ТОП 10:

ФРАГМЕНТИ ДО ХАРАКТЕРИСТИКИ МОЄЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ БІОГРАФІЇ.



(1822)

 

СУМНІВИ

 

Як мислення відноситься до буття, як логіка відноситься до природи? Чи обґрунтований перехід від однієї до другої? У чому корінь неминучості, принципу цього переходу? У межах логіки ми вбачаємо, як прості визначення, наприклад, буття, ніщо, щось, інше, кінечне, безкінечне, сутність, явище, - переходять одне в одне та взаємно одне одного скасовують, але самі по собі вони – абстрактні, односторонні, заперечні визначення; разом з тим, як може ця ідея , що охоплює всі данні визначення в усій повноті, виявитися такою ж категорією, як всі ці кінцеві її визначення? Неминучість логічного процесу є заперечність, властива логічним визначенням. Але що таке заперечне в абсолютній, довершеній ідеї? Тільки те, що вона знаходиться лише в стихії мислення? Але звідки тобі відомо, що існує інша стихія? Із логіки? У жодному випадку; адже як раз логіка сама по собі знає лише про себе, лише про мислення. Отже, «інше» логіки дедукується не із логіки, не логічним, а алогічним шляхом, іншими словами, логіка лише тому переходить у природу, що мислячий суб’єкт поза логікою наштовхується на безпосереднє буття, на природу, змушений до визнання її завдяки безпосередньої, тобто природної, точки зору. Не було б природи, ніколи логіка, ця непорочнадіва, не породила б її із себе.

________

Яке ж відношення філософії до релігії? – Гегель вельми наполягав на порозумінні філософії з релігією, саме з вченням християнської релігії. При всьому тому він бере релігію лише як ступінь духу. В будь-якому випадку, існуючі релігії містять нескінченно багато огидного та несумісного з істиною. Але чи не слід би саму релігію зрозуміти у більш загальному смислі? А порозуміння з філософією чи не повинно полягати лише у визнанні та виправданні певних вчень? Чи немає якогось іншого виду порозуміння?

________

Яке ж відношення філософії Гегеля до сучасності та майбутнього? У якості світу думки чи не є вона світом минулого? Чи не зводиться вона до спогаду людства про те, чим воно було, але чим воно більше не є?

_______

 

ДИСЕРТАЦІЯ

(про єдиний, універсальний, безкінечний розум)

 

Всі люди погоджуються з тим, що вони мислять; мислення не є чимось особливим, що притаманне одним і чого немає у інших; суттєва рисою людини є те, що вона мислить; тому мислення є чимось суспільним, всезагальним; розум – це людськість людей, їх рід, тому що вони істоти мислячі. Але як рід тут відноситься до індивідуума, як відноситься сутність до існування, розум – до мислячих суб’єктів? Можливо, так, як взагалі загальне відноситься до індивідуального, наприклад, ніс – до окремо існуючих носів? Кожний ніс є чимось окремим та своєрідним. Сутність же носа не є чимось особливим, не є тим, що він короткий або довгий, гострий або тупий, не те, що він – це окремий ніс, а що він – просто ніс. Якщо не враховувати його особливих властивостей, його одиничності, цей ніс не відрізняється від носа іншої людини, сутність носа у всіх людей однакова. Але ніс, як такий, не існує; це – абстракція. Існує лише багато різноманітних носів; по собі тотожна сутність тут лише ідея, лише думка. Але, чи володіє кожна людина окремим та особливим розумом *, подібно тому як має вона окремий, особливий ніс. Що ж, розум є простою абстракцією? Ні! Оскільки я мислю, оскільки я є мислячим суб’єктом, в мені дійсно існує наявне всезагальне, як всезагальне, розум безпосередньо, як розум. Тут неминуче сутність та існування складають щось нерозривно єдине, завдяки цьому я, як мисляча істота, в акті мислення як індивідуум ставлюся до розуму, як до моєї сутності не так, як я у якості чуттєвого індивідуума ставлюся до роду. Я – чиста сутність мислення, в мисленні зникає різниця між всезагальним та одиничним. Розум існує в індивідуумі, у собі самому. За інших би обставин, розум не був би більше розумом; він би потрапив до категорії чуттєвих сутностей. Від розуму не можна абстрагувати жодного всезагального поняття та закріпити його у якості роду; він невід¢ємний від самого себе, він є рід самого себе, чиста єдність з самим собою; його сутністю є його буття, його буття є його сутністю. До розуму застосовне те, що Плотін казав про душу: «У неї не можна вирізнити душу взагалі та сутність душі; душа є лише чистою формою», - до нього застосовне те, що богослови говорять про бога. Природа розуму не чуттєва; він існує не у формі чуттєвості, а існує у самому собі, у формі надчуттєвої суттєвості та всезагальності; він існує лише у тотожності з самим собою; його відношення до наявного буття є його відношення до самого себе. Таким чином, у мисленні як в акті реалізації розуму, або у якості мислячого, я не той або цей, але й жодний з них, ніхто, не та чи інша людина, але просто людина; не поза іншими, не відрізняючись та відділяючись від них, - таким я буваю лише у якості чуттєвої істоти, – але у єдності з усіма, я – всі люди, як раз тому, що розум як єдність самого себе, або як абсолютна тотожність, є єдністю всіх, оскільки його сутність, як і його існування, складає єдність. Чуттєвий прояв нескінченої єдності та всезагальності розуму – це мова. Мова не перетворює думку в дещо всезагальне, вона лише вказує, вона лише реалізує те, чим сама собою є думка, не моя, а всезагальна думка, в будь-якому випадку, потенційно.

_______________

* Зрозуміло, що людина так само має свій власний розум, як вона має свій власний ніс, свою власну голову. Тотожність розуму є лише тотожністю організації, яку ми у мисленні та в розмові неминуче фіксуємо як щось по собі родове, адже слово є чимось всезагальним, тотожність розуму для нас є щось самостійне, але при цьому ми не повинні забувати, що вона є лише продуктом нашого мислення. Втім, немає потреби піддавати особливій критиці виказані тут думки, оскільки вони містяться в моїх найпізніших творах, принаймні побічно1.

_________

1829-1831/32

ЛЕКЦІЇ З ЛОГІКИ ТА МЕТАФІЗИКИ

В ЕРЛАНГЕНІ (так би мовити!) 1

Шановні панове! Я вам читаю логіку, але не так, як вона звичайно викладається, хоча для повноти, з історичної точки зору, я познайомлю вас з цією логікою; мистецтво мислити я тлумачу, як теорію пізнання, як метафізику; таким чином, я викладаю логіку, як її зрозумів та викладав Гегель, але я викладаю не в його висловлюваннях та не його власними словами, але лише в його дусі, не як філолог, а як філософ; але, разом з тим, я її викладаю не як Гегель, не в значенні абсолютної, найвищої, останньої філософії, а в значенні органу філософії; адже саме орган філософії сам повинен бути філософією, орган пізнання сам повинен бути знанням або надавати його. Логіка в значенні метафізики є неминучим результатом попередньої історії філософії. Тому найбільш доцільним вступом до логіки є виклад історії філософії.

_______

 

ДУМКИ ПРО СМЕРТЬ ТА БЕЗСМЕРТЯ

 

Тепер головне питання про те – як примирити попередню суперечність між потойбічним та поцейбічним, щоб людство одностайно, всім серцем зосередилося на самому собі, на своєму світі та на своєму сьогоденні; адже лише ця неподільна зосередженість на справжньому світі дасть нове життя, дасть великих людей, викличе великі ідеї та справи. Замість безсмертних індивідуумів «нова релігія» швидше вимагає сильних людей, духовно та тілесно здорових. Для неї здоров’я має більшу ціну, ніж безсмертя.

Світ жалюгідний лише для жалюгідної людини, світ порожній лише для порожньої людини. Серце, в усякому разі здорове серце, повністю задовольняється вже тут. Якщо «нова релігія» знову буде вбачати свою ціль в майбутньому, у потойбічному світі людини, то вона – хибна релігія, подібно до християнства. Вона тоді не є релігія тієї справи і тієї думки, яка живе лише у вічному сьогочассі, але є релігією почуття та уяви, бо уява є органом майбутнього; релігія – не прогрес, але крок назад, бо ще протестантизм по-своєму примиряв релігію з дійсним світом.

Колісниця світової історії – тісна колісниця. І якщо пропустити слушний момент, то не можна потрапити в цю колісницю; отримати в ній місце можна лише у тому випадку, якщо відмовишся від усіх зручностей старого історичного домашнього начиння, взявши з собою лише невід’ємне, найнеобхідніше, найважливіше. Зрозуміло, Біас також повинен був здаватися вельми «абстрактним та негативним» для тих, хто разом з ним виселився із Прієни, але тягнув з собою своє домашнє начиння1. Але ж філософія точно так само виселяється із християнства, як Біас із Прієни. Хто цього не здатен зрозуміти, хто готовий відмовитися від позитивного християнства, але при цьому хоче зберегти, хоча б з деякими змінами, уявлення християнського потойбічного світу, тому краще цілковито залишитися у християнстві.

 


1841-1845

«СУТНІСТЬ ХРИСТИЯНСТВА» 1

Друже! Кажу тобі: якщо хтось був покликаний та мав право висловитися стосовно релігії, то це був би я; адже я ознайомлений з релігією не по книжкам, я життєво вивчав її, і не лише виходячи із життя інших, що дали мені наочний матеріал про походження та практику релігії як з її позитивної, так і негативної сторін, але і зі своєї власної. Для мене релігія була практичною справою, перш ніж стала для мене справою теоретичною.

_______

Ідеї головного походження нав’язливі, від цього не убережешся; але те, з чим дійсно освоюєшся, перетворюючи у свою плоть та кров, те зникає, зберігаючись лише у своїй суті; адже кров постійно змінюється та оновлюється, не допускає нічого незмінного. Так, до сих пір в головах вчених існують чортові пальці, амонієві роги та незчисленні чудовиська, хоча із життя вони давно вже зникли після того, як інші, більш благородні тварини перетворили їх у плоть та кров.

_______

«Всі люди рівні перед богом. Звичайно, як показує історія, в релігії цивілізовані народи не відрізняються від диких, мудреці – від дурнів, освічені – від черні. Тому остерігайтеся викривати таємниці релігії, якщо ти не хочеш піддатися образам як низької, так і знатної, як освіченої, так і неосвіченої черні.

_______

О, дотепні критики! Вони хочуть судити про сутність моїх творів, але навіть не засвоїли їх формальних особливостей; вони не бачать, що, обслуговуючи своїх пацієнтів, я дотримуюсь гомеопатичного методу, але що до основних положень, прийнятих мною як керівництво, я втілюю не словами, а діями, застосовуючи їх лише у справі; вони не бачать, що дуже часто я виказую позитивне негативним способом, взагалі висловлююсь не по суті, а натяками, іронічно і що для мене вся сіль в тому, щоб втілювати серйозні висновки в гру афоризмів та перетворювати зміст фоліантів у легкі пахощі епіграм – до прикрості усіх філософів педантів та вчених філістерів.

_______

Яке відношення моєї попередньої точки зору, точки зору «Філософії та християнства»1, до «Сутності християнства»? Там я брав християнство лише у тому значенні, в якому воно саме себе розуміє, тут я також беру його у його власному значенні, але одночасно також і в моєму розумінні, тобто в розумінні антропології. Але одне значення у того Христа, котрий виявляє божественність виключно та єдино цієї певної людини, інше ж значення у того Христа, котрий виявляє божественність людини взагалі, кожної людини. Хто не помічає та не бере до уваги цієї відмінності, тому, звичайно, мій твір може видатися нерозв’язаним протиріччям.

_______

Чи написано твір «Сутність віри у розумінні Лютера»1 «на захист Лютера або проти нього? Він такою ж мірою за Лютера, як і проти. Але хіба це не протиріччя? Безсумнівно, але це неминуче протиріччя, воно – у природі предмету.

_______

Що це за умонастрій, що це за релігія – релігія любові? Це такий умонастрій, за якого людина у любові знаходить спокій для своєї душі, розв’язує загадковість свого життя, досягає кінцевої мети свого життя, таким чином, набуває у любові того, що християнин шукав у вірі окрім любові.

_______

«Возлюби Господа Бога твого всім серцем твоїм та усією душею твоєю, і всім розумом твоїм і всією кріпостю твоєю». Це – найвища заповідь. Інша ж, подібна до неї: «Полюби ближнього свого, як самого себе». Але яким чином друга заповідь може порівнюватися з першою, коли перша поглинає всю мою душу і всі мої сили? Що ж залишається для людини від мого серця, коли я всім серцем зобов’язаний полюбити бога?

_______

«Якщо людина не любить свого брата, котрого вона бачить, як зможе вона полюбити бога, котрого вона не бачить?» - так запитує Біблія. Я ж запитаю: якщо людина любить свого брата, котрого вона бачить, як може вона полюбити бога, котрого вона не бачить? Як можна поєднати у тому ж серці любов до чуттєвого, «кінцевого» та любов до надчуттєвої, «безконечної» істоти?

_______

Лише реальна істота, лише чуттєвий предмет може бути також об’єктом істинної любові. Жертвувати своїм серцем істоті, даній лише у вірі, в уяві, значить пожертвувати своєю істинною любов’ю заради вигаданої, уявної любові.

_______

Християнство – середньовічна епоха людства. Тому і в даний час ми живемо у середньовічному варварстві. Але родові муки нового часу починаються у наші дні.

_______

«Чи можливе щось добре бути із Назарету?» - так завжди розмірковують премудрі та розумні не за роками. Але добре, нове завжди приходить саме звідти, звідки його не очікують, і завжди не таке, яким його очікують.

_______

До всього нового відносяться з презирством, так як воно з’являється із темряви. Ця темрява – це янгол-охоронець. Будучи непомітним, нове стає силою. Якби з самого початку воно кидалося б в очі, то старе б пустило б в хід всі свої існуючі сили проти нього та задушило б нове при його народженні.

_______

З урядами буває, на щастя для людства, те ж, що, на жаль! властиве й лікарям, на лихо для людства: поки зло тільки ще виникає, воно вислизає від їх очей, але ж будь-яке радикальне нововведення з їх точки зору є злом; коли ж вони його помічають, то зло вже виявляється невиліковним.

_______

У чому найкращий показник того, що у релігії вже немає більше внутрішньої життєвої сили? У тому, що князі цього світу пропонують їй свою допомогу, щоб знову поставити її на ноги.

_______

Справжні якості людини виявляються лише тоді, коли настав час проявити, довести їх на ділі. Хто, будучи студентом, грав роль німецького імператора, той, мабуть, будучи імператором, став би грати роль студента.

_______

«Лютер спочатку не передбачав зайти так далеко, як це здавалося». А саме такий шлях – вірний. Хто спочатку ставить за мету те, що може бути мимовільним, вимушеним наслідком розвитку, той не досягає цілі.

_______

Суто історичні діяння – лише ті, котрі не передують свідомості, а за котрими свідомість слідує; ціль та смисл їх стають очевидними, коли вони вже є досконалими.

_______

«Вам дозволено пройти до цього місця, але ні кроку далі». Яка безглузда передбачливість! Надай нам лише можливість йти, і ти можеш бути впевненим, що ми не будемо лише йти, але й присядемо. Твоя справа – дозволити нам рухатися; але ставити межу цьому рухові – це вже справа життя, історії.

_______

Немає нічого безглуздішого, як визнавати необхідність якої-небудь реформації, обґрунтовуючи право на цю реформацію зводом громадянських або канонічних законів. Кардинал казав про Лютера: «Я ще б міг змиритися з його вченням, але це реформаторство із глуши нестерпне». Чи те ще буває, мій дорогий панове кардинале! Із колегії кардиналів виходять лише папи, але не реформатори. Реформація ніколи не виникає в найкращій юридичній формі, але завжди проявляється лише своєрідним, неочікуваним, незаконним чином. Лише той, хто має розум та мужність реформатора, має на це право. Кожний реформатор неминуче є узурпатором, кожна реформація – духовним насиллям.

_______

 

Розум пише, але робить історію пристрасть. Тому все нове виявляє несправедливість до старого. Не історичні діячі, а історіографи мають дозвілля та ставлять собі за мету віддавати справедливість також і старому. «Чистий», неупереджений розум, історична совість пробуджуються лише тоді, коли справа вже давно зроблена. Мислити можна, не допускаючи жодної несправедливості по відношенню до будь-кого і не завдаючи йому болю, адже для цього потрібна лише голова; але діяти неможливо, не рухаючись усім тілом, тобто не рухаючись в усі сторони і не завдаючи збитків, навіть всупереч бажанню.

_______

Справжнього ти не взнаєш, виходячи з історії; адже для тебе історія виявляє лише схожість явища з іншим явищем, що вже минуло, а не його відмінність, не його індивідуальність, не його своєрідність; справжнє може бути пізнаним лише безпосередньо через самого себе. І ти розумієш сучасність лише в тому випадку, якщо ти сам вже не належиш до минулого, а належиш до теперішнього, не до мертвих, а до живих.

_______

«Людству віра необхідна». Звичайно; але аж ніяк не наша віра. Адже і ми, невіруючі, віруємо, але в прямо протилежне тому, в що віруєте ви, віруючі!

_______

Людство незмінно визначається самесобою, незмінно черпаючи лише із самого себе свої теоретичні та практичні принципи. Тому, як можна уявляти, начебто в Біблії маєш щось «позитивне, міцне, незмінне»? В Біблії не можна замінити жодної літери, але смисл її мінливий, як є мінливим смисл людства. Кожна епоха вичитує із Біблії лише себе саму; кожна епоха має свою власну, саморобну Біблію.

_______

«Нове вчення істинне, але непрактичне, не для народу». Говорячи так, ти лише доводиш, що сам ще у розладі з новим вченням, для тебе воно є теоретичною, а не загальноприйнятою істиною, що воно ще не заволоділо всім твоїм єством. Якщо щось є суттєвим для тебе самого, то це надає тобі впевненості, що воно колись стане також всенародною справою, правда, по-своєму.

_______

«Що мені до людства! Німецький дух – ось наш лозунг. Ми – німці і хочемо ними бути». Я не заперечую; але чому ваш патріотизм повстає лише проти висновків із християнства, проти людства, а не проти самого християнства? Християнство не вчить нас: бог та німецький Міхель одне й теж саме, а вчить нас тому, що бог та людина – одне й теж саме.

_______

Зазвичай на практиці люди представляють протилежність тому, чим вони являються теоретично, що, мабуть, було б краще у якості символу віри висунути ненависть до людей, а не любов до них. Зараз люди релігійно, тобто теоретично, один одного люблять, практично ж – один одного ненавидять; можливо, вони тоді, навпаки, теоретично ненавиділи б один одного, а в житті любили б один одного.

_______

Чуттєва дія складає сутність язичництва; «дух», іншими словами, абстрактне слово, - сутність християнства. Врешті-решт слово боже значить не що інше, як божественність слова, а священне писання є нічим іншим, як святістю писання. Подібну «сутність християнства» зрозуміли та реалізували «глибоко по-християнські» налаштовані німці. Тому німцям і за їх природою, і за тим, чим вони володіють, все дано словесно, але нічого - на ділі, все дано у думці, але нічого – чуттєво, все дано духовно, але нічого – тілесно, іншими словами, все дано на папері, але нічого – в дійсності.

_______

 

1843-1844

«ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ФІЛОСОФІЇ»

 

Моєю першою думкою був бог, другою – розум, третьою та останньою – людина. Суб’єкт божества – розум, а суб’єкт розуму – людина.

_______

«Страх перед богом – початок мудрості», але не кінець її.

_______

«Об’єктивний дух!» - Що це таке? Мій дух, яким він є для інших, дух моїх творів. Але цей об’єктивний дух чи не є суб’єктивним духом, чи не є це мій дух, дух цієї людини? Хіба не пізнаю я людину за її творінням? Хіба я не читаю Гете, коли читаю твори Гете?

_______

Звідки ж взялася людина? Спочатку запитай, що таке людина? Якщо ти з’ясував її сутність, то тобі зрозуміло і її походження. Питання що? – ставить дорослий, питання – звідки? – дитина.

_______

«Чи можна виокремити людину із природи?» Ні! Але людина, що виникла безпосередньо із природи, і була лише суто природною істотою, а не людиною. Людина не є витвором людини, а продукт культури, історії. Багато рослин, навіть тварин, так змінилися завдяки турботливій людській руці, що їх прототипу більше вже не знайти в природі. Чи ти при поясненні їх походження хочеш вдатися до поняття чуда (dues ex machine)?

_______

Звідки прогалини у нашому знанні про природу та межі цього знання? Пояснюються вони тим, що знання не складає ані основи, ані цілі природи.

_______

«Наука не розв’язує загадок життя». Нехай, але що з цього випливає? Що ти звернешся до віри? Це значило б потрапити із вогню та й в полум’я. Що ти перейдеш від життя, до практики? Ті сумніви, котрих не розв’язує теорія, розв’яже тобі практика.

_______

«Як може людина виникнути із природи, - іншими словами, як із матерії може виникнути дух?» Перш за все дай мені відповідь на наступне запитання: як може матерія виникнути із духу? Якщо ти не знайдеш відповіді на це, у будь-якому разі розумне, питання, то ти зрозумієш, що лише протилежне питання приведе тебе до цілі.

_______

«Людина – найвища істота природи, тому я повинен виходити із сутності людини, покласти її в основу, коли я хочу з’ясувати походження та хід природи». Цілком вірно, але як раз в людині «розум приходить лише з роками», матерія передує духові, несвідомість– свідомості, безцільність – цілі, чуттєвість – розумові, пристрасть – волі.

«Ти виходиш із людини без усяких околичностей». – Яке право ти маєш дорікати мені в цьому? На жаль, я прийшов до людини лише через заперечення людини. Я визнаю її лише після того, як я дізнався та показав, що передбачувана, на відміну від природи, сутність людини зводиться до неї, як до свого джерела та передумови: отже, моє ствердження людини менш за все асерторичне судження, але опосередковане «запереченням заперечення».

_______

Чи відомо тобі, в якому єдиному значенні ти філософствуєш без передумов? Тоді, коли ти подаєш філософії досвід, мисленню – споглядання, але не уявним, ілюзорним способом, подібно до умоглядної філософії, а фактично та воістину.

_______

Хто усвідомлено та навмисно нічого не припускає, той несвідомо у якості істини припускає саме те, що він ще повинен нам довести. Лише той дійсно мислить генетично, у кого результат знаходиться у прямому протиріччі з його свідомим началом.

_______

Перше повинно бути також і останнім; цілком вірно, - саме тому, якщо ти дійсно, а не лише заради форми починаєш із споглядання, ти врешті-решт повинен повернутися до споглядання ж.

_______

У чому ж полягає мій “метод”? В тому, щоб за допомогою людини звести все надприродне до природи, і за допомогою природи все надлюдське звести до людини, але незмінно лише спираючись на наочні, історичні, емпіричні факти та приклади.

 

_______

Перший твій обов’язок полягає в тому, щоб зробити щасливим самого себе. Якщо ти сам щасливий, то ти зробиш щасливими й інших. Щасливий може бачити лише щасливих навколо себе.

_______

Якщо ти безумовно засуджуєш «егоїзм», тобто себелюбство, то, будучи послідовним, ти повинен також осудити і любов до інших. Любити – значить бажати і робити добро іншим, відповідно, визнавати егоїзм інших, як дещо законне. Навіщо ж ти хочеш заперечувати в собі те, що ти визнаєш у інших?

_______

Моїм першим бажанням було зробити філософію загальнолюдською справою. Але хто одного разу ступає на цей шлях, неминуче приходить врешті-решт до того, щоб зробити людину предметом філософської діяльності та відторгнути саме філософію, так як вона лише тому стане загальнолюдською справою, що вона перестане бути філософією.

Колись метою життя для мене було мислення, тепер життя є для мене метою мислення.

_______

Істинна філософія полягає не в тому, щоб творити книги, а в тому, щоб творити людей.

_______

Ніякої релігії! – така моя релігія; ніякої філософії! – така моя філософія.

_______

Ти мене запитуєш, що я таке? Почекай, коли мене не буде.

_______

 

Фейєрбах Л. Избранные философские произведения// Фрагменты* к характеристике моей философской биографии. В 2-х т. - Т.1 – М.: Госполитиздат, 1955. – 676 с.


Шелер, Макс

(1874 – 1928)

Німецький філософ. Філософські погляди Шелера еволюціонували у бік розробки феноменологічної теорії цінностей та феноменологічної етики. Прагнучи подолати суб’єктивно – релятивістський та формалістський підходи до цінностей, Шелер наголошував на їхній об”єктивній природі; подібно до математичних істин і реальних речей цінності є цілковито незалежними від суб’єкта.

ПОЛОЖЕННЯ ЛЮДИНИ В КОСМОСІ

Якщо запитати досвідченого європейця, про що він думає, почувши слово “людина”, майже завжди в його свідомості починають стикатися три цілковито несумісні між собою кола ідей. По-перше, це коло уявлень іудео-християнської традиції про Адама і Єву, про творення, рай і гріхопадіння. По-друге, це греко-античне коло уявлень, у якому самосвідомість людини вперше у світі підійнялася до поняття про її особливе положення, про що говорить теза, що людина є людиною завдяки тому, що у неї є “розум”, логос, фронесіс, тощо (логос означає тут і мову, і здатність до осягнення всіх речей). З цим поглядом чітко пов’язане вчення про те, що в основі всього універсуму знаходиться надлюдський “розум”, до якого причетна й людина, і тільки вона єдина з усіх істот. Третє коло уявлень – це коло уявлень сучасного природознавства і генетичної психології, яке також давно стало традиційним, згідно з яким людина є достатньо пізнім підсумком розвитку Землі, істотою, яка відрізняється від форм, що передують їй у тваринному світі, тільки ступенем складності поєднання енергії та здібностей, які самі по собі вже зустрічаються в нижчій порівняно з людською природі. Між цими трьома колами ідей немає ніякої єдності. Таким чином, у нас є природничо-наукова, філософська і теологічна антропології, які не цікавляться одна одною, єдиної ж ідеї людини ми не маємо. Крім того, спеціальні науки, що займаються людиною і весь час зростають у своїй кількості скоріше приховують сутність людини, аніж розкривають її. І якщо узяти до уваги, що названі три традиційні кола ідей тепер скрізь підірвано, особливо зовсім підірвано дарвінівське рішення проблеми походження людини, можна сказати, що ще ніколи в історії людина не ставала настільки проблематичною для себе, як у нинішню добу. Тому я взявся за те, щоб на найширшій основі дати новий досвід філософської антропології. Нижче я б хотів розглянути лише деякі моменти, які стосуються сутності людини в порівнянні з твариною та рослиною і особливого метафізичного положення людини, і доповісти про невелику частину результатів, до яких я дійшов.

Вже слово і поняття “людина” містить підступну двозначність, без усвідомлення якої неможливо навіть підійти до питання про особливе положення людини. Слово це повинно, по-перше, вказувати на особливі морфологічні ознаки, якими людина володіє як підгрупа роду хребетних і ссавців. Зрозуміло, що який би не мав вигляд результат такого утворення поняття, жива істота, яку названо людиною, не тільки залишається підкореною поняттю тварини, але й складає порівняно невелику частку тваринного царства. Таке становище речей зберігається і тоді, коли, разом з Ліннеєм, людину називають “вершиною ряду хребетних ссавців” – що, зрештою, є дуже суперечливим і з точки зору реальності, і з точки зору поняття, - адже і ця вершина, як всяка вершина будь-якої речі, відноситься ще до самої речі, вершиною якої вона є. Але цілковито незалежно від такого поняття, яке фіксує в якості конститутивних для єдності людини певну суму ознак, якими є прямоходіння, перетворення хребта, врівноваження черепа, потужній розвиток людського мозку та перетворення органів внаслідок прямоходіння (наприклад, кисть з протиставленим великим пальцем, зменшення щелепи і зубів тощо), те ж саме слово “людина” означає в буденній мові всіх культурних народів дещо цілком інше, тому навряд чи знайдеться інше слово людської мови, яке має аналогічну двозначність. А саме слово “людина” повинно означати сукупність речей, яка є гранично протилежною поняттю “тварини взагалі”, у тому числі всім ссавцям і хребетним, і протилежну їм у тому ж самому значенні, в якому протилежні, наприклад, і інфузорії ...; хоча навряд чи можна сперечатися, що жива істота, яка зветься людиною, морфологічно, фізіологічно й психологічно незрівнянно більш схожа на шимпанзе, аніж людина і шимпанзе схожі на інфузорію.

Зрозуміло, що це друге поняття людини повинно мати цілковито інший зміст, цілковито інше походження, ніж перше поняття, яке визначає лише невелику підгрупу роду хребетних тварин. Я хочу назвати це друге поняття сутнісним поняттям людини, на противагу першому поняттю, яке підпорядковано природній систематиці. Правомірне взагалі це друге поняття, яке надає людині як такій особливе положення, яке не можна порівняти з будь-яким іншим особливим положенням будь-якого роду живих істот, - це і є темою нашої доповіді.

Особливе положення людини може стати для нас зрозумілим тільки тоді, коли ми розглянемо всю будову біопсихічного світу. Я виходжу при цьому із ступенів психічних сил і здатностей, які поступово виявляються наукою. Що ж стосується межі психічного, то вона співпадає з межею живого взагалі. Поряд з об’єктивними сутнісно-феноменальними властивостями речей, які ми називаємо живими ( тут я не можу розглядати їх детально; наприклад, саморух, самоформування, самодиференціювання, самообмеження в просторовому і часовому відношенні), суттєвою їх ознакою є той факт, що живі істоти по суті не тільки предмети для зовнішніх спостерігачів, але й володіють для себе і усередині-себе-буттям, в якому вони виявляють самі себе. Це та ознака, структура і форма перебігу якої, як можна показати, знаходяться у близькій буттійній спорідненості з вказаними вище об’єктивними феноменами життя...

Тут виникає запитання, яке має вирішальне значення для всієї нашої проблеми: якщо тварині властивий інтелект, то чи відрізняється взагалі людина від тварини більше, ніж тільки за ступенем? Чи є тоді ще істотна відмінність? Сформулюємо по-іншому: чи існує в людині крім досі розглянутих істотних ступенів ще щось зовсім інше, специфічно їй властиве, що взагалі не порушується і не вичерпується виробом та інтелектом?

Тут шляхи різко розходяться. Одні хочуть залишити інтелект і вибір за людиною і відмовити в них тварині. Вони стверджують, таким чином, істотну відмінність, але стверджують її саме в тому, в чому, на мою думку, немає ніякої істотної відмінності. Інші, особливо всі еволюціоністи дарвінівської і ламарківської шкіл, заперечують разом з Дарвіном, Швальбе і В.Келером існування якої-небудь кінцевої відмінності між людиною і твариною, саме тому, що вже тварина володіє інтелектом. Тим самим вони в якійсь формі наслідують велике вчення про єдність людини, яке називається теорією “homo faber” – і, зрозуміло, не знають тоді ніякого метафізичного буття і ніякої метафізики людини, тобто ніякого відмінного відношення людини як такої до світової основи.

Що стосується мене, то я повинен самим рішучим чином відкинути обидва вчення. Я стверджує: сутність людини і те, що можна назвати її особливим положенням, підноситься над тим, що називають інтелектом і здатністю до вибору, і воно не було б досягнуто, навіть якщо уявити собі, що цей інтелект і здатність до вибору виросли у кількісному відношенні довільно високо, хоча й безкінечно. Але невірно було б і мислити собі те нове, що робить людину людиною, тільки як новий суттєвий ступінь психічних функцій і здатностей, який додається до інших психічних ступенів, - чуттєвому пориву, інстинкту, асоціативній пам’яті, інтелекту і вибору, так що пізнання цих психічних функцій і здатностей, які належать до вітальної сфери, знаходилося б ще в компетенції психології. Новий принцип, що робить людину людиною, лежить поза межами всього того, що в найширшому розумінні, з внутрішньо-психологічного або зовнішньо-вітального боку ми можемо назвати життям. Те, що робить людину людиною, є принципом, протилежним усьому життю взагалі, він, як такий, взагалі не може бути зведеним до “природної еволюції життя”, і якщо його до чого-небудь і можна звести, то тільки до вищої основи самих речей – до тієї основи, частковою маніфестацією якої є “життя”. Вже греки стверджували такий принцип і називали його “розумом”. Ми хотіли б вживати для означення цього Х більш широке за змістом слово, слово, яке містить у собі і поняття розуму, але поряд з мисленням в ідеях охоплює і певний рід споглядання, споглядання першофеноменів або суттєвого змісту, крім того – і певний клас емоційних і вольових актів, які ще мають бути охарактеризовані, наприклад, доброту, любов, каяття, шанування тощо, - слово дух. Центр цих актів, в якому дух з’являється всередині конечних сфер буття, ми будемо називати особистістю, на відміну від усіх функціональних “життєвих” центрів, які, при розгляді їх з внутрішнього боку, називаються також “душевними” центрами.

Але що ж таке цей “дух”, цей новий і настільки вирішальний принцип? Рідко з яким словом обходились так не коректно і лише мало хто розуміє під цим словом щось визначене. Якщо головним в понятті духу вважати особливу пізнавальну функцію, рід знання, яке може дати тільки він, тоді основним визначенням “духовної” істоти буде її екзистенціальна незалежність, свобода, відчуженість її – чи її центру існування – від примусу і тиску, від залежності від органічного, від “життя” та усього, що належить “життю”, отже, і її власного, пов’язаного з потягами інтелекту. Така “духовна” істота більше не прив’язана до потягів та навколишнього світу, але “вільна від навколишнього світу” і, як ми будемо це називати, “відкрита світові”. У такої істоти є “світ”. Одвічно надані їй центри “опору” і реакції навколишнього світу, у якому екстатично розчинюється тваринне, вона здатна піднести до “предметів”, здатна в принципі осягнути власне так-буття цих “предметів”, без тих обмежень, яких зазнає цей предметний світ або його даність через вітальну систему потягів та її чуттєвих функцій і органів чуття.

Тому дух є предметність, здатність визначатися так-буттям самих речей. І “носієм” духу є така істота, у якої принципове відношення до дійсності поза нею є прямо протилежним порівняно з твариною.

...Я б сказав, що тварина, в сутності, привернута до життєвої дійсності, яка відповідає її природному стану, ніколи не осягає її “предметно”. Отже, предметне буття є формальною категорією логічної сторони “духу”.

...У тварини, на відміну від рослини, є, мабуть, свідомість, але у неї, як вже помітив Лейбніц, немає самосвідомості. Вона не володіє собою, сама собі не господар, а через це й не усвідомлює себе. Зосередження, самосвідомість і здатність і можливість опредмечення споконвічного опору відносно потягу утворюють, таким чином, одну єдину нерозривну структуру, що, як така, властива лише людині. Разом з цією самосвідомістю, цим новим відхиленням і центруванням людського існування, можливим завдяки духові, дано відразу ж і другу суттєву ознаку людини: людина здатна не тільки поширити навколишній світ у вимір “світового” буття і зробити опір предметним, але також, і це найпримітніше, знов опредметнити власне фізіологічне та психічне становище і навіть кожне окреме психічне переживання. Лише через це вона так само вільно може відмовитись від життя. Тварина і чує, і бачить – не знаючи, що вона чує і бачить; щоб частково пірнути в нормальний стан тварини, потрібно згадати про вельми рідкі екстатичні стани людини – ми зустрічаємось з ними у стані виходу із гіпнозу, вживаючи деякі наркотики, далі при наявності відомої техніки деактивізації духу, наприклад, у всякого роду оргаїстичних культах. Імпульси своїх потягів тварина переживає не як свої потяги, а як динамічну тягу і відштовхування, яке виходить від самих речей навколишнього світу. Навіть примі







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.239.156 (0.022 с.)