ОН. Державний кредит як інститут фінансового права

Державний кредит - це сукупність особливих економічних і кредитних) відносин, в яких держава виступає позикоодержува- чі м, а населення (юридичні та фізичні особи) - кредиторами.

До них належать відносини, що виникають, перш за все, у іи'язку з випуском і реалізацією державних позик, економічну основу яких становлять вільні грошові кошти і заощадження.

З метою безперебійного фінансування суспільних потреб держава може залучати до покриття своїх видатків вільні фінан- сопі ресурси господарських структур і кошти населення, їх одер­жання і є державним кредитом. Такі кредитні відносини встанов- нюються між державою з одного боку, і населенням та господа­рюючими суб'єктами - з іншого. Ці відносини мають ряд відмін­них ознак, які виділяють їх у самостійну групу кредитних відно- і ин, що регулюються нормами фінансового права:

1. При державних позиках позичальником є держава, яка за­лучає грошові кошти для своїх потреб на засадах зворотності. Юридичні і фізичні особи, що надають державі свої кошти в тим­часове користування, виступають кредиторами держави.

2. Держава - позичальник в односторонньому порядку вста­новлює умови та терміни, порядок реалізації і погашення позик. Попа також визначає свої обов'язки зі сплати розміру прибутку (відсотка) за користування позиченими коштами. У цьому прояв- ияється відмінність державного кредиту від інших видів кредиту (перш за все банківського), тому що в усіх класичних видах кре­дитів умови та терміни погашення наданого кредиту визначає са­ме кредитор, а не позичальник.

3. Державні позики не забезпечуються заставою чи будь-яки­ми іншими матеріальними цінностями. Вони гарантуються фінан­совими ресурсами держави. У щорічних державних бюджетах пе­редбачаються певні суми сплати прибутків і погашення позик.

Ці суттєво відмінні риси визначають поняття державного кредиту як фінансово-правового інституту. Інститут державного кредиту належить до змішаних (комплексних) інститутів фінан­сового права, бо зазнає впливу норм конституційного, адмініст­ративного, цивільного права, а критерієм належності даного ін­ституту до фінансового права є функція мобілізації державою грошових коштів на задоволення суспільних і державних потреб. Тому норми перерахованих галузей права лише частково входять у вже існуючі державно-кредитні відносини, зокрема:

- у частині встановлення і забезпечення законності їх ви­никнення (конституційне право);

- у визначенні умов, зобов'язань держави, процедури їх ре­алізації та виконання (адміністративне право);

- досконалості відносин, що виникають між суб'єктами, а також регулювання та захист майнових прав та інтересів грома­дян (цивільне право).

Як уже зазначалося, критерієм для включення в систему фі­нансового права того чи іншого комплексного інституту служить загальна для всіх інститутів функція мобілізації і витрачання дер­жавою грошових коштів.

Інститут державного кредиту є однією із форм участі фізич- иих і юридичних осіб добровільними внесками в утворенні зага­льнодержавного фонду грошових коштів держави. Разом з тим це не просто внески, а кожен вкладник сподівається на повернення вкладених коштів і сплату відсотків за ними. Норми, що регулю­ють відносини з приводу платежів у дохід бюджету, тісно по­в'язані з бюджетним правом як частиною фінансового права, але не зливаються з ним. Бюджетне право не включає правові норми, що регулюють відносини щодо мобілізації грошових коштів, які утворюють доходи бюджету. Ця сфера відносин регулюється спеціальними фінансово-правовими інститутами.

Джерелами погашення державних позик залежно від еконо­мічної ситуації в країні виступають:

- доходи від вкладання позичених коштів у високоефективні інвестиційні проекти;

- додаткові надходження від сплати податків;

- кошти, заощаджені від зменшення видатків з бюджету;

- додаткова емісія грошей;

- кошти, отримані від розміщення нових державних позик

У відносинах у сфері державного кредиту однією із сторін, >і

саме боржником, є держава, а кредиторами можуть виступат и >н юридичні, так і фізичні особи. Об'єктом державного кредит у і тимчасово вільні кошти, які надходять у розпорядження держави, перетворюючись в її додаткові фінансові ресурси. Згідно з чин ним законодавством України надходження від внутрішніх попи належать до доходів Державного бюджету України. Однак липи- умовно їх можна віднести до прибутків держави, оскільки держл вний кредит виступає як додаткове джерело ресурсів бюджету тільки на певний термін. Крім того, позичені кошти держава зо бов'язується повернути і сплатити певний вид винагороди за ко ристування ними. Власне це (державний борг) становить пробле­му для держави і викликає необхідність її теоретичного вивчення Не можна не згадати також про характерні ознаки добровільност і, терміновості, платності і поверненості, які відмежовують кошти акумульовані шляхом державного кредиту, від доходів держави Кошти, одержані від державного кредиту, не дають нових прибу тків і повинні погашатися. Іншими словами, вони виступають лише як тимчасові ресурси держави і підлягають поверненню.

Суму заборгованості та процентів, що підлягають сплаті в по­точному періоді (році), називають поточним державним боргом Загальну суму заборгованості та процентів, що мають бути сплаче­ні, називають капітальним державним боргом. Розрізняють зовніш­ній борг - іноземним кредиторам як результат залучення коштів на міжнародному фінансовому ринку. Внутрішній - результат залу­чення коштів на внутрішньому національному ринку,