Структура управління охороною праці у медичній галузі

Кабінет міністрів україни -----Міністерство охорони здоров’я України (МОЗ)------ Управління бюджетно–страхової медицини та нових медичних технологій---- Відділ капітального будівництва та охорони праці при МОЗ---

Обласне управління охорони здоров’я облдержадміністрації--- Відділ з технічного нагляду та охорони праці-----Міське управління охорони здоров’я----- Відділ з технічного нагляду та охорони праці-------лікувально-профілактичні та окремі навчальні заклади медичної галузі

Визначаючи о собливості охорони праці лікарів різних спеціальностей слід зауважити, що існує цілий ряд негативних чинників, котрі в однаковій мірі характерні для будь–якої медичної спеціальності. До їх числа, насамперед, необхідно віднести:

· високе нервово–емоційне, психічне та розумове напруження, пов’язане з почут­тями співпереживання, відповідальністю за здоров’я та жит­тя хворого тощо;

· контакт з інфекційними агентами, небезпека зараження або травматизації під час проведення маніпуляцій, обстежень, оперативних втручань, перебування в середовищі, де мешкають носії та переносники захворювань;

· несприятливе за своїми хімічними та фізичними властивос­тями навколишнє середовище безпосередньо на робочому місці (дискомфортний мікроклімат, атмосферний тиск, який часто змінюється, забруднення повітря та предметів лікарськи­ми, анестезувальними, дезінфекційними та іншими хімічни­ми речовинами, вплив іонізуючих випромінювань, електро­магнітних полів радіочастот, квантових (лазерного тощо) випромінювань, ультразвуку, шуму, вібрації та інших не­сприятливих фізичних чинників);

· вимушене положення тіла, виражене зорове напруження, фізичні навантаженн я під час виконання більшості маніпуляцій та оперативних втручань, відсутність достатніх умов для короткочасного відпочинку протягом пе­ріоду виробничої зміни;

· порушення оптимальної з фізіологічної точки зору структури режиму дня, що пов’язані з працею у позаробочий та нічний час, із ста­ном емоційного напруження, яке утруднює повне відклю­чення від професійних справ після завершення робочого дня.

Крім того, існують певні, іноді досить виражені, особливості праці лікарів різних спеціальностей. Розглянемо деякі з них.

 

Лікар терапевтичного профілю. Абсолютна більшість хворих з будь–якими початковими проявами погіршання стану здоров’я звертаються спочатку саме до лікаря–терапевта. Відповідно серед таких пацієнтів можуть бути хворі на туберкульоз та інші інфекційні захворювання, в тому числі і особливо небезпечні. Отже, медичне обстеження таких відвідувачів може бути небезпечним для лікаря. Не можна не звернути увагу і на те, що за даними спеціальних досліджень, у понад 70% дільничних терапевтів та у понад 75% терапевтів швидкої медичної допомоги умови праці слід вважати несприятливими (велика кількість пацієнтів, шум, вібрація, складності обстеження хворого на дому тощо). Причому найбільш несприятливими є умови здійснення професійної діяльності дільничного педіатра (велика кількість викликів, недостатній рівень санітарної культури багатьох сімей тощо).

Лікар хірургічного профілю. Тривале вимушене положення тіла, а передусім, статичне навантаження нижніх кінцівок призводить до появи таких негативних зрушень, як плоскостопість, варикозне розширення вен тощо, а у ЛОР–лікарів, які більшість операцій проводять сидячи – до порушень кровообігу нижніх кінцівок, органів малого тазу, порушень функції хребта тощо. Хірурги, як правило, використовують велику кількість дезінфікуючих та мийних матеріалів (йод, спирт, препарати хлору та ін.), що може призводити до пошкоджень шкіри рук, виникнення дерматозів, екзем тощо. Якщо до цього додати велике зорове напруження та розумове навантаження, необхідність обережності і, водночас, рішучості, слід погодитися, що охорона праці лікаря хірургічного профілю, безсумнівно, має винятково важливе значення.

Лікар–інфекціоніст (а також фтизіатр, паразитолог, дерматовенеролог, епідеміолог тощо). Слід визначити, що праця лікарів–інфекціоністів є дуже близькою до роботи лікарів терапевтичного профілю, однак шкідливостей в ній значно більше. В першу чергу цей факт зумовлений імовірно більш високим ризиком для інфекціоніста самому захворіти тими ж хворобами, що й пацієнти і, особливо, повітряно–крапельними інфекціями, антропонозними та зоонозними хворобами. Тому лікарям подібного профілю доводиться використовувати мийні та дезінфікуючі засоби, спецодяг (наприклад, протичумні костюми), приймати участь у проведення дезінфекційної обробки, щеплень та інших карантинних (протиепідемічних) заходів. Відповідно такі лікарі, окрім ризику набути якогось інфекційного захворювання, є більш схильними до виникнення алергічних захворювань.

 

Лікар–стоматолог У структурі негативних чинників, що властиві для праці лікаря–стоматолога, значне місце також займають фізичні та хімічні чинники. В першу чергу, на чільне місце виходить вимушена робоча поза із відповідним статичним та м’язовим навантаженням. Стоматологи–терапевти під час здійснення професійної діяльності змінюють положення тіла залежно від характеру лікування і відповідного положення самого хворого, проте найчастіше працюють у робочій позі “сидячи”. Натомість найбільш характерною робочою позою для стоматологів–хірургів та стоматологів–ортопедів є робоча поза “стоячи”. Важко визначити, яке положення тіла є найменш зручним та фізіологічним, адже велике значення має тривалість та важкість виконуваних робіт. Наприклад, праця у нахиленому положенні з випростаними руками сприяє формуванню порушень постави і, зокрема, кіфозу. Тривале стояння зумовлює появу болю в ділянці м’язів спини, попереку, шиї та плечей, викликає появу застійних явищ в органах малого тазу і судинах ніг, може призвести до плоскостопості та варикозного розширення вен. Зрозуміло, що такі незручності та їх наслідки характерні не тільки для стоматологів, але й для інших фахівців, які здійснюють хірургічні види медичної діяльності (торакальна та абдомінальна хірургія тощо).

Лікар–рентгенолог (радіолог). Широке застосування джерел іонізуючого випромінювання вимагає винятково суворого дотримання відповідних правил та норм в ході здійснення професійної діяльності лікарів–рентгенологів, лікарів радіологічних відділень тощо. Такі вимоги зумовлені винятково шкідливою дією (у надлишкових дозах) радіації на людину, що може призвести до виникнення променевої хвороби та онкологічних захворювань, вплинути на спадковість та імунний стан організму. Крім того, в роботі лікарів зазначеного фаху відчутним є велике зорове напруження, що зумовлено потребою в адаптації до різних рівнів освітлення, високим навантаженням на акомодаційний апарат, необхідністю розрізнення кольорів тощо. За таких умов цей вид праці має бути всебічно регламентованим та мати певну специфіку щодо планування та реалізації заходів з охорони та безпеки професійної діяльності. Адже біологічна дія іонізуючого випромінювання, на відміну від інших негативних виробничих чинників, характеризується: невідчутністю впливу на організм людини, яка немає органів чуття, які б сприймали іонізуюче випромінювання, наявністю певного латентного періоду прояву біологічного ефекту та здатністю до накопичення поглинутих доз, що неминуче з часом призводить до підсумування ефектів опромінення

16. Гігієна сільськогосподарської праці (тваринництво, робота на молочнотоварній фермі). Професійні шкідливості. Зрушення у стані здоров’я та заходи щодо їх профілактики.

Найбільш поширеною професією на фермах великої рогатої худоби є професія доярки.

проф шкідлівості:
У зв'язку з вимушеним положенням тіла під час доїння (сидячи на низькій лавці або навпочіпки) можливе порушення периферичного кровообігу і розвиток захворювань корінців попереково-крижової частини спинного мозку. Робота доярок пов'язана з небезпекою зараження вірусним захворюванням шкіри (так звані «вузлики доильщиц»). Заражаються доярки від хворої корови, у якої інфекція протікає у вигляді папульозний-пустулезной висипу на вимені. Поряд з цим доярки, як і інші працівники, які обслуговують велику рогату худобу (скотарі-пастухи, телятниці та ін), схильні до небезпеки зараження і такими професійними інфекціями, як ящур, сибірська виразка, бруцельоз.
Заходи щодо оздоровлення умов праці на тваринницьких фермах. Одним з основних заходів щодо оздоровлення умов праці доярок та інших працівників тваринницьких ферм є механізація трудових процесів. Механізація процесу доїння виключає необхідність проводити величезну кількість рухів пальцями рук, усуваючи тим самим можливість професійних захворювань рук, забезпечуючи чистоту продукту.

17. Гігієна праці сільських механізаторів (умови праці, професійні шкідливості, можливі зрушення у стані здоров’я та захворювання, заходи щодо профілактики).

Енергетичні витрати тракториста і комбайнера та умови їх праці залежать від конструкції машини, виду виконуваної ними сільськогосподарської роботи, геолого-географічних особливостей місцевості і складають близько 12560 до Д ж / су г (3000 ккал / добу).
Основними несприятливими професійними факторами при роботі на тракторах і комбайнах є: підвищена або знижена температура повітря, забруднення повітря робочої зони пилом, шкідливими газами і парами, наявність шуму і вібрації.
При роботі на тракторах (особливо не обладнаних кабінами) ранньою весною і пізньою осінню у тракториста може через мірно охолоджуватися тіло. Забруднення-пилом повітря робочої зони при роботі на тракторах і комбайнах може коливатися в дуже великому діапазоні-від 7 до 1300 мг/м3. При цьому 90% пилових частинок мають розмір менше 5 мкм, тобто здатні проникати разом з повітрям в альвеоли легенів.
Повітря робочої зони може забруднюватися вихлопними газами двигунів внутрішнього згоряння, у складі яких містяться значні концентрації чадно го і вуглекислого газу, вуглеводнів, альдегідів. Концентрація чадного газу може досягати 180-500 мг/м3.
Велике значення при гігієнічній оцінці умов праці тракториста і комбайнера мають шум і вібрація. Вібрація на сільськогосподарських машинах має складний характер і викликається роботою двигуна і ходових систем.
Основними джерелами шуму служать двигун, вихлопні пристрої та пере даточние механізми. У спектрі шуму пре володіють високі частоти (3000 Гц і вище), причому рівень гучності шуму перевищує встановлені нормативи на 20 - 25 дБ.

Профілактичні заходи Згідно з цими правилами на тракторах всіх типів і сільськогосподарських машинах повинна обладнуватися кабіна. Робоче місце необхідно обладнати м'яким сидінням з напівм'якої рухомий спинкою і підлокітниками. Температура повітря в кабіні не повинна перевищувати зовнішню температуру більше ніж на 2-3 ° С, а рухливість повітря на робочому місці - більше 1,5 м / с.
Для обігрівання кабіни обладнується опалення, що підтримує температуру повітря в холодну погоду не нижче 16 ° С.
Боротьба з запиленістю повітря в кабінах при експлуатації машин здійснюється шляхом їх герметизації. Високоефективним засобом для боротьби з пилом є пристрій припливної вентиляції, що забезпечує подачу очищеного повітря і підпір його в кабіні.
Для усунення забруднення повітря вихлопними газами гирлі вихлопної труби на двигунах тракторів і комбайнів слід виводити на 400 мм вище даху кабіни.

18. Гігієна праці при роботі з пестицидами (види пестицидів, особливості дії та способів застосування, заходи безпеки та профілактики захворювань).

Отрутохімікатами (пестицидами) називають хімічні речовини, застосовувані в сільському господарстві для боротьби з шкідниками і хворобами культурних рослині, смітної рослинністю, шкідниками зерна і харчових продуктів. Залежно від виробничого на значення розрізняють такі отрутохімікати:
1. Інсектициди - препарати, що знищують комах.
2. Фунгіциди - речовини, що знищують збудників грибних захворювань рослин.
3. Гербіциди - засоби, що знищують сміттєві рослини.
4. Лімаціди - препарати, що знищують молюсків і слимаків.
5. Бактерициди - речовини, що знищують бактеріальних збудників хвороб рослин.
6. Зооциди - засоби, що знищують гризунів.
7. Акарициди - знищують кліщів.
8. Дефоліанти - препарати, що викликають предуборочное знищення листя рослин.
Препарати, що володіють широким спектром дії, називаються інсектофунгіцидами.
Деякі з отрутохімікатів мають вираженими кумулятивними властивостями,, що треба мати на увазі поряд з токсичністю при виборі менш небезпечних з них для здоров'я людей, що знаходяться з ними в контакті.
Гігієнічні умови праці при роботі з отрутохімікатами визначаються способом їх застосування, наявністю технічних засобів, досконалістю і справністю апаратури, метеорологічними умовами середовища. Чим досконаліша способи і техніка застосування отрутохімікатів, тим менше їх концентрація в повітрі і тим менше небезпека їх несприятливого впливу.
Обробка отрутохімікатами грунту, нанесення їх на рослини і обробка ними насіння здійснюються шляхом обприскування, запилення, фумігації, протруювання, розкидання у вигляді приманки і т. д.
В якості інсектофунгицидов в сільському господарстві поширені такі отрутохімікати: фосфорорганічні сполуки, ртутьорганічеськие препарати, хлорорганічні сполуки, мишьяксо-що тримають і медьсодержащие речовини.
З них найбільший інтерес представляють перші три групи.
Фосфорорганічні сполуки. До них відносяться: тіофос, карбофос, метафос, ок-таметіл, меркаптофос, хлорофос і ін Всі ці препарати дуже токсичні для чоло-зека і теплокровних тварин.
Фосфорорганічні сполуки є інгібіторами холінестерази - ферменту, гідролізується ацетилхолін. Блокада холінестерази фосфорорганічними інсектицидами призводить до накопичення ацетилхоліну, який збуджує М-і Н-холінорецептори, що й обумовлює розвиток патологічного стану при отруєнні.
Клінічну картину отруєння можна простежити на прикладі отруєння тіофосом. Тіофос ЛДБО - 2-5 мг / кг.
Симптоми отруєння: нудота, блювота біль у животі, головний біль, слабкість, запаморочення, неспокій, слинотеча.
Згодом розвиваються діарея, утруднене дихання, фібриляція посмикування м'язів, атаксія, судоми. кома. Концентрація тіофоса в повітрі-15 мг/м3 викликає гостре отруєння. При хронічному отруєнні спостерігається повільне наростання перерахованих симптомів.
Раннім діагностичним ознакою отруєння служить зниження вмісту холінестерази крові. У терапевтичних цілях рекомендуються холіноблокуючу препарати: пентафен, тропацин, атропіну сульфат.
Ртутьорганічні препарати. До них відносяться: гранозан (НІУІФ-2), меркуран, препарат НІУІФ-1, меркугексан та ін Чинним початком гранозана і меркуран є етилмеркурхлорид, препарату НІУІФ-1-етилмеркурфосфат. В останні роки в практику увійшли похідні фенілмеркурацетата (фунгітокс)> руберон, метоксіетілмеркурацетата (раде-сан) і фенілмеркурброміда (АГРОНАЛ).
Препарати мають високу токсичність для людини, що перевищує токсичність металевої ртуті. Вони обла-дають вираженими кумулятивними властивостями і в концентраціях стотисячні часток міліграма на літр здатні при тривалій дії викликати отруєння.
Гранозан відрізняється високу летючість, тому в повітрі складів виявляються значні кількості парів етилмеркурхлорид.
Симптоми гострого отруєння: металевий смак у роті, гіперсалівація, нудота, головний біль, біль в області шлунка, набухання і кровоточивість ясен, діарея; у важких випадках наступають атаксія, паралічі, сліпота.
Хронічне отруєння в початковому періоді розпізнати важко, для нього характерні легка стомлюваність, частий головний біль. Надалі з'являються тремор, вегетодістонія, паралічі. При лікуванні хороші результати дає застосування унітіолу.
Хлорорганічні сполуки. Відносяться до числа найбільш широко застосовуваних пестицидів. Представляють собою хлорпроїзводниє ароматичних вуглеводнів (гексахлоран, гексахлорбензол, пентахлорфенол); хлоровані терпени (полі-хлорпінен, поліхлоркамфен та ін); хлор-похідні дієнової групи (алдрін, дилдрин та ін.)
Хлорорганічні препарати можуть надходити в організм через дихальні шляхи, травний канал, через неушкоджену шкіру і слизові оболонки.
Їм притаманні деякі загальні властивості»незважаючи на відмінність їх, хімічної структури. Вони не розчиняються у воді, володіють високою спорідненістю до жирів і ліпоїдів, надають токсичну дію на різні органи і системи з переважним ураженням нервової системи і паренхіматозних органів. Добре вивчена токсичність найбільш поширених представників цієї групи сполук - ДДТ і гексахлорана.
Профілактика. Концентрація інсектофунгицидов в повітрі складських приміщень і при роботах з ними не повинна перевищувати гранично допустимі величини (етилмеркурфосфат і зтілмеркурхлорід - 0,005 мг/м3, октаметил - 0,02 мг/м3, тіо-Фос - 0,05 мг/м3, гексахлоран - 0, 1 мг/м3, гексахлорбензол - 0,9 мг/м3).
Необхідно суворо дотримуватися Санітарні правила по зберіганню, транспортуванню і застосуванню пестицидів / (отрутохімікатів) у сільському господарстві
Вантажно-розвантажувальні роботи необхідно механізувати. Машини та апарати, застосовувані для протруювання насіння, повинні бути герметичні. Склади отрутохімікатів повинні розташовуватися за межами населеного пункту з підвітряного боку по відношенню до житловій зоні. Санітарно-захисна зона не менше 200 м.
Працюючі з отрутохімікатами повинні бути ознайомлені з токсичними властивостями препаратів і способами безпечної роботи з ними. Необхідно проводити попередні і періодичні медичні огляди осіб, які працюють з отрутохімікатами. До роботи з інсектофунгіцидами не повинні допускатися підлітки, вагітні та жінки. Працюючі з отрутохімікатами забезпечуються спецодягом та захисними пристосуваннями (протигаз, окуляри, респіратор). Тривалість роботи з отрутохімікатами в залежності від їх токсичності встановлюється в межах 4-6 ч.