ТОП 10:

ПРИХІД ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА.



Вступ

Ця книга - про соціальне передбачення. Але чи можна передбачати майбутнє? Поставлене питання вводить в оману. Зробити це неможливо, хоча б на тій логічній підставі, що «майбутнього» просто немає. Використовувати термін таким чином — значить уречевлювати його, припускаючи, що така сутність є реальністю. Майбутнє є співвідносним терміном. Можна обговорювати лише майбутнє чогось визначеного. Дана робота присвячена майбутньому розвинених індустріальних суспільств.

Передбачення відрізняється від провіщення. Хоча це розрізнення й довільне, його слід визначити. Провіщення, звичайно, мають справу з подіями — хто переможе на виборах, вступить чи країна у війну, хто виграє її, яким буде новий винахід; вони зосереджені на рішеннях. Однак, подібні провіщення, хоча вони можливі, не можуть бути формалізовані, тобто підпорядковані певним правилам. Провіщення - є нелегкою справою. Події визначаються перетином соцільних векторів (інтересів, сил, тисків тощо). Хоча в якійсь мірі і можливо дати окрему оцінку силі кожного з цих векторів, виникатиме потреба в «соціальній фізиці», щоб передбачити точні точки перетину, де рішенння і сили зустрінуться, породжуючи не тільки саму подію, а, що набагато істотніше, її наслідок. Тому провіщення (і кремлелогія є добрим прикладом) залежать головним чином від знання ситуації із середини і подаються висновками, котрі походять з тривалого спостереження за розвитком подій.

Передбачення можливе там, де існує упорядкованість і повторюваність явищ (що трапляється рідко), або там, де мають місце усталені тенденції, напрямок яких, якщо і не точні траєкторії, можна окреслити з допомогою статистичних часових рядів чи сформульовати у вигляді історичних тенденцій. Природньо, що і в цьому випадку ми маємо справу з імовірностями і сукупністю можливих проекцій. Але і обмеженості передбачення також очевидні. Чим далі з плином часу відходить прогноз, тим більшим стає масштаб помилок, оскільки розширюється розмах відхилень. Найважливіше те, що у вирішальні моменти ці тенденції стають предметом вибору (у сучасному світі все частіше має місце свідоме втручання з боку влади), і рішення (прискорити, повернути чи змінити тенденцію) може являти собою результат політичного втручання, здатного стати поворотним пунктом в історії країни чи організації.

Інакше: передбачення можливе тільки тоді, коли є засади припустити високу міру раціональності в діях впливових на події людей – оцінка ними витрат і обмежень, прийняття певних правил гри, згоду підкорятися їм, бажання бути послідовними. Тому, навіть тоді, коли виникає конфлікт, його можна залагодити за допомогою переговорів і поступок, якщо відомі перелік прийнятних витрат і пріоритети кожної зі сторін. Але в багатьох соціальних ситуаціях — і особливо в політиці — на карту ставляться привілеї й передсуди, а міра раціональності або послідовності низька.

Яка тоді ж користь від передбачень? Хоча вони не можуть провіщати результат, вони здатні вказати на обмеження або межі, в рамках яких політичні рішення можуть бути ефективними. Віддамо належне прагненню людей визначати свою історію, це стає певним здобутком в самосвідомості суспільства.

Існує дуже багато різних способів передбачення. Соціальне передбачення відрізняється від інших за своїми масштабами і методами. Найістотніша відмінність полягає в тому, що соціологічні змінні, звичайно, є незалежними або екзогенними, котрі справляють вплив на поведінку інших змінних. При цьому, будучи найбільш глобальними — і, скоріше всього, найбільш сильними у порівнянні з іншими сферами передбачення, — вони є найменш визначеними.

Побіжний огляд цих різноманітних способів передбачення проілюструє проблему.

Технологічне передбачення має справу з темпами змін і з комбінаціями факторів в межах класів подій. Як неможливо провіщати події, так само неможливо провіщати і конкретні винаходи. Однак можна передбачати необхідні наступні кроки в ланцюжку змін у межах замкненої системи. Існує можливість передбачити тенденції у світі швидкостей — важливого чинника в сфері транспорту — від реактивних до надзвукових швидкостей; можна використати комп'ютерну пам'ять, екстраполювати на наступний рівень здатностей і включити їх в «обгинаючі криві». Такі побудови здійсненні завдяки тому, що технологія має конечні параметри, визначені фізичними обмеженнями. Так, максимальна швидкість на землі дорівнює 16 000 миль на годину; вищі швидкості досягаються на орбіті. В комп'ютері швидкості обрахунку обмежені характером передавальних обладнань: спочатку це були вакуумні лампи, потім транзистори, а тепер інтегральні схеми. Теоретично можна встановити типи матеріалів (нові межі міцності або ваги) або процесів (наприклад, мініатюризація), необхідних для досягнення наступного рівня швидкості чи потужності. Потім розпочинається освоєння подібних матеріалів або процесів. Але це, однак, справа економіки — вартість досліджень, визначення можливої вигоди, об’єм інвестицій, уже вкладених в існуючі технології, масштаб ринку для нової продукції тощо. А це вже виходить за межі технологічної системи.

Демографічне передбачення — а статистика народонаселення є основою економічного і соціального аналізу — являє собою чудернацьку суміш невизначеності і модифікованої замкненої системи. Число дітей, що народились у будь-який окремий відтинок часу, залежить від змін в системі цінностей, економічних коливань і інших факторів. Маючи дані про кількість народжених, ми можемо на базі актуарних (тобто статичних) таблиць з високою мірою ймовірності провіщати, скільки із них виживе, і розрахувати темпи зменшення цієї когорти протягом певного відрізку часу. Виходячи з цього, можна визначити потреби в освіті, охороні здоров'я тощо. Але початкові рішення є невизначеними і мають соціологічний характер.

Існує три типи економічного передбачення. Перший - є простим вивченням ринку, заснований на даних про прибуток, склад сім’ї і передбачених потребах, що використовуються фірмами для оцінки потенційного попиту, визначення об’ємів товарних запасів і прийняття рішення про випуск нової продукції. Другий і найбільш стандартизований тип полягає у створенні часових послідовностей макрозмінних — показників оптових і споживацьких цін, об’ємів промислової продукції, продуктивності в сільському господарстві, обсягу незайнятості й сотні інших пунктів, — котрі слугують індикаторами ділової активності і по сукупності яких може бути здійсненний прогноз про стан економіки. Третій і найбільш ускладнений тип - економетрична модель, котра завдяки визначенню дійсної взаємодії вирішальних залежних і незалежних змінних прагне відтворити реальність економічної системи загалом.

Але і тут існують обмеження. Дослідження ринку піддаються звичайному ризику, що залежить від розходження між установками людей і їх реальною поведінкою; ці розходження набувають дедалі більшого обширу в умовах високих дискреційних (тобто негарантованих) прибутків, коли людина може відкласти покупки або стати «байдужою» (у спеціальному економічному значенні слова) до додаткових одиниць благ (другого автомобіля, тривалого відпочинку, плавального басейну) в залежності від їх ціни. Однак тенденція до екстраполяції підлягає також і системним коригуванням, що приносяться зовні. Наприклад, з 1910 по 1940 рік показник продуктивності в сільському господарстві піднявся з базової відмітки 100 до 125; якби процес продовжував зростати з такою ж швидкістю в наступні двадцять років, показник досягнув би відмітки 140 в 1960 році. Однак його справжній показник до цього часу становив близько 400. В 40-вих роках коригування було викликане підвищеним у воєнні роки попитом, скороченням кількості зайнятих і революції в аграрних технологіях завдяки новим добривам. Випуск продукції за людино-годину зріс в 40 — 50-х роках майже в чотири рази, але й водночас у повоєнний період різко зменшилась кількість ферм і виросла міграція населення до міста. Еконо-метрична модель має перевагу замкненої системи, але її остаточні параметри встановлюються аналітиком, а не фізичними законами. Її утруднення криються у правильному розпізнанні відповідних змінних і у визначені порядку, в якому вони взаємодіють, так як тільки у цьому випадку можна імітувати дійсні економічні потоки. Брукінзька модель, котра здійснює поквартальні передбачення, була завершена в 1965 році і містить 300 постійних показників та ендогенних змінних і понад 100 екзогенних змінних, при цьому її автори констатують, що, «розглянувши складну систему рівняння, читач по­винен прийти до висновку: побудова великомасштабної поквартальної економетричної моделі американської економіки лише щойно розпочалась».

Політичне передбачення є найбільш невизначеним з усіх передбачень. У деяких суспільствах певні структурні елементи мають високу стабільність. Так, можна провіщати (з величезною мірою вірогідності), що в 1976, 1980, 1984 роках у Сполучених Штатах мають відбутися вибори президента, або що протягом кожних п'яти років будуть проводитися парламентські вибори у Великобританії, і це вже не погано, враховуючи, що неможливо зробити подібний прогноз відносно багатьох інших країн. Чи може хто-небудь аналогічним чином оцінити політичну стабільність Італії, не кажучи вже про африканські чи латиноамериканські країни? Завдяки підсумовуванню громадської думки можна отримати цілком вірогідні передбачення стосовно політичних подій в країнах з сталою демократичною системою. Але найважливіші політичні проблеми містять у собі конфліктні ситуації, у яких провідні „гравці” змушені робити непевні або ризиковані припущення про вчинки інших. Теоретик гри здатний задати масив варіантів вибору, але лише конкретна інформація про спонуки дає можливість визначити, який із них втілиться у життя. В якій мірі здійсняться вирішальні політичні рішення, дуже часто залежить від якостей керівників - таких як сила волі, - а подібні якості особистості нелегко обрахувати, особливо в критичних ситуаціях.

Типів суспільного передбачення також є три: екстраполяція суспільних тенденцій, розпізнавання історичних «ключів», котрі приводять у дію нові важелі соціальних змін, і оцінка можливих змін основних меж суспільних процесів.

Найзвичайнішим, особливо для короткотермінового передбачення, є проектування соціальних показників: рівня злочинності, кількості тих, хто здобуде освіту, даних про стан здоров'я і смертність, міграції тощо. Але подібні дані мають істотні недоліки. По-перше, нелегко значущим чином зіставити багато показників. Що означає, наприклад, сказати, що «злочинність зростає?» «Показник злочинності», який використовує ФБР, включає в себе загальну кількість убивств, зґвалтувань, нападів, крадіжок із зломом, крадіжок автомобілів тощо, але ці цифри не виважені й не мають спільної системи обміру. Можна взяти фунт картоплі й фунт автомобіля та перетворити їх на спільну систему обміру в доларових цінах; можна також звести різноманітні типи купівель з індексом цін на споживчі товари. Але яким чином можна розрахувати спільний показник злочинності, коефіцієнт стану здоров'я чи показник розвитку освіти? Друге утруднення полягає в тому, що навіть тоді, коли маємо досить чіткі показники, відтинки часу для даних є вельми короткими, і ми не можемо знати, наскільки значущими стануть деякі із змін. Так, наприклад, зниження шлюбного віку, котре розпочалось у середині 50-х років, спинилося в 1970 році й навіть пішло у зворотному напрямі. Що ж стосується показників розлучень: то чи збільшується їх кількість, чи ці показники просто вирівнялись? Третій недолік полягає в тому, що ми точно не знаємо, що, до чого, та як має стосуватися. Звичайно, нам відомо, що пов'язане з місцем проживання розмежування рас і класів поширюється на нерівність освітніх здатностей, що характер і об’єм отриманої освіти справляють вплив на вибір професії та соціальну мобільність у суспільстві; що існує взаємозв’язок між масштабами міграції і показниками злочинності. Але ми не маємо «моделі» суспільства, аналогічної економетричній моделі, і відтак ми не можемо точно встановити ступінь зв’язку соціальних змін один з одним.

Перегляд цінностей і виникнення нових соціальних процесів є провісниками великих суспільних змін, спрямованість яких можна виявити тільки в історичній перспективі. Видрукувана в 1835 році надзвичайна книга А. де Токвіля «Демократія в Америці» і сьогодні все ще здається актуальною, позаяк її автор виокремив одну із головних нездоланних сил перетворення суспільства, - прагнення до рівності. У дещо іншому вигляді М. Вебер встановив, що процес бюрократизації є силою, процесом перетворення організації та адміністративних структур суспільства, але він також зумів побачити цю зміну, яка революціонізувала трудову діяльність й суспільні взаємини більшості людей, у ролі складника всеохопнішого процесу раціоналізації всього життя в сучасному суспільстві.

Упродовж останніх ста п'ятдесяти років соціальна напруженість в західному суспільстві визначалась цими суперечливими пориваннями - до рівності і бюрократії, - як вони виробились у політиці й соціальній структурі індустріального суспільства. Охоплюючи поглядом наступні десятиріччя, можна побачити, що прагнення до більшої участі в організаціях, котрі ухвалюють рішення й контролюють життя індивіда (школи, лікарні, комерційні фірми) та зростання спеціальних вимог до знання (професіоналізація, меритократія), сформують осьові структури соціального конфлікту в майбутньому.

Але розпізнавання історичних «ключів» є зовсім ненадійною справою. В наші дні стало модним бачити в багатьох суспільних тенденціях або нових соціальних рухах деякі прекрасні знамення, які їм не притамані або котрі скоро зникають (позаяк хода змін в інтелектуальній моді нерідко є швидшою, ніж в інших сферах). Тому надійних орієнтирів, які вказують на те, які саме нові ідеї, цінності або процеси є справжніми поворотними пунктами суспільної історії, не так багато. Не зрозумівши цього – чи, принаймні, не захистившись від такого переоцінювання — не слід звертатися до змін у соціальній системі.

Соціальна система подана найважливішими інститутами, які упорядковують життя людини у суспільстві: професійною структурою, освітою молоді, регулюванням політичних конфліктів тощо. Перехід від сільського до міського типу суспільства, від сільськогосподарської до промислової економіки, від федералізованого до централізованого політичного стану є великими змінами в суспільній структурі. Оскільки такі устрої є структурними, вони досить міцні, і їх складно змінити чи переглянути. З цієї причини їх можна легше розпізнати. Але такі зміни в соціальних системах є великомасштабними і вони не дозволяють виокремити, точно встановити деталі майбутніх суспільних устроїв. Коли відбуваються такі зміни, вони дозволяють нам не провіщати майбутнє, але лише визначати перелік проблем, з якими зіткнеться суспільство та які йому доведеться вирішити. Ось цей порядок і є тим, що само по собі можна передбачити.

Ідея постіндустріального суспільства, котра є темою цієї книги, і являє собою прогноз змін в соціальній структурі західного суспільства...







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.15.142 (0.005 с.)