ТОП 10:

МОДЕЛЬ ПРИЙДЕШНЬОГО КОНФЛІКТУ



Світова політика вступає в нову фазу, й інтелектуали негайно обрушили на нас потік версій щодо її майбутнього обличчя: кінець історії, повернення до традиційного суперництва між націями-державами, занепад націй-держав під напором різнонаправлених тенденцій - до трайбалізму й глобалізму - і ін. Кожна із цих версій вхоплює окремі аспекти реальності, що народжується. Але при цьому втрачається самий істотний, осьовий аспект проблеми.

Я думаю, що у світі, що народжується, основним джерелом конфліктів буде вже не ідеологія й не економіка. Найважливіші межі, що розділяють людство, і переважні джерела конфліктів будуть визначатися культурою. Нація-Держава залишиться головною діючою особою в міжнародних справах, але найбільш значимі конфлікти глобальної політики будуть розвертатися між націями й групами, що належать до різних цивілізацій. Зіткнення цивілізацій стане домінуючим фактором світової політики. Лінії розлому між цивілізаціями - це і є лінії майбутніх фронтів.

Прийдешній конфлікт між цивілізаціями - завершальна фаза еволюції глобальних конфліктів у сучасному світі. Протягом півтора століть після Вестфальского миру, що оформив сучасну міжнародну систему, у західному ареалі конфлікти розверталися головним чином між государями - королями, імператорами, абсолютними й конституційними монархами, що прагнули розширити свій бюрократичний апарат, збільшити армії, зміцнити економічну могутність, а головне - приєднати нові землі до своїх володінь. Цей процес породив нації-держави, і, починаючи з Великої Французької революції, основні лінії конфліктів стали пролягати не стільки між правителями, скільки між націями. В 1793 р., говорячи словами Р.Р.Палмера, "війни між королями припинилися, і почалися війни між народами".

Дана модель зберігалася протягом усього XIX в. Кінець їй поклала перша світова війна. А потім, у результаті російської революції й відповідної реакції на неї, конфлікт націй поступився місцем конфлікту ідеологій. Сторонами такого конфлікту були спочатку комунізм, нацизм і ліберальна демократія, а потім - комунізм і ліберальна демократія. Під час холодної війни цей конфлікт втілився в боротьбу двох наддержав, жодна з яких не була нацією-державою в класичному європейському сенсі. Їхня самоідентифікація формулювалася в ідеологічних категоріях.

Конфлікти між правителями, націями-державами й ідеологіями були головним чином конфліктами західної цивілізації. У.Лінд назвав їх "громадянськими війнами Заходу". Це настільки ж справедливо відносно холодної війни, як і відносно світових воєн, а також воєн XVII, XVIII, XIX сторіч. Із закінченням холодної війни підходить до кінця й західна фаза розвитку міжнародної політики. У центр висувається взаємодія між Заходом і незахідними цивілізаціями. На цьому новому етапі народи й уряди незахідних цивілізацій уже не виступають як об'єкти історії - мішень західної колоніальної політики, а поряд із Заходом починають самі рухати й творити історію.

 

ПРИРОДА ЦИВІЛІЗАЦІЙ

Під час холодної війни світ був поділений на "перший", "другий" і "третій". Але потім такий розподіл втратив зміст. Зараз набагато доречніше групувати країни, ґрунтуючись не на їх політичних або економічних системах, не за рівнем економічного розвитку, а виходячи з культурних і цивілізаційних критеріїв.

Що мається на увазі, коли мова йде про цивілізацію? Цивілізація являє собою якусь культурну сутність. Села, регіони, етнічні групи, народи, релігійні громади - всі вони мають свою особливу культуру, що відбиває різні рівні культурної неоднорідності.

... Отут ми доходимо до суті справи. Тому що західний світ, арабський регіон і Китай не є частинами більше широкої культурної спільності. Вони являють собою цивілізації. Ми можемо визначити цивілізацію як культурну спільність найвищого рангу, як самий широкий рівень культурної ідентичності людей. Наступний щабель становить уже те, що відрізняє рід людський від інших видів живих істот. Цивілізації визначаються наявністю загальних рис об'єктивного порядку, таких як мова, історія, релігія, звичаї, інститути, – а також суб'єктивною самоідентифікацією людей. Є різні рівні самоідентифікації: так житель Рима може характеризувати себе як римлянина, італійця, католика, християнина, європейця, людини західного світу. Цивілізація – це самий широкий рівень спільності, з якою він себе співвідносить. Культурна самоідентифікація людей може мінятися, і в результаті міняються склад і межі тієї або іншої цивілізації.

Цивілізація може охоплювати більшу масу людей – наприклад, Китай, про який Л.Пай якось сказав: "Це цивілізація, що видає себе за країну".

Але вона може бути й досить нечисленної – як цивілізація англомовних жителів островів Карибського басейну. Цивілізація може містити в собі кілька націй-держав, як у випадку із західною, латиноамериканською або арабською цивілізаціями, або одну-єдину – як у випадку з Японією. Очевидно, що цивілізації можуть змішуватися, накладатися одна на іншу, включати субцивілізації. Західна цивілізація існує у двох основних варіантах: європейському і північноамериканському, а ісламська підрозділяється на арабську, турецьку й малайську. Незважаючи на все це, цивілізації являють собою певні цілісності. Межі між ними рідко бувають чіткими, але вони реальні. Цивілізації динамічні: у них буває підйом і занепад, вони розпадаються й зливаються. І, як відомо кожному студентові-історикові, цивілізації зникають, їх затягують піски часу.

На Заході прийнято вважати, що нації-держави – головні діючі особи на міжнародній арені. Але вони виступають у цій ролі лише кілька сторіч. Більша частина людської історії – це історія цивілізацій. По підрахунках А.Тойнбі, історія людства знала 21 цивілізацію. Тільки шість із них існують у сучасному світі.

ЧОМУ НЕМИНУЧЕ ЗІТКНЕННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ?

Ідентичність на рівні цивілізації буде ставати усе більш важливою, і вигляд світу буде значною мірою формуватися в ході взаємодії семи-восьми великих цивілізацій. До них відносяться західна, конфуціанська, японська, ісламська, індуістська, православно-слов'янська, латиноамериканська й, можливо, африканська цивілізації. Самі значні конфлікти майбутнього розгорнуться уздовж ліній розлому між цивілізаціями. Чому?

По-перше, розбіжності між цивілізаціями не просто реальні. Вони – найбільш істотні. Цивілізації несхожі по своїй історії, мові, культурі, традиціям і, що найважливіше, – релігії. Люди різних цивілізацій по-різному дивляться на відносини між Богом і людиною, індивідом і групою, громадянином і державою, батьками й дітьми, чоловіком і дружиною, мають різні уявлення про співвідносну значимість прав і обов'язків, свободи й примусу, рівності й ієрархії. Ці розходження складалися сторіччями. Вони не зникнуть у доступному для огляду майбутньому. Вони більше фундаментальні, чим розходження між політичними ідеологіями й політичними режимами. Звичайно, розходження не обов'язково припускають конфлікт, а конфлікт не обов'язково означає насильство. Однак протягом сторіч самі затяжні й кровопролитні конфлікти породжувалися саме розходженнями між цивілізаціями.

По-друге, світ стає більш тісним. Взаємодія між народами різних цивілізацій підсилюється. Це веде до росту цивілізаційної самосвідомості, до поглиблення розуміння розходжень між цивілізаціями й спільності в рамках цивілізації. Північноафриканська імміграція у Францію викликала у французів вороже відношення, і в той же час зміцнила доброзичливість до інших іммігрантів – "добропорядним католикам і європейцям з Польщі". Американці набагато хворобливіше реагують на японські капіталовкладення, чим на інвестиції з Канади і європейських країн. Все відбувається по сценарію, описаному Д.Хорвицем: "У східних районах Нігерії людина народності ібо що може бути ібо-оуеррі, або ж ібо-оніча. Але в Лагосі він буде просто ібо. У Лондоні він буде нігерійцем. А в Нью-Йорку – африканцем." Взаємодія між представниками різних цивілізацій зміцнює їхня цивілізаційна самосвідомість, а це, у свою чергу, загострює що йдуть у глиб історії, або, принаймні, сприймаються в такий спосіб розбіжності й ворожість.

По-третє, процеси економічної модернізації й соціальних змін в усьому світі розмивають традиційну ідентифікацію людей з місцем проживання, одночасно слабшає й роль націй-держави як джерела ідентифікації. Лакуни, що утворилися в результаті, по більшій частині заповнюються релігією, нерідко у формі фундаменталістських рухів. Подібні рухи склалися не тільки в ісламі, але й у західному християнстві, іудаїзмі, буддизмі, індуїзмі. У більшості країн і конфесій фундаменталізм підтримують освідченні молоді люди, висококваліфіковані фахівці із середніх класів, особи вільних професій, бізнесмени. Як помітив Г.Вайгель, "десекуляризація світу – одне з домінуючих соціальних явищ кінця XX ст.". Відродження релігії, або, говорячи словами Ж.Кепеля, "реванш Бога", створює основу для ідентифікації й причетності зі спільністю, що виходить за рамки національних меж – для об'єднання цивілізацій.

По-четверте, ріст цивілізаційної самосвідомості диктується роздвоєнням ролі Заходу. З одного боку, Захід перебуває на вершині своєї могутності, а з іншого, і можливо саме тому, серед незахідних цивілізацій відбувається повернення до власних коренів. Все частіше доводиться чути про "повернення в Азію" Японії, про кінець впливу ідей Неру й "індуізації" Індії, про провал західних ідей соціалізму й націоналізму до "реісламізації" Близького Сходу, а останнім часом і суперечки про вестернізацію або ж русифікації країни Бориса Єльцина. На вершині своєї могутності Захід зіштовхується з незахідними країнами, в яких досить прагнення, волі й ресурсів, щоб надати світу незахідного вигляду.

У минулому еліти незахідних країн звичайно складалися з людей, найбільшою мірою пов'язаних із Заходом, що одержали освіту в Оксфорді, Сорбоні або Сандхерсте, і західні цінності, що засвоїли, і стиль життя. Населення ж цих країн, як правило, зберігало нерозривний зв'язок зі своєю споконвічною культурою. Але зараз усе перемінилося. У багатьох незахідних країнах іде інтенсивний процес девестернізації еліт і їхнього повернення до власних культурних коренів. І одночасно із цим західні, головним чином американські звичаї, стиль життя й культура здобувають популярність серед широких верств населення.

По-п'яте, культурні особливості й розходження менш піддаються змінам, чим економічні й політичні, і внаслідок цього їх складніше дозволити або звести до компромісу. У колишньому Радянському Союзі комуністи можуть стати демократами, багатії перетворитися в бідних, а бідняки – у багатіїв, але росіяни при всьому бажанні не зможуть стати естонцями, а азербайджанці – вірменами.

У класових і ідеологічних конфліктах ключовим було питання: "На чиїй ти стороні?" І людина могла вибирати – на чиїй вона стороні, а також міняти раз вибрані позиції. У конфлікті ж цивілізацій питання ставиться інакше: "Хто ти такий?" Мова йде про те, що дане й не підлягає змінам. І, як ми знаємо з досвіду Боснії, Кавказу, Судану, давши невідповідну відповідь на це питання, можна негайно одержати кулю в чоло. Релігія розділяє людей ще більш різко, ніж етнічна приналежність. Людина може бути напів-французом і напів-арабом, і навіть громадянином обох цих країн. Куди складніше бути напів-католиком і напів-мусульманином.

І, нарешті, підсилюється економічний регіоналізм. ... З одного боку, успіх економічного регіоналізму зміцнює свідомість приналежності до однієї цивілізації. А з іншого боку – економічний регіоналізм може бути успішним, тільки якщо він корениться в спільності цивілізації. Європейське Співтовариство спочиває на загальних підставах європейської культури й західного християнства. Успіх "НАФТА (північноамериканської зони вільної торгівлі) залежить від триваючого зближення культур Мексики, Канади й Америки. А Японія, навпроти, зазнає труднощів зі створенням такого ж економічного співтовариства в Південно-Східній Азії, тому що Японія – це єдине у своєму роді суспільство й цивілізація.

... Якщо спільність культури це передумова економічної інтеграції, то центр майбутнього східноазіатського економічного блоку швидше за все буде в Китаї. По суті справи цей блок уже складається. От що пише із цього приводу М. Вайденбаум: "Хоча в регіоні домінує Японія, але на базі Китаю стрімко виникає новий центр промисловості, торгівлі й фінансового капіталу в Азії. Цей стратегічний простір має у своєму розпорядженні потужний технологічний і виробничий потенціал (Тайвань), кадрами з видатними навичками в області організації, маркетингу й сфери послуг (Гонконг), щільною мережею комунікацій (Сінгапур), потужним фінансовим капіталом (всі три країни), а також неосяжними земельними, природними й трудовими ресурсами (материковий Китай)... Це впливове співтовариство, багато в чому споруджуване на розвитку традиційної кланової основи, простирається від Гуанчжоу до Сінгапуру й від Куала-Лумпура до Маніли. Це - кістяк економіки Східної Азії".

Визначаючи власну ідентичність в етнічних або релігійних термінах, люди схильні розглядати відносини між собою й людьми іншої етнічної приналежності й конфесії як відносини "ми" і "вони". Кінець ідеологізованих держав у Східній Європі й на території колишнього СРСР дозволив висунутися на передній план традиційним формам етнічної ідентичності й протиріч. Розходження в культурі й релігії породжують розбіжності по широкому колу політичних питань, будь то права людини або еміграція, комерція або екологія. Географічна близькість стимулює взаємні територіальні претензії від Боснії до Мінданао. Але що найбільше важливо - спроби Заходу поширити свої цінності: демократію й лібералізм - як загальнолюдські, зберегти військову перевагу й затвердити свої економічні інтереси натрапляють на опір інших цивілізацій. Урядам і політичним угрупованням усе рідше вдається мобілізувати населення й сформувати коаліції на базі ідеологій, і вони все частіше намагаються домогтися підтримки, апелювати до спільності релігії й цивілізації.

Таким чином, конфлікт цивілізацій розвертається на двох рівнях. На мікрорівні групи, що живуть уздовж ліній розлому між цивілізаціями, ведуть боротьбу, найчастіше кровопролитну, за землі й владу одного над іншим. На макрорівні країни, що відносяться до різних цивілізацій, суперничають через вплив у військовій і економічній сфері, борються за контроль над міжнародними організаціями й третіми країнами, намагаючись затвердити власні політичні й релігійні цінності.

 

ЛІНІЇ РОЗЛОМУ МІЖ ЦИВІЛІЗАЦІЯМИ

Якщо в роки холодної війни основні вогнища криз і кровопролиття зосереджувалися уздовж політичних і ідеологічних границь, то тепер вони переміщаються на лінії розлому між цивілізаціями. Холодна війна почалася з того моменту, коли "залізна завіса" розділила Європу політично й ідеологічно. Холодна війна закінчилася зі зникненням "залізної завіси". Але як тільки був ліквідований ідеологічний розділ Європи, знову відродився її культурний розділ на західне християнство, з одного боку, і православ'я й іслам – з іншого. Можливо, що найбільш важливою розділовою лінією в Європі є, як уважає У.Уолліс, східна границя західного християнства, що сформувалася до 1500 р. Вона пролягає уздовж нинішніх кордонів між Росією й Фінляндією, між прибалтійськими країнами й Росією, розсікає Білорусію й Україну, звертає на захід, відокремлюючи Трансільванію від іншої частини Румунії, а потім, проходячи по Югославії, майже в точності збігається з лінією, що нині відокремлює Хорватію й Словенію від іншої Югославії. На Балканах ця лінія, звичайно ж, збігається з історичною границею між Габсбурзькою й Османською імперіями. Північніше й на захід цієї лінії проживають протестанти й католики. У них – загальний досвід європейської історії: феодалізм, Ренесанс, Реформація, Освіта, Велика французька революція, промислова революція. Їхнє економічне становище, як правило, набагато краще, ніж у людей, що живуть на схід. Зараз вони можуть розраховувати на більш тісне співробітництво в рамках єдиної європейської економіки й консолідацію демократичних політичних систем. На схід і південніше цієї лінії живуть православні християни й мусульмани. Історично вони відносилися до Османської або царської імперії, і до них донеслася лише відлуння історичних подій, що визначили долю Заходу. Економічно вони відстають від Заходу, і, схоже, менш підготовлені до створення стійких демократичних політичних систем. І зараз "оксамитова завіса" культури замінивши "залізну завісу" ідеології в якості головної демаркаційної лінії в Європі. Події в Югославії показали, що це лінія не тільки культурних розходжень, але часом і кривавих конфліктів.

 

ОБЄ’ДНАННЯ ЦИВІЛІЗАЦІЙ: СИНДРОМ "БРАТНІХ КРАЇН"

Групи або країни, що належать до однієї цивілізації, виявившись залученими у війну з людьми іншої цивілізації, природно намагаються заручатися підтримкою представників своєї цивілізації. По закінченні холодної війни складається новий світовий порядок, і в міру його формування, приналежність до однієї цивілізації або, як виразився X. Д.С.Грінвей, "синдром братніх країн" приходить на зміну політичної ідеології й традиційних міркувань підтримки балансу сил як основний принцип співробітництва й коаліцій. Про поступове виникнення цього синдрому свідчать всі конфлікти останнього часу – у Перській затоці, на Кавказі, у Боснії. Правда, жоден із цих конфліктів не був повномасштабною війною між цивілізаціями, але кожний містив у собі елементи внутрішньої консолідації цивілізацій.

Дотепер об’єднання цивілізацій приймало обмежені форми, але процес розвивається, і в нього є значний потенціал на майбутнє. У міру продовження конфліктів у Перській затоці, на Кавказі й у Боснії, позиції різних країн і розбіжності між ними усе більше визначалися цивілізаційною приналежністю. Політичні діячі популістської користі, релігійні лідери й засоби масової інформації знайшли в цьому потужне знаряддя, що забезпечує їм підтримку широких мас населення й що дозволяє натискати на уряди, що вагаються. У найближчому майбутньому найбільшу загрозу переростання у великомасштабні війни будуть нести в собі ті локальні конфлікти, які, подібно конфліктам у Боснії й на Кавказі, зав'язалися уздовж ліній розлому між цивілізаціями. Наступна світова війна, якщо вона вибухне, буде війною між цивілізаціями.

 

ЗАХІД ПРОТИ ІНШОГО СВІТУ

Стосовно інших цивілізацій Захід перебуває зараз на вершині своєї могутності. Військовий конфлікт між західними країнами немислимий, військова могутність Заходу не має рівних. Якщо не враховувати Японії, у Заходу немає економічних суперників. Він лідирує в політичній сфері, у сфері безпеки, а разом з Японією – і в сфері економіки. Світові політичні проблеми й проблеми безпеки ефективно вирішуються під керівництвом США, Великобританії й Франції, світові економічні проблеми – під керівництвом США, Німеччині і Японії. Всі ці країни мають самі тісні відносини один з одним, не допускаючи у своє коло країни поменше, майже всі країни незахідного світу. Рішення, прийняті Радою Безпеки ООН або Міжнародним валютним фондом, що віддзеркалюють інтереси Заходу, подаються світовій громадськості як відповідні насущні потреби світового співтовариства.

... По суті справи Захід використовує міжнародні організації, військову могутність і фінансові ресурси для того, щоб правити світом, затверджуючи свою перевагу, захищаючи західні інтереси й затверджуючи західні політичні й економічні цінності. Так, принаймні, бачать сьогоднішній світ незахідні країни, і в їхньому погляді є значна частка істини. Розходження в масштабах влади й боротьба за військову, економічну й політичну владу є, таким чином, одним із джерел конфлікту між Заходом і іншими цивілізаціями. Інше джерело конфлікту – розходження в культурі, у базових цінностях і віруваннях. В.С.Нейпол стверджував, що західна цивілізація – універсальна й годиться для всіх народів. На поверхневому рівні багато чого із західної культури дійсно просочило інший світ. Але на глибинному рівні західні уявлення й ідеї фундаментально відрізняються від тих, які властиві іншим цивілізаціям. В ісламській, конфуціанській, японській, індуістській, буддистській і православній культурах майже не знаходять відгуку такі західні ідеї, як індивідуалізм, лібералізм, конституціоналізм, права людини, рівність, свобода, верховенство закону, демократія, вільний ринок, відділення церкви від держави. Зусилля Заходу, спрямовані на пропаганду цих ідей, найчастіше викликають ворожу реакцію проти "імперіалізму прав людини" і сприяють зміцненню споконвічних цінностей власної культури.

 

РОЗКОЛОТІ КРАЇНИ

У майбутньому, коли приналежність до певної цивілізації стане основою самоідентифікації людей, країни, у населенні яких представлено кілька цивілізаційних груп, будь-то Радянського Союзу або Югославії, будуть приречені на розпад. Але є й внутрішньо розколоті країни – відносно однорідні в культурних відносинах, але в яких немає згоди відносно питання про те, до якої саме цивілізації вони належать. Їх уряди, як правило, хочуть " скочити на підніжку потяга" і примкнути до Заходу, але історія, культура й традиції цих країн нічого загального із Заходом не мають.

Самий яскравий і типовий приклад розколотої зсередини країни – Туреччина. Турецьке керівництво кінця XX в. зберігає вірність традиції Ататюрка й зараховує свою країну до сучасних, секуляризованих націй-держав західного типу.

... У подібному положенні виявилася в останнє десятиліття й Мексика. Якщо Туреччина відмовилася від свого історичного протистояння Європі й спробувала приєднатися до неї, то Мексика, що раніше ідентифікувала себе через протистояння Сполученим Штатам, тепер намагається наслідувати цій країні й прагне ввійти в північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).

... Історично внутрішній розкол глибше всього торкнувся Туреччини. Для Сполучених Штатів найближча розколота зсередини країна - Мексика. У глобальному ж масштабі самою значною розколотою країною залишається Росія. Питання про те, чи є Росія частиною Заходу, або вона очолює свою особливу, православно-слов'янську цивілізацію, протягом російської історії ставився неодноразово.

... Щоб розколота зсередини країна змогла заново знайти свою культурну ідентичність, повинні бути дотримані три умови. По-перше, необхідно, щоб політична й економічна еліта цієї країни в цілому підтримувала й вітала такий крок. По-друге, її народ повинен бути згідний, нехай неохоче, на прийняття нової ідентичності. По-третє, групи що панують в цивілізації, до якої розколота країна намагається влитися, повинні бути готові прийняти "перетворену". У випадку Мексики дотримані всі три умови. У випадку Туреччини - перші дві. І зовсім неясно, як ж ситуація з Росією, що бажає приєднатися до Заходу. Конфлікт між ліберальною демократією й марксизмом-ленінізмом був конфліктом ідеологій, які, незважаючи на всі розбіжності, хоча б зовні ставили ті самі основні цілі: свободу, рівність і процвітання. Але Росія традиціоналістська, авторитарна, націоналістична буде прагнути до зовсім інших цілей. Західний демократ цілком міг вести інтелектуальну суперечку з радянським марксистом. Але це буде немислимо з російським традиціоналістом. І якщо росіяни, переставши бути марксистами, не приймуть ліберальну демократію й почнуть поводитися як росіяни, а не як західні люди, відносини між Росією й Заходом знову можуть стати віддаленими й ворожими.

 

КОНФУЦІАНСЬКО-ІСЛАМСЬКИЙ БЛОК

Перешкоди, що встають на шляху приєднання незахідних країн до Заходу, варіюються по ступені глибини й складності. Для країн Латинської Америки й Східної Європи вони не настільки вже й великі. Для православних країн колишнього Радянського Союзу - набагато значніше. Але самі серйозні перешкоди встають перед мусульманськими, конфуціанськими, індуістськими й буддистськими народами. Японії вдалося домогтися єдиної у своєму роді позиції асоційованого члена західного світу: в якихось відносинах вона входить до числа західних країн, але безсумнівно відрізняється від них по своїх найважливіших вимірах. Ті країни, які по міркуваннях культури або влади не хочуть або не можуть приєднатися до Заходу, конкурують із ним, нарощуючи власну економічну, військову й політичну могутність. Вони домагаються цього й за рахунок внутрішнього розвитку, і за рахунок співробітництва з іншими незахідними країнами. Найвідоміший приклад такого співробітництва - конфуціансько-ісламський блок, що сформувався як виклик західним інтересам, цінностям і моці.

Майже всі без винятку західні країни зараз скорочують свої військові арсенали. Росія під керівництвом Єльцина робить те ж саме. А Китай, Північна Корея й цілий ряд близькосхідних країн істотно нарощують військовий потенціал. Із цією метою вони імпортують зброю із західних і незахідних країн і розвивають власну воєнну промисловість. У результаті виник феномен, названий Ч.Кроутхеммом феноменом "збройних країн", причому "збройні країни" - це аж ніяк не країни Заходу. Інший результат - переосмислення концепції контролю над озброєннями. Ідея контролю над озброєннями була висунута Заходом. Протягом холодної війни першочерговою метою такого контролю було досягнення стійкої військової рівноваги між Сполученими Штатами і їхніми союзниками, з одного боку, і Радянським Союзом і його союзниками - з іншого. В епоху після холодної війни найперша мета контролю над озброєннями - запобігти нарощуванню незахідними країнами їхнього військового потенціалу, що представляє потенційну загрозу західним інтересам. Щоб домогтися цього, Захід використовує міжнародні угоди, економічний тиск, контроль над переміщенням зброї й військових технологій.

Конфлікт між Заходом і конфуціансько-ісламськими державами значною мірою (хоча й не винятково) зосереджений навколо проблем ядерної, хімічної й біологічної зброї, балістичних ракет і інших складних засобів доставки такої зброї, а також систем керування, спостереження й інших електронних засобів враження цілей. Захід проголошує принцип нерозповсюдження як загальну й обов'язкову норму, а договори про нерозповсюдження й контроль - як засіб реалізації цієї норми. Передбачено систему різноманітних санкцій проти тих, хто сприяє поширенню сучасних видів зброї, і привілеїв тим, хто дотримує принципу нерозповсюдження. Природно, що основна увага приділяється країнам, які настроєні вороже стосовно Заходу або схильні до цього потенційно.

Зі своєї сторони незахідні країни відстоюють своє право здобувати, робити й розміщати будь-яку зброю, що вони вважають за необхідне для власної безпеки. Вони повною мірою засвоїли істину, висловлену міністром оборони Індії у відповідь на питання про те, який урок він витяг з війни в Перській затоці: "Не зв'язуйтеся зі Сполученими Штатами, якщо у вас немає ядерної зброї". Ядерна, хімічна й ракетна зброя розглядається - можливо, помилково - як потенційна противага колосальній перевазі Заходу в області звичайних озброєнь. Звичайно, у Китаю вже є ядерна зброя. Пакистан і Індія можуть її розмістити на своїх територіях. Північна Корея, Іран, Ірак, Лівія й Алжир явно намагаються придбати її.

... Між ісламсько-конфуціанськими країнами й Заходом розвертається новий виток перегонів озброєнь. На попередньому етапі кожна сторона розробляла й робила зброю з метою домогтися рівноваги або переваги над іншою стороною. Зараз же одна сторона розробляє й робить нові види зброї, а інша намагається обмежити й запобігти такому нарощуванню озброєнь, одночасно скорочуючи власний військовий потенціал.

ВИСНОВКИ ДЛЯ ЗАХОДУ

У даній статті аж ніяк не стверджується, що цивілізаційна ідентичність замінить всі інші форми ідентичності, що нації-держави зникнуть, кожна цивілізація стане політично єдиною й цілісною, а конфлікти й боротьба між різними групами усередині цивілізацій припиняться. Я лише висуваю гіпотезу про те, що 1) протиріччя між цивілізаціями важливі й реальні; 2) цивілізаційна самосвідомість зростає; 3) конфлікт між цивілізаціями прийде на зміну ідеологічним і іншим формам конфліктів як переважна форма глобального конфлікту; 4) міжнародні відносини, що історично були грою в рамках західної цивілізації, будуть усе більше девестернізуватися й перетворюватися в гру, де незахідні цивілізації стануть виступати не як пасивні об'єкти, а як активні діючі особи; 5) ефективні міжнародні інститути в області політики, економіки й безпеки будуть складатися скоріше усередині цивілізацій, чим між ними; 6) конфлікти між групами, що відносяться до різних цивілізацій, будуть більш часті, затяжні й кровопролитні, чим конфлікти усередині однієї цивілізації; 7) збройні конфлікти між групами, що належать до різних цивілізацій, стануть найбільш імовірним і небезпечним джерелом напруженості, потенційним джерелом світових воєн; 8) головними осями міжнародної політики стануть відносини між Заходом і іншим світом; 9) політичні еліти деяких розколотих незахідних країн постараються включити їх у число західних, але в більшості випадків їм доведеться зіштовхнутися із серйозними перешкодами; 10) у найближчому майбутньому основним вогнищем конфліктів будуть взаємини між Заходом і близькими ісламсько-конфуціанськими країнами.

Це не обґрунтування бажаності конфлікту між цивілізаціями, а можлива картина майбутнього. Але якщо моя гіпотеза переконлива, необхідно задуматися про те, що це означає для західної політики. Тут варто провести чітке розходження між короткостроковим зиском й довгостроковим урегулюванням. Якщо виходити з позицій короткострокової вигоди, інтереси Заходу явно вимагають: 1) зміцнення співробітництва і єдності в рамках власної цивілізації, насамперед між Європою й Північною Америкою; 2)інтеграції до складу Заходу країн Східної Європи й Латинської Америки, чия культура близька до західного; 3)підтримки й розширення співробітництва з Росією і Японією; 4)запобігання, розростання локальних міжцивілізаційних конфліктів у повномаштабні війни між цивілізаціями; 5) обмеження росту військової моці конфуціанських і ісламських країн; 6) уповільнення скорочення військової моці Заходу й збереження його військової переваги в Східній і Південно-Західній Азії; 7) використання конфліктів і розбіжностей між конфуціанськими й ісламськими країнами; 8) підтримки представників інших цивілізацій, що симпатизують західним цінностям й інтересам; 9) зміцнення міжнародних інститутів, що відбивають і легітимізують західні інтереси й цінності, і залучення до участі в цих інститутах незахідних країн.

У довгостроковій же перспективі треба орієнтуватися на інші критерії. Західна цивілізація є одночасно й західною, і сучасною. Незахідні цивілізації спробували стати сучасними, не стаючи західними. Але дотепер лише Японії вдалося домогтися в цьому повного успіху. Незахідні цивілізації й надалі не залишать своїх спроб знайти багатство, технологію, кваліфікацію, устаткування, озброєння - все те, що входить у поняття "бути сучасним". Але в той же час вони постараються сполучити модернізацію зі своїми традиційними цінностями й культурою. Їх економічна й військова могутність буде зростати, відставання від Заходу скорочуватися. Заходу усе більше й більше прийдеться зважати на ці цивілізації, близькими по своїй моці, але досить відмінними по своїх цінностях і інтересам. Це зажадає підтримки його потенціалу на рівні, що буде забезпечувати захист інтересів Заходу у відносинах з іншими цивілізаціями. Але від Заходу буде потрібно й більш глибоке розуміння фундаментальних релігійних і філософських основ цих цивілізацій. Він повинен буде зрозуміти, як люди цих цивілізацій уявляють собі власні інтереси. Необхідно буде знайти елементи подібності між західною й іншою цивілізаціями. Тому що в доступному для огляду майбутньому не склалося єдиної універсальної цивілізації. Навпроти, світ буде складатися з несхожих один на одного цивілізацій, і кожна з них буде змушена вчитися співіснувати з усіма іншими.

 

С. Гантінгтон. Зіткнення цивілізацій // Полис, – №1. – 1994. – С.33-49.


Маркс, Карл

(1818 – 1883)

Німецький мислитель, суспільний діяч, засновник марксизму. Маркс розробив власний метод – матеріалістичну діалектику і застосував її до аналізу суспільних явищ. На цьому шляху він розвинув нове їх тлумачення – матеріалістичне розуміння історії. Головний його принцип – вирішальна роль матеріального виробництва в житті суспільств, тому анатомію їх слід шукати в політичній економії, у відносинах власності і боротьбі класів як носіїв цих відносин.

“ДО КРИТИКИ ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ”

ПЕРЕДМОВА

 

Я розглядаю систему буржуазної економіки в такому порядку: капітал, земельна власність, наймана праця, держава, зовнішня торгівля, світовий ринок. Під першими трьома рубриками я досліджую економічні умови життя трьох великих класів, на які розпадається сучасне буржуазне суспільство; взаємний зв'язок трьох інших рубрик очевидний. Перший відділ першої книги, яка трактує про капітал, складається з таких розділів: 1) товар, 2) гроші, або простий обіг, 3) капітал взагалі. Перші два розділи становлять зміст цього випуску. Весь матеріал лежить передо мною в формі монографій, які були написані з великими перервами в різні періоди не для друку, а для з’ясування питань самому собі; послідовне опрацювання цих монографій за вказаним планом залежатиме від зовнішніх обставин.

Загальний вступ, який я був накидав, я опускаю, бо після ґрунтовнішого обміркування вирішив, що всяке передхоплення висновків, які ще тільки треба довести, може перешкодити, а читач, який взагалі захоче йти за мною, повинен зважитися переходити від часткового до загального. Проте деякі зауваження про хід моїх власних політико-економічних занять здаються мені тут доречними.

Моїм спеціальним предметом була юриспруденція, яку, однак, я вивчав тільки як підпорядковану дисципліну поряд з філософією і історією. В 1842 – І843 рр. мені як редакторові “Rheinische Zeitung” довелося вперше висловлюватися про так звані матеріальні інтереси, і це поставило мене в скрутне становище. Обговорення в рейнськомуландтагу питань пророзкрадання лісу і дроблення земельної власності, офіціальна полеміка, в яку пан фон Шапер, тодішній обер-президент Рейнської провінції, вступив з ”Rheinische Zeitung” відносно становища мозельських селян, нарешті, дебати про свободу торгівлі і протекційні мита дали перші поштовхи моїм заняттям економічними питаннями. З другого боку, в цей час, коли добре бажання ”йти вперед” набагато переважало знання предмета, в ”Rheinische Zeitung” почувся відгомін французького соціалізму і комунізму з слабим філософським забарвленням. Я висловився проти цього дилетантства, але разом з тим у полеміці з аугсбурзькою ”Allgemeine Zeitung” відверто признався, що мої тодішні знання не дозволяли мені зважитись на якесь судження про самий зміст французьких напрямів. З тим більшою охотою я скористався ілюзією керівників ”Rheinische Zeitung”, які сподівались більш поміркованою позицією добитися скасування винесеного їй смертного вироку, щоб піти з громадської арени в учбову кімнату.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.022 с.)