Трансцендентальний дороговказ

ДО ВІДКРИТТЯ ВСІХ ЧИСТИХ

РОЗСУДКОВИХ ПОНЯТЬ

 

СЕКЦІЯ ТРЕТЯ

Про чисті розсудкові поняття, або категорії

Загальна логіка, як не раз уже було сказано, абстрагується від усього змісту знання і очікує, щоб їй звідкілясь, звідки завгодно, були дані уявлення, аби найперш обернути їх на поняття, що відбувається аналітичним шляхом. Натомість трансцендентальна логіка а priori має перед собою. Різноманітне чуттєвості, яке їй надає трансцендентальна естетика, аби чисті розсудкові поняття отримали матеріал, без якого вони були б позбавлені всякого змісту, себто порожні. Простір і час містять Різноманітне чистого споглядання а priori, але при тому належать до умов сприйнятливості нашої душевності, що лише за них можуть бути отримані уявлення про предмети, а отже, повсякчас мають впливати на (affizieren) поняття про них. Проте самодіяльність нашого мислення вимагає, щоб це Різноманітне було насамперед у певний спосіб проглянуте (durchgegangen), засвоєне (aufgenommen) і пов’язане, аби отримувати з нього знання. Цю дію я називаю синтезом.

Я розумію, однак, під синтезом у найзагальнішому значенні дію, що сполучує різні уявлення одні з одними й охоплює їх розмаїття в одному знанні. Такий синтез є чистим, коли Різноманітне дане а priori ([подібно] як розмаїття в просторі й часі), а не емпірично. Перед будь-яким аналізом наших уявлень вони мають бути дані наперед, і жодне поняття з погляду змісту не може виникнути аналітичним шляхом. Щойно синтез Різноманітного (хоч дане воно емпірично, хоч а priori) продукує знання, яке, щоправда, на початку ще може бути сирим і заплутаним, а отже, потребувати аналізу; проте саме синтез є тим, що, власне, зводить елементи в знання і об'єднує в певному змісті; отже, синтез є найпершим, чому ми маємо приділяти увагу, якщо хочемо судити про початок виникнення нашого знання.

Синтез узагалі, як ми згодом побачимо, є виключно діяння уяви, сліпої, хоча й необхідної функції душі, без якої ми не мали б жодного знання і яку ми, одначе, лише зрідка собі усвідомлюємо. Тільки приведення цього синтезу до поняття є тією функцією, що належить розсудкові, і через неї він найперше добуває нам знання у властивому значенні.

Чистий синтез у загальному плані (allgemein vorgestellt) дає чисте розсудкове поняття. Під цим синтезом я розумію той, що ґрунтується на синтетичній єдності а priori: так, наша лічба (особливо це помітно у великих числах) є синтезом за поняттями, бо відбувається на спільній підставі єдності (як от десяткової системи). Під цим поняттям, отже, єдність у синтезі Різноманітного стає необхідною.

Аналітичним шляхом різноманітні уявлення підводяться під якесь поняття – цією справою займається загальна логіка. Трансцендентальна ж логіка вчить підносити до поняття – і то не уявлення, а чистий синтез уявлення. Найперше, що нам має бути дане задля пізнання усіх предметів а priori, – це Різноманітне чистого споглядання; а друге – синтез цього Різноманітного через уяву, але тут знання ще не дається. Поняття, які надають цьому чистому синтезові єдність і полягають лише в уявленні цієї необхідної синтетичної єдності, становлять третє, [що необхідно] для пізнання наявного предмета, і ґрунтуються на розсудку.

Та сама функція, яка об'єднує різні уявлення в одному судженні, надає також єдності чистому (bloßen) синтезу різних уявлень у одному спогляданні, ця єдність, загально виражена, називається чистим розсудковим поняттям. Отже, той самий розсудок і через ті самі дії, якими він у поняттях за посередництвом аналітичної єдності створює логічну форму судження, вносить також у свої уявлення, за посередництвом синтетичної єдності розмаїття у спогляданні взагалі, трансцендентальний зміст, з огляду на який вони звуться чистими розсудковими поняттями, а priori відносячися до об'єктів, чого загальна логіка дати не може.

У такий спосіб виникає рівно стільки чистих розсудкових понять, які а priori відносяться до предметів споглядання взагалі, скільки в попередній таблиці містилося логічних функцій у всіх можливих судженнях: розсудок-бо цілковито вичерпується на згаданих функціях, і його здатність цілком вимірюється ними. Ми назвемо ці поняття, слідом за Арістотелем, категоріями, оскільки наш і його замір є ідентичними у своїх початках, хоча й дуже відмінні у виконанні.

Таблиця категорій

КІЛЬКОСТІ:

Одиничність

Множинність

Тотальність (Allheit)

 

2 З

ЯКОСТІ: ВІДНОШЕННЯ:

реальність належності й самостійності

заперечення (substantia et accidens)

обмеження причиновості й залежності

(причина і діяння)

спілкування (взаємодія між діяльним і пасивним)

 

МОДАЛЬНОСТІ:

можливість – неможливість

існування – небуття

необхідність – випадковість

 

Оце й є реєстр усіх первісних чистих понять синтезу, що їх розсудок містить у собі а priori і що лише завдяки їм він є чистим розсудком, оскільки лише через них він щось розуміє в розмаїтті споглядання, себто може мислити якийсь його об’єкт. Цей поділ одержано систематично з одного спільного принципу – зі спроможності судити (яка є те саме, що й спроможність мислити), він не постав рапсодично (rhapsodistisch) з розпочатого навмання пошуку чистих понять, щодо комплектності яких ніколи не можна бути певним, бо ж вони виводяться тільки через індукцію, не згадуючи [вже] про те, що за такого способу ніколи не збагнути, чому чистому розсудкові притаманні саме ці, а не інші поняття. Гідним проникливого мужа був замір Арістотеля розшукати ці підставові поняття. Та, не маючи жодного принципу, він збирав їх у міру того, як вони йому траплялися, і вишукав спочатку десять, назвавши їх категорії (предикаменти). Згодом він, як йому видалося, відкрив іще п’ять таких, долучивши їх [до попередніх] під назвою постпреди-каменти. Проте його таблиця так і лишилася неповною. Окрім того, там знаходяться також деякі модуси чистої чуттєвості (quando, ubi, situs, разом з ними – frius, simul), а також один емпіричний (motus), які зовсім не належать до цього родовідного реєстру розсудку, а ще там є похідні поняття, зараховані до первинних (actio, passio), тоді як деяких з останніх цілком бракує.

Щодо первинних понять слід іще зауважити, що категорії, як істинні корінні поняття чистого розсудку, мають і свої, так само чисті, похідні поняття, які в жодному разі не можуть бути обійдені в повній системі трансцендентальної філософії, але в суто критичній спробі я можу вдовольнитися лише згадкою про них.

Нехай буде мені дозволено назвати ці чисті, але похідні розсудкові поняття предикабіліями чистого розсудку (на протилежність предикаментам). Маючи первинні, прості (primitive) поняття, легко додати до них і похідні та підрядні, змалювавши повністю родовідне дерево чистого розсудку. А що мені тут ідеться про повноту не системи, а лише принципів до системи, то я прибережу це доповнення для іншої праці. Зрештою, цієї мети неважко досягти, взявши до рук підручник онтології й, наприклад, до категорії при-чиновості допасувати як підрядні їй предикабілії сили, дії, пасивності (des Leidens); до категорії спілкування – предикабілії присутності, опору; до предикаментів модальності – предикабілії виникнення, проминання, зміни і т.д. Категорії, пов'язані з модусами чистої чуттєвості або також і між собою, дають велику силу похідних апріорних понять, що їх повідзначати і, якщо можливо, вичерпно викласти – заняття корисне і не позбавлене приємності, але тут зайве.

* * *

§ 11

З приводу цієї таблиці категорій виникають цікаві міркування, які, можливо, здатні вилитись у важливі висновки стосовно наукової форми всіх розумових знань. Адже що ця таблиця в теоретичній частині філософії надзвичайно корисна, навіть необхідна, аби накреслити завершений план цілої науки, оскільки вона ґрунтується на поняттях а priori, і математично розділити її за певними принципами, – це є очевидним уже з того, що згадана таблиця містить усі елементарні поняття розсудку, та й саму форму їхньої системи в людському розсудку, отже, вказує всі моменти задуманої спекулятивної науки, ба навіть їх порядок, як то я вже дав зразок у іншому місці. Ось деякі з цих зауваг.

Найперша – те, що цю таблицю, яка містить чотири класи розсудкових понять, спочатку можна розділити на два відділи, перший з яких стосується предметів споглядання (як чистого, так і емпіричного), а другий – існування цих предметів (у відношенні або один до одного, або до розсудку).

Перший клас я назвав би класом математичних, а другий – динамічних категорій. Перший клас не має, як бачимо, жодних корелятів, які можна виявити лише в другому. Ця відмінність мусить мати якусь підставу в природі розсудку.

2-а заувага. Кожен клас має однакову кількість категорій, а саме три, і це також спонукає до роздумів, бо в інших випадках усякий апріорний поділ через поняття має бути дихотомічним. До цього слід іще додати, що в кожному класі третя категорія виникає з поєднання другої з першою.

Так, тотальність (цілість) є не що інше, як множинність, розглядувана як одиничність, обмеження – не що інше, як реальність, поєднана з запереченням, спілкування є причиновість субстанції у взаємному визначенні з іншою, врешті, необхідність є нічим іншим, як існуванням, даним через саму можливість. Але не слід гадати, що третя категорія через це є лише похідним, а не корінним поняттям чистого розсудку. Адже поєднання першого й другого понять, аби створити третє, вимагає особливого акту розсудку, не тотожного з тим, що здійснюється в першому й другому. Так, поняття числа (що належить до категорії тотальності) не завжди можливе там, де є поняття множини й одиниці (наприклад, в уявленні нескінченного), а з того, що я поєдную поняття причини і субстанції, ще не відразу збагнути вплив, себто як субстанція може стати причиною чогось у іншій субстанції. Звідси ясно, що для цього потрібен особливий акт розсудку, і так само й щодо інших.

3-я заувага. Для однієї категорії, а саме стосунку, що знаходиться під третьою графою, узгодження з відповідною їй у таблиці логічних функцій формою диз’юнктивного судження не так впадає у вічі, як у випадку з іншими.

Щоб упевнитися в цьому узгодженні, слід відзначити, що в усіх диз’юнктивних судженнях сфера [кожного поняття] (множина всього того, що входить до нього) постає перед нами як Ціле, поділене на частини (підрядні поняття), і, позаяк одна не може міститися в іншій, вони мисляться як скоординовані одна з одною, а не субординовані, так, що вони визначають одна одну не однобічно, як у ряді, а взаємно, як у аrреrаmі (якщо встановлюється один член поділу, то всі позосталі виключаються, і навпаки).

Подібний зв’язок мислиться і в Цілому речей, де одна як діяння не підпорядковується іншій як причині її існування, вони водночас і взаємно координуються як причина з погляду визначення іншої (наприклад, у тілі, що його частини взаємно притягуються і заразом відштовхуються); що є цілком іншим типом пов'язання, ніж той, котрий наявний у простому відношенні причини до діяння (підстави до наслідку), у якому наслідок не визначає своєю чергою взаємно підставу і через те не утворює з нею цілого (як Творець світу зі світом). Той самий спосіб дії розсудку, коли він уявляє собі сферу якогось розділеного поняття, зберігається й тоді, коли він мислить річ як подільну; і так само як члени поділу в першому [випадку] виключають один одного, будучи, проте, об’єднаними в одній сфері, так само він уявляє собі частини останньої незалежними в своєму існуванні (як субстанцій) одні від одних, проте об’єднаними в одному Цілому.

 

Кант Іммануїл. Про дороговказ до відкриття всіх чистих розсудкових понять // Критика чистого розуму. – К.: Юніверс, 2000. С. 84 – 97.

 

Сковорода, Григорій Савич

(1722 - 1794)

Український філософ, письменник. Характерними рисами філософії Сковороди є її діалогізм і бароковий символічно-образний стиль мислення. Засадничою є концепція про дві натури і три світи, найважливішою проблемою - проблема людського щастя. Згідно з концепцією Сковороди про дві натури і три світи, світ складається з двох натур – видимої і невидимої, зовнішньої і внутрішньої, тварі і Бога. Вчення про дві натури пов’язане з концепцією про три світи, яке все існуюче поділяє на три види буття, або світи – великий (макрокосм), малий (мікрокосм) і символічний – Біблія. Шлях пізнання невидимої натури – Бога через пізнання людиною самої себе, на думку Сковороди, можливий і єдино правильний. Людське самопізнання дає змогу пізнавати внутрішні закони буття зовнішньої природи, а розшифрування біблійної символіки скеровує людину на правильний шлях пошуку Бога – невидимої натури, тобто істини і добра.

Сковорода був переконаний, що духовне відродження людей, здійснення ними “сродної” праці автоматично призведуть до злагодженого функціонування суспільства. Філософії Сковороди властиве зосередження на людинознавчій, етико-гуманістичній проблематиці, акцентування і піднесення в людині її духовної першооснови.

 

КОЛЬЦО.

Милостивый государь!

Идут к вам два разговора, жаждущія вашего лицезренія. Удостойте их своего пріятія. Они уже прежде рожденія своего определены доброму вашему духу. Почтеніе мое к человеколубному и кротчайшему батюшке Вашему, усердіе мое к Вам и доброжелательство к целой фамиліи вашей приносит оные. Душа есть mobile perpetuum — движимость непрерывная. Крила ея есть мысли, мненія, советы; она или желает чего, или убегает от чего; желая, любит, убегая, боится. Естли не знает, чего желать, а чего убегать, тогда недоумеет, сомневается, мучится, суда и туда наш шарик качается, метется и вертится, как магнитная стрела, доколь не устремит взор свой в дражайшую точку холоднаго севера.

Так и душа, наконец, когда нашла того, кого нигде нет и везде есть — щастлива. Сей один довлеет ее насытить, а без сего глотает воздух с ядущим вся дни живота своего землю змієм.

Мненія подобны воздуху, он между стихіями не виден, но твердее земли, а сильнее воды; ламает дерева, низвергает строенія, гонит // волны и корабли, ест железо и камень, тушит и разъяряет пламень.

Так и мысли сердечные — они не видны, как будто их нет, но от сей искры весь пожар, мятеж и сокрушеніе, от сего зерна зависит целое жизни нашей дерево; естли зерно доброе — добрыми (в старости наипаче) наслаждаемся плодами; как сееш, так и жнеш.

Весьма я рад буду, естли сія книжечька в прогнаніи только нескольких дней скуки послужит, но как я доволен, естли она хоть в капле внутренняго міра поспособствует. Вседражайшій сердечный мір подобен самым драгоценным камушкам: одна крошечька цену свою имеет, естли станем его одну каплю щадить, тогда можем со временем иметь целую чашу спасенія.

Разливши мысли наши по одним наружным попеченіям, и не помышляем о душе, не разсуждая, что от нее всякое дело и слово проистекает, а естли семя зло, нельзя не последовать худым плодам, все нас сирых оставит, кроме сего неотъемлемаго сокровища. //

Представте себе смесь людей во всю жизнь, а паче в кончину лет своих, тоскою, малодушіем, отверженіем утех, задумчивою грустью, печалью, страхом, среди изобилія отчаяніем без ослабы мучащихся, и вспомните, что все сіє зло и родное нещастіе родилось от преслушанія сих Христовых слов: «Ищите прежде царствія божія...» «Возвратися в дом твой...» «Царствіе божіе внутрь вас есть...» «Омый прежде внутренность стакана...»

Но благодареніе всевышнему за то, что никогда не бывает поздный труд в том, что для человека есть самонужнейшее.

Царствіе божіе вдруг, как молнія, озаряет душу, и для пріобретенія веры надобен один точію пункт времени.

Дай боже, вам читать слово божіе со вкусом и примечанием, дабы исполнилось на вас: «Блаженны слышащи слово б[ожіе] и хранящ[iе]».

Другій разговор скоро последует. А я пребуду.

м[илостивый] г[осударь],

Вашего благородія

покорнейшій слуга,

любитель священныя библіи

Григорій Сковорода.