Об'єкти, функції і види контролю навчальних досягнень учнів початкових класів

Реформування загальної середньої освіти відповідно до Закону України "Про загальну середню освіту" передбачає реалізацію принципів гуманізації освіти, її демократизації, методологічну переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетентностей. Відповідно до цього змінюються й підходи до оцінювання навчальних результатів школярів. Оцінювання має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач Визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не про­сто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентність як загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібно­стях, набутих завдяки навчанню. Отже, поняття компетентності не зводиться тільки до знань і нави­чок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості.

Основними групами компетентностей, яких по­требує сучасне життя, є:

— соціальні, пов'язані з формуванням у школярів цінностей демократичного суспільства, громадянсь­ких якостей особистості;

— полікультурні, що стосуються розуміння несхо­жості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;

— комунікативні, що передбачають опанування важливого в роботі і суспільному житті усного і пи­семного спілкування, оволодіння кількома мовами;

— інформаційні, що передбачають оволодіння уміннями здобувати різноманітну інформацію, ос­мислювати й використовувати її;

— саморозвитку та самоосвіти, що пов'язані з по­требою і готовністю постійно навчатися, виконувати творчі завдання.

Компетентності як інтегрований результат на­вчальної діяльності учнів формуються передусім на основі опанування багатокомпонентного змісту по­чаткової загальної освіти шляхом відповідних педа­гогічних технологій.

Виявлення рівня навчальних досягнень учнів відбувається в процесі контролю.

Контроль за навчальними досягненнями молод­ших школярів забезпечує зворотний зв'язок між учи­телем і учнями. Структурними компонентами кон­тролю є виявлення і вимірювання (перевірка) та оцінювання навчальних досягнень учнів. Облік ре­зультатів контролю у формі оцінних суджень та вис­новків чи балів ведеться вчителем у класних журна­лах, щоденниках, зошитах.

Об'єктами контролю у процесі навчання є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколиш­нього світу.

Основними функціями перевірки й оцінювання на­вчальних досягнень учнів є: діагностична, коригую­ча, прогностична, навчальна, розвивальна, виховна, стимулююче-мотиваційна.

Діагностична функція контролю пов'язана з визна­ченням видів знань та вмінь, їх якісних характерис­тик, властивостей та рівнів оволодіння учнями відповідно до поставлених цілей.

Результати контролю дають змогу виявити прога­лини і помилки в знаннях і вміннях дітей, з'ясувати причини їх виникнення. Щоб переконатися у пра­вильності зроблених висновків, учитель може запро­понувати учням невеликі діагностуючі завдання. Це дасть змогу внести корективи у методику організації та керування навчально-пізнавальною діяльністю школярів. Зауважимо, що в процесі контролю відбу­вається "коригування", а не "доучування". Якщо існують значні недоліки, то організується процес повтор­ного оволодіння змістом.

Отримані дані контролю використовуються і з ме­тою прогнозування шляхів розробки методики на­вчання предмета в цілому, передбачення рівня її ре­зультативності у варіативних умовах.

Навчальна функція контролю полягає насамперед у покращенні якостей знань та умінь молодших шко­лярів. Так, наприклад, залучення дітей до використан­ня результатів спостережень, дослідів, прикладів з власного життя поглиблює і розширює знання та вміння. Організація перевірки в чіткій логічній послідовності — з одного боку, та вимога повноти, логічності й обґрунтування відповіді — з іншого, за­безпечують систематизацію і системність вивченого. Усне або письмове виконання завдань на перевірку спонукає до осмислення, усвідомлення та закріплення засвоєного змісту, його практичного і теоретичного застосування за зразком, у подібних і нових ситуаціях.

Контроль сприяє розвитку волі, уваги, мислення, пам'яті, мовлення учнів, їх пізнавальної активності і самостійності. Тільки у процесі контролю можна цілеспрямовано формувати вміння взаємо- і само­контролю (взаємо- і самоперевірки, взаємо- і само-оцінювання), взаємо- і самокоригування, що є од­ним із його найважливіших завдань в процесі навчання молодших школярів. А також розвивати розумову рефлексію, тобто вміння обмірковувати свої дії, критично оцінювати їх і свідомо ставитися до учіння.

Контроль має виховне значення. Правильно ор­ганізований контроль розвиває пізнавальний інтерес і стимулює учнів до систематичної наполегливпі праці, зумовлює формування важливих якостей осо бистості: відповідальності, здатності до подолання труднощів, самостійності. Адже результати індивіду­альних зусиль під час перевірки стають предметом суспільного обговорення й оцінювання. Оцінка у процесі навчання молодших школярів є одним із важливих засобів мотивації і стимулювання їх на­вчально-пізнавальної діяльності. Цю функцію, у поєднанні з іншими мотивами учіння, вона виконує, якщо сприймається усвідомлено, розкриває перспек­тиви успіху дитини, створює і підтримує позитивний емоційний настрій, викликає бажання вчитися, сприяє формуванню адекватної самооцінки.

Здійснення контролю (перевірка й оцінювання) в процесі навчання в початкових класах визначається основними дидактичними принципами. Найваж­ливіші серед них такі:

а) систематичність. Вона зумовлена, по-перше, дидактичною доцільністю здійснення контролю на всіх етапах процесу навчання; по-друге, необхідністю контролю за кожним учнем на кожному уроці, з ог­ляду на психологічні особливості розвитку пізнаваль­них процесів у молодших школярів і оволодіння ни­ми учінням, як провідним видом діяльності у молодшому шкільному віці;

б) всебічність, яка передбачає визначення рівня оволодіння учнями знаннями, вміннями і навичками за їхніми основними параметрами відповідно до цілей, поставлених у процесі засвоєння змісту нав­чання предмета;

в) індивідуалізація, зумовлена різним рівнем роз­витку дітей та психологічними особливостями діяль­ностей перевірки й оцінювання.

Психологами доведено, що сам факт перевірки знань і вмінь як особливого виду діяльності, що ви­магає самостійності, який оцінюється, порушує "пси­хологічну рівновагу" учня, збуджуючи або пригнічу­ючи його. За таких обставин виявити справжній рівень навчальних досягнень учня досить важко. Ці обставини усуваються індивідуальним підходом. Індивідуалізація дає змогу забезпечити вибір засобів перевірки, які допомагають зняти психологічне напруження в дітей, створити умови для повної ре­алізації їх суб'єктивних можливостей та для об'єктив­ного оцінювання вчителем. Важливо, щоб індивіду­алізація ґрунтувалася на єдності загальних вимог до всіх учнів із урахуванням індивідуальних особливос­тей кожного.

У будь-якому класі виділяються кілька груп учнів, які відрізняються рівнем розумового розвитку, здібностями, ставленням до навчання, мірою актив­ності та старанності, темпераментом і поведінкою. За цими характеристиками вони, як правило, поділя­ються на три групи: з високим, середнім і низьким рівнем розвитку. Для кожної з цих груп необхідно добирати відповідні засоби індивідуалізації, які впли­вають на методику організації процесу перевірки й керування ним. Так, перевірка знань та умінь учнів з низьким рівнем розвитку потребує повільнішого тем­пу роботи, застосування прийомів, які полегшують відтворення засвоєного змісту (схем, сигналів, за­собів унаочнення), відчутної допомоги вчителя під час виконання завдань, поелементного і поопе­раційного контролю.

Індивідуалізація перевірки досягнень учнів з се­реднім рівнем розвитку насамперед зводиться до максимальної активізації їхньої пізнавальної діяль­ності, яка передбачає залучення дітей до активної, але посильної участі у виконанні запропонованих за­вдань. Важливо залучати учнів до взаємоконтролю і взаємокоригування, спонукати доповнювати відповіді товаришів, виправляти помилки, робити висновки або їх повторювати. Дуже важливою є своєчасна і об'єктивна оцінка діяльності школярів, показ їхніх досягнень і вчасне усунення недоліків.

Для учнів з високим рівнем готується система завдань, які ускладнюються за змістово-процесуальною стороною та характером діяльності (репродук­тивна, творча).

Об'єктивність контролю полягає у запобіганні суб'єктивних і помилкових оцінних суджень, які не відображають реальних досягнень учнів у навчанні. Об'єктивність контролю залежить від багатьох фак­торів, найсуттєвішими серед яких є:

а) чітке визначення конкретних і загальних цілей оволодіння учнями змістом навчального предмета; б) розробка вимог до досягнень учнів з окремих на­вчальних предметів; в) обґрунтоване виділення об'єктів контролю (перевірки й оцінювання); г) адекватність дидактичним цілям перевірки змісту і спо­собів; г) розробка науково обґрунтованих критеріїв оцінювання результатів перевірки.

У початкових класах застосовуються різні види контролю: попередній, поточний, тематичний, підсумковий, самоконтроль тощо.

Попередній контроль проводиться, як правило, з діагностичною метою перед вивченням навчального предмета. Він дає змогу визначити готовність учнів кла­су до оволодіння предметним змістом. На основі ре­зультатів попереднього контролю вчителем планується робота з коригування опорних знань, умінь і навичок, їх цілеспрямоване повторення і систематизація.

Поточний контроль здійснюється на всіх макро етапах процесу вивчення поурочної теми і на спеціально організованому, самостійному макро етапі в його структурі — етапі перевірки й оцінювання. Особливість цього виду контролю в то­му, що він є компонентом процесу формування ок­ремих елементів знань та вмінь, передбачених кон­кретною темою. Це визначило його основні цілі: перевірка з метою встановлення рівнів розуміння і первинного оволодіння змістом поурочної теми, встановлення зв'язків між її елементами та засвоєним змістом попередніх тем, закріплення знань, умінь і навичок та їх актуалізація для засвоєння нової теми.

Інформація поточного контролю — основа коригу­вання методики роботи вчителя на уроці, запобігання відставанню окремих учнів, раціонального керування учінням, запорука досягнення поурочних цілей.

Результати поточної перевірки на окремому етапі в структурі уроку можуть оцінюватися в оцінних су­дженнях або балах (3—4 класи). Зауважимо, що у процесі оволодіння новим змістом (засвоєння, систе­матизація й узагальнення, застосування нових знань, умінь і навичок) оцінка в балах виставляється тільки за достатньо повні і правильні відповіді.

Тематичний контроль проводиться після вивчення однієї або кількох програмових тем (розділ). Він якісно відрізняється від поточного контролю тим, що спрямований на виявлення рівнів оволодіння систе­мою основних більш узагальнених елементів знань і способів діяльності, зв'язків між ними, вміння засто­совувати їх за зразком і в новій ситуації, висловлю­вати оцінні судження.

Тематична перевірка усуває елементи випадко­вості під час підсумкового оцінювання, що часто трапляється, коли воно здійснюється тільки за орієнтацією на результати поточного контролю. За­гальна оцінка за програмову тему (розділ) вистав­ляється з урахуванням поточних досягнень учнів, ви­конання самостійних завдань та тематичної контрольної роботи.

Підсумковий контроль здійснюється в кінці півріччя і навчального року. Його мета — з'ясувати рівень на­вчальних досягнень кожного учня, тобто визначити структуру засвоєних знань і вмінь (власне предметних, процесуальних, оцінних) і рівень оперування ними (репродуктивний, творчий).

Підсумковий контроль передбачає підсумкову пе­ревірку та оцінювання. Підсумкова оцінка, як і тематична, не зводиться до механічного виведення середнього арифметичного бала. При її виставленні враховуються поточні і тематичні навчальні досяг­нення школярів з навчального предмета.

Всі види контролю реалізуються за допомогою різних методів.

Методи контролю — це способи взаємопов'язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на виявлення та оцінювання змісту і характеру досягнень навчаль­но-пізнавальної діяльності учнів. З їх допомогою визначається результативність педагогічного уп­равління й учіння на всіх етапах процесу навчання.

У початкових класах для виявлення навчальних до­сягнень учнів використовуються методи: усної пе­ревірки (бесіда, розповідь учня); письмової перевірки (самостійні і контрольні роботи, твори, перекази, дик­танти, графічні завдання тощо); практичної перевірки (дослід, практична робота, спостереження тощо); про­грамованої перевірки (тести, перфокарти).

Навчально-пізнавальна діяльність під час пе­ревірки буває: репродуктивною і творчою (частковою-пошуковою і пошуковою).

Усна перевірка дає змогу виявити зміст, яким во­лодіють учні, вміння будувати відповідь у логічній послідовності, її темп, словниковий запас, а також рівень розвитку зв'язного мовлення, логічного мис­лення та інших навчально-пізнавальних процесів. Вона дає змогу одразу коригувати відповіді, спонука­ти учнів до усвідомлення недоліків, причин їх виник­нення і до виправлення помилок, до засвоєння досвіду аналізувати й оцінювати свою діяльність і діяльність інших учнів. Однак, такий вид контролю потребує більше часу, обмежує можливості пе­ревірки. Крім того, результати його детально не фіксуються, вчитель не може їх глибоко проаналізу­вати, порівняти, зробити необхідні висновки. Тому усну перевірку слід поєднувати з письмовою.

Види і характер письмових робіт, їх різно­манітність, частотність використання залежать від специфіки змісту навчального предмета.

Самостійна робота, як правило, короткотривала і використовується під час поточного контролю. Якщо самостійна робота проводиться на етапі засвоєння нових знань чи умінь, то її результати аргументовано аналізуються вчителем разом з учнями без оцінюван­ня. На етапі закріплення і застосування вона може оцінюватися.

Контрольна робота — це один із методів тематич­ного і підсумкового контролю. Зміст контрольної письмової роботи відповідає вимогам програм. Кон­трольна робота має бути посильною, не перевищува­ти за обсягом і складністю тих завдань, які учні ви­конували протягом опрацювання теми. Контрольні роботи з різних предметів плануються так, щоб їх бу­ло не більше однієї протягом робочого дня і двох — протягом навчального тижня. До їх виконання вчи­тель готує дітей заздалегідь.

Особливою формою письмової перевірки є вико­нання графічних робіт: складання схем, заповнення таблиць, зображення схематичних малюнків або здійснення необхідних підписів на схемах і схематичних малюнках. З їх допомогою перевіряється ро­зуміння учнями структури і сутності (істотних ознак і властивостей) предметів і явищ, взаємозв'язків і за­лежностей між ними, а також уміння виділяти голо­вне, систематизувати, узагальнювати, моделювати. Такі роботи можуть бути як самостійним методом, так і елементом інших методів перевірки.

Методом програмованої перевірки може бути ви­користання тестів і перфокарт. Результати виконан­ня тестових завдань дають кількісну характеристику досягнень учнів з навчального предмета, а також ви­являють рівень їхнього загального розвитку. Пра­вильно складені тести мають відповідати таким ви­могам: бути короткотривалими, однозначними, правильними, інформативними, відносно коротки­ми, зручними для обробки результатів, стандартни­ми, відповідати віковим особливостям молодших школярів. За способом виконання розрізняються вибіркові і конструйовані тести.

Тести доцільно застосовувати в початкових класах для тематичного і підсумкового контролю, а перфо­карти — для поточного.

За формою організації навчально-пізнавальної діяльності учнів перевірка може бути: індивідуаль­ною, груповою, в парах, фронтальною.

Виявлені під час перевірки результати навчально-пізнавальної діяльності учнів оцінюються.

Оцінювання — це процес встановлення рівня на­вчальних досягнень учня в оволодінні змістом пред­мета порівняно з вимогами чинних програм. Оціню­вання — особлива сторона контролю, а педагогічна оцінка — його результат. Оцінка виражається в оцінних судженнях і висновках учителя, які є її якісними (словесним, вербальним) показниками, або в балах, тобто в кількісних показниках. Так, у 1—2 класах початкової школи оцінка навчальних досяг­нень учнів з предметів інваріантної частини навчаль­ного плану — вербальна, а в 3—4 класах — в балах.

Об'єктивність і точність оцінок забезпечуються критеріями оцінювання. Зауважимо, що критерії — ре­альні, точно обрані ознаки, величини, які виступа­ють вимірниками об'єктів оцінювання. Важливо, щоб обрані критерії не були складними, мали однакову форму чи показник (словесний або цифровий).

Аналіз об'єктів контролю в початкових класах дав змогу визначити критерії оцінювання навчальних до­сягнень учнів:

— якість знань (предметних, про способи діяль­ності, оцінних): міцність, повнота, глибина, узагаль­неність, систематичність, системність, дійовість;

— рівень сформованості вмінь (предметних, розу­мових, загальнонавчальних, оцінних): копіювання зразка способу діяльності, виконання способу діяль­ності за зразком, за аналогією і в нових ситуаціях;

— рівень оволодіння досвідом творчої діяльності: вміннями виконувати процедури творчої діяльності та вирішувати проблему (частково-пошуковий, по­шуковий);

— рівень самостійності учня під час виконання завдань: відсутня готовність до сприймання допомо­ги, виконує зі значною допомогою, виконує з не­значною допомогою, виконує без допомоги.

Зазначені критерії дали змогу виділити чотири інтегровані рівні навчальних досягнень учнів початко­вих класів: початковий, середній, достатній, високий. Їх загальнодидактичні характеристики такі:

1 рівень — початковий. Учень засвоїв знання у формі окремих фактів, елементарних уявлень, які може відтворити; різними видами умінь володіє на рівні копіювання зразка виконання способу діяль­ності; самостійну роботу виконує під безпосереднім керівництвом учителя, але допомогу не може сприй­няти одразу, а потребує детального кількаразового пояснення.

II рівень — середній. Учень володіє знаннями у формі понять, відтворює їх зміст, ілюструє приклада­ми з підручника, може встановлювати засвоєні внутрішньопонятійні зв'язки; відповідь будує у за­своєній послідовності; вміннями володіє на рівні ви­конання способів діяльності за зразком за аналогією; самостійну роботу виконує зі значною допомогою.

III рівень — достатній. Учень володіє поняттями, відтворює їх зміст, ілюструє не тільки вже відомими, а й новими прикладами, встановлює відомі внутрішньо­понятійні і міжпонятійні зв'язки; вміє розпізнавати об'єкти, які охоплюються засвоєними поняттями; під час відповіді може відтворити засвоєний зміст в іншій послідовності, не змінюючи логічних зв'язків; са­мостійні роботи виконує з незначною допомогою вчи­теля; володіє вміннями виконувати окремі етапи вирішення проблеми і застосовує їх у співробітництві з учителем (частково-пошукова діяльність).

IV рівень — високий. Учень володіє системою по­нять в їх ієрархічній підпорядкованості, встановлює як внутрішньопонятійні, так і міжпонятійні зв'язки; вміє розпізнавати об'єкти, які охоплюються за­своєними поняттями різного рівня узагальнення, під час відповіді перебудовує засвоєний зміст у новій логічній послідовності, відповідь аргументує новими прикладами; вміє застосовувати способи діяльності в нових ситуаціях; самостійні роботи виконує під опо­середкованим керівництвом; володіє вміннями самостійно вирішувати проблеми за аналогією (пошу­кова діяльність).

Зазначені рівні навчальних досягнень молодших школярів оцінюються вербально в 1—2 класах, за 12-бальною шкалою оцінок — в 3—4 класах.

Рівні	Бали
1 — початковий	1-3
11 — середній	4-6
111 — достатній	7-9
IV — високий	10-12

Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів ре­алізуються в нормах оцінок, які встановлюють чітке співвідношення між вимогами до знань, умінь і нави­чок, які оцінюються, та показником оцінки в балах.

Норми оцінок передбачають єдиний підхід до оцінювання навчальних досягнень учнів, оскільки розробляються за єдиними критеріями, містять єдині вимоги до усних, письмових і практичних робіт учнів, відображають найтиповіші ситуації під час пе­ревірки й оцінювання.

Норми оцінок враховують специфіку змісту на­вчальних предметів, тому й розробляються для кож­ного предмета.

Учитель початкових класів повинен пам'ятати, що оцінка впливає на емоційний стан дитини, виклика­ючи як позитивні, так і негативні емоції, створюючи емоційний комфорт чи дискомфорт. Негативні емоції, як правило, викликаються неаргументованою оцінкою. Аргументувати слід усі виставлені оцінки на основі їх норм.

У процесі навчання, зокрема під час оцінюван­ня, вчителю важливо виявити доброзичливість, ви­могливість поєднувати з індивідуальним підхо­дом, а нормативний спосіб оцінювання із особистісним. Тобто необхідно порівнювати виявлені досягнення дитини не тільки з нормою, а й з її по­передніми успіхами.