ТОП 10:

ВИМІРИ ПОСТІНДУСТРІАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА



Суспільство можна аналітично поділити на три частини: соціальну структуру, політичну систему і сферу культури. Соціальна структура охоплює економіку, технологію й систему зайнятості. Політична система регулює поділ влади і вирішує конфлікти, що породжуються зазіханнями і вимогами окремих осіб та груп. Культура є цариною виражального символізму й значень. Поділяти суспільство в такий спосіб корисно, тому що кожний аспект підкоряється особливому осьовому принципу. У сучасному західному суспільстві осьовим принципом соціальної структури є принцип економлення — спосіб виокремлення ресурсів згідно з принципами найменшої вартості, замінності, оптимізації, максимізації тощо. Осьовим принципом політичної системи є співучасть, інколи мобілізовувана або скеровувана зверху, інколи така, що вимагається знизу. Осьовим принципом культури є прагнення людини до самоздійснення і піднесення власної значущості. У минулому ці три сфери пов'язувалися спільною ціннісною системою (а в буржуазному суспільстві ще і спільним характером структури). Але за сучасних умов спостерігається зростаюче роз'єднання цих трьох ділянок, і з причин, котрі я обговорюватиму в заключній частині, воно розширюватиметься й надалі.

Концепція постіндустріального суспільства стосується переважно змін у соціальній структурі, приділяє увагу напрямку, в якому перетворюється економіка і перероблюється система зайнятості, а також нових співвідношень між теорією і практикою, особливо між наукою й технологією. Ці зміни можна наочно прослідкувати, шо я й намагаюсь зробити у цій книзі. Але я не наполягаю на тому, що в соціальній структурі вони визначають відповідні зміни в політиці чи культурі. Скоріше вони ставлять три типи питань для решти елементів суспільства. По-перше, соціальна структура є системою ролей, покликаною узгоджувати людські вчинки щодо досягнення певних цілей. Ролі поділяють людей, завдають особливі способи поведінки, відповідно до становища в суспільстві, але людина не завжди добровільно сприймає умови тієї чи іншої ролі. Одна із рис постіндустріального суспільства, наприклад, пов’язана з зростаючою бюрократизацією науки і спеціалізацією інтелектуальної праці в найдрібніших деталях. Але немає ясності в тому, що люди причетні до науки, повинні погоджуватися з цим становищем так само, як це робили робітники, що приходили на фабрику сто п'ятдесят років тому.

По-друге, зміни в суспільній структурі породжують проблеми у сфері управління, з якими стикається політична система. В суспільстві, яке дедалі більшою мірою усвідомлює свою долю й прагне контролювати свої багатства, політичний порядок з неодмінністю стає першорядним чинником. Оскільки постіндустріальне суспільство збільшує важливість технічного складника знання, воно спонукає жерців нового устрою — учених, інженерів і технократів — або змагатися з політиками, або ж ставати їхніми спільниками. Тим самим відношення між суспільною структурою й політичним ладом стає однією з наріжних проблем влади в постіндустріальному суспільстві.

І, по-третє, новий спосіб життя, що в значній мірі обумовлений домінуванням теоретичного знання, неодмінно кидає виклик тенденціям культури, котрі спрямовані до піднесення особистості і обертаються дедалі більшою антиномічністю й антиінституційністю.

Мене цікавлять у цій книзі головним чином соціальні і політичні наслідки формування постіндустріального суспільства. В наступній роботі я зупинюсь на його відношенні до культури. Але в центрі пропонованої спроби перебуває прагнення простежити соціетарні зміни насамперед у межах соціальної структури...

Концепція постіндустріального суспільства є великим узагальненням. Його значення можна легше збагнути, коли виокремити п'ять компонентів цього поняття:

1. В економічному секторі: перехід від виробництва товарів до розширення сфери послуг;

2. В структурі зайнятості: домінування професійного і технічного класу;

3. Осьовий принцип суспільства: центральне місце теоретич­ного знання як джерела нововведень і формування політики;

4. Орієнтація на майбутнє: особлива роль технології і техно­логічних оцінок;

5. Ухвалення рішень: створення нової «інтелектуальної технології».

Формування економіки послуг. Близько тридцяти років тому К.Кларк у праці «Умови економічного прогресу» аналітично розділив економіку на три сектори — первинний, вторинний і третинний. До первиного сектору було віднесено головним чином сільське господарство; до вториного — промисловість, чи індустрію; до третиного — послуги. Будь-яка економіка є сумішшю у різних співвідношеннях кожного з цих секторів. Але К.Кларк стверджував, що по мірі індустріалізації країн відбувається неминуча корекція із-за відмінностей у продуктивності і, як наслідок, більша частка робочої сили переходитиме у виробництво, а із зростанням національного доходу з’явиться посилений попит на послуги, і відбувається відповідний зсув у цьому напрямку.

Згідно цьому критерію, першою й найпростішою характеристикою постіндустріального суспільства є те, що більша частина робочої сили вже не зайнята в сільському господарстві або виробництві, а зосереджена в сфері послуг, до якої відносяться — торгівля, фінанси, транспорт, охорона здоров'я, індустрія розваг, а також сфери науки, освіті і управління...

Перевага професійного і технічного класу. Другий спосіб визначення постіндустріального суспільства пов’язаний із змінами в структурі зайнятості, причому враховується не тільки те, де працюють люди, але і який тип праці, вони виконують. В значній мірі рід діяльності в найбільшій ступені визначає класові відмінності і задає стратифікацію в суспільстві.

Індустріалізація створила нове явище — напівкваліфікованого робітника, котрий протягом декількох тижнів міг бути підготовленим для виконання простих операцій, які застосовуються в машиному виробництві. В індустріальних суспільствах напівкваліфікований робітник перетворився в найбільшу категорію робочої сили. Розвиток „економіки послуг” з її акцентом на офісній роботі, освіті і управлінні, природним чином викликало зміщення до тих видів праці, в яких були зайняті „білі комірці”. У Сполучених Штатах в 1956 році їх кількість вперше в історії індустріальної цивілізації перевершила кількість „синіх комірців”. Відтоді розрив поступово збільшувався; до 1970 року „білі комірці” перевершили „сині” у співвідношенні понад п'ять до чотирьох.

Але сама найвражаюча зміна пов’язана з зростанням професійної і технічної зайнятості, — діяльність, котра вимагає освіти на рівні коледжу —яка зростає удвічі швидше середнього показника...

Центральна роль теоретичного знання. У розпізнанні соціальної системи, яка тільки виникає, слід не тільки екстраполювати тенденції, подібні, наприклад, утворенню сервісної економіки чи зростанню професійного і технічного класу, але і дослідити фундаментальні суспільні зміни. Концептуальну схему можна побудувати навколо деякої специфічної характеристики соціальної системи, її осьового принципу. Індустріальне суспільство являє собою сукупність людей і машин, підкорених виробництву благ. Постіндустріальне суспільство, зацікавлене в контролі за нововведенями і ескалації змін, організовується на­вколо знання, що в свою чергу, започатковує нові суспільні взаємини і нові структури, які повинні скеровуватися політичними методами.

Знання, безперечно, необхідне для функціювання будь-якого суспільства. Однак постіндустріальне суспільство відрізняється тим, що змінився характер самого знання. Головним при прийняті рішень і спрямування змін є домінування теоретичного знання, першість теорії над емпірією і кодифікація знання в абстрактну систему символів, котрі, як і в будь-якій аксіоматичній системі, можуть бути використаними для вивчення багатьох відмінних сфер досвіду.

Нині кожне сучасне суспільство живе завдяки нововве­денням і прагне контролювати зміни, намагається передбачити майбутнє, для того, щоб бути у стані визначення орієнтирів свого розвитку. Ця прихильність привносить у суспільство потребу в плануванні й передбаченні. Саме зміна в усвідомленні природи нововведень і робить значення теоретичного знання таким всезагальним...

Поєднання науки, технології та економіки символізується останніми роками виразом «дослідження і розвиток». З цього поєднання виникли засновані на науці галузі виробництва (комп'ютерна, електронна, оптична, полімерних матеріалів), які справляють дедалі більший вплив на виробничий сектор суспільства і забезпечують передовим індустріальним країнам провідну роль у виробничих циклах випуску товарів. Але заснована на науці індустрія, на відміну від галузей виробництва, що виникли в ХІХ столітті, залежить насамперед від теоретичної роботи, котра передує виробництву різних виробів. Комп'ютер не міг би існувати без досліджень в області фізиці твердого тіла, започаткованих сорок років тому Ф.Блохом. Лазер безпосередньо виник завдяки проведеним тридцять років тому дослідженням І.Рабі по молекулярним оптичним променям. (Можна сказати, не будучи занадто поверховим, що «Ю.С.Стіл корпорейшн» є парадигматичною корпорацією першої третини XX століття, «Дженерал Моторс» — другої третини століття, а «Ай-бі-ем» — останньої третини. Протилежні підходи зазначених корпорацій до дослідження і розвитку є мірою цих змін.)

Що істино для технології і економічної науки, є істиним для всіх видів знання: просунення в будь-якій галузі стають дедалі більшою мірою залежними від першості теоретичної роботи, котра кодифікує вже відоме й вказує шлях емпіричного підтвердження. По суті теоретичне знання дедалі більшою мірою стає стратегічним ресурсом, осьовим принципом, а університети, дослідницькі організації і інтелектуальні інститути, де вони кодифікуються й збагачуються, стають осьовими структурами цивілізації, що з'являється.

Планування технології. Разом з новими способами техно­логічного передбачення, постіндустріальні суспільства (це мій четвертий критерій) можуть досягнути ново­го виміру суспільної зміни — планування і контролювання технологічного зростання.

Сучасні індустріальні економіки стали можливими тоді, коли суспільства виявилися здатними створювати нові інституційні механізми для утворення збережень (через банки, страхові компанії, акціонерний капітал і біржу, державні інструменти, тобто позики і податки) і використання їх для інвестицій. Здатність послідовно щорічно реінвестувати принаймні 10 відсотків валового національного продукту стала основою того, що В. Ростоу назвав точкою «зльоту» економічного зростання. Але будь-яке суспільство для того, аби уникнути застою або «зрілості» (це непевне слово є, однак, визначеним), повинне відкрити нові технологічні горизонти з метою підтримування продуктивності і більш високого рівня життя. Якщо суспільство стає більш залежним від технологій і нововведень, то в систему запроваджується небезпечна «невизначеність». (Маркс вважав, шо капіталістична економіка повинна розширятися чи померти. Наступні марксисти, наприклад В.Ленін і Р.Люксембург, припускали, що подібне розширення неодмінно мало бути географічним; звідси й теорія імперіалізму. Але основним напрямом експансії виявилось інтенсивне використання капіталу і технології.) Яким чином можна підтримати зростання без нової технології? Розвиток передбачення і «техніки відображення» уможливлюють нову фазу в економічній історії – фазу свідомого, планомірного поступу технологічних змін і на основі цього зменшення невизначеності економічного майбутнього. Проблема того, чи може це насправді здійснитись, є змістовним питанням, що обговорюється у третьому розділі...

Оцінка технології є цілком здійсненною. Для неї потрібний політичний механізм, котрий дозволив би проводити подібні дослідження і встановлювати критерії для регулювання використання нових технологій...

Виникнення нової інтелектуальної технології. «Найбільшим винаходом XIX століття, — писав А.Уайтхед, — був винахід самого методу винаходу. Новий метод увійшов у життя. Для того, щоб зрозуміти нашу епоху, ми можемо знехтувати усіма конкретними деталями змін, такими, як залізницею, телеграфом, радіо, прядильними машинами і синтетичними барвниками. Ми мусимо зосередитися на самому методі; це справжня новина, котра зруйнувала основи старої цивілізації».

У тому ж таки смислі можна сказати, що друга половина ХХ століття в методологічному аспекті є управління організованою складністю (великими організаціями і системами, теорією з великим числом змінних), розпізнання і здійснення стратегій раціонального вибору як у взаємодії з природою, так і у відносинах між людьми, і в кінцевому рахунку, розвиток нової інтелектуальної технології, котра наприкінці століття може стати такою ж визначною для людства, якою була машинна технологія для середини минулого століття.

Метою нової інтелектуальної технології є не більше й не менше, як реалізувати мрію соціального алхіміка: «упорядкувати» масове суспільство. Сьогодні в цьому суспільстві мільйони людей щоденно ухвалюють мільярди рішень про те, що купити, скільки мати дітей, за кого голосувати, яку роботу обрати тощо. Будь-який окремий вибір може бути так само непередбачуваним, як і рух атомів в квантовій фізиці, мимоволі діючих на вимірювальний прилад, але все ж таки сукупність складників можна виявити так само чітко, як це робить геодезист, розбиваючи методом тріангуляції висоту і горизонт. Якщо комп'ютер - прилад, то теорія прийняття рішеня - його господар. Як Паскаль хотів зіграти в кості з Богом, а фізіократи намагалися створити економічну таблицю, котра здатна буде упорядкувати всі обміни між людьми, так само теоретики рішень намагаються знайти свою власну tableau entier(повну таблицю. — Перекл.) — „компас раціональності”, чи «найкраще» рішення для ситуацій вибору, що збивають людей з пантелику.

Відповідальність за те, що ця мрія — у свій спосіб так само утопічна, як і мрія про ідеальне суспільство, — похитнулась, покладається з боку її прибічників на людський опір раціональності. Але це може відбуватися також і завдяки самій ідеї раціональності у тому вигляді, в якому вона рухає організаціями — визначення функції без обгрунтування смислу. Це також входить в коло тем, котрі я досліджую у цих нарисах...

ПЛАН ЦІЄЇ КНИГИ

Шість розділів цієї книги, як я вже відзначав, є взаємопов'язаними завдяки дослідженню різних тем, котрі не так дають лінійний виклад доведення, як чергуються, так би мовити, подібно до цівкового колеса.

В першому розділі розглядаються теорії суспільного розвитку в розвинутому індустріальному суспільстві...

У другому розділі на прикладі устрою Сполучених Штатів досліджується два з п'яти вимірів постіндустріального суспільства: перехід від товаровиробляючої до обслуговуючої економіки, а також зміни в схильностях до роду занять, у чому виражаються поява в постіндустріальному суспільстві професійного і технічного класу. У такому контексті досліджено багато тем, що здебільшого мають відношення до майбутнього робітничого класу: теорії «нового робітничого класу»; історична могутність профспілкового руху як робітничої сили і його зростаючі утруднення в досягненні майбутніх цілей, таких, як контролювання праці в скрутному становищі економіки обслуговування та іноземної конкуренції.

В трерьому розділі розглядаються виміри знання і технології. Початкова проблема, котра виникає зі зміни природи того й іншої, стосується поступу змін.

У цьому контексті розділ 3 прагне дати визначення «знанню»: проаналізувати природу його експоненціального зростання; точно встановити справжні способи, якими знання розвивається завдяки розгалуженню; нарешті, визначити технологію, мірило його зростання, а також точно встановити способи технологічного передбачення. Друга частина розділу є детальною статистичною спробою окреслити структуру представників класу знання — розподіли професійних занять і головні серед них тенденції, а також локалізацію ресурсів технічного суспільства, котра є розподілом коштів на дослідження й розвиток...

...Розділ 4 розглядає стосовно ситуації Сполучених Штатів логіку цих двох способів і доводить, що встановлення рівноваги між ними є першорядним для постіндустріального суспільства питанням...

...Розділ 5 стосується адекватності наших понять і знарядь завданням соціального планування...

У шостому розділі розглядається головним чином зв’язок між технократичним і політичним ухваленням рішень. На противагу мріям ранніх технократів, таких, як Сен-Сімон, котрі сподівалися, що вчені будуть правити світом, з'ясовується, що політичні рішення є головними рішеннями в суспільстві й що відношення знання до влади по суті є відношенням прислужництва...

Те, що я доводжу у цій книзі, є положення, згідно з яким головним джерелом структурних змін у суспільстві — змін у способах нововведень, у відношенні науки до технології, змін в державній політиці — є зміни в характері знання: експоненціальне зростання й розгалуження науки, виникнення нової інтелектуальної технології, проведення систематичних розвідок завдяки бюджетам організацій «Дослідження й розвиток» і, як вершина всього цього, кодифікація теоретичного знання.

 

Белл Даниел. Грядущее постиндустриальное общество. Опыт социального прогнозирования. Перевод с английского. М.: Academia, 1999. – 956 с. – с.3-11, 15-18, 21, 22, 25, 33, 34, 36, 43, 44, 53-58.

 







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.15.142 (0.006 с.)