ТОП 10:

Вибрала і впорядкувала (переклад з російської мови) к.ф.н., доц. Сайтарли І.А.




Гуссерль, Едмунд

(1859 - 1938)

Німецький філософ, засновник феноменології і відповідного їй методу аналізу свідомості, з допомогою якого прагнув надати філософії характеру точної науки . Він обстоює тезу, що феноменологія та притаманний їй метод редукції є шляхом абсолютного виправдання повновартісного людського існування, способом реалізації морально – етичної автономії людини.

ІДЕЇ ДО ЧИСТОЇ ФЕНОМЕНОЛОГІЇ ТА ФЕНОМЕНОЛОГІЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ.

ВСТУП

Чиста феноменологія... у її намірах продемонструвати роль фундаментальної філософської науки, – це наука істотно нова, у наслідок своєї принципової своєрідності далека від природного мислення, а тому лише у наш час починає розвиватися. Вона іменує себе наукою про “феномени”. Інші, з давніх часів відомі науки також мають відношення до феноменів. Так, можна почути, що психологію називають наукою пропсихічні, природознавство – наукою про фізичні “явища”, або “феномени”; так само в історії часом говориться про історичні, у культурології – про культурні феномени; аналогічно для всіх наук про реальність. Як би не відрізнявся у всіх цих речах зміст слова “феномен” і які б значення воно б не мало окрім усього цього, беззаперечним є те, що феноменологія пов’язана зі всіма цими “феноменами” відповідно зі всіма значеннями, однак за умови цілковито іншої установки, за допомогою якої своєрідно модифікується будь-який смисл “феномена”, який зустрічається у звичних для нас науках. У феноменологічну сферу він потрапляє не інакше, як… чиста феноменологія, до якої ми тут маємо намір вторувати шлях… – це не психологія і що віднесення її до психології є неможливим не через випадкове розмежування області та термінологічно, а й через принципові засади… – усе-таки вона (вже як наука про ідеї) є зовсім не психологія, як і геометрія – не природнича наука. І більше того – виявляється, що відмінність все більш радикальна, аніж у цьому порівнянні. При цьому, нічого не змінюється від того, що феноменологія має справу зі “свідомістю”, зі всіма різновидами переживань, з актами та їх корелятами… – ми почнемо створювати метод “феноменологічної редукції”, згідно з... зможемо долати обмеженість пізнання, невіддільну від будь-якого природничого способу дослідження, і абстрагуватися від притаманного йому однобічного спрямування погляду – поки нарешті не отримаємо вільний горизонт “трансцендентально” очищених феноменів, а тим самим і поле феноменології у нашому специфічному розумінні.

…Чиста, або трансцендентальна феноменологія отримає своє обгрунтування не як наука про факти, а як наук про сутності (як наука “ейдетична”), як наука, яка має наміри констатувати виключно “пізнання сутності” – ніякі не “факти”.

...Феномени трансцендентальної феноменології отримують свою характеристику як ірреальні. Інші редукції – специфічно трансцендентальні очищують психологічні феномени від того, що надає їм реальності, а тим самим відбувається включення у реальний “світ”… усіх трансцендентально очищених “переживан.” – суть ірреальності – які покладаються за межі будь-якого включення у “дійсний світ”. Саме такі ірреальності досліджує феноменологія, проте не лише як одиничні та окремі, а у їх “сутності”…

 

С. 80 –94

Розділ другий

ФУНДАМЕНТАЛЬНО-ФЕНОМЕНОЛОГІЧНІ РОЗМИСЛИ.

Глава друга

СВІДОМІСТЬ ТА ПРИРОДНА ДІЙСНІСТЬ.

 

П. 36. Інтенціональне переживання. Переживання як таке.

…Те, що переживання – це переживання чогось, наприклад, вигадка – це вигадка кентавра, а сприйняття – сприйняття “реального” предмета, судження – судження про відповідне положення справ і т.п. – все це має відношення не до переживання факту у світі, зокрема у фактичному психологічному взаємозв’язку, а має стосунок до чистої сутності, яка осягається за допомогою ідеації[8] просто як ідея. До сутності переживання належить не лише те, що воно є свідомість, а й те, що саме усвідомлюється, а також, у якому визначеному чи невизначеному смислі воно є щось… Під переживаннями у самому широкому сенсі слова ми розуміємо все і всяке, що тільки знаходиться у потоці переживання, отже, не самі інтенціональні переживання, актуальні і потенціальні cogitationes, узяті у всій їхній конкретизації, а й взагалі будь-які реальні моменти, які знаходяться у цьому потоці та його окремих частинах.

Неважко помітити, що не будь-якому реальному моменту конкретної єдності інтенціонального переживання самому по собі притаманний засадничий (основополагающий) характер інтенціональності, тобто властивість бути “свідомістю чого-небудь”. ...У переживанні сприйняття ось цього аркушу білого паперу, ми за допомогою належного руху наших очей отримуємо дане у відчутті “біле”. Це біле є невід’ємним від сутності конкретного сприйняття – належить (йому) як реальна конкретна складова… постає носієм інтенціональності, однак само по собі воно не є свідомістю чого-небудь. Так само стосовно інших даних переживання, наприклад, стосовно так званих чуттєвих емоцій. Про це ми ще докладніше поговоримо далі…

Не маючи наразі можливості глибше зануритися в описовий аналіз сутності чистих переживань, виокремимо деякі моменти, на які слід звернути увагу для наступного викладу. Якщо інтенціональне переживання актуально, тобто здійснюється по способу cogito (осмислення), то у ньому суб’єкт “спрямовує” себе на інтенціональний об’єкт. Від самого же cogito є невід’ємним іманентний йому “погляд-на” об’єкт, погляд, який з іншого боку випромінюється з “Я”, так що неможливо заперечувати його існування. Такий погляд Я на що-небудь є, в залежності від акту, то сприймаючий у сприйнятті, то вигадуючий у вигадці, то симпатизуючий тому, що подобається, то бажаючий у бажанні і т.п. Отже, це означає, що це невід’ємне від сутності cogito… не є особливий акт і, почасти, не може бути змішаним ні зі сприйняттям (навіть у будь-якому широкому сенсі), ні з іншими різновидами актів, які властиві сприйняттю. Необхідно звернути увагу на те, що інтенціональний об’єкт свідомості, - якщо взяти його як повний корелят останньої, - аж ніяк не є тим самим, що і схоплений (у сприйнятті) об’єкт... Якщо говорити про річ, то до неї ми можемо звернутися не інакше як через “схоплювання її”, - і так до всіх інших “просто уявних” предметностей… Однак в акті оцінювання ми звертаємося до цінності, в акті радості – до радісного, в акті любові – до улюбленого, в діянні – до дії, і усе це ми ніколи не схоплюємо. Інтенціональний об’єкт – цінне, радісне, улюблене, очікуване як таке, діяння як діяння – усе це перетворюється на схоплений предмет лише в особливому “опредметненому” повороті. Звернутися до чого-небудь в оцінюванні – у цьому і полягає схоплювання цього щось, проте не це щось, а цінне або цінність – ось що є тут повним інтенціональним корелятом акту оцінювання. Звідси, “звертатися до чого-небудь в оцінюванні” ще не означає “отримати цінність як предмет” у тому особливому смислі схоплювання, у якому ми повинні отримати предмет, для того, щоб робити предикативні висловлювання про нього; і так само щодо всіх логічних актів, які мають відношення до цінностей.

Отже, у всіх актах, подібних до оцінювання, ми маємо інтенціональний об’єкт у двоякому сенсі: нам необхідно розрізняти просто “щось” і повний інтенціональний об’єкт і відповідно до цього подвійну інтенцію, як подвійну спрямованість-на. Якщо в акті оцінювання ми спрямовані на щось, то це спрямування на щось є увага до нього і схоплювання його; при цьому ми спрямованні також і на цінність – проте на за способом схоплювання. Модус “актуальність” притаманний не лише сприйняттю чогось, а й оцінюванню його. Однак до цього ми маємо негайно додати, що лише в простих актах оцінювання ситуація є настільки простою. Загалом акти душевного ладу та волі фундуються більш високою мірою, і відповідним чином множиться інтенціональна об’єктивність… У всякому акті панує один із модусів уваги. Однак, якщо така не зводиться до простого споглядання чого-небудь, якщо в такій свідомості фундується ще інше, яке “виражає своє ставлення” до цього щось свідомості, це щось та повний інтенціональний об’єкт (наприклад “щось” і “цінність”), рівно як і увага та володіння в духовному погляді розходяться між собою…

 

П.39. Свідомість та природна дійсність. “Наївна” людина з її осягненням.

Усі ці набуті нами сутнісні характеристики переживання і свідомості – необхідні попередні кроки до досягнення мети, яка постійно нас скеровує, а саме до осягнення сутності тієї “чистої свідомості”, якою визначається феноменологічне поле… Адже ми не полишали поле природної установки. Індивідуальна свідомість двояким чином переплітається з природним світом – це свідомість якої-небудь людини або тварини і це… усвідомлення цього світу. Проте що може тоді означати, унаслідок такого переплетення з реальним світом, те, що у свідомості – власна сутність, вона утворює з іншою свідомістю замкнений у собі, визначений виключно цими власними сутностями взаємозв’язок, взаємозв’язок потоку свідомості? Питання – оскільки свідомість ми можемо тлумачити у якому завгодно широкому сенсі, який у решті решт перекривається поняттям переживання смислу – торкається власної сутності потоку переживань і всіх його компонентів. Якою мірою спочатку матеріальний світ має бути принципово чимось принципово однорідним, який виключено із власної сутності самих переживань? І якщо це так, то матеріальний світ є – відносно будь-якої свідомості і її власної сутності – “чужий”, “інобуття”, то як може сплітатися з ним свідомість – з ним, отже зі всім чужим свідомості світом? Адже не важко переконатися, що матеріальний світ – не який-небудь випадковий шматок природного світу, а його фундаментальна структура, з якою сутнісно пов’язане будь-яке реальне буття. Чого йому не вистачає, так це душі – людей чи тварин, нове, що несуть із собою ці останні, - це насамперед їхні “переживання”, які пов’язують їх, по мірі свідомості з оточуючим їх світом… Для того, щоб досягти тут ясності, звернемося до того крайнього джерела, яким живиться генеральна теза світу, яку я здійснюю у своїй природній установці, - саме вона уможливлює те, що я, по мірі свідомості, набуваю, як існуючого переді мною, сущого тут світу речей, приписую собі у цьому світі тіло і можу вписувати себе у цей світ. Вочевидь, це крайнє джерело – чуттєвий досвід. Проте для досягнення наших цілей достатньо розглянути чуттєве сприйняття, - серед усіх актів, які складають досвід, воно найкращим чином відіграє роль одвічного досвіду…Будь-якій сприймаючій свідомості притаманна та особливість, що вона є усвідомленням живої тілесної співприсутності індивідуального об’єкту, який в чисто логічному сенсі є індивідом або логіко-категоріальною модифікацією такого. У нашому випадку – випадку чуттєвого сприйняття, точніше, сприйняття речі, логічний індивід – це річ; і буде достатнім, якщо ми будемо оперувати сприйняттям речі як з прикладом усіх інших сприйнять (сприйняттям властивостей, процесів тощо).

Звичайне бадьоре життя нашого Я – це постійне актуальне чи неактуальне сприйняття. Постійно і світ речей, і в ньому наше тіло суть існуючі, по мірі (їх) сприйняття. Як же виокремити і як може бути виокремлена звідси сама свідомість – сама свідомість як конкретне буття у собі, як – усвідомлене ним, те, що сприймається як те, що “напроти” свідомості, як “у собі і для себе”?

… Я постійно споглядаю ось цей стіл. Я ходжу навколо нього, увесь час змінюючи своє місцезнаходження у просторі, – при цьому мені безперервно притаманне усвідомлення живої речовинної присутності тут ось цього одного і того самого стола, причому того ж самого, який залишається в самому собі незмінним. Однак сприйняття стола – постійно змінюється, воно є безперервність мінливих сприймань. Закрий очі. Усі інші мої почуття ніяк не пов’язані зі столом. Тепер я його зовсім не сприймаю. Відкрию очі – і маю знову сприйняття стола. Те саме сприйняття? Будемо точними. Повторюючись, сприйняття ніколи, ні за жодних обставин не залишається, як індивідуальне, одним і тим самим. Лише стіл – той самий; як тотожний, він усвідомлюється синтетичною свідомістю, яка поєднує нове сприйняття з пригадуванням… Само сприйняття, будучи тим, чим воно є, перебуває у постійному потоці свідомості є постійним потоком: безперервно “за раз” сприйняття відходить до свідомості, яка поєднується з ним ось тільки що минулого і разом із тим вже спалахує нове “тепер” і т.д. Як і сама сприйнята річ взагалі, як і все та будь-що, що йому належить – частини, сторони, моменти, – згідно усюди однаковим засадам сприйняття необхідно є трансцендентними – не має значення, називаються вони первинними чи вторинними, якостями. Колір побаченої речі – це принципово не реальний момент усвідомлення кольору, – він являється. Однак, допоки він являється, явище, яке підтверджує досвід, може і повинне безперервно змінюватися. Один і той самий колір являється у безперервному розмаїтті кольорових нюансів… Один і той самий образ (як один і той самий тілесно даний) безперервно являється усе “новим і новим чином”, у нових проекціях свого образу…У той час річ – це інтенціональна єдність: те, що усвідомлюється як тотожно-єдине у безперервно упорядкованому протіканні багатоманітних сприйнять, що переходять один в одне, – і цим останнім, багатоманітним сприйняттям постійно притаманний свій певний дескриптивний склад, який по мірі сутності, наданий такій єдності. Так, наприклад, до кожної фази сприйняття необхідно належить конкретне наповнення кольоровими нюансами, проекціями образу і т.п. Останні відносять до “даних відчуття”, до даних особливого регіону з певними родами, у межах – кожного такого роду дані сходяться у конкретні єдності (синтези) переживання… поряд із тим, такі дані… одухотворюються у кожній конкретні єдності сприйняття через “осягнення”, отже, будучи одухотвореними, виконують “репрезентуючу функцію”, або разом із нею складають те що ми називаємо “явищем” кольору, образу і т.п. Все це, сплітаючись ще з іншими характеристиками, вичерпує реальний склад сприйняття – сприйняття яке є усвідомленням однієї і тієї ж речі … Необхідно увесь час чітко бачити, що ті дані відчуття, які виконують функцію нюансування кольору, нюансування фактури, проектування образу і т.д. – функцію “репрезентування”, самим принциповим чином відрізняються від кольору як такого, фактури як такої, образу як такого, інакшу кажучи – від будь-яких різновидів моментів речі. Нюанс – хоча йому терміново знаходиться ім’я – має відношення до принципово іншого роду, аніж нюансоване. Нюанс – це переживання. Переживання є можливим лише як переймання чимось, а не як дещо просторове. А нюансоване принципово можливе лише як просторове (воно у своїй сутності і є просторове), однак воно не можливо як переживання…

п. 42. Буття як свідомість та буття як реальність. Принципова відмінність способів споглядання.

Підсумком проведених нами міркувань стала трансцендентність речі у відношенні до її сприйняття, а надалі у відношенні до будь-якого її усвідомлення як такого – не просто у тому розумінні, що річ не можлива як реальна складова свідомості, однак це положення речей у цілому споглядається ейдетично: в абсолютно безумовній всезагальності, або ж необхідності річ не може бути дана реально-іманентно у жодному сприйнятті, у жодній свідомості як такій. Таким чином, постає фундаментальна істотна відмінність між буттям як переживанням та буттям як річчю. Принципово до регіональної сутності “переживання” (особливо до регіональної специфікації cogitatio) належить те, що воно сприймається в іманентному сприйнятті, до сутності просторово-речового (буття), що воно не сприймається подібним чином… До речі як такої, до всякої реальності у справжньому сенсі… у сутності цілком “принципово” належить нездатність бути іманентно-сприйнятою, а тим самим бути взагалі отриманою у взаємозв’язку переживань. Отже річ сама по собі називається трансцендентною. Саме у цьому полягає принципова відмінність способів буття, яка взагалі існує у світі – відмінність між свідомістю та буттям.

До такої протилежності між іманентним та трансцендентним належить, надалі…принципова відмінність різновидів даності. Сприйняття іманентне та трансцендентне відрізняються взагалі не тим, що інтенціональний предмет перебуває тут як жива тілесна самість, в одному випадку реально іманентний сприйняттю, в іншому ж ні, – вони відрізняються, скоріше, способами даності…Річ ми сприймаємо завдяки тому, що вона “нюансується” – “проектується” згідно усім своїм визначенням, які лише “дійсно”, по-справжньому “потрапляють” у сприйняття. Переживання ж не нюансується. Те, що “наше” сприйняття речей не здатне досягати самих речей інакше, аніж через проекції-нюанси таких, – це не випадкова забаганка речей і невипадкова обставина “нашої людської конституції”. Навпаки, очевидно – у цьому полягає сама сутність просторово-речевого (буття), причому навіть у самому широкому сенсі, який охоплює усі “речі споглядання”, - що так влаштоване буття принципово може бути даним у сприйнятті лише завдяки нюансуванню; так само в самій сутності cogitationes, переживань як таких, має відношення те, що вони взагалі виключають подібне. Для сущого в регіоні цих останніх, інакше кажучи, взагалі не мають сенсу ні “явище”, ні “репрезентація” за допомогою нюансів-проекцій. Де відсутнє просторове буття, там не має сенсу говорити про бачення з різних точок зору, зі зміною орієнтації, з різних точок зору, які б тут надавалися б у різних перспективах, згідно з різним проекціям та нюансам… Існуюча у просторі річ, яку ми споглядаємо, – це, за умови усієї її трансцендентності, сприйнята, дана у всій своїй живій тілесності. У жодному разі замість такої нам не дається певний образ або знак. Ні, не потрібно замість сприйняття підсовувати якусь свідомість знаків чи образів… У сприйнятті таке ще специфічно характеризується як “жива тілесність” – на противагу модифікованому характеру того, що лише “мріється”, того, що лише “наглядно уявляється” у пригадуванні чи вільній фантазії…

 

С.137-157

Розділ третій

Питання методики та проблематика чистої феноменології

Глава перша.







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.006 с.)