Соціально-стресові розлади як показник макропсихологічного стану суспільства

Варто почати з того, що вивчення впливу соціальних змін на психічне здоров’я, особливо в критичні періоди розвитку суспільства, поставило ряд не лише теоретичних, але й практичних і прикладних проблем перед фахівцями. При цьому треба розуміти, що критичні періоди, які впливають на психічне здоров’я населення, в кожний історичний період та в різних регіонах мають свої особливості, які визначаються економічними, етнічними, історико-культурними та іншими факторами.

Ще Карл Ясперс, аналізував зміни психічного стану людей в Німеччині після поразки в Першій світовій війні, порівнюючи з психічним станом після епідемії чуми XIV століття, під час Великої французької революції, а також після революції 1917 року в Росії. Він приходить до висновку, що глибокі емоційні потрясіння в ці періоди стосуються популяції в цілому. Вони впливають на людину інакше, ніж потрясіння виключно особистого характеру. В першу чергу, за К. Ясперсом, можна спостерігати втрату цінності людського життя, що виражається в байдужості до смерті, готовності жертвувати життям «без всяких ідеалів».

Російський психіатр Ф. Рибаков (1906р.) у своєму звіті відмітив «причинний зв’язок» між політичним подіями того часу (революція 1905 р.) і психічним розладами. Зокрема участь у політичних рухах, особливо пасивна, часто викликає тривогу, страх, «подавленість дій», гостре марення та інші психічні розлади, в подальшому у таких людей спостерігається зміна характеру.

Припущення про наявність групи так званих соціально-стресових розладів (ССР) було висловлено в 1991 році на основі аналізу стану психічного здоров’я населення Росії і колишніх республік СРСР під час перебудови суспільства (80-ті рр.) [1].

Було виявлено, що соціально-стресові розлади розвиваються під впливом психогенно-актуальної для великої кількості людей соціально-економічної та політичної ситуації.

Як зазначає Ю. Алксандровський, соціально-психологічна ситуація, що склалася в Росії в постсоціалістичний період, призвела до «ламання» суспільної свідомості і життєвої орієнтації великої кількості людей. Стан емоційного перенапруження і психічної дезадаптації, що розвивається внаслідок цього, по суті є колективною травмою, природньою «експериментальною моделлю» соціально-стресових розладів [2].

Соціально-стресові розлади відмічаються, ймовірно, у великої кількості жителів різних країн при зміні масової свідомості і звичного способу життя. Життєва катастрофа у цьому випадку розтягується в часі, необхідному для усвідомлення того, що відбувається, що і відрізняє соціально-стресові розлади від посттравматичних стресових розладів і гострих реакцій на стрес.

При інших соціально-стресових катаклізмах у жителів різних країн чи регіонів можлива наявність специфічних психогенних факторів, які призводять до соціально-стресових розладів. Однак у всіх випадках загальна характеристика соціально-стресових розладів буде визначатися «вторгненням» проявів соціальної ломки у життя великої маси людей. При цьому варто мати на увазі, що особливості соціально-стресових розладів залежить і від субкультурної своєрідності соціальної групи, яка визначає типологію зразків поведінки і звичок, а не лише від конкретних причин стресових реакцій, актуальних для великих груп населення [3].

Важливим для розуміння моментом є те, що всі психічні розлади при ССР не є специфічними, вони обумовлені загальними механізмами розвитку стану психічної дезадаптації. За Ю. Александровським, головна відмінність соціально-стресових розладів від ПТСР полягає в наступному: соціально-стресові розлади розвиваються не тільки у людей, які переживають конкретні небезпечні ситуації, але і людей, що знаходяться під впливом макросоціальних загальногрупових психогенних факторів. Соціально-стресові розлади за своєю феноменологією принципово не відрізняються від інших порушень, що спостерігаються у звичайних та екстремальних умовах, однак вони обумовлені загальними причинами та одночасно розвиваються у великої кількості людей. Таким чином, соціально-стресові розлади є конкретним прикладом впливу соціальних умов на виникнення психогенних і самотоформних психічних розладів.

За Т. Чуриловою та М.Топчий, в якості основних психогенно-актуальних причин соціально-стресових розладів є негативні соціально-економічні зміни, що викликані політичною ситуацією [4].

Таким чином, Ю.Александроський виділяє наступні критерії діагностики соціально-стресових розладів:

1. Умови і особливості суб’єктивних переживань: Корінні зміни суспільних відносин; зміна системи культуральних, ідеологічних, моральних, релігійних уявлень, норм та цінностей, що були незмінними протягом попередніх поколінь; зміна соціальних зв’язків і життєвих планів; нестабільність та невизначеність життєвого положення.

2. Особливості поведінки: Загострення особистісно-типологічних рис; розвиток гіперстенії; утрата «пластичності спілкування»; поява цинізму, схильність до антисоціальних дій.

3. Основні причини виникнення і розвитку ССР: Макросоціальні загальногрупові психогенії; соціально-стресові обставини розтягнені у часі; погіршення соматичного здоров’я тощо.

4. Основні варіанти ССР: Непатологічні (психофізіологічні) стани; психогенні адаптивні реакції; невротичні стани (неврози); гострі реакції на стрес [2].

Отже,часто можна констатувати при зміні звичного способу життя, при зміні суспільної свідомості у великої кількості людей розвиток психоемоційної напруги і психічної дезадаптації. За Б.Положим, можливий також розвиток «кризи ідентичності особистості» (аномічний, диссоціальний, магіфренічний варіанти) [5].

Список використаної літератури:

1. Александровский Ю.А. Предболезненные состояния и пограничные психические расстройства (этиология, патогенез, специфические ы неспецифические симптомы, терапия). – М.:Литтерра, 2010. – 272 с.

2. Александровский Ю.А. Социально-стрессовые расстройства// Обозрение психиатрии и мед. Психологии им. В.М. Бехтерева С.Петербург. – 1992. N 2.-С. 3-12

3. Социальный стресс и психическое здоровье/ Под ред. Академика РАМН проф. Т.Б. Дмитриевой и проф. А.И. Воложина. – М.:ГОУ ВУНМЦ МЗ РФ, 2001. – 248 с.: ил.

4. Топчий М.В., Чурилова Т.М. Стресс как объект научной рефлексии. – Ставрополь: Ставропольбланк, 2009.

5. Руководство по социальной психиатрии/Под ред. Т.Б. Дмитриевой, Б.С. Положего. – 2-е изд. – М.: ООО «Медицинское информационное агенство», 2009. – 544 с.: ил.

 

Романенко В.В. ^{[4] ∗}

МОТИВАЦІЯ НАВЧАННЯ У ВУЗІ

Дослідженням мотивації, а точніше науковим вивченням причин активності людини і тварин почали займатися ще великі мислителі античності – Арістотель, Геракліт, Платон, Сократ. Існує безліч теорій мотивації, які розглядають цей феномен з того чи іншого боку, роблячи акцент кожен на своєму аспекті дійсності. В основі потребнісних теорій мотивації звісно лежить «потреба». Когнітивні теорії мотивації ведучу роль в детермінації поведінки надають свідомості. Психоаналітичні теорії, навпаки, надають перевагу несвідомому як рушійній силі поведінки людини. Це історія дослідження мотивації, яка лише підтверджує важливість та актуальність даної проблеми.

Сьогодні, вивчення особливостей мотивації є традиційним серед багатьох педагогічних, психологічних, та соціологічних досліджень. Ми вважаємо, що вимоги, які висуває науково – технічний прогрес до системи підготовки фахівців різних галузей, спонукають до більш глибокого вивчення мотивації навчальної діяльності у ВНЗ з метою підвищення ефективності організації навчального процесу з підготовки висококваліфікованих фахівців.

Однак домогтися ефективності навчання, підготовки фахівців лише шляхом удосконалення методики навчального процесу, не звертаючи уваги на мотиви навчальної діяльності, неможливо, оскільки мотивація – це пусковий механізм будь – якої діяльності, сукупність рушійних сил, що спонукають людину до здійснення певних дій, до досягнення поставленої мети [1].

Навчальна діяльність студентів завжди є полімотивованою. Юдіна Н.О [2] у своїй статті спирається на твердження О.М. Леонтьєва і Є. П. Ільїна. Так,

О.М. Леонтьєв [3] висуває положення про полімотивованість діяльності, спираючись на те, що складні форми поведінки і діяльності, до яких належить і навчальна, обумовлені одразу кількома потребами. Перший варіант полімотивації, за О.М.Леонтьєвим, полягає в зумовленості навчальної діяльності як пізнавальними мотивами, так і соціальними, що надають цій діяльності “двоякий” сенс. Другий варіант полімотивації – це поєднання смислоутворюючого мотиву, що здійснює функцію стимулу та напрямку смислоутворення, з мотивами-стимулами, котрі відіграють роль лише додаткової стимуляції даної діяльності

Є.П.Ільїн [4] вважає, що справжня полімотивація має місце при досягненні людиною віддаленої мети (наприклад, у процесі навчальної діяльності – отримання освіти), яка спрямовується довгочасною мотиваційною установкою.

Нашим студентам, ми запропонували визначитись з власними мотивами навчання у вищому навчальному закладі, а саме у КНУ імені Тараса Шевченка. Для проходження студентам 4 курсу факультету психології була запропонована «Методика вивчення мотивації навчання у вузі» Т.І. Ільїної. Дана методика направлена на визначення провідних мотивів навчання. У ній є три шкали: «Здобуття знань», «Оволодіння професією», «Отримання диплома».

Нами було з`ясовано, що кожен з цих мотивів відіграє певну роль в житті студентів. Методика побудована таким чином, що досліджуваний не обирає один варіант (один мотив навчання), а набирає певну кількість балів по кожній шкалі. Динаміка виборів кожного студента представлена на мал.1.

Мал.1. Профіль мотивації навчання у вузі. Результати вибору кожного студента.

Як бачимо шкала «Здобуття знань» проходить найвище і має найвищі піки, і лише два значні спади. Тоді як дві інші шкали «Оволодіння професією» та «Отримання диплома» тримаються середини і мають більш часті спади.

Для виявлення провідної мотивації навчання нами була підрахована сума балів 62 студентів по кожній шкалі, що дало нам змогу вирахувати відсоткове співвідношення. Згідно наших результатів, шкала «Здобуття знань» переважає і становить 40% від загальної кількості. Шкала «Оволодіння професією» та шкала «Отримання диплома» становить 29 % та 31 % відповідно. Результати представлені на мал.2.

Мал 2. Діаграма розподілу мотивації навчання у вузі

Отже, в даному випадку, ми можемо говорити про те, що всі три мотиви навчання у вузі є присутніми у кожного студента, однак провідним і найбільш важливим переважно є лише один. І для кожного студента переважаючим є свій. Однак за сумою балів по вибірці, ми можемо говорити про переважання мотиву «Здобуття знань». Можна припустити, що людей на факультет психології приводить жага до знань та допитливість. А також мотивація на зразок «хочу розібратись в собі» або «хочу допомагати людям», яку досить часто можна почути на початкових курсах. Таке формулювання твердження свідчить про те, що люди вважають знання з психології досить цінними, однак цінними вони можуть бути для застосування як в буденному, так і в професійному житті. Однак у сферу професійного входити намір мають далеко не всі, про що свідчить шкала «Оволодіння професією». Розуміння мотивів навчальної діяльності може сприяти покращенню ефективності відбору студентів при вступі до університету, а також сприятиме організації навчального процесу.

Література:

1. Кучерук О. Я. Особливості мотивації навчальної діяльності студентів факультету прикладної математики та комп'ютерних технологій / О. Я. Кучерук, М. О. Щирба // Зб. наук. пр. ф-ту приклад. математики та комп’ютер. технологій Хмельниц. нац. ун-ту. – Хмельницький, 2009. – № 1 (2). – С.132-136.

2. Юдіна Н. О. Дослідження особливостей полімотивації студентів / Н. О. Юдіна // Наука і освіта. - 2014. - № 6. - С. 143-148. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/NiO_2014_6_30

3. Леонтьев А.Н. Потребности, мотивы, эмоции / А.Н.Леонтьев. – М.: Изд-во МГУ, 1971. – 139 с.

4. Ильин Е.П. Мотивация и мотивы / Е.П.Ильин. – СПб: Издательство “Питер”, 2000. – 512с.

 

 

Романенко В.В. ^{[5] ∗}