Гігієнічна оцінка навчальних меблів



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Гігієнічна оцінка навчальних меблів



Обладнання шкільних приміщень повинно відповідати санітарно-гігієнічним вимогам, сприяти оптимальному забезпеченню педагогічного процесу та ефективному проведенню позакласної навчально-виховної роботи. Тому навчальні класи і кабінети повинні бути обладнані меблями відповідно до вимог діючих нормативних документів.

Меблі слід добирати відповідно до довжини тіла учнів. Заборонено використовувати замість стільців лави і табурети. Фізіологічною робочою позою для учнів вважають робочу позу, при якій кут нахилу грудної частини тіла до поперекової дорівнює 145°. Разом з тим цілком допустимою для школярів є робоча поза, при якій відстань від поверхні парти до очей становить не менше 30 см.

 

Рис. 1. Основні розміри шкільної парти.

1 - висота переднього краю стола; 2 - висота заднього краю стола; 3 - ширина горизонтальної частини кришки стола; 4 - ширина похилої частини кришки стола;

5 - висота сидіння; 6 - глибина сидіння; 7 - ширина сидіння; 8 - дистанція спинки;

9 - дистанція сидіння; 10 - диференція.

 

До числа основних розмірів навчальних меблів, що використовуються у ході проведення їх гігієнічної оцінки, відносять наступні (Рис. 1):

висота заднього краю стола, що являє собою відстань від заднього краю стола до підлоги;

висота сидіння, що визначається як відстань від переднього краю сидіння до підлоги та повинна відповідати довжині гомілки разом зі стопою з додаванням 1,5-2 см на висоту підбору, забезпечуючи згинання ніг у кульшовому і колінному суглобі під прямим кутом та адекватне спирання стопи на підлогу або підставку;

дистанція сидіння, що являє собою відстань у горизонтальній площині від переднього краю сидіння до проекції на площину сидіння заднього краю кришки стола і може бути нульовою, якщо край стола і стільця розташовані на одній вертикалі, додатною, якщо край сидіння не досягає опущеної від заднього краю стола вертикалі, та від'ємною, якщо опущена вертикаль потрапляє на площину сидіння. Для виконання навчальної діяльності в робочій позі сидячи (письмо, читання тощо) оптимальною вважають від'ємну дистанцію, що складає 3-5 см, у разі здійснення навчальної діяльності стоячи (відповідь на запитання вчителів тощо) як оптимальну визначають додатну дистанцію сидіння (рис. 2);

 

 

Рис. 2. Різні варіанти дистанції сидіння:

а - від'ємна; б - нульова; в – додатна

 

дистанція спинки, що являє собою відстань від заднього краю кришки стола до спинки стільця, яка повинна перевищувати передньо-задній розмір грудної клітки учня на ширину дитячої долоні;

диферєнція, що являє собою відстань у вертикальній площині від заднього краю кришки стола до площини сидіння, яка повинна дорівнювати відстані від сидіння до ліктя вільно опущеної руки з додаванням 5-6 см та забезпечувати вільне розташування рук на столі. Суттєве зменшення диференції примушує учня сильно нахилятися вперед і спиратися на стіл, що призводить до стиснення органів грудної клітки та черевної порожнини, опущення правого плеча і виникнення лівобічного сколіозу. Натомість збільшення диференції зумовлює підняття правого плеча і виникнення правостороннього сколіозу;

глибина сидіння, що являє собою переднь-озадній розмір сидіння, який має становити від 2/3 до 3/4 довжини стегна;

висота спинки, що має сягати рівня поперекового відділу хребта і забезпечувати спирання на неї грудного відділу хребта;

кут нахилу кришки стола, що повинен дорівнювати 15° і на цій підставі дозволяти учневі утримувати книжку або зошит на оптимальній відстані (30-35 см) від очей під найбільшим кутом при найменшому нахилі голови, забезпечуючи сталу акомодацію і запобігаючи виникненню міопії;

рельєф сидіння, що повинен відповідати формі стегна та сідниць і мати невеликий нахил назад, який надає учневі змогу не сповзати вперед під час виконання основної навчальної діяльності у положенні сидячи.

Учні зі зниженою гостротою зору повинні сидіти за першими партами у першому від світлонесучої стіни ряду. Школярі зі зниженим слухом розмішуються за першою та другою партами бокових рядів. Учні, які часто та тривало хворіють, розмішуються у третьому (біля внутрішньої стіни) ряду парт.

Для профілактики порушень постави не менше двох разів на рік школярів необхідно пересаджувати з першого ряду в третій і навпаки, не порушуючи відповідності групи меблів довжині їх тіла та ураховуючи гостроту зору і слуху.

Шкільні меблі повинні бути промаркованими. Маркування навчальних меблів нано­ситься у вигляді лінії завширшки 2 см або кола діаметром 2,5 см на обох боках парти, стола та стільця. Меблі, що відносяться до першої ростової групи, позначаються оранжевим, до другої - фіолетовим, до третьої - жовтим, до четвертої - червоним, до п'ятої - зеленим, до шостої - блакитним кольорами.

Крім колірного маркування, для підвищення ефективності здійснення контролю за пра­вильністю підбору певної групи меблів на внутрішню поверхню стола повинно бути нанесене цифрове маркування у вигляді дробу:

У навчальному приміщенні шкільні меблі розміщуються таким чином, щоб ближче до дошки знаходилися менші розміри, далі від неї - більші.

 

8. Гігієнічні вимоги до режиму дня дітей і підлітків (основні режимні елементи, їх тривалість, гігієнічні принципи оцінки режиму дня). Психогігієнічні основи навчальної та позашкільної діяльності.

З метою гігієнічної оцінки режиму дня дітей і підлітків використовують методи анкетування, інтерв’ювання та хронометражних спостережень.

В ході досліджень необхідно отримати інформацію про наявність та тривалість у режимі дня основних режимних елементів (сон, навчальна діяльність у школі, режим харчування, відпочинок з перебуванням на свіжому повітрі, підготовка домашніх завдань, виконання домашніх обов’язків, вільний час), правильність та доцільність їх взаєморозташування, відповідність стану здоров’я, віково-статевим, анатомо-фізіологічним і функціональним особливостям організму та індивідуальним схильностям дитини.

У ході складання режиму дня необхідно указати початок і кінець кожного елементу впродовж всієї доби від пробудження до сну

До провідних типів позашкільних закладів відносять багатопрофільні (центри і палаци дітей та юнацтва, центри і палаци дитячої та юнацької творчості тощо), спеціалізовані (центри науково-технічної творчості, еколого-натуралістичні центри, центри туризму та краєзнавства та інші) та оздоровчі (профільні, міські і заміські табори праці та відпочинку тощо) позашкільні установи.

Головною метою діяльності цих закладів є забезпечення потреб особистості дітей та підлітків у творчій самореалізації, і, таким чином, здобуття додаткових знань, умінь та навичок за інтересом і вибором. Тому основною формою їх роботи є гурткова або секційна діяльність технічної, художньо–прикладної або спортивної спрямованості.

Серед головних принципів розташування мережі позашкільних закладів слід відзначити принцип ступінчастості, який передбачає забезпечення умов для організації позашкільних занять та дозвілля за рахунок гурткової діяльності у загальноосвітніх установах і дворових клубах (1 ступінь), у палацах і будинках дітей та юнацтва (2 ступінь), у спеціалізованих позанавчальних закладах, зокрема у дитячо-юнацьких спортивних, музичних і художніх школах та центрах науково-технічної творчості (3 ступінь).

Територія земельної ділянки типових позашкільних закладів повинна передбачати наявність таких зон: спортивної (площа – 0,7–1,1 га), навчально–дослідної (0,15–0,4 га), господарської (0,05–0,1 га), зелених насаджень (не менш, ніж 50% від загальної території земельної ділянки) і відпочинку та атракціонів (0,15–0,5 га).

Провідним критерієм вибору будівлі позашкільного закладу є одноразова місткість із розрахунку числа дітей, які займаються у ньому протягом одного дня в одну зміну. Максимальна поверховість будівлі не повинна перевищувати трьох поверхів.

Серед основних груп приміщень позашкільних закладів слід відзначити гурткові приміщення, спортивний блок, приміщення для масово–методичної роботи, адміністративно-господарські приміщення та блок обслуговування.Головне правило розміщення гуртків: одна навчальна група – одне приміщення.

Оптимальною орієнтацією навчальних приміщень слід вважати південно–східну, південну, припустимою – східну або південно–західну. Освітленість робочих місць у кабінетах позашкільних закладів повинна бути у межах 300–350 лк, у спортивних залах – 200 лк, в ізостудіях, кабінетах крою і шиття – 400 лк. Оптимальна температура приміщень — 18–22°С, відносна вологість повітря – 40–60%, швидкість руху повітря – 0,1–0,2 м/с.

Комплексний аналіз психофізіологічного стану та працездатності школярів дозволяє рекомендувати як найбільш доцільне світло–оранжеве пофарбування стін, що дозволяє здійснити зміну звичної для школярів обстановки на більш яскраву, колоритну та збуджуючу і, отже, сприяє підвищенню ефективності проведення позаурочних занять.

Режим роботи позашкільних закладів повинен ураховувати дані щодо розподілу бюджету часу сучасних учнів та особливості навчальної діяльності у школі. Соціологічні та гігієнічні дослідження вважають науково–обґрунтованою таку тривалість вільного часу: серед школярів 10–13 років – 3,5–4 години на день, серед школярів 14–16 років – 3–3,5 години, у вихідні дні та дні відпочинку – 8–9 годин. При роботі шкіл регіону, де розміщений позашкільний заклад, в одну зміну, учні відвідують позашкільні заклади у дві зміни з 1500 до 2000 годин. Якщо школи регіону працюють у дві зміни – позашкільні заняття проводяться у 4 зміни – з 900 до 2000 годин.

Оптимальними днями для гурткової роботи є понеділок, вівторок, середа та четвер. У суботу та неділю заняття у гуртках з повним навантаженням слід проводити лише впродовж 1–3 чвертей, а протягом 4 чверті знижувати як розумове, так і фізичне навантаження. Такий день тижня, як п’ятниця (внаслідок низької працездатності учнів та вираженої втоми їх організму) є неефективним для позаурочної роботи і може бути установлений як вихідний день у роботі закладу або використовуватися для проведення різноманітних екскурсійних та інших масових заходів.

Заняття у позашкільних закладах обов’язково повинні проводитися з організованими перервами тривалістю не менш ніж 10–12 хвилин після кожних 30–35 хвилин (для учнів молодшого шкільного віку) та 45 хвилин (для учнів середнього та старшого шкільного віку). Характер організації діяльності учнів під час перерв залежить від характеру діяльності в гуртку. Для гуртків з незначними (радіотехнічні, шахові, крою і шиття тощо) та середніми (авіамодельні, судномодельні та інші) м’язовими навантаженнями доцільним є активний відпочинок у вигляді рухливих ігор на свіжому повітрі, для гуртків з великими (хореографічні, бального танцю, баскетбольні секції та ін.) та значними (секції спортивної та художньої гімнастики, акробатики, легкої атлетики та ін.) м’язовими навантаженнями – відпочинок у стані спокою, сидячи.

Оптимальною місткістю гуртків позанавчальних закладів слід вважати групи, що налічують не більш, ніж 20 школярів. Обов’язковим елементом формування груп для занять у позашкільних закладах є соціометрична методика вивчення взаємовідносин учнів, під час проведення якої школярам пропонується вибрати відповідно у першу, другу та третю чергу осіб, котрих вони хотіли б мати своїми сусідами по робочому місцю, кімнатам або квартирам. Результати записуються у спеціальні картки і на їх основі складають соціограму групи, що являє собою схематичне зображення характеру взаємовідносин у колективі та дозволяє визначити учнів з найбільш добрими взаємостосунками або школярів з антипатією один до одного.

До найважливіших психофізіологічних соцiально–значущих характеристик організму дітей і підлітків, які визначають ступінь узгодження основних показників функціонального стану особистості та параметрів середовища у позашкільних закладах вiдносять показники стану здоров’я, індивiдуально–типологiчнi та біоритмологічні особливостi учнів. Урахування кожної з них дозволяє пiдвищити ефективнiсть та якість позашкільної освіти та виховання, розробити науково–обґрунтованi підходи до вирішення проблеми раціональної органiзацiї позаурочної дiяльностi школярів.

До числа провідних гігієнічних принципів оптимізації вільного часу учнів слід віднести:

урахування психофізіологічних особливостей організму, передусім процесів формування та розвитку психофізіологічних функцій у підлітковому віці;

урахування стану здоров’я, особливостей особистості та хронобіологічних характеристик організму;

підвищення рухової активності у вільний час до оптимальних гігієнічно обґрунтованих величин;

наявність концептуальної моделі ефективного використання вільного часу (запровадження оптимального рухового режиму; використання традиційних та нетрадиційних форм фізичного виховання; застосування засобів психофізіологічного впливу на організм школярів; проведення самостійних тренувальних занять у вільний час) та адекватних методів цілеспрямованого впливу на процеси розвитку особистості під час виконання позаурочної діяльності (психофізичне тренування; психотехнічні ігри; елементи традиційних форм фізичного виховання та професійно–прикладної фізичної підготовки; вправи нетрадиційних форм фізичного виховання, зокрема вправи, що покращують мозковий кровообіг, зорова, ізометрична та несиметрична гімнастика).

 

9. Рухова активність та здоров’я дітей і підлітків. Гігієнічна оцінка рухової активності учнів. Зміст лікарського контролю за фізичним вихованням школярів.

Доцільність гігієнічного нормування добової величини РА обумовлена теоретичною концепцією згідно якої РА, зумовлена незамінним фактором життєдіяльності людини, благодійно діє на підростаючий організм тільки у межах визначених (оптимальних) величин. Висунута концепція заснована на наступних діях.

По – перше, підвищення рівня звичної рухової активності сприяє розширенню функціональних можливостей серцево-судинної і дихальної систем. Це розширення здійснюється шляхом як зниження показників функції у покої, так і досягнення максимальних величин під час роботи з граничними навантаженнями. Завдяки розширеним функціональним можливостям забезпечується висока фізична дієздатність організму.

По - друге, підвищення рівня звичної РА сприяє покращанню імунологічної реактивності і зменшенню захворюваності організму людини. Фізіологічні механізми, які лежать в основі підвищення неспецифічної резистентності організму під впливом фізичних навантажень надто складні: вони пов’язані з покращанням діяльності гіпофізоадренолової системи, регуляції провідних функцій організму з боку ЦНС, а також з вдосконаленням самої імунної системи.

По – третє, підвищення рівня звичної РА сприяє покращанню фізичного розвитку, створюючи умови для гармонійного розвитку організму.

Таким чином, рівень звичної РА визначає ті або інші характерні особливості розвитку дитячого організму, обумовлює діапазон функціональних можливостей, фізичну працездатність і резистентність організму до несприятливих чинників.

Нормою рухової активностівважають таку величину добової РА, яка повністю задовольняє біологічну потребу організму в рухах, відповідає функціональним можливостям організму, сприяє зміцненню здоров’я.

Гігієнічна норма передбачає можливість коливання величин добової РА в межах допустимої. Такими межами є, з одного боку мінімально необхідний рівень РА, який переходить у зону мінімальних величин, а з другого – максимально допустимий рівень РА, що переходить у зону максимальних величин, де в обох випадках втрачається оздоровча ефективність фізичних навантажень.

У зоні гігієнічної норми виділена оптимальна величина добової РА, яка здатна створити найбільший оздоровчий ефект для конкретного індивідуума, враховуючи його здібності і можливості.

Обов’язковою умовою раціонально побудованого рухового режиму є якісна різнобічність рухів. Зміст занять, вид м’язової діяльності повинні бути різнобічні, але в кількісному відношенні збалансованими з потребами і можливостями організму.

В усіх сферах життя людини спостерігається стрімке зниження об’єму м’язової активності, що у значній мірі зумовлено науково-технічним прогресом, який визначає домінування статичних форм діяльності. У сучасної людини знижені енергетичні затрати на самообслуговування і господарсько-комунальні потреби, обмежена ходьба, зменшилась фізична діяльність у соціально-культурній сфері. Для багатьох видів праці знижена РА, тобто визначається гипокінезія, вона стає суттєвим елементом професіографічної характеристики діяльності працівника і небезпечним виробничим чинником.

Критеріями комплексної оцiнки рухової активностi дітей і підлітків є число локомоцiй, величина енерговитрат та тривалiсть динамiчного компонента як у добовому циклі, так і протягом певного проміжку часу, що досліджується, наприклад у навчальний або в позанавчальний час.

Число локомоцiй (у кроках) визначають за допомогою крокомiра ШМ–6 “Зоря” або іншої конструкції, що закрiплюється до одягу дослiджуваного у вертикальному положеннi поблизу вiд центру важкостi його тiла.

Величина енерговитрат (у кДж або ккал) розраховують хронометражно–табличним методом з урахуванням того, що енерговитрати органiзму складаються з таких компонентiв, як основний обмiн, витрати енергiї на рiст, розвиток i вiдкладення тканинних речовин (15% вiд величини основного обміну), витрати енергiї, пов’язанi із специфiчно–динамiчною дiєю їжі (10% вiд величини основного обміну), витрати енергiї, зумовлені виконанням певної діяльності та руховою активністю, тощо.

Для визначення енерговитрат, що пов’язанi з руховою активністю, час, який було витрачено на виконання окремого виду діяльності, помножують на енергетичну вартiсть цiєї дiяльностi та на масу тiла досліджуваного. Величину загальних енерговитрат розраховують за формулою:

Е = ;

де: Е - величина загальних енерговитрат;

ЕРА - величина енерговитрат, що зумовлені руховою активністю

Тривалiсть рухового динамiчного компонента (у хвилинах або %) визначають на підставі даних хронометражних спостережень, анкетування або iнтерв’ювання учнiв.

Для iндивiдуальної оцiнки рухової активності в окремі проміжки часу ураховують наявність параболоподібної залежності фізіологічних реакцій організму від значень добової рухової активності та використовують стандартизовані шкали (рис. 2).

Для оцінки рівня фізичної працездатності дітей і підлітків найбільш доцільно використовувати методику степ–енергометрії(РWC170) з одним навантаженням. Сутність методики полягає у тому, що в ході дослідження учні впродовж 3–х хвилин піднімаються на сходинку висотою в 1/3 довжини ноги, і спускаються з неї приставним кроком у темпі 30 підйомів за 1 хвилину.

 

10. Гігієнічні основи організації занять фізичною культурою та спортом дітей і підлітків. Види, форми та засоби фізичного виховання. Медичний контроль за фізичним вихованням учнів.

Гігієнічна оцінка уроку фізичної культури передбачає проведення хронометражних спостережень (вступна, підготовча, основна і заключна частини), визначення загальної і моторної щільності уроку та зовнішніх ознак втоми, побудову фізіологічних кривих фізичного навантаження, використання функціональних проб, дослідження рівня рухової активності та ступеня фізичної підготовленості, здійснення контролю за повітряно–тепловим режимом внутрішньошкільного середовища та оцінку правильності медичного забезпечення уроку.

В ході проведення хронометражних спостережень ураховують, що вступна частина (3–4 хвилини) передбачає організацію колективу та його підготовку до уроку, підготовча частина (12–15 хвилин) зумовлює проведення загальної фізичної підготовки, основна частина (20–25 хвилин), яка власне є темою уроку, поділяється на 2 періоди, а саме на періоди формування рухових навичок та рухливої гри, заключна частина (3–5 хвилин) повинна забезпечити приведення організму до вихідного стану.

Загальна щільність уроку фізичної культури являє собою відношення корисного часу, тобто часу, що був витрачений на виконання різних рухів, показ фізичних вправ та їх пояснення вчителем, шикування та перешикування, прибирання спортивного реманенту тощо, до загальної тривалості заняття. Відповідно до гігієнічних вимог її величина має становити не менше ніж 80%. Моторна щільність уроку фізичної культури являє собою відношення часу, що був витрачений на виконання різних рухів, до загальної тривалості заняття. Згідно з гігієнічними нормативами її величина не повинна складати менше ніж 60%.

Фізіологічна крива фізичного навантаження являє собою графічне зображення реакцій провідних показників функціонального стану організму (частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, частота дихання тощо) у відповідь на фізичне навантаження (рис.1). В умовах правильної побудови уроку фізіологічна крива повинна мати двохвершинну параболоподібну форму, причому після вступної частини уроку рівень фізіологічних показників, як правило, має збільшуватися на 15–20%, після періоду формування рухових навичок основної частини – на 50–60%, після рухливої гри – на 70–90%, після заключної частини – на 5–10%, що свідчить про наявність тренувального ефекту, та через 2–3 хвилини після закінчення уроку повинен повертатися до рівня вихідних значень.

Основними зовнішніми ознаками втоми, що ураховуються, є зміна забарвлення шкіри обличчя, насамперед його інтенсивне почервоніння, зрушення з боку характеристик дихання, передусім поява задишки, уваги, самопочуття, пітливості, особливостей виконання координованих рухів тощо.

Функціональними пробами, які широко використовуються у теперішній час, слід вважати ортостатичну пробу (перехід дитини з положення лежачи в положення стоячи з наступним визначення реакцій серцево–судинної та дихальної систем), проба Мартіне–Кушелевського (здійснення 20 присідань протягом 15 секунд), модифікована проба Летунова (10 віджимань від підлоги протягом 10 секунд), біг на місці у максимальному темпі впродовж 10 секунд та біг на місці протягом 1 хвилини (дівчата) і 1,5 хвилини (юнаки) у темпі 180 кроків за хвилину), степ–тест (PWC170) тощо.

Визначення фізичної підготовленості передбачає оцінку швидкісної (результати бігу на 30 (60, 100) метрів), силової (дані віджимань від підлоги, піднімання тулуба з положення лежачи, підтягувань на перекладині) та швидкісно–силової (результати стрибка у довжину з місця) підготовленості, а також рівня фізичної витривалості (дані бігу на 2000 (3000) метрів).

Медичне забезпечення уроку фізичної культури пов’язане з визначенням для кожної дитини певної групи фізичного виховання, що здійснюється згідно з даними поглибленого медичного огляду.

У середній школі дітей і підлітків прийнято поділяти на три групи фізичного виховання. До основної групи фізичного виховання відносять дітей і підлітків, які не мають відхилень у стані здоров’я або мають незначні відхилення та достатню фізичну підготовленість. Заняття з фізичної культури серед учнів, що належать до основної групи, проводять відповідно до навчальних програм з предмету в повному обсязі, а здача контрольних нормативів здійснюється з отриманням диференційованої оцінки.

До підготовчої групи фізичного виховання відносять дітей і підлітків, які мають відхилення у стані здоров’я та є недостатньо фізично підготовленими, а також дітей–реконвалестентів. Заняття з фізичної культури серед учнів, що належать до підготовчої групи, проводять відповідно до навчальних програм з предмету з обов’язковим дотриманням принципів поступовості та наступності.

11. Гігієнічні основи трудового та політехнічного навчання дітей і підлітків. Гігієнічні вимоги до шкільних майстерень. Професійна орієнтація та професійний відбір.

Приміщення для трудового навчання (майстерні з обробки деревини, майстерні з обробки металу, комбіновані майстерні з обробки металу та деревини, кабінет обслуговуючої праці тощо) повинні бути ізольованими від інших основних приміщень і мають розташовуватися в окремих блоках на першому поверсі школи або в окремих будівлях з гардеробом і туалетом. Для трудового навчання і професійної підготовки учнів 10–12 класів додатково передбачається улаштування навчально–виробничих майстерень або запроваджується організація їх навчання на базі міжшкільних навчально–виробничних комбінатів та навчальних цехів промислових і сільськогосподарських підприємств.

Робочі місця у виробничих майстернях школи повинні забезпечувати правильну робочу позу учнів та в повній мірі відповідати вимогам техніки безпеки.

Тому виробничі майстерні мають бути розраховані на 13-15 робочих місць, що обладнані верстатами. У майстернях з обробки деревини повинно бути передбачене розташування верстатів висотою 75,5; 78,0 та 80,5 см; у майстернях з обробки металу - розташування верстатів висотою 87 та 95 см від підлоги до губок лещат, обладнаних захисними екранами.

Кожне робоче місце слід забезпечити сидінням на кронштейні або табуретами висотою 40-42 см та розміром сидіння 35 x 35 см і 40 x 40 см. Для підбору відповідних меблів у майстернях повинні бути розміщені підставки (по 5 підставок кожного розміру) розміром 55 x 75 см та висотою 5, 10 і 15 см відповідно.

У майстерні з обробки деревини верстати слід розміщувати або під кутом 45° або в три ряди перпендикулярно до світло несучої стіні. Відстань між верстатами у передньо-задньому напрямку має становити не менше 0,8 м, між рядами - не менше 1,2 м

У майстерні з обробки металу верстати необхідно розміщувати таким чином, щоб світло на робоче місце падало спереду або справа. Відстань між рядами має складати 1,0 м, відстань від внутрішньої стіни до верстатів - не менше ніж 0,8 м. Краще всього розміщувати однойменні верстати у шаховому порядку. Відстань між лещатами повинна становити не менше 1,0 м.

У майстернях для учнів 10-12 років слід використовувати інструменти спеціального розміру №1, для учнів 13-15 років - інструменти спеціального розміру №2, для учнів понад 15 років - інструменти для дорослих.

Максимальна маса вантажу для підняття школярами складає у віці 11-12 років - до 4 кг, у віці 13-14 років - до 5 кг, у віці 15 років: для хлопчиків - 12 кг, для дівчаток - 6,0 кг, у віці 16 років відповідно 14 та 7 кг, у віці 17 років - 16 та 8 кг.

Санітарно–гігієнічна оцінка уроку трудового навчання школярів зумовлює необхідність проведення хронометражних спостережень, здійснення контролю за змістом (характеристика основних трудових операцій, особливості вибору матеріалу та забезпечення профільності політехнічної підготовки, дотримання норм щодо тривалості та об’єму виробничого процесу, піднімання та переміщення вантажів), режимом (місце уроку в режимі навчальних занять та його побудова, особливості подання навчального матеріалу, методики та унаочнення викладання, використання форм активного відпочинку) та умовами навчання (визначення санітарно–гігієнічних умов навчання і відповідності обладнання майстерень росту учнів, дотримання правил техніки безпеки), виявлення ступеня розвитку втоми учнів у ході навчального процесу і, отже, дослідження ункціонального стану дітей і підлітків під час виконання трудової діяльності.

 

До основних етапів проведення професійної консультації та професійного відбору відносять:

· вивчення стану здоров’я та адаптаційних ресурсів організму;

· визначення ключових для професії, що розглядається, психофізіологічних функцій на підставі аналізу літературних даних, хронометражних спостережень за ходом занять з виробничого навчання та трудовим процесом;

· проведення експертної оцінки ступеня професійної значущості психофізіологічних функцій та фізичних якостей за участю висококваліфікованих фахівців, фізіологів, гігієністів, майстрів виробничого навчання;

· підбір адекватних, інформативних, надійних і, водночас, простих методик дослідження професійно–значущих функцій;

· урахування мотиваційної спрямованості, індивідуально–типологічних і нервово–психічних особливостей організму та вихідного рівня розвитку ключових функцій;

· зіставлення отриманих результатів з вимогами професіограми та психофізіограми спеціальності, яка вивчається;

· науково–обґрунтоване прогнозування успішності професійного навчання та подальшої професійної діяльності.

 

12. Біоритмологічні принципи раціональної організації навчальної діяльності дітей і підлітків.

Найпершою умовою забезпечення високої продуктивності розумової діяльності є поступовість входження у процес її виконання. Встановлено, що незалежно від характеру навчальної роботи впродовж перших 45 хвилин діяльності ступінь ефективності виконання розумової праці значно нижчий, ніж протягом другого і третього проміжків часу такої ж тривалості. З цього погляду недоцільно починати виконувати завдання з найскладніших предметів. Організм поступово мобілізує та налагоджує відповідні системи на високу функціональну готовність, яка забезпечує наростання інтенсивності інтелектуальної діяльності. Триває цей період, як правило, 40—50 хвилин.

Ще однією обов’язковою умовою забезпечення високої продуктивності праці є рівномірність та ритмічність розумової роботи. Реалізація зазначеного принципу передбачає вироблення раціонального ритму, що передбачає відповідний розподіл основних етапів діяльності протягом усього часу. Саме постійний ритм зумовлює досягнення високого рівня продуктивності праці.

Підтримувати високу працездатність неможливо і без правильного чергування праці й відпочинку, а також заміни одних форм діяльності іншими.

Розумова діяльність неможлива без напруження уваги, що, з одного боку, передбачає її зосередження на певних предметах, з іншого — її відхилення на численні суміжні об’єкти, що дозволяє одержати додаткові відомості. Ця певна подвійність процесу уваги породжує відносно швидку втомленість. Швидкості втомлюваності протистоїть усвідомлення мети, інтересу, користі та необхідності роботи, яка виконується, що, в свою чергу, збуджує і активізує увагу та пам’ять.

Пам’ять людини покликана зберігати одержану інформацію, без чого неможливе подальше розширення та поглиблення уявлень про предмети і явища. Для раціональної організації розумової праці важливо визначити який тип пам’яті властивий дитині. Виділяють зорову, слухову, моторну та змішану пам’ять.

Зорова пам’ять є найпоширенішим типом і зустрічається у 75—80% дітей. При наявності саме такої пам’яті у дитини слід мати на увазі наступні моменти:

1) у разі сприймання інформації на слух, почуте слід коротко фіксувати на папері;

2) вивчаючи навчальний матеріал, слід читати його самому;

3) намагатися використовувати книжки і посібники, що мають ілюстрації, це допоможе краще засвоювати тему;

4) працюючи над особистими записами, підкреслювати потрібні місця кольоровими олівцями.

Слухова пам’ять є менш потужною. Людям, яким вона притаманна, рекомендується для більшого її розвитку:

1) частіше слухати читання навчального матеріалу іншими;

2) читати текст вголос;

3) розмовляти і міркувати вголос;

4) частіше відвідувати театр, концерти тощо.

Моторна пам’ять полягає в тому, що людина краще запам’ятовує тоді, коли виконує ті чи інші рухи.

При такому типі пам’яті необхідно:

1) завжди працювати з олівцем, записувати, підкреслювати окремі місця, складати тези та конспекти;

2) цифри, які треба засвоїти, слід виписувати або оформлювати у вигляді таблиць, діаграм, графіків;

3) опановувати навчальний матеріал своїми руками в кабінетах, лабораторіях та майстернях.

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.186.43 (0.029 с.)