Класифікація професійних шкідливостей

КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ШКІДЛИВОСТЕЙ

Клас “А”

Санітарні порушення виробничих процесів

1) Несприятливий вплив чинників механічної та фізичної природи:

n енергія механічних коливань (шум, вібрація, ультразвук, інфразвук);

n енергія електромагнітних коливань (іонізуюче, ультрафіолетове, видиме, інфрачервоне, радіохвильове випромінювання);

n енергія внутрішньоатомних перетворень (—,—, нейтронне випромінювання);

n метеорологічні фактори (температура, вологість та швидкість руху повітря, інтенсивність теплового опромінення);

n підвищений та понижений атмосферний тиск.

2) Несприятливий вплив хімічних речовин:

n агресивні хімічні речовини;

n токсичні пари;

n токсичні аерозолі.

3) Несприятливий вплив біологічних об’єктів:

n мікроорганізми;

n патогенна флора;

n патогенна фауна.

 

Клас “Б”

Неправильна організація трудового процесу

1) Надмірна інтенсивність трудової діяльності;

2) Надмірна тривалість робочого дня;

3) Довготривале вимушене положення тіла;

4) Перевантаження окремих органів та систем;

5) Монотонність трудового процесу.

 

Клас “В”

Незадовільна зовнішня обстановка праці

1) Недостатне та нерівномірне природне або штучне освітлення;

2) Незадовільні вентиляція, опалення, водопостачання тощо

 

Найбільш характерними специфічними наслідками впливу професійних шкідливостей на здоров’я робітників є професійні отруєння і захворювання.

Професійне отруєння — це гостра або хронічна інтоксикація, яка викликана впливом в умовах виробництва шкідливого хімічного фактора.

Професійне захворювання — це захворювання, яке викликане дією шкідливого фактора в умовах виробництва і підтверджене в установленому державою порядку.

Отже, слід підкреслити, що термін «професійне захворювання» має законодавчо—страхове значення, а перелік професійних хвороб повинен бути затверджений у законодавчому порядку.

 

Система заходів, які направлені на профілактику впливу виробничих шкідливостей на організм людини.

Передбачає:

1. Гігієнічне нормування.

2. Технологічні заходи.

3. Санітарно—технічні заходи

4. Архітектурно—планові заходи.

5. Організаційні заходи.

6. Використовування індивідуальних засобів захисту

7. Лікувально—профілактичні заходи.

 

 

2. Медико–санітарне обслуговування працівників промислового виробництва та сільського господарства. Основні напрямки діяльності лікаря – дільничного терапевта цехової лікарської дільниці з питань забезпечення здорових умов праці. Гігієнічні основи профілактики та реабілітації професійно–зумовленої патології.

Профілактика професійно-зумовленої патології — це система державних, медичних і суспільних заходів, спрямованих на зміцнення та збереження здоров’я працюючих у промисловому та сільськогосподарському виробництві.

Розрізняють первинну профілактику, тобто запобігання виникненню захворювань, вплив на механізми, що її спричиняють та фактори ризику, що сприяють їх появі та вторинну профілактику, мета якої — запобігання розвитку та загостренню хвороби. Крім того, вторинна профілактика передбачає усунення шкідливого впливу чинників навколишнього середовища і систематичне лікування хворого.

Професійна реабілітація — процес відновлення соціальних, психічних і соматичних професійно-значущих функцій індивідуума.

 

3. Класифікація основних видів і форм трудової діяльності.

 

СХЕМА НВЧ

 

9. Гігієнічна оцінка лазерного випромінювання (фізичні властивості і біологічний ефект, галузі застосування у медичній практиці, можливі зрушення у стані здоров’я та захворювання, заходи щодо профілактики).

Термін «лазер» - абревіатура, створена з початкових літер англійських слів: Light amplification by stimulated emission of ratiation - посилення світла за рахунок створення стимулюючого випромінювання. Таким чином, лазер або оптичний квантовий генерат

Можливість використовування такого явища була передбачена ще в 1917 році А.Ейнштейном. А першопрохідцями практичного використання лазерів були фізики В.А.Фабрикант, а також пізніше лауреати Нобелівської премії А.М.Прохоров, Н.Т.Басов, Ч.Таунс (США).

Як технічний засіб лазер складається з основних елементів:

- активного середовища

- системи накачки

- резонатора

Агрегатний стан активної робочої речовини може бути: рідким, твердим або газоподібним.

В якості резонатора використовують плоско паралельне дзеркало, з високим коефіцієнтом відображення.

Накачка, тобто перевід атомів активного середовища на верхній рівень, забезпечується за допомогою потужного джерела світла або електричним розрядом. В основу класифікацій лазерів покладено фізико-технічні параметри і ступінь небезпечності лазерного

Фізико-технічні класифікації:

а) в залежності від агрегатного стану активного середовища лазери бувають:

- твердотільними (на кристалах, склі)

- газові

- на фарбниках

- хімічні

- напівпівпровідникові

б) в залежності від характеру генерації:

- неперервні

- імпульсні

в) в залежності від способу накачки активної речовини

- оптичні

- електричні

- хімічні

Медична класифікація (по ступені небезпеки лазерного випромінювання для обслуговуючого персоналу

Клас I (безпечні) - вихідне випромінювання не шкідливе для очей.

Клас II (мало небезпечні) - небезпечні для очей, пряме або дзеркальне відображення випромінювання.

Клас III (середньо небезпечні) - небезпечні для очей, пряме, дзеркально і дифузно відображене випромінювання, для шкіри пряме і дзеркальне відображення.

Клас IV (високо небезпечні) - небезпечні для шкіри, дифузно відображене випромінювання.

В якості ведучих критеріїв при оцінці ступеня безпеки генеруючого лазерного випромінювання прийняті:

- величина потужності (енергія)

- довжина хвилі

- тривалість імпульсу

- експозиція опромінення

Завдяки своїм винятковим здібностям (висока направленість променя, когерентність, монохроматичність) лазери знаходять винятково широке застосування в різних галузях промисловості, науки, техніки, зв'язку, с/г, біології, медицини.

В той же час розширення сфери їх використовування сприяє збільшенню контингенту осіб, що підлягають впливу лазерного випромінювання і висувають широке коло задач по профілактиці шкідливої і небезпечної дії цього відносно нового фактору оточуючого сер

До основних несприятливих факторів, що виникають при роботі лазерів, відносять:

- пряме

- дзеркальне відображене випромінювання

- дифузно відображене випромінювання

- розсіяне випромінювання

До супутніх - комплекс несприятливих фізичних і хімічних факторів, що виникають при роботі лазерів.

Біологічна дія лазерів на організм людини характеризується первинним і вторинним ефектами. До числа первинних - відносять органічні зміни, які виникають безпосередньо в опромінених тканинах, до числа вторинних - неспецифічні зміни, що виникають в орг

В основі впливу лазерного випромінювання лежить спільна термічна і механічна дія.

До найбільш вразливих органів і систем відноситься орган зору і шкіра.

Ефект впливу лазерного випромінювання на очі в значній мірі залежить від довжини хвилі і локалізації дії. Вираженість морфологічних змін і клінічна картина розладів функції зору може бути від повної втрати зору - сліпота до інструментально виявлених

Характер пошкодження шкіри і слизових оболонок варіює від легкої гіперемії до різного ступеня опіків.

Розрізняють 4 ступеня пошкодження шкіри лазерним опроміненням:

1 ступінь - опіки епідермісу: еритема, десквамація епітелія.

2 ступінь - опіки дерми: пухирі, деструкція поверхневих шарів дерми.

3 ступінь - опіки дерми з її деструкцією до глибоких шарів.

4 ступінь - деструкція всієї площини шкіри, підшкірної клітковини і підлеглих шарів.

Профілактичні заходи:

1. Гігієнічне нормування: ГДК або ГДР на основі ДСТу «Лазерна безпека».

Загальні положення «Санітарних норм і правил, влаштування і експлуатації лазерів».

При використовуванні лазерів II і III класу необхідно мати відгородження (захищення) лазерної зони або екранування пучка випромінювання.

Лазери IV класу розміщуються в окремих ізольованих приміщеннях і забезпечуються дистанційним управлінням їх робіт.

При розміщенні в одному приміщенні декількох лазерів необхідно виключити можливість взаємного опромінення операторів, працюючих на різних установках.

Для видалення можливих токсичних газів, парів або пилу обладнується потужна приточно-витяжна вентиляція з механічним Для захисту від шуму обладнуються звукоізолюючі і звукопоглинальні установки.

До індивідуальних засобів захисту відносять спеціальні окуляри, маски, щитки.

Роботи, пов'язані з обслуговуванням лазерних установок, відносяться до робіт з шкідливими умовами праці. Оператори лазерних установок підлягають попереджуючим і періодичним (1 раз в рік) медичним оглядам з обов'язковою участю терапевта, невропатолога

10. Пил як виробнича шкідливість (фізико–хімічні властивості, біологічна дія, зрушення у стані здоров’я та захворювання).

Пил — дисперсна система (аерозоль), у якій дисперсною фазою є тверді частинки, а дисперсним середовищем – повітря. Пил як шкідливий фактор виробничого середовища наявний практично в усіх галузях промисловості та при виконання більшості робіт у сільському господарстві.

 

Класифікація пилу

1. За механізмом утворення:

— аерозолі дезінтеграції (при подрібнюванні, розмальовуванні, шліфуванні, свердлінні тощо);

— аерозолі конденсації (твердіння у повітрі пари розплавлених металів та інші речовини).

2. За походженням:

— неорганічний (мінеральний, металевий);

— органічний (рослинний, тваринний);

— змішаний.

3. За дисперсністю:

— видимий (понад 10 мкм);

— мікроскопічний (від 0,25 до 10 мкм);

— ультрамікроскопічний (менше 0,25 мкм).

 

Залежно від розмірів частинок, фізичних властивостей і хімічного складу пил чинить різноманітну дію на організм:

— фіброгенну на легені

— подразнювальну та запальну на дихальні шляхи, очі, шкіру;

— алергенну;

— канцерогенну;

— мутагенну;

— токсичну;

— фотосенсибілізуючу;

— радіоактивну.

 

Патогенний вплив пилу залежить від кількості (маси) частинок пилу в одиниці об’єму повітря, дисперсного складу, розчинності, хімічного складу, зокрема вмісту вільного діоксиду кремнію, який визначає агресивність пилу. Пил зі значним вмістом SiO² здатний викликати специфічні професійні захворювання легенів – пневмоконіози та пилові бронхіти.

Пневмоконіоз – хронічне професійне пилове захворювання легень, яке характеризується розвитком фіброгенних змін у результаті тривалої інгаляційної дії фіброгенних промислових аерозолів.

Виділяють наступні види пневмоконіозів:

· силікоз – пневмоконіоз, обумовлений вдиханням кварцового пилу, який містить вільний діоксан кремнію: кварц, крістобаліт, трідиліт.

· силікатоз –пневмоконіози, які виникають у результаті вдихання пилу мінералів, які містять діоксид кремнію у зв’язаному стані з різними елементами: Al, Mg, Ca, Fe (антракоз, асбестоз, талькоз).

· металоконіози – пневмоконіози, які виникають від дії пилу металів: Fe, Al, Mn та ін. (сидероз, барітоз, алюміноз, бериліоз, мангоконіоз);

· пневмоконіози, які обумовлені дією органічного пилу:

— рослинний (бісікоз – пил хлопка і льону), богасоз (пил цукрової тростини), фермерська легеня (сільськогосподарський пил, який вміщує мікроскопічні грибки);

— синтетичний (пил пластмас).

 

Дитячі дошкільні заклади

Відповідно до санітарних норм і правил на 1000 мешканців населеного пункту з метою забезпечення мережею 75% дітей віком від 2 місяців до 7 років планується передбачати 70—90 місць у дитячих садках та яслах.

Дитячі ясла—садки плануються на 150—300 місць із формуванням від 1 до 14 груп, що обслуговують дітей віком від 1,5 до 7 років. Як, правило, утворюють три ясельні групи: молодшу (від 2 місяців до 1 року — 15 дітей), середню (від 1 до 2 років — 20 дітей) і старшу (2—3 роки — 20 дітей), а також 4 дошкільні по 25 дітей: молодшу (3—4 роки), середню (4—5 років), старшу (5—6 років) і підготовчу (6—7 років). Дошкільні заклади організовуються в кожному сільському населеному пункті, де мешкає понад 12 дітей дошкільного віку. Місткість ясел—садків установлюється виходячи з розрахунку: 65 місць на 100 дітей дошкільного віку, включаючи сезонні місця. Збільшення потужності закладів на літній період здійснюється за рахунок організації дитячих павільйонів на 1—2 групи.

Основними типами дошкільних закладів на селі є ясла—садки на 1, 2, 3, 4, 6 і 8 груп (без урахування місткості на літній період). Кількість дітей в молодших ясельних групах не повинна перевищувати 15, у решті ясельних — 20, в дошкільних — 25 дітей. Ясла—садки на 1—2 групи і менше рекомендується кооперувати з початковими школами. Ясла—садки на 2—4 групи допускається комплексувати з неповними середніми школами, в яких зменшена наповненість класів.

Ясла—садки розташовують в житловій зоні на відокремлених ділянках в зручному для населення місці. Допускається розміщення їх і в суспільному центрі села. Земельна ділянка для дитячих закладів вибирається чиста, суха, без різких перепадів рельєфу. Площа земельних ділянок в яслах—садках на 1 і 2 групи повинна становити 45 м² на 1 місце, в яслах—садках на 4 групи — 40 м² на 1 місце, в яслах—садках на 6 і більше груп — 35 м² на 1 місце, але не менше 0,2 га. В умовах реконструкції допускається зменшувати площу земельної ділянки, але не більш, ніж на 25%. При об’єднанні ясел—садків на 15 місць і початкової школи на 20 учнів площа ділянки має складати 0,3 га. На ділянці повинні бути виділені зони для дітей дошкільного віку, школярів, загального користування і господарського подвір’я. Відстань від приміщень дошкільних закладів до червоної лінії повинна бути не менше 25 м, від ділянки до житлових будинків з вікнами — не менше 10 м, до глухої стіни — не менше 5 м. У залежності від місцевих умов допускається зменшення віддалі від приміщення ясел—садків до червоної лінії, залишаючи зелену захисну смугу шириною не менш, ніж 5 м.

Основним приміщенням у дошкільному закладі є групова (гральна) кімната площею 2,5 м² на дитину. Кожна група повинна мати самостійний вхід, а також приймальню, ігрову—їдальню, спальню та туалет. Для дітей ясельного віку необхідно передбачити місце для зберігання візків і санчат. Крім перелічених приміщень в яслах—садках передбачаються кухня, пральня та приміщення для зберігання продуктів. Для кожної групи обладнують ізольовані один від одного і обгороджені кущами майданчики розміром 130 м², на яких повинні бути розташовані навіси площею 30—50 м², пісочниця, гімнастичне знаряддя тощо.

В дошкільних закладах з метою попередження поширення інфекційних захворювань, слід дотримуватися принципу групової ізоляції. Всі основні приміщення повинні мати природне освітлення. Глибина приміщень не повинна перевищувати 6 м. Незалежно від виду опалення температура повітря в основних приміщеннях протягом року повинна дорівнювати 20°С, а в горшковій та кабінеті медичного персоналу — 22°С (з перепадами не більш, ніж 2 — 2,5°С), відносна вологість повітря повинна бути у межах 40—50%, швидкість руху повітря — у межах 0,02—0,03 м/с.

Ігрові—їдальні і групові приміщення обладнуються столами і стільцями відповідно до кількості дітей в групі. Разом з умивальником розташовують полицю для білизни, скриньку для предметів по догляду за дітьми та бак для брудної білизни. Прибирання приміщень і обладнання проводиться окремим маркованим інвентарем. Всі предмети (ганчірки, щітки та ін.) після використання полощуть у воді і 0,2% розчині хлорного вапна, після чого висушують. Приміщення групових кімнат після занять, обіду, до і після сну необхідно провітрювати. Найкращим є наскрізне провітрювання і водночас вологе прибирання приміщень, яке повинно проводитися при відсутності дітей і закінчуватися за 30 хвилин до їх приходу. В перехідні сезони року час провітрювання не повинен перевищувати 15 хвилин, а при температурі зовнішнього повітря нижче 0°С — 3 хвилин.

Велике значення надається проведенню оздоровчих заходів. З метою проведення процедур загартовування діти повинні займатися фізкультурою в спортивних костюмах (труси, майка, тапочки). В теплий період року заняття проводяться на вулиці. Це рекомендується робити і взимку, але тільки при умові високого ступеня загартування дітей, наявності відповідного одягу і оптимального чергування швидких і повільних рухів. Обов’язково двічі на день в першій і другій його половині організовують прогулянки й ігри дітей на вулиці загальною тривалістю не менш, ніж 3—4 години при будь—якій погоді. Оздоровчі заходи повинні проводитися відповідно до рекомендованих схем і під постійним контролем медичного персоналу та включати у свою структуру повітряні і сонячні ванни, водяні процедури, сон на відкритому повітрі тощо. Зонування ділянки:

— групові площадки

— загальна фізкультурна площадка

— город-ягідник

— господарська площадка

— зелені насадження.

М’які іграшки щодня наприкінці дня повинні дезінфікуватися бактерицидними лампами протягом 80 хв..

У теплий час року щомісяця повинний проводитися аналіз піску на яйця глистів.

НАВЧАЛЬНА ІНСТРУКЦІЯ

До вступу в школу

Оцінка функціональної готовності дітей до вступу в школу передбачає про-

ведення експрес-оцінки функціональних можливостей організму та поглибленого

психофізіологічного обстеження вищої нервової діяльності кожної окремої дити-

Десинхронози і хроногігієна

Науковими дослідженнями і практичною медициною доведено, що цілий

ряд хворобливих станів виникають як наслідок порушення біологічних ритмів.

Такі стани отримали назву десихронозів. Вони можуть проявлятися в процесі на-

вчання, трудового процесу, іншої діяльності людини, а також в процесі розвитку

значної кількості захворювань.

Наприклад, при серцево-судинних захворювання, стенокардії часто виникає

аритмія серцевих скорочень - аритмічне випадіння пульсу, при пневмоніях, астмі,

інфекційних захворюваннях змінюється ритм дихання, при хворобах шлунку, пе-

чінки змінюється ритм перистальтики кишечника та ін.

Опір периферійних судин при гіпертонічній хворобі більш виражений у ні-

чні години чим вдень. Активність внутрішньоклітинних ферментів у хворих іше-

мічною хворобою серця (ІХС) в нічні години значно нижча чим вдень. Виявлено

також порушення добових ритмів ендокринних і біохімічних показників при ІХС і

гіпертонічній хворобі: коливається ритм екскреції катехоламінів, концентрація

амінокислот в крові. При інфаркті міокарду порушуються добові ритми електро-

літного обміну: збільшується концентрація натрію і знижується концентрація ка-

лію в еритроцитах у нічні години; порушуються ритми ліпідного обміну, ввечері

пригнічується скорочуюча функція міокарду.

У хворих цирозом печінки амплітуда добового ритму екскреції стероїдних

гормонів нижча чим у здорових, порушені ритми біоенергетичних процесів.

Істотні десинхронози спостерігаються при ендокринних захворюваннях: до-

бові зміни концентрації глюкози в крові при діабеті, екскреція 17- оксикортикостероїдів, катехоламінів і електролітів при панкреатитах, істотні по-

рушення ритмів обміну речовин при захворюваннях гіпоталамогіпофізарної сис-

теми, діенцефальної системи.

У психічних хворих початок маніакальної фази супроводжується десинхро-

нізацією біоритмів і циклу „спокій-активність". При стресі, викликаному екстре-

мальними впливами оточуючого середовища порушуються ритми гіпоталамо-

гіпофізарно-надниркової системи.

На підставі вивчення десинхронозів та їх причин сформувалась окрема га-

лузь - хрономедицина (хронотерапія, хронофармакологія, хроногігієна), в основу

якої покладені розробки оптимальних схем розподілу у часі лікувальних, фарма-

кодинамічних, профілактичних заходів і засобів. Встановлено, що ефективність

ліків, лікувальних та оздоровчих маніпуляцій відноситься і до профілактичних за-

ходів. Наприклад, для осіб, які працюють у різні зміни, розроблені найбільш ефе-

ктивні години і тривалість відпочинку, сну, прийомів їжі. Для льотчиків, які пере-

сікли кілька часових поясів - тривалість і режим післяперельотного відпочинку.

Розроблені програми підбору осіб, найбільш придатних для льотної, різнозмінної

роботи і відсіювання осіб, для такої роботи непридатних.

Явів

Не всім людям властиві однакові добові періоди працездатності. Одня, так

звані „жайворонки", енергійно працюють в першій половині дня; інші, „сови", -

увечері. Рано вранці працювали Л.М.Толстой, А.П.Чехов, Е.Хемінгуей. „Сови" ж,

навпаки, засинають пізно, вранці насилу прокидаються, їм властива найбільша

працездатність в другій половині дня, а деяким - пізно увечері або, навіть, вночі.

Вночі працювали О.Бальзак, Д.І.Менделєєв, В.Моцарт.

Індивідуальний ритм працездатності корисно знати кожній людині, встано-

вивши періоди максимального підйому працездатності, можна відводити їх для

виконання найскладніших і відповідальних завдань, а періоди спадів використо-

вувати для менш важливої роботи, роблячи в цей час більш часті перерви.

При організації професійної праці і відпочинку слід враховувати індивідуа-

льні властивості біологічних ритмів кожної людини. Організація трудового режи-

му на виробництвах в другу і третю робочої зміни, особливо в професіях, які ви-

магають підвищеної уважності і характеризуються монотонністю, слід погоджу-

вати з індивідуальними особливостями біологічних ритмів так, що інтенсивні на-

вантаження припадали на природні підйоми працездатності.

При всіх видах позмінної діяльності кожній людині важливо виробити в се-

бе індивідуальний, самий відповідний ритм внутрішньо змінної праці, збільшую-

чи темп роботи в періоди високої працездатності і влаштовуючи мікропаузи при

відчутті втомленості.

Для профілактики десинхронозів і підвищення працездатності необхідно ор-

ганізовувати денний сон. Рекомендується організувати свій денний відпочинок

так, щоб він за своїми умовами наближався до нічного сну. Тиша, відсутність сто-

ронніх подразників, затемнення дозволяють людини в цих умовах швидше відно-

вити сили і пристосуватися до тимчасової зміни життєвого ритму.

 

4. Гігієнічні принципи загартовування. Гігієнічна характеристика лазень та їх роль у збереженні здоров’я і профілактиці захворювань.

Загартовування організму — це формування й удосконалювання функціональних систем, спрямованих на підвищення імунітету організму, що в остаточному підсумку приводить до зниження «простудних» захворювань. Причому загартовування дітей дає подвійний позитивний результат — зниження їх захворюваності і підвищення корисної зайнятості батьків на виробництві, що має не тільки соціальне, але й істотне економічне значення. Можна без перебільшення сказати, що науково обґрунтовані методи загартовування є невичерпними джерелами збільшення здоров'я дітей різного віку.

З давніх часів використовувалися і зараз залишаються основні і найдійовіші засоби загартовування природні сили природи: сонце, повітря і вода.

Загартовування найчастіше розглядається як процес пристосування організму до мінливих умов погоди і клімату. Але говорячи про загартовування як засобі фізичного виховання, мається на увазі не тільки пристосування організму, що відбуває під впливом несприятливих умов. Загартовування треба розглядати як свідоме застосування у визначеній системі заходів, що підвищують опірність організму, що виховують здатність швидко і без шкоди для здоров'я застосовуватися до різних умов зовнішнього середовища. Загартовування варто починати із самого раннього дитинства і продовжувати протягом усього життя видозмінюючи форми і методи його застосування в залежності від віку. Оздоровче значення повітряних, сонячних ванн, водяних процедур безсумнівне.

Існує два правила загартування. Їх два – щоденність і поступовість.

Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників навколишнього середовища. У фізіоло­гічному відношенні загартування розглядають як адаптацію, що досягається багаторазовим тренуванням, впливом того чи іншого загартовувального чинника або комплексом чинників.

Загартуван­ня підвищує адаптаційні можливості організму не тільки до погодних, а й до інших несприятливих (фізико-хімічних, біологічних, психологічних) чинників, знижує чутливість до респіраторних та інших заразних захворювань, підвищує працездатність, сприяє фор­муванню позитивних психофізіологічних реакцій.

Під час проведення загартувальних процедур слід враховувати такі принципи: поступовість (поступове збільшення інтенсивності й тривалості впливу загартувального чинника), систематичність (проводити процедури регулярно за визначеною системою), комплексність (цілеспрямоване поєднання впливу кількох чинників, на­приклад, повітря і води), індивідуальний режим (характер, інтен­сивність і режим загартування повинні враховувати індивідуальні особливості людини: вік, стать, стан здоров'я тощо.

Загартування водою

Холодна вода не даремно називається “королевою здоров’я”. Загартовувальна дія її на організм найсильніша.

Починають водні процедури поступово після ранкової зарядки. Температура води має бути 28-30 градусів. Кожні наступні два-три дні роби її холоднішою на один градус, поки не доведеш до 12 градусів, а то й нижче – в залежності від індивідуальних особливостей організму. Температура в приміщенні, де загартовуєшся, не повинна перевищувати 17-20 градусів.

Обтирання роблять губкою або мокрим рушником, починаючи з рук, плечей, шиї, тулуба. Відтак швидко витираються досуха і надягають білизну.

Ще сильніше діє обливання холодною водою. Тому температура води спочатку має бути не нижче 30 градусів. Її, також поступово знижуючи, доводять до 20-15 градусів і нижче.

Холодну воду використовують і як засіб проти зайвої ваги. У ній можна “спалювати” надлишки жирів завдяки високій теплопровідності води. Відомо, приміром, що за 15 хвилин купання у двадцятиградусній воді додатково виділяється 100 кілокалорій. Але вдаватися до цього сильнодіючого засобу, щоб схуднути, можна лише тоді, коли порадишся з лікарем.

Відомий німецький гігієніст Еріх Дойзер вважає, що звичайний душ кра­ще закінчувати 10—15-секундним перебуванням під абсолютно холодним струменем.

При контрастному душі, на його думку, повинна бути така черговість: 2 хвилини — гаряча вода (не тепла, а гаряча), 5—10 секунд — холодна (гарячий кран закручується зовсім). Знову 2 хвилини гарячої води і т. д. Всього від 4 до 6 циклів. Закінчувати обов'язково холодною водою.

Таким чином, після двох-трьох років підготовки більш-менш молоді (дітям і підліткам “моржування” категорично протипоказане!) і до того ж абсолютно здорові люди можуть подумати і про найвищу форму загартовування — цілорічне плавання. Першого року, почавши навесні чи влітку з купання у во­ді температурою 18—20 градусів, вони продовжують цю благу справу до жовтня-листопада, другого року — до грудня, а на третій чи четвертий рік уже можна плавати серед крижин. Та й то не більше 40—60 секунд. Навіть дуже досвідчені “моржі” не плавають більш як півтори-дві хвилини.

Гігієнічні вимоги до взуття

Взуття повинно захищати ноги від несприятливих умов навколишнього се-

редовища: холоду, механічних пошкоджень, забруднень, за конструкцією відпові-

дати усім фізіолого-анатомічним особливостям будови та розміру стопи, підтри-

мувати амортизаційну, ресорну функцію стопи, повинно бути зручним, легким,

повітро- і паропроникним, водостійким, відповідати умовам праці, побуту, кліма-

ту, сезону року, а також бути носким, міцним, стійким до деформацій, які сприя-

ють розвитку платопедії.

Недотримання цих вимог може призводити до порушення нормального кро-

во- та лімфообігу, нормального функціонування опорно-рухового апарату, появи

мозолів та потертостей. Низька повітро- та паропровідність матеріалу взуття

сприяє потінню ніг, утворенню запальних процесів.

Для виготовлення взуття використовують у першу чергу, шкіру, яка, завдя-

ки порам, забезпечує необхідну вентиляцію, випаровування поту, завдяки жирно-

сті є водостійкою, м'якою, еластичною. Використовують також хутряні, шерстя-

ні, а для літнього взуття тканини з бавовни та льону. Для виготовлення підошов

нині частіше використовують пористу або щільну гуму, поліуретан. Гумовий чи

інший водонепроникний матеріал (кірза, штучна шкіра) використовують для вер__

хньої частини виробничого спецвзуття, призначеного для робіт на відкритому

ґрунті (у сільському господарстві, будівництві тощо).

Використання взуття із синтетичних полімерних матеріалів, які нині вжи-

ваються досить широко, може призводити до підвищення пітливості ніг, розвитку

грибкових уражень (епідермофітія), до накопичення значних рівнів (до 500-2000

В/см) статичної електрики, до дії на шкіру ніг хімічних речовин, які виділяються

з полімерних матеріалів: можуть виникати дерматити, алергії. Проте недостат-

ність та відносна дороговизна шкіри, естетичний вигляд та відносна дешевизна

полімерних матеріалів сприяють поширенню їх використання у взуттєвій промис-

ловості.

 

За ротовою порожниною

Гігієнічна оцінка засобів догляду за ротовою порожниною передбачає проведення органолептичних та фізико-хімічних досліджень та визначення гігієнічного індекса зубів.

Органолептичні дослідження засновані на оцінці поверхні ручки щітки та її консистенції (тверда, аморфна, липка), головки щiтки (гладенька, жорстка; наявнiсть щiлин, вiдколiв, подряпин), забарвлення i мiцності фiксацiї барвника. Її визначають пiсля промивання зразкiв у проточнiй водi та обтирання серветкою (серветка помiтно забарвлена; мiстить залишки барвника, зовсім не забарвлюється). Крім того оцінюють стан ворсинок (наявнiсть або вiдсутнiсть задирок на боковiй поверхнi; випрямленi чи викривленi) і одориметричні дані, зокрема запах (наявний або вiдсутнiй) та ступінь його вираженості в балах пiсля промивання у водi і просушування за допомогою серветки.

Фізіко-хімічні дослідження передбачають визначення вмiсту метилового ефiру метакрилової кислоти (метилметакрилату) в середовищi, що iмiтує склад слини i знаходиться в контактi з пластмасою з групи акрилатiв.

Метод заснований на гiдролiзi метилового ефiру метакрилової кислоти у лужному середовищi. Метиловий спирт, що утворюється при цьому, окислюють до формальдегиду, вміст якого визначають за допомогою хромотропової кислоти.

В ході проведення дослідження на робочому мiсцi розмiщують 2 хiмiчнi склянки, в одній з яких знаходиться акрилоксид, в іншій — норакрил в 2,5% розчині NaOH. (полiмернi матерiали протягом 24 годин знаходяться в лужних розчинах у спiввiдношенні: 5 см² площi матерiалу в 5 мл лугу). З кожної склянці вiдбирають по 2 мл розчину i переносять в колориметричнi пробiрки. Одночасно готують i вимірну шкалу (таб. 2).

 

Таблиця 2

ГРУПИ ПРОМЕНЕВИХ ПОШКОДЖЕНЬ

- СОМАТИЧНА –ДЕТЕРМІНІСТИЧНА - (ПРОМЕНЕВІ ОПІКИ, ПРОМЕНЕВА ХВОРОБА)

- СОМАТОСТОХАСТИЧНА -ЙМОВІРНІСНА - (ЛЕЙКОЗИ, ОНКОПАТАЛОГІЇ, ГЕНЕТИЧНІ ПАТАЛОГІЇ)

Існує також класифікація органів за чутливістю до опромінення іншого змісту, що виділяє 4 групи критичних органів:

I гр. – гонади, червоний кістковий мозок, лімфоїдна тканина, легені;

II гр. – кришталик, кишки, печінка, нирки, м’язи;

III гр. – шкіра, щитоподібна залоза, кісткова тканина, інші внутрішні органи.

IV гр. – шкіра рук та стоп.

 

3. Гігієнічні основи протирадіаційного захисту в медицині, в промислових та побутових умовах. Методика оцінки радіаційного фону місцевості. Основні санітарні правила роботи з радіоактивними речовинами.

Прадіаційний захист являє собою комплекс законодавчих, огранізаційних, санітарно—гігієнічних, та медичних заходів, що забезпечують безпечні умови праці при роботі с джерелами іонізуючого випромінювання.

До основних принципів протирадіаційного захисту відносять:

· гігієнічне нормування;

· попереджувальний та поточний санітарний нагляд;

· виробниче навчання;

· санітарну освіту;

· радіаційний контроль;

· медичний котроль.

Правила роботи

Правила роботи

з відкритими радіонуклідними джерелами:

· комплекс заходів при роботі з відкритими джерелами іонізуючого випромінювання має забезпечувати захист людини від зовнішнього та внутрішнього опромінення, попереджувати забруднення повітря робочої зони, поверхонь у виробничих приміщеннях, шкіри та спецодягу персоналу, а також об’єктів навколишнього середовища;

· кількість радіоактивної речовини на робочому місці повинна бути мінімально необхідною для роботи і не перевищувати встановлених значень сумарної активності радіонуклідів відповідного класу;

· для роботи використовувати розчини, а не порошки радіоактивних речовин;

· кількість робочих операцій, під час виконання яких можливі втрати радіоактивної речовини (пересипання порошків, сублімація тощо) необхідно зводити до мінімуму;

· роботи слід проводити на лотках і піддонах, зроблених зі слабкосорбуючих матеріалів;

· необхідно користуватись разовими підсобними матеріалами (пластиковими плівками, фільтрувальним папером) для обмеження забруднення робочих поверхонь, обладнання та приміщень;

· у фасувальній та процедурній, де проводиться робота з високоактивними препаратами, поверх спецодягу персонал одягає пластикові напівхалати, гумові рукавички, бахіли та маски;

· працюють з радіоактивними препаратами на кюветах, покритих фільтрованим папером або в захисних боксах;

· до роботи з радіоактивними препаратами допускаються особи старші 18 років, які не мають протипоказань.

 

Методи захисту від іонізуючої радіації (кількістю, відстанню, часом, екрануванням) можна поділити на законодавчі (нормативні) та організаційно-технічні.

Захист кількістю законодавчо регламентований НРБУ-97 (ліміти доз, допустимі рівні надходження радіонуклідів в організм інгаляційним, аліментарним шляхом, допустимі концентрації радіонуклідів у повітрі, питній воді, допустимі рівні забруднення радіонуклідами робочих поверхонь, одягу, рук персоналу, регламентовані активності радіонуклідів на робочому місці).

Захист часом законодавчо забезпечується скороченням робочого часу персоналу (категорії А), збільшенням тривалості відпустки та більш раннім виходом на пенсію.

Захист відстанню та екрануванням законодавчо забезпечується будівельними нормами; правилами, якими передбачені відповідні норми п