а друге – до найближчого. Поняття соціальне середовище має такі загальні характеристики, як суспільний лад, система виробничих відносин, матеріальні умови життя. Найближче середовище - сім'я, родичі, друзі.

Великий вплив на розвиток людини, особливо в дитинстві, виявляє домашнє середовище. В сім'ї проходять перші, вирішальні для становлення, розвитку і формування роки життя людини. Сім'я визначає коло інтересів і потреб, поглядів і ціннісних орієнтацій. Сім'я ж, забезпечує й умови для розвитку природних задатків. Моральні і соціальні якості особистості також закладаються в сім'ї.

Взаємодія людини з суспільством має назву " соціалізація ".Соціалізація – це неперервний процес, що триває протягом усього життя. Він складається з етапів, кожен з яких "спеціалізується" на вирішенні певних завдань, без розв'язання яких наступний етап може не наступити, бути спотвореним або загальмованим. В залежності від відношення до трудової діяльності виділяють наступні її стадії:

— дотрудова, що містить увесь період життя людини до початку трудової діяльності. Ця стадія розділяється на два більш-менш самостійні періоди: рання соціалізація, що охоплює час від народження дитини до вступу її в школу; юнацька соціалізація — навчання в школі, технікумі, вузі;

— трудова стадія охоплює період зрілості людини;

— післятрудова стадія, що наступає в літньому віці у зв'язку з припиненням активної трудової діяльності.

Переоцінка ролі середовища (Гельвецій, Дідро, Оуен) дозволи­ла зробити висновок: щоб змінити людину, потрібно змінити середо­вище. Але середовище — це, в першу чергу, люди, тож виходить замкнене коло. Щоб змінити середовище, потрібно змінити людей. Однак, людина не пасивний продукт середовища, вона теж впливає на середовище. Змінюючи середовище, людина тим самим змінює себе.

21в.5 У дидактиці на основі теорії пізнання й сучасних досягнень психологічної та педагогічної наук розроблена й активно використовується низка концепцій навчання, опанування знань, навичок та вмінь. Деякі автори, наприклад В. Оконь і І. П. Підласий, визначають ці концепції як дидактичні системи, під якими розуміється комплекс внутрішньо узгоджених тверджень, що базуються на єдності цілей, змісту і дидактичних принципів, котрі стосуються способів і організації роботи вчителя та учнів. Дидактичні системи характеризуються внутрішньою цілісністю структур, створених єдністю цілей, організаційних принципів, змісту, форм і методів навчання.Виділяють три дидактичні системи, які принципово різняться між собою: «1) система Й.-Ф. Гербарта; 2) дидактична система Дж. Дьюї; 3) досконала система». Отже, можна виділити три групи концепцій навчання: традиційну, педоцентристську, сучасну. У традиційній системі навчання домінантну роль відіграє викладання – діяльність педагога. До цієї групи відносять класно-урочну систему Я. А. Коменського, вільне виховання Ж.-Ж. Руссо, концепцію навчання бідноти І. Г. Песталоцці, теорію матеріальної освіти Г. Спенсера. У педоцентристській концепції головний акцент робиться на умінні – діяльності учня. В основі цієї концепції – педоцентризм Дж. Дьюї. До цієї групи можна віднести концепцію трудової школи німецького педагога, теоретика трудової школи Г. Кершенштайнера (1854-1932), концепцію школи дії німецького педагога, теоретика експериментальної педагогіки В. Лая (1862-1926). Сучасна дидактична система виходить із того, що викладання й учіння становлять процес навчання, а їхні різноманітні та змістові відношення в структурі цього процесу є предметом дидактики.Технологічний підхід до навчання передбачає конструювання навчального процесу, керуючись освітніми орієнтирами, цілями змісту навчання. Особливої уваги заслуговують корекція навчального процесу і діагностика якості.ехнологія - майстерність, мистецтво.У широкому значенні технологію розуміють як сукупність знань про засоби здійснення процесів, за яких відбувається якісна зміна об'єкта. Базуючись на наявних у педагогічної науці поняттях системного підходу до навчання, педагогічними технологіями доречно вважати інструментарій досягнення цілей. Впровадження педагогічних технологій у практику освітньої системи потрібно для упорядкування праці викладача, для постановки чітких цілей і визначення шляхів досягнення, тобто управління процесом навчання. Застосування педагогічних технологій дасть змогу рухатися до прогнозованого завершального результату за умов суворої обґрунтованості кожного елемента та етапу навчання.Таким чином, дидактичні технології слід розглядати як систематичне й послідовне втілення на практиці заздалегідь спроектованого процесу навчання, як систему способів і досягнення цілей управління цим процесом.

 

21в.7 Психологічна єдність - це загальний настрій, тон групи, який створює ефект захищеності для кожного її члена. Трьома сторонами психологічної єдності академічної групи виступають інтелектуальна, емоційна і вольова. Інтелектуальна сторона виявляється у здатності знаходити спільну мову, приходити до однакових суджень і висновків з найважливіших питань групової та позагрупової діяльності, розуміти спільну відповідальність за неї. Емоційна сторона характеризує загальну атмосферу взаємовідносин, рівень дружелюбності, взаємної толерантності до недоліків інших. Вольова сторона психологічної єдності групи віддзеркалює здатність її членів долати перешкоди, наполегливо просуватися до мети, мобілізувати сили у важкі моменти, стримувати в інтересах групи свої почуття.

22в.1. Педаго́гіка (майстерність виховання) — наука про спеціально організовану цілеспрямовану і систематичну діяльність з формування людини — про зміст, форми і методи виховання, освіту і навчання. Основними категоріями педагогіки є: формування особиcтості, виховання, освіта, навчання. Під формуванням особи мають на увазі процес розвитку людини як залежно від цілеспрямованих впливів, так і різноманітних впливів навколишнього середовища. У сучасній зарубіжній педагогіці перша група дій на людину часто позначається терміном «інтенціональне виховання», друга — «функціональне виховання».

Педагогічна технологія — сукупність форм, методів, способів, прийомів навчальних та виховних засобів, системно використовуваних в освітньому процесі, на основі декларованих педагогічних для психолого-педагогічних установок.

У педагогіці існує низка відносно самостійних розділів, пов'язаних із дослідженням окремих сторін навчально-виховного процесу. Розробкою цілей, завдань, змісту, принципів, методів і організації освіти та навчання займається дидактика (теорія освіти й навчання); питання формування етичних якостей особи, політичних переконань, естетичних смаків, організації різноманітної діяльності учнів складають предмет теорії й методики виховання. Дослідженням сукупності всіх організаційно-педагогічних проблем, пов'язаних з управлінням народною освітою, мережею й структурою учбово-виховних установ і керівництвом їх діяльністю, займаєтьсяшколознавство.У цілях конкретизації науково-дослідної роботи в області педагогіки і поглибленого професійного вивчення педагогіки як учбового предмету виникає потреба у виділенні специфічних особливостей виховання і навчання окремих вікових або професійно орієнтованих груп населення (діти дошкільного віку, учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних, середніх спеціальних або вищих учбових закладів, військовослужбовці і т. д.).

22в2. метод експертних оцінок застосовують для аналізу у випадках, коли немає достатньої інформації для дослідження того чи іншого явища, процесу, і виявлення факторів, що викликали відхилення. Він передбачає використання при розв'язанні аналітичних задач професійного опиту та інтуїції спеціалістів.

Експертну оцінку здійснюють спеціалісти-експерти, які складають кваліфікаційний аргументований висновок про стан того чи іншого питання. Для одержання найбільш якісних експертних оцінок до участі в експертизі залучають спеціалістів, які мають високий професійний рівень і практичний досвід з тієї чи іншої проблеми і можуть адекватно відобразити тенденції розвитку аналізованого явища.

Метод соціометрії. Започаткований він американським соціальним психологом Джекобом (Якобом) Морено (1892—1974) для дослідження емоційно-психологічних відносин у малій соціальній групі. Його процедура спрямована на опитування кожного учасника малої групи з метою встановлення можливості його участі (неучасті) в певному виді спільної діяльності або ситуації. Кінцеві результати використання соціометрії можуть бути представлені у формі соціоматриць, соціограм, які графічно відтворюють структуру взаємин у групі або соціометричних індексів, що кількісно відображають психологічні взаємини у групі. Метод соціометрії має і певні недоліки, оскільки під час його застосування неможливо дізнатися про мотиви міжособистісних переваг або заперечень. Нерідко його результати спотворюються нещирими відповідями тощо.

Одержані незалежні характеристики — розумові дані особистості, її моральна вихованість, дисциплінованість, спрямованість інтересів і здібностей, рівень культури, темп розвитку тих чи інших якостей — узагальнюють у певну систему під певним кутом зору.
Використовуючи цей метод, учитель повинен мати власну думку про учня. Дані інших вчителів про успішність учнів, їх дисциплінованість, нахили та здібності, активність потрібно використовувати не механічно, а вдумливо, перевіряючи вірогідність. Такі характеристики уможливлюють всебічне вивчення особистості, складання об’єктивної характеристики про неї й визначення шляхів її подальшого розвитку у процесі навчально-виховної роботи.

22в.3. Соціальне, педагогічне, психологічне єство навчання якнайповніші і яскраво виявляється в його практично доцільних функціях. Серед них найістотніша – освітня функція. Основне значення освітньої функції полягає в озброєнні що вчаться системою наукових знань, умінь, навиків і її використовування на практиці. Наукові знання включають факти, поняття, закони, закономірності, теорії, узагальнену картину миру. Відповідно до освітньої функції вони повинні стати надбанням особи, увійти до структури її досвіду. Здійснення освітньої функції нерозривний пов’язано з формуванням навиків роботи з книгою, довідковою літературою, бібліографічним апаратом, організації самостійної роботи, конспектування і ін. Виховна функція. Виховуючий характер навчання – закономірність, що виразно виявляється, діючий непорушно в будь-які епохи і в будь-яких умовах. Виховна функція органічно витікає з самого змісту, форм і методів навчання, але разом з тим вона здійснюється і за допомогою спеціальної організації спілкування вчителя з учнями. Розвиваюча функція. Так само як виховуюча функція, розвиваючий характер навчання об’єктивно витікає з самої природи цього соціального процесу. Правильно поставлене навчання завжди розвиває, проте розвиваюча функція здійснюється більш ефективно при спеціальній спрямованості взаємодії вчителів і що вчаться на всебічний розвиток особи. Актуальне звучання придбала і функція профорієнтації навчання. Загальноосвітня школа закладає основи роботи профорієнтації з дітьми в плані виявлення і розвитку завдатків, здібностей, інтересів, дарувань, схильностей. В цій меті організовуються спецшколи, гімназії, ліцеї, коледжі, диференціація навчання, класи і групи поглибленого вивчення окремих предметів.

22.4 Середовище — комплекс зовнішніх явищ, які стихійно діють на лю­дину і значною мірою впливають на її розвиток. Середовище, що оточує людську особистість, можна умовно поділити на природне (географічне), соціальне і до­машнє, кожне з яких відіграє певну роль у розвитку лю­дини. Природне середовище, у тому числі клімат, різно­манітні природні умови та ресурси, безсумнівно, впливає на спосіб життя людини і характер її трудової діяльності. Соціальне середовище як сукупність суспільних і психо­логічних умов, у яких людина живе і з якими постійно стикається, позначається на її розвитку найбільшою мі­рою. Тому потенційні можливості навколишнього середо­вища слід уміло використовувати в процесі виховання. Цілком очевидна сила виховного впливу домашнього середовища, а також оточення дитини поза школою (вплив двору, вулиці). Особливим є вплив сусідів на вихо­вання дітей у родині, адже від них найшвидше можна от­римати і допомогу, і розумну пораду («Хороший сусід — найближча родина»). Підтримуючи добрі стосунки з сусі­дами, батьки вводять дітей у громадське життя, навчають їх жити з людьми і для людей, любити свою націю та по­важати інші народи. Певний позитивний виховний вплив на розвиток осо­бистості мають і засоби масової інформації — телебачен­ня, радіо, преса — як один з компонентів соціального ото­чення. Повідомляючи про соціальне значущі факти, яви­ща, події, процеси, вони виховують у підростаючого, поко­ління певне ставлення до цієї інформації, сприяють його Духовному збагаченню, соціальному зростанню, вироблен­ню в нього правильного ставлення до життя, активної життєвої позиції.

22.7 П раця як доцільна діяльність є основною умовою всього людського життя і формування свідомості. Праця створила людину. Вихідна форма праці - процес виготовлення знарядь із дерева, каміння, кістки тощо і виробництво за їх допомогою засобів існування. Під впливом зміни умов існування мавпи змушені були вести інший спосіб життя, спуститися з дерев на землю, їм доводилось використовувати каміння, палиці тощо. Усе це приводило до суттєвої зміни функцій передніх кінцівок. Розвинута в процесі трудової діяльності рука справляла вплив на вдосконалення всього організму, в тому числі і мозку. Свідомість могла виникнути тільки як функція складно-організованого мозку. Під впливом трудової діяльності у зв'язку з розвитком мозку вдосконалювались і органи чуття людини, дедалі точнішим і тоншим ставав дотик, слух, більш проникливим став зір. Свідомість спочатку являла собою тільки усвідомлення найближчого чуттєво-сприйманого середовища, безпосередніх зв'язків з іншими людьми. Надалі в ході ускладнення форм праці й суспільних відносин формувалась здатність до мислення у вигляді понять, суджень і умовиводів. Крім того, внаслідок суспільно-трудової діяльності людей виникає і розвивається не тільки свідомість, а й матеріальна форма свідомості - членоподільна мова. "Спочатку праця, -писав Енгельс, - а потім і разом з цим членоподільна мова стали двома самими головними стимулами, під впливом яких мозок мавпи поступово перетворився на мозок людини" Під впливом трудової діяльності удосконалювались органи чуття людини. Виробництво знарядь праці і матеріальних благ для життя започаткували процес якісного перетворення тваринного стада, у якому жили людиноподібні мавпи, у першу, хоча і стадну форму, але вже людського суспільства. Стадо трансформується у товариство співробітників, сцементоване трудовими соціальними зв'язками.

23в.1 До основних напрямків сучасної психології відносять: 1) біхевіоризм – Уотсон,Торндайк та ін. Вони вважали, що предметом психології повинні бути не свідомість чи душевні явища, а поведінка. Особистість –це поведінка. Основне завдання біхевіоризму полягає в нагромадженні спостережень за поведінкою для того, щоб можна було наперед передбачити реакцію людини на певні процеси, явища.Діє принцип «Хочу» 2) Психоаналіз – Фрейд У структурі особистості виділяє три взаємодіючі компоненти Воно, Я, Над-Я. Воно – зосередження природних інстинктів і потягів та неусвідомлюваних спогадів. Я є свідомістю людини, яка в інтересах пригнічує інстинкти в інтересах самозбереження, дія за принципом «можна – не можна» Над-Я формується над свідомо, протягом життя людини, у процесі виховання, це совість, критика. Дія за принципом «Хочу». 3) Гештальтпсихологія – Вертгаймер, Келер,Коффка,На їхню думку, предмети,з яких складається оточуюче середовище сприймаються нами як певна цілісність(як образи), а не у вигляді окремих елементів. 4) Когнітивна психологія – Найссер, вважають, що вирішальну роль у поведінці суб’єкта відіграють знання. Вони досліджують внутрішню організацію психічних процесів: сприймання, пам’ять, мислення. 5) генетична психологія – Піаже, Джерелом інтелектуального розвитку дитини є дії з речами у прицесі соціалізації. 6) Гуманістична психологія – Олпорт, Мюррей, Маслоу. Вони вважали, що предметом психологічного дослідження повинна бути здорова творча особистість, основною метою якої є прагнення до само актуалізації. 7) Трансперсональна психологія - Гроф, Маслоу,Вони вважали, що структура несвідомого вичерпувалася тільки біографічним рівнем. 8) Діяльнісний підхід – Леонтьєв, Костюк, Ломов, вони розглядали психіку як функцію мозку, спрямовану на відображення об’єктивної дійсності в процесі активної взаємодії людини із зовнішнім світом, тобто в процесі діяльності. 9) Сучасна українська психологія Киричук, Романець, прагне об’єднати філософський, культурологічний і психологічний підходи до вивчення сутності психічних явищ людини. Головним завданням психології є вивчення законів психічної діяльності в її розвитку. вивчення впливу суспільної дійсності на психіку людини та психологію різних людських спільнот. У цьому аспекті здійснюється психологічний аналіз діяльності, поведінки і вчинків людини, визначаються вимоги суспільної дійсності до її психіки тощо;

Завдання психології:

· розкриття психологічних закономірностей формування в людини готовності до діяльності та розроблення психологічних шляхів підвищення її ефективності;

· здійснення психологічного аналізу системи «людина -техніка»

· забезпечення саморегулювання людиною психічних станів

· підвищення ефективності управління в різних сферах суспільства, оптимізація всіх аспектів праці та життя людини в різних умовах;

· виявлення умов і чинників ефективної професіоналізації кожної людини з урахуванням реальних потреб і можливостей суспільства;

· психолого-педагогічне забезпечення розв´язання завдань освіти молодих;

 

23в.2. Сприймання - цілісне відображення предметів і явищ при їхньому безпосередньому впливі на органи почуттів. В подальшому цими образами оперують увага, пам'ять, мислення, емоції. Відчуття і сприймання тісно пов'язані між собою. І те, і інше є чуттєвим відображенням об'єктивної реальності, існуючої незалежно від свідомості, на основі впливу її на органи почуттів: в цьому їх єдність. Але сприймання - усвідомлення чуттєво даного предмету або явища; в сприйманні нам даний світ людей, речей, явищ, наповнених для нас певним значенням і включених у багатоманітність відношень, цими відношеннями створюються осмислені ситуації, свідками і учасниками яких ми є; тоді як відчуття - відображення окремої чуттєвої якості або недиференційовані та не запредметнені враження від навколишнього світу. В цьому відношенні відчуття і сприймання розрізняються як дві різні форми або два різноманітних відношення свідомості до предметної дійсності. Відчуття і сприймання, таким чином, єдині і різном